Рішення № 94897585, 12.02.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року ЛуцькСправа № 140/16583/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про стягнення грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області про стягнення несплаченого грошового забезпечення за листопад 2020 року в розмірі 15 379,80 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач протиправно не виплатив позивачу грошове забезпечення за листопад 2020 року. При цьому, позивач самостійно обчислив суму грошового забезпечення - 15 379,80 грн. за листопад 2020 року, яку, на його думку, відповідач зобов`язаний виплатити як гарантію, передбачену частиною 3 статті 119 КЗпП України.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки передбачена статтею 119 КЗпП України гарантія щодо збереження середнього заробітку поширюється лише на працівників, до категорії яких відповідач не належить. Вказує, що для поліцейських, які проходять службу зі спеціальним званням, такі виплати не передбачені, оскільки вони не є працівниками та отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення. Також зазначив, що позивач був відсутній на службі у період з 01 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року, що підтверджується складеними актами членів комісії про невихід ОСОБА_1 на службу у вказані дні. Пунктом 8 Порядку №260 передбачено, що за час відсутності поліцейського на службі без поважних причин грошове забезпечення не виплачується. Підставою припинення виплати грошового забезпечення поліцейському є наказ керівника (начальника) органу поліції, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення. У зв`язку із надходженням до ГУНП у Волинській області актів про невихід на службу в Нововолинське відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції позивача за період з 01 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року ГУ НП у Волинській області було видано наказ від 04.12.2020 №362 о/с про припинення позивачу виплати, грошового забезпечення у зв`язку з відсутністю на службі без поважних причин. Вважає, що ГУ НП у Волинській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і ніяким чином не порушувало прав та інтересів позивача.

У відповіді на відзив позивач не погодився із доводами відзиву з підстав, викладених у позовній заяві. Також вказує, що про наказ від 04.12.2020 №362 о/с про припинення виплати грошового забезпечення він дізнався лише з моменту отримання відзиву відповідача. Вважає, що проходження ним військової служби на підставі укладеного контракту під час дії особливого періоду, п.8 якого передбачає не менше одного року виконувати бойові (службові завдання) в районі проведення ООС, за наявності гарантій, передбачених частиною 3 статті 119 КЗпП України, в контексті виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України в умовах збройної агресії Російської Федерації, є поважною причиною його відсутності на службі в Національній поліції, а тому наказ ГУ НП у Волинській області від 04.12.2020 №362 о/с є протиправним і підлягає скасуванню. Керуючись частиною 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України позивач збільшив позовні вимоги, просив позовні вимоги у даній справі задовольнити повністю, а також визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП у Волинській області від 04.12.2020 №362 о/с в частині припинення виплати грошового забезпечення за період з 01 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року.

Від учасників справи інших заяв по суті справи та клопотань про розгляд справи в судовому засіданні не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі №140/123/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, встановлені наступні обставини справи.

З 16 квітня 2018 року по 22 березня 2019 року ОСОБА_1 проходив службу в Нововолинському відділі поліції Володимир-Волинського відділу поліції ГУ НП у Волинській області на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції.

22 березня 2019 року позивач був прийнятий на військову службу за контрактом у військову частину А1008 на посаду головного сержанта - командира відділення зенітного ракетного-артилерійського дивізіону.

Наказом ГУ НП у Волинській області від 10 квітня 2019 року №440, у зв`язку з невиходом ОСОБА_1 на службу в період з 25 березня 2019 року по 04 квітня 2019 року було призначено та проведено службове розслідування.

Відповідно до висновку службового розслідування, комісія прийшла до висновку - за порушення службової дисципліни, що виразилася у невиході на службу до Нововолинського відділення поліції капітана поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби та припинити виплату грошового забезпечення.

Наказом ГУ НП у Волинській області від 18 квітня 2019 року №476/в "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ", за порушення службової дисципліни, Присяги працівника поліції, вимог ст. 66 Закону України Про Національну поліцію, п.п. 1, 2, 4, п.3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 №2337-УІІІ, пункту 1 Розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України №1179 від 09 листопада 2016, що виразилось у невиході на службу до Нововолинського відділення поліції, старшого дільничного офіцера поліції Нововолинського відділення поліції Володимир - Волинського відділу поліції ГУ НП у Волинській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції та припинено йому виплату грошового забезпечення з 25 березня 2019 року.

23 квітня 2019 року наказом ГУ НП у Волинській області №116 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби за п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі №140/123/20, яке набрало законної сили 15.09.2020, визнано протиправними та скасовано накази ГУ НП у Волинській області від 18 квітня 2019 року №476/в "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ", від 23 квітня 2019 року № 116 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію"; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції ГУ НП у Волинській області з 24 квітня 2019 року, стягнуто з ГУ НП у Волинській області в користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 160979,12 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати грошового забезпечення у межах стягнення за один місяць у сумі 14723,70 грн. допущено до негайного виконання.

На виконання вищезазначеного судового рішення, ГУ НП у Волинській області 28 лютого 2020 року прийнято наказ №83 о/с, відповідно до якого поновлено ОСОБА_1 , старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції ГУ НП у Волинській області, з 24 квітня 2019 року.

Листом від 20 березня 2020 року відповідач повідомив позивача про те, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі №140/123/20 в частині, що стосується до негайного виконання, наказом ГУ НП у Волинській області від 28 лютого 2020 року №83о/с позивача поновлено на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції ГУНП в області, а також виплачено грошове забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в сумі 14723,70 грн. шляхом зарахування на картковий рахунок AT КБ "Приватбанк" 26 лютого 2020 року (за вирахуванням військового збору 1,5% зараховано суму 14502,84 грн.).

В подальшому нарахування та виплата грошового забезпечення буде здійснюватись у порядку визначеному наказом МВС України від 06 квітня 2016 року №260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання".

Судом встановлено, що ГУ НП у Волинській області не було нараховано та виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за листопад 2020 року, як гарантію, передбачену частиною третьою статті 119 КЗпП.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ НП у Волинській області від 04.12.2020 №362 о/с капітану поліції ОСОБА_1 , старшому дільничному офіцеру поліції сектору превенції Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції ГУНП, припинено виплату грошового забезпечення у зв`язку із відсутністю на службі без поважних причин з 01 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року, наказано провести перерахунки грошового забезпечення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд встановив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

На час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу. Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 року у справі №814/1905/17.

Матеріалами справи підтверджено, що 22 березня 2019 року позивач був прийнятий на військову службу за контрактом у військову частину А1008 на посаду головного сержанта - командира відділення зенітного ракетного-артилерійського дивізіону.

Зазначені обставини свідчать про те, що з часу прийняття на військову службу за контрактом на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та статтею 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження за ним середнього заробітку за основним місцем роботи.

При цьому, посилання відповідача на те, що відповідно до статті 119 КЗпП середня заробітна плата зберігається лише за працівником, однак для поліцейських, які проходять службу зі спеціальним званням, такі виплати не передбачені, оскільки вони не є працівниками та отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення, суд не бере до увагу з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 61 Закону України "Про Національну поліцію" за поліцейськими зберігаються всі права, визначені для громадян України Конституцією та законами України, крім обмежень, встановлених цим та іншими законами України.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 59 Закону "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). За змістом вимог п. 4 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Системний аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що на позивача, як на поліцейського поширюються норми законодавства про працю у неврегульованій спеціальним законодавством частині. Зокрема, служба в поліції є особливим видом державної служби, а нормами Закону України "Про державну службу" передбачено, що на відносини, не врегульовані цим Законом, поширюється дія законодавства про працю.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України та останній має право на отримання середнього заробітку за основним місцем роботи протягом всього строку служби.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУ НП у Волинській області від 04.12.2020 №362 о/с, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом МВС України від 06 квітня 2016 року №260, за час відсутності поліцейського на службі без поважних причин грошове забезпечення не виплачується.

Підставою припинення виплати грошового забезпечення поліцейському є наказ керівника (начальника) органу поліції, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення.

Так, оскаржуваним наказом від 04.12.2020 №362 о/с позивачу припинено виплату грошового забезпечення у зв`язку із відсутністю на службі без поважних причин з 01 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року. Вказаний наказ прийнятий на підставі актів про не вихід на роботу Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції ГУНП за період з 01 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Дана норма права кореспондується з положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідно до яких захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з приписами частин 2, 3 цієї статті військовий обов`язок установлюється, зокрема, з метою забезпечення особовим складом Збройних Сил України і включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) на військову службу.

Суд звертає увагу на те, що контракт від 22 березня 2019 року укладено позивачем під час збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях та існування реальної загрози суверенітету і територіальній цілісності України. Укладаючи даний контракт, п.8 якого передбачає не менше одного року виконувати бойові (службові завдання) в районі проведення ООС (операції Об`єднаних сил) ОСОБА_1 , як громадянин України, свідомо виконував конституційний обов`язок з метою забезпечення національної безпеки і оборони своєї країни, відсічі та стримування зазначеної вище агресії.

При цьому, відповідач був обізнаний про проходження позивачем військової служби за контрактом та збереження за останнім місця роботи, посади і середнього заробітку. Разом з тим, відповідачем прийнято спірний наказ про припинення виплати грошового забезпечення у зв`язку із відсутністю позивача на службі без поважних причин.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що проходження ним військової служби на підставі укладеного контракту під час дії особливого періоду, за наявності гарантій, передбачених частиною 3 статті 119 КЗпП України, в контексті виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України в умовах збройної агресії Російської Федерації, є поважною причиною його відсутності на службі в Національній поліції.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України суб`єкт владних повноважень, приймаючи рішення, повинен дотримуватися обов`язку діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи і цілями, на прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не довів правомірності прийнятого наказу від 04.12.2020 №362 о/с про припинення виплати позивачу грошового забезпечення, у зв`язку із відсутністю на службі без поважних причин з 01 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року, відтак виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов переконання про наявність підстав для визнання спірного наказу протиправним та його скасування.

Щодо стягнення з відповідача несплаченого грошового забезпечення за листопад 2020 року в розмірі 15379,80 грн. суд зазначає таке.

Виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, та особливості їх урахування наведені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Обґрунтовуючи заявлену до стягнення суму - 15379,80 грн., позивач використав лист ГУ НП у Волинській області від 21.01.2020 року №111/29/01-2020, в якому зазначено розмір та складові нарахованого позивачу грошового забезпечення за січень - лютий 2019 році, а також здійснив самостійно перерахунок розміру надбавки за стаж служби в поліції.

Так, судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі №140/123/20, яке набрало законної сили 15 вересня 2020 року, визнано протиправною бездіяльність ГУ НП у Волинській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції та зобов`язано ГУ НП у Волинській області зарахувати до стажу служби в поліції ОСОБА_1 , наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції та провести перерахунок і виплату грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років) за час служби в органах поліції ОСОБА_1 з урахуванням вислуги років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту проведення відповідачем перерахунку і виплати позивачу грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років) за час служби в органах поліції з урахуванням вислуги років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції.

В матеріалах справи також відсутній належний документ (довідка тощо), в якому було б зазначено про суми середнього заробітку позивача за останні два місяці перед укладенням контракту про проходження військової служби, про його середньоденне грошове забезпечення, з урахуванням проведеного на виконання зазначеного рішення суду перерахунку грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років).

Отже, заявлена до стягнення сума належним чином не підтверджена матеріалами справи. При цьому, суд звертає увагу на те, що в даному випадку розрахунок середнього заробітку (грошового забезпечення) є компетенцією відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить Закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною 2 статті 245 КАС України повноважень, з`ясувавши характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов висновку, що порушене право останнього має бути відновлено шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за листопад 2020 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошового забезпечення за листопад 2020 року, з урахуванням проведеного перерахунку грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Волинській області від 04.12.2020 №362 о/с в частині припинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за листопад 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошового забезпечення за листопад 2020 року, з урахуванням проведеного перерахунку грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області, код ЄДРПОУ 40108604, адреса: 43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 11.

Суддя Ю.Ю. Сорока