Рішення № 94897542, 15.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 лютого 2021 р. Справа № 120/680/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

29.01.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2019 у справі №120/2296/19-а, серед іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2019 у розмірі з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідачем 01.04.2020 відкрито виконавче провадження ВП №61687483 з виконання виконавчого листа від 18.12.2019 №120/2296/19-а. Разом з тим, 18.12.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 ЗУ "Про виконавче провадження".

Втім, на думку позивача, рішення суду не виконано, а відповідач не вчинив усіх передбачених дій в рамках Закону України "Про виконавче провадження", а тому звернувся з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Ухвалою суду від 03.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи, з урахування особливостей провадження визначених ст. 287 КАС України. Даною ухвалою також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

08.02.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому остання заперечує щодо задоволення адміністративного позову.

Зазначила, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебувало виконавче провадження №61687483, з виконання виконавчого листа по справі № 120/2296/19-а від 18.12.2019.

Державним виконавцем 01.04.2020 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

У відповідь, боржником надано лист № 0200-0802-5/14997 від 07.04.2020, в якому повідомляється, що проведено розрахунок розміру пенсії стягувача який склав - 7359,04 грн. З урахуванням 100% підвищення та донараховано стягувачу кошти в сумі - 10407,33 грн. За період з березня 2019 по грудень 2019. Однак, виплата перерахованих коштів боржником здійснена не була за відсутності виділених коштів на фінансування з Державного бюджету України, оскільки нормами ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Боржником сформовано потребу у бюджетних коштах, оскільки бюджетні зобов`язання та платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення (ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України) шляхом обліку вказаної заборгованості в Реєстрі судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

Так, відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Тобто наразі відсутні підстави стверджувати, що рішення суду не виконане взагалі. Фактично, залишилась невиконаною лише частина цього рішення, щодо якого існував окремий порядок його виконання.

Відсутність коштів є поважною підставою не своєчасної виплати платежів, оскільки грошові кошти у вигляді перерахованої пенсії, яка належить позивачу не є власністю позивача (ГУ ПФУ у Вінницькій області), не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.

Отже, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Посилаючись на норми Закону України "Про виконавче провадження" та судову практику, відповідач зазначає, що виконання судового рішення органом Пенсійного фонду мало місце, а часткове невиконання судового рішення відбулось з незалежних від боржника причин, які є поважними у розумінні статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", що виключає можливість накладення штрафу на боржника.

Відповідач наголосив, що невиконання судового рішення управлінням пенсійного фонду в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого державним виконавцем строку та в подальшому - до отримання фінансування, виконати судове рішення. Накладення штрафу у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Отже, дані обставини унеможливлюють проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення в інший спосіб.

З огляду на викладене, 18.12.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, відповідно до п.9 ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження". В свою чергу, п. 2, 3 даної постанови передбачають право стягувача для повторного пред`явлення виконавчого документу до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Крім того, представник третьої особи вказав, що виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2019 в частині виплати перерахованих сум з березня 2019 по грудень 2019 не звужує обсягу існуючих прав стягувача на отримання пенсії.

Суд, дослідивши матеріали справи, письмові докази, встановив наступне.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2019 у справі №120/2296/19-а, задоволено позов ОСОБА_1 . Серед іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2019 у розмірі з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.

18.12.2020 Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист, який передано до виконання Відділу примусового виконання рішень.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 01.04.2020 відкрито виконавче провадження № 61687483 за виконавчим листом №120/2296/19-а.

Боржнику надано 10-денний строк робочих днів для виконання рішення суду.

Листом від 07.04.2020 № 0200-0802-5/14997 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило виконавця, що боржником добровільно до відкриття виконавчого провадження виконано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2019, проведено розрахунок розміру пенсії стягувача, який станом на 05.03.2019 склав 7359,04 грн. з урахуванням 100% суми підвищення та донараховано стягувачу кошти в сумі 11414,49 грн. за період з березня 2019 по грудень 2019.

Сума заборгованості у розмірі 10407,33 грн. за період з 05.03.2019 по 04.12.2019 буде виплачена після виділення коштів на фінансування з Державного бюджету, у відповідності до порядку № 649, яким затверджено механізм погашення заборгованості, що утворилась внаслідок нарахування пенсійних виплат на викоання судових рішень після виділення коштів. Власні кошти пенсійного фонду не включаються до Державного бюджету. Тобто, в Головного управління відсутні правові підстави для виплати пенсій колишнім працівникам силових структур за рахунок власних коштів. Крім того, Головним управлінням сформовано потребу у бюджетних коштах, оскільки бюджетні зобов`язання та платежі здійснюються лише з наявності відповідного бюджетного призначення шляхом обліку вказаної заборгованості в Реєстрі судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

З огляду на вказані обставини, боржник просив закінчити виконавче провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 18.12.2020 виконавчий лист №120/2296/19-а, виданий Вінницьким окружним адміністративним судом 18.12.2019, повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". У мотивувальній частині цієї постанови вказано, що боржником сформовано потребу у бюджетних коштах, оскільки бюджетні зобов`язання та платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення шляхом обліку вказаної заборгованості в реєстрі судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, Умови і порядок виконання рішень немайнового характеру визначено розділом VІІІ ЗУ "Про виконавче провадження", зокрема ст.63 та 75. Відповідач вказав, що відповідно до судової практики Верховного Суду України невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів особі, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Також зазначено, що виконання судового рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення коштів з Державного бюджету. Таким чином, постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником, та які не залежали від його волевиявлення. Також, у оскаржуваній постанові вказано, що згідно ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить із наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на території України.

Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно із статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону №1403-VIII).

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII).

З наведених законодавчих норм вбачається, що виконавець зобов`язаний вчинити виконавчі дії у спосіб, передбачений виконавчим документом.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно із вимогами частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до частини 6 статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з частиною 1 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Суд зазначає, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 18.12.2020 №ВП61687483, в якій описуються обставини виконання судового рішення, повідомлені державному виконавцю боржником, та виконавцем зроблено висновок, що вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63, 75 "Про виконавче провадження", фактично не містять жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими пункт 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" пов`язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу, не зважаючи на те, що спірна постанова винесена саме на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII.

Позивач наголошує на тому, що рішення суду не виконано і вважати належним виконанням те, що кошти нараховані на підставі рішення суду будуть виплачені в порядку, встановленому постановою КМУ від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", немає законодавчих підстав. Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №640/5248/19 визнано нечинними п.1, 2 постанови КМУ №649.

Суд зазначає, що в оскаржуваній постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 18.12.2020 №ВП61687483 не вказано, яким Законом, що встановлює заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, керувався державний виконавець.

При винесенні оскаржуваного рішення державний виконавець виходив з того, що боржником сформовано потребу у бюджетних коштах, оскільки бюджетні зобов`язання та платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення шляхом обліку вказаної заборгованості в реєстрі судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, Умови і порядок виконання рішень немайнового характеру визначено розділом VІІІ ЗУ "Про виконавче провадження", зокрема ст.63 та 75. А відповідно до судової практики Верховного Суду у справах №21-1044а15, №21-2630а15, №21-5118а15, №804/5081/13-а, №373/436/15, Вінницького окружного адміністративного суду та Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах №120/1826/19-а від 20.06.2019, №120/1216/19-а від 18.06.2019 невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів особі, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням такого рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Подібна правова позиція висловлена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 22.12.2020 по справі № 120/3477/20-а.

Крім того, суд не погоджується з аргументами представника відповідача, що приймаючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідач діяв у відповідності до вимог законодавства, оскільки враховуючи вимоги Закону відповідач зобов`язаний вживати передбачені цим законом заходи примусового виконання рішень і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, при цьому відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням невиконання рішення суду.

Варто наголосити, що, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу.

Окрім цього, суд зазначає, що посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на висновки, що зроблені в постановах Верховного Суду №21-1044а15, №21-2630а15, №21-5118а15, №804/5081/13-а, №373/436/15 щодо відсутності правових підстав у державного виконавця для накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу у зв`язку із невиконанням судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не є достатньою та мотивованою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру.

Подібна правова позиція висловлена у постанові ВС від 16.09.2020 у справі. №287/1/17-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення - є такою, що не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що державний виконавець дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з чим постанова від 18.12.2020 №61687483 прийнята з порушенням норм чинного законодавства та є невмотивованою, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти виконавчий лист за №120/2296/19-а до виконання , суд зазначає наступне.

Частина 2 статті 41 Закону України №1404-VIII визначає, що у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Отже, у разі надходження до суду постанови про відновлення виконавчого провадження, в силу положень ст. 41 Закону України №1404-VIII, у суда виникає обов`язок з направлення виконавчих документів до виконання, а відтак така вимога не підлягає окремому окресленню в судовому рішення, оскільки такий обов`язок виникає в силу Закону.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частини друга статті 77 КАС України).

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Сінгаєвської Ольги Миколаївни ВП №61687483 від 18.12.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а/с 391, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43316784)

Рішення у повному обсязі складено: 15.02.2021 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна