Рішення № 94897231, 12.02.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.02.2021 Справа № 920/1080/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/1080/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграрно-хімічна компанія” (03040, м. Київ, вул.. Стельмаха, 6а, код ЄДРПОУ 41694117),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Інтерагростандарт” (40007, м. Суми, вул. Харківська, буд. 111, код ЄДРПОУ 38244851)

про стягнення 611794 грн 75 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: Єрмоленко Д.Ю., ордер № 663509 від 18.11.2020,

від відповідача: не прибув.

Суть спору: 28.10.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 611794 грн 75 коп. заборгованості за Договором поставки №6/23/2020 від 28.02.2020, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 30.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 10.11.2020 виправлено описку в ухвалі суду від 30.10.2020 та зазначено вірну дату призначення підготовчого засідання, викладено п. 2 ухвали в наступній редакції: “ 2. Призначити підготовче засідання на 01.12.2020, 11:40. Судове засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Сумської області за адресою: м. Суми, проспект Т.Г.Шевченка, 18/1, 1-й поверх, зал судового засідання № 5.”

Ухвалою господарського суду Сумської області від 01.12.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграрно-хімічна компанія” було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

15.12.2020 від позивача на виконання ухвали суду від 01.12.2020 надійшла до суду заява б/н від 10.12.2020 ( вх.№ 11068/20 від 15.12.2020), відповідно до якої позивачем надано докази направлення позовної заяви з додатками до відповідача ТОВ “Торговий дім “Інтерагростандарт” за адресою: вул. Шишкарівська, б. 11, м.Суми, 40000.

Ухвалою суду від 17.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; призначено підготовче засідання на 12.01.2021, 11:30.

Ухвалою суду від 12.01.2021 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 11.02.2021, 11:00.

Ухвалою суду від 10.02.2021 призначено розгляд справи по суті на 12.02.2021, 10:30.

Представник позивача в судовому засіданні 12.02.2021 надала усні пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі та просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 12.02.2021 не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

При цьому, суд зауважує, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи повернуті відділенням поштового зв`язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача – ТОВ «Торговий дім «Інтерагростандарт» є: 40000, Сумська область, м. Суми, вул. Шишкарівська, буд. 11. На вищезазначену адресу відповідача судом і була направлена кореспонденція господарського суду.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідачи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідачів за місцем їх державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі та ухвал про відкладення розгляду справи відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами та у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарським судом встановлені наступні обставини.

Як свідчать матеріали справи, 28.02.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрно-хімічна компанія» (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерагростандарт» (відповідач, покупець) укладено договір поставки 6/23/2020 (договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору позивач (у якості продавця) прийняв на себе зобов`язання передати у власність відповідача (у якості покупця), а останній зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити товар, вна умовах, визначених сторонами у цьому Договорі та додатках до нього.

Пунктом 1.2. договору визначено, що предметом постачання по цьому договору є засоби захисту рослин (товар), виробник, асортимент, вартість та кількість яких закріплюється в Додатках до цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

Пунктом 5.1. Договору сторони обумовили, що товар постачається продавцем у строки, закріплені відповідним Додатком до Договору, після отримання від Покупця попередньої оплати за товар у розмірі і порядку, як це передбачено відповідним Додатком до Договору, окрім випадків коли сплата попередньої оплати сторонами не передбачається.

Поставка товару може здійснюватися як окремими частинами (партіями) згідно кожного Додатку до цього Договору, так і в цілому по Договору, за умови, що не будуть порушуватися строки поставки товару, передбачені окремими Додатками до Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору, ціна і вартість Товару, а також порядок та строки розрахунків за товар, визначається Сторонами в кожному окремому додатку до цього Договору. Загальна вартість товару, що постачається за цим Договором, становитиме сукупну вартість Товару, фактично поставленого в рамках цього Договору, щот визначається на підставі накладних/видаткових накладних.

На виконання умов договору між сторонами укладено Додатки до договору: додаток № 1 від 28.02.2020, додаток № 2 від 10.03.2020, додаток № 3 від 12.03.2020, додаток № 4 від 12.03.2020, додаток № 5 від 16.03.2020, додаток № 6 від 09.04.2020

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача поставлено товар на загальну суму 1346141 грн 08 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткова накладна № 6/23 від 04.03.2020 на суму 60064,80 грн.;

- видаткова накладна № 6/23-1 від 19.03.2020 на суму 10392,72 грн.;

- видаткова накладна № 6/23-2 від 19.03.2020 на суму 131031,65 грн.;

- видаткова накладна № 6/23-3 від 19.03.2020 на суму 852498,95 грн.;

- видаткова накладна № 6/23-4 від 10.04.2020 на суму 292152,96 грн.

Вищезазначені видаткові накладні підписані представниками обох сторін, без будь-яких зауважень.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним договірні зобов`язання вик5онано в повному обсязі, проте відповідачем сплачено повністю лише попередню оплату, що становить 734346 грн 33 коп., тоді як залишок вартості товару отриманого за договором не сплачено у встановлені строки, в зв`язку з чим у відповідача наявна заборгованість за отриманий товар в сумі 611794 грн 75 коп.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України (далі - ГКУ) суб`єкти

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона договору повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом іншими законами або договором.

Відповідно з ч. 7 ст.193 ГКУ не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано - належним чином.

Згідно зі ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також оплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цих Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст.526 Цивільного Кодексу України (далі - ЦКУ), встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами до ст.530 ЦК України передбачено - якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Змістом ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо іншого не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у власній підприємницькій діяльності або в інших цілях, непов`язаних з особистим, сімейним, домашнім з іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до говору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити Продавцеві повну ціну переданого Товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором бо актами цивільного законодавства не встановлено інших строків оплати товару.

Судом встановлено, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на суму 611794 грн. 75 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за поставлений йому товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати існуючого боргу, суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 611794 грн 75 коп. заборгованості за спірним договором.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується наступним:

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено повністю, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в розмірі 9176 грн 92 коп. (611794,75: 100% х 1,5% =9176 грн 92 коп.)

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Інтерагростандарт» (40000, м. Суми, вул. Шишкарівська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38244851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-хімічна компанія»» (03040, м. Київ, вул. Стельмаха, 6а, код ЄДРПОУ 41694117) 611794 (шістсот одинадцять тисяч сімсот дев`яносто чотири) гривні 75 коп боргу, 9176 (дев`ять тисяч сто сімдесят шість) гривень 92 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.02.2021.

Суддя С.В. Заєць