Рішення № 94897492, 15.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 р. Справа № 120/6992/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивачка, ОСОБА_1 ) до Тульчинської міської ради (відповідач) про визнання протиправним рішення міської ради за результатами розгляду клопотання (заяви) ОСОБА_1 , яким відмовлено в наданні останній дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,2112 га, кадастровий номер 0524380200:01:001:0322 та зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 18.12.2019 року позивачка звернулась до відповідача з письмовою заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,2112 га за межами населеного пункту АДРЕСА_1 . Однак, спірним рішенням 46 сесії 7 скликання № 1651 від 12.03.2020 року відповідач відмовив у наданні такого дозволу, у зв`язку з використанням бажаної для позивачки земельної ділянки за функціональним (цільовим) використанням категорії земель "для іншого сільськогосподарського призначення". З вказаною відмовою позивачка не погоджується, вважає її протиправною і такою, що суперечить вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а тому за захистом своїх прав та законних інтересів звернулась до суду.

Ухвалою суду від 14.12.2020 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для правильного вирішення справи.

11.01.2021 року до суду засобами поштового зв`язку надійшли витребовувані судом додаткові матеріали (вх. № 932/21), а також відзив на позовну заяву (вх. № 933), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що постійною комісією з земельних відносин та управлінням комунальним майном Тульчинської міської ради на своєму засіданні 07.02.2020 року прийнято рішення рекомендувати Тульчинській міській раді відмовити позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки відповідна земельна ділянка відноситься до категорії земель "для іншого сільськогосподарського призначення". Окрім цього, також зауважує, що до 1996 року вказана земельна ділянка (господарський двір) перебувала в постійному користуванні третьої особи - КСП "8 Березня", землі якої використовувались для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до державного акта на право колективної власності на землю серії ВН № 00016 від 21.02.1996 року. Тобто, на переконання відповідача, земельні ділянки на яких розміщені господарські двори є землями сільськогосподарського призначення, а не для сільськогосподарського використання. У зв`язку з цим, вважає, що надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення бажаної для позивачки земельної ділянки буде суперечити нормам чинного законодавства, в частині зміни виду (категорії) земель за функціональним (цільовим) призначенням, що у свою чергу є підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ч. 7 ст. 118 ЗК України. За таких обставин відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому в позові просить суд відмовити.

Відповіді на відзив від позивачки не надійшло, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 18.12.2019 року позивачка звернулась до Тульчинської міської ради із письмовою заявою про надання їй дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 1,2112 га, для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту АДРЕСА_1 .

Вказане питання першочергово було предметом розгляду постійної комісії з земельних відносин та управління комунальним майном Тульчинської міської ради, яка на своєму засіданні, що відбулось 07.02.2020 року, прийняла рішення оформлене протоколом № 82, яким, серед іншого, винесено пропозицію щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України та у зв`язку з використанням категорії земель "для іншого сільськогосподарського призначення", оскільки відповідна земельна ділянка (господарський двір) перебувала в постійному користуванні КСП "8 Березня" з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Після винесення вказаного питання на розгляд 46 сесії 7 скликання Тульчинської міської ради, відповідач прийняв рішення № 1651 від 12.03.2020 року, яким відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,2112 га за межами населеного пункту АДРЕСА_1 на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України та у зв`язку з використанням бажаної для позивачки земельної ділянки за функціональним використанням категорії земель "для іншого сільськогосподарського призначення".

Вважаючи таке рішення Тульчинської міської ради № 1651 від 12.03.2020 року протиправним, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Отже, аналіз положень частин 6 та 7 статті 118 ЗК України вказує на те, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Так, як слідує із матеріалів справи, підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно рішення 46 сесії 7 скликання Тульчинської міської ради №1651 від 12.03.2020 року є те, що з позиції відповідача, бажана для позивача земельна ділянка за функціональним використанням категорії земель відноситься до «іншого сільськогосподарського призначення», у зв`язку з чим на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України не може бути передана для ведення особистого селянського господарства.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд вкотре звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, в якій визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте, на переконання суду, оскаржуване рішення Тульчинської міської ради № 1651 від 12.03.2020 року не містить належних мотивів щодо відмови у наданні відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою, які визначені ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Із матеріалів справи, зокрема викопіювання з чергового кадастрового плану Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади с. Ганнопіль Тульчинського району Вінницької області, виданого за підписом міського голови (а.с. 13) слідує, що бажана для позивача земельна ділянка площею 1,2112 га (господарський двір), відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Частинами першою та другою статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відтак, цільове призначення бажаної земельної ділянки (сільськогосподарського призначення) відповідає тому виду використання (для ведення особистого селянського господарства), для якого позивачка має намір отримати у власність.

Згідно із ч. 1 ст. 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Суд звертає увагу, що в межах кожної категорії земель виокремлено декілька видів цільового призначення земель, а поділ земель на окремі види цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 (далі - Наказ № 548).

Пунктом 1.2 Розділу 1 КВЦПЗ встановлено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Пункт 1.4 Розділу 1 КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Як передбачено Розділом ІІ Наказу № 548, Секція А Розділ 01 визначає категорію земель сільськогосподарського призначення, яка за видами цільового призначення поділяється на чотирнадцять видів (підрозділів) (коди 01.01-01.14). Зокрема, землі сільськогосподарського призначення щодо мети використання поділяються: "Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" ("01.01"), "Для ведення особистого селянського господарства" ("01.03"), «Для іншого сільськогосподарського призначення» (« 01.13»).

Аналіз викладених норм законодавства свідчить про те, що земельні ділянки, призначенні для надання громадянам України для ведення особистого селянського господарства, є одним із видів використання з основним цільовим призначенням "землі сільськогосподарського призначення".

При цьому, передача громадянам України вказаних земельних ділянок у межах цільового призначення для різних видів використання (для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства), здійснюється без зміни цільового призначення.

Із наведеного слідує, що звернення позивачки із відповідною заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,2112 га із цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" лише вносило зміни щодо мети її використання.

Більше того, із наданого позивачем витягу з Обґрунтування розміру та доцільності земельної ділянки (господарського двору), яка передбачається для відведення у власність гр.. ОСОБА_1 за межами населеного пункту с. Ганнопіль, розробленого ТОВ «ВІАТЕРРА», вбачається, що бажана для позивача земельна ділянка цілком придатна для ведення особистого селянського господарства.

Тобто, перешкод у неможливості наданні цієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства судом не встановлено. При цьому оскаржуване рішення відповідача не містить обґрунтованих мотивів, які б вказували, що спірна земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, не може використовуватись останньою для ведення особистого селянського господарства.

Як вказано в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 509/594/17, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Тобто, документація із землеустрою і розробляється з тією метою, щоб чітко ідентифікувати відповідну земельну ділянку. А надання дозволу на її розробку не покладає на відповідача безумовного обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.

За наведених вище обставин суд доходить висновку, що ті підстави відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою, які визначені Тульчинською міською радою в оскаржуваному рішенні № 1651 від 12.03.2020 року, не знайшли свого належного підтвердження в ході судового розгляду цієї справи, а тому таке рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,2112 га, кадастровий номер 0524380200:01:001:0322, за межами населеного пункту с. Ганнопіль Тульчинського району Вінницької області, то суд зазначає таке.

Так, наслідком скасування судом у цій справі рішення Тульчинської міської ради № 1651 від 12.03.2020 року є те, що клопотання (заява) позивачки від 18.12.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки залишається актуальним та нерозглянутим.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Проте, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 2 КАС України однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

В процесі розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідно до інформації з публічно-кадастрової карти України земельної ділянки з кадастровим номером 0524380200:01:001:0322, щодо якої ставиться позовна вимога, наразі не існує. Крім того, і саме оскаржуване позивачем рішення Тульчинської міської ради № 1651 від 12.03.2020 року не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою.

Із вищевикладеного слідує, що в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні відповідача вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Саме такий правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 року по справі № П/811/2514/17. Крім того, такої ж думки дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 01.02.2021 року по справі № 120/2068/20-а.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,2112 га, за межами населеного пункту с. Ганнопіль Тульчинського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачкою у розмірі 840,80 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 420,40 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 46 сесії 7 скликання Тульчинської міської ради від 12.03.2020 року № 1651 "Про відмову в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Тульчинську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,2112 га, за межами населеного пункту АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 15.02.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Тульчинська міська рада (код ЄДРПОУ: 04051141, місцезнаходження: вул. Миколи Леонтовича, буд. 1, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович