Рішення № 94897213, 12.02.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.02.2021 Справа № 920/1252/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/1252/20

за позовом Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської

ради (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 9,

код ЄДРПОУ 03352455)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго”

(40022, м. Суми, вул. 2-га Залізнична, буд. 10,

код ЄДРПОУ 33698892)

про стягнення 3327 грн 56 коп.,

УСТАНОВИВ:

11.12.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 3327,56 грн за несвоєчасну сплату зобов`язань за отримані послуги за період жовтень 2019-лютий 2020 року за Договором № 2116 від 01.09.2005, а також просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 15.12.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив.

05.01.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 04.01.2021 № 13 (вх.. № 92/21 від 05.01.2021).

05.01.2021 відповідачем на адресу суд надіслано Заяву від 04.01.2021 № 11 (вх. № 294к від 05.01.2021) про застосування строків позовної давності.

05.01.2021 відповідачем на адресу суду надіслано Клопотання від 04.01.2021 № 12 (вх..№ 295к від 05.01.2021) про зменшення пені та приєднання (доручення) доказів до матеріалів справи.

11.01.2021 позивачем подано відповідь на відзив від 11.01.2021 № 22/208 (вх. № 165/21 від 11.01.2021), відповідно до якої позивач зазначає, що Відзив на позовну заяву та клопотання Відповідача про зменшення пені, заява про застосування строків позовної давності підписані, а додані до заяви копії документи завірені не особистим підписом директора ТОВ “Сумитеплоенерго”, а із застосуванням факсиміле, що є грубим порушенням вимог ч.2 ст. 166 ГПК, ч.З ст. 207 ЦК України.

Також позивачем надано заяву про продовження процесуальних строків від 11.01.2021 (вх. № 322к від 11.01.2021).

Окрім цього, позивачем надано для огляду оригінали документів, копії яких додано до позовної заяви.

Судом перевірено відповідність наданих оригіналів документів з їх копіями, які додані до позовної заяви. Оглянувши су д прийшов до висновку, що копії, наявні в матеріалах справи, відповідають оригіналам.

Ухвалою суду від 15.01.2021 відкладено розгляд справи по суті на 11.02.2021.

25.01.2021 відповідачем надано до суду Заперечення від 25.01.2021 № 393 на відповідь на відзив.

11.02.2021 суддя Заєць С.В. перебувала у відпустці, тому розгляд справи здійснено 12.02.2021 без відкладення судового засідання.

Судом при розгляді справи враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Сумської області встановив наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2005 між комунальним підприємством “Міськводоканал” Сумської міської ради (далі - Позивач, Виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго” (далі - Відповідач, Замовник) укладено договір про надання послуг з постачання холодної води № 2116.

Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець зобов`язується забезпечувати Замовника питною водою для власних потреб згідно межі розподілу та приймати стічні води від Замовника.

Згідно з п. 2.2 Договору виконавець забезпечує Замовника водою для власних потреб (технологічних та комунально-побутових) в об`ємі згідно норм водопостачання, затверджених виконавчим комітетом Сумської міської ради.

Відповідно до п. 2.6 Договору облік кількості використаної води здійснюється за показаннями водолічильників, встановлених на об`єктах, згідно додатку №1 до договору. За розрахунковий період приймається період від дати зняття показників в попередньому місяці до дати зняття в розрахунковому місяці і приймається витратами розрахункового місяця.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2., 3.3. Договору розрахунок за воду, використану «Замовником», і прийняті від нього стічні води проводиться помісячно в порядку попередньої оплати (платіжним дорученням) «Замовником»-платником в розмірі 50% за місячний договірний об`єм послуг не пізніше 15-го числа розрахункового періоду.

Кінцевий розрахунок за розрахунковий період «Замовник» проводить самостійно не пізніше 5-го числа після звітного періоду.

При наявності заборгованості у «Замовника» згідно виставлених рахунків «Виконавця», кошти, ще надійшли від «Замовника», зараховуються «Виконавцем» як погашення заборгованості за попередній період незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Виконавець виконав свої зобов`язання за Договором, Замовник отримав послуги, однак оплатив їх не своєчасно.

На підставі ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі виконання певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно вимог ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що оплата за послуги, обумовлені в договорі, проведена в повному обсязі, але з порушенням умов договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання неналежне виконання).

Статтею. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гослодарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 1 і 2 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З матеріалів справи вбачається, а саме відповідно до п. 4.2 Договору сторонами узгоджено, що у разі несвоєчасного перерахування коштів за надані послуги стягується пеня в розмірі 0,5% від суми платежів за кожний прострочений день.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що

- позивачем за вих. № 24/8335 від 01.11.2019 направлено Відповідачу рахунок № 2116 від 31.10.2019, акти приймання-передачі наданих послуг, якими визначено, загальну суму до сплати за надані послуги, у тому числі за жовтень 2019 року – 45629,14 грн. Вказана сума за надані послуги 45 629,14 грн. погашена Відповідачем - згідно платіжного доручення № 8382 від 26.11.2019 на суму 45629,14 грн., термін прострочення - 20 днів, сума пені складає 775,06 грн.;

- позивачем за вих. №24/8987 від 29.11.2019 направлено Відповідачу рахунок № 2116 від 29.11.2019, акти приймання-передачі наданих послуг, якими визначено, загальну суму до сплати за надані послуги, у тому числі за листопад 2019 року - 59859,67 грн.. Вказана сума за надані послуги 59 859,67 грн. погашена Відповідачем

15.01.2020 згідно платіжного доручення № 9350 від 15.01.2020 на суму 100658,45 грн., термін прострочення - 40 днів, сума пені складає 1817,11 грн.; Пеня нарахована на суму 59 859,67 грн. наступним чином: за період часу з 06 по 12.12.2019 на 7 днів прострочення за ставкою НБУ 0.084931 нарахована пеня на суму 355,87 грн.; за період часу з 13.12.2019 по 14.01.2020 на 33 дні прострочення за ставкою НБУ 0,073973 нарахована пеня на суму 1461,24 грн.

Загальна сума пені, нарахованої на суму несвоєчасної сплати за послуги за листопад 2019 року, складає 1817,11 грн.

- Позивачем за вих. №24/30 від 03.01.2020 направлено Відповідачу рахунок №

2116 від 28.12.2019, акти приймання-передачі наданих послуг, якими визначено, загальну суму до сплати за надані послуги, у тому числі за грудень 2019 року - 40798,78грн. Вказана сума за надані послуги 40 798,78 грн. погашена Відповідачем 15.01.2020 № 9350 від 15.01.2020 на суму 100658.45 грн., термін прострочення – 9 днів, сума пені складає 271.62 грн.;

- Позивачем за вих. №24/1187 від 06.02.2020 направлено Відповідачу рахунок № 2116 від 28.12.2019, акти приймання-передачі наданих послуг, якими визначено, загальну суму до сплати за надані послуги, у тому числі за січень 2020 року - 32719,60 грн. Вказана сума за надані послуги 32 719,60 грн. погашена Відповідачем згідно платіжного доручення № 712 від 20.02.2020 на суму 32719,60 грн., термін прострочення - 14 днів, сума пені складає 276,10 грн.;

- Позивачем за вих. №24/1993 від 06.03.2020 направлено Відповідачу рахунок № 2116 від 28.12.2019, акти приймання-передачі наданих послуг, якими визначено, загальну суму до сплати за надані послуги, у тому числі за лютий 2020 року – 51893,59 грн. Вказана сума за надані послуги 51893,59 грн погашена Відповідачем 24.03.2020, згідно платіжного доручення № 1136 від 24.03.2020 на суму 51893,59 грн., термін прострочення 6 днів, сума пені складає 187,67 грн.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку загальна сума пені за прострочення оплати за жовтень 2019-лютий 2020 складає 3327,56 грн.

Відповідач щодо нарахування пені за листопад 2019 року, яка нарахована на суму 45629,14 грн за період з 06.11.2019 по 25.11.2019 в сумі 775,06 грн та за період з 06.12.2019 по 12.12.2019 на суму 59859,67 грн в розмірі 355,87 грн. заперечує, та просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

В частині нарахованої пені за період, починаючи з 13.12.2019 і до 11.03.2020 надав контр розрахунок, відповідно до якого загальний розмір пені становить 2192 грн 86 коп.

Судом перевірено здійснені сторонами нарахування штрафних санкцій та здійснено розрахунок пені за періоди визначені позивачем за допомогою інструменту “Калькулятори” системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН”, можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16. Відповідно до проведеного розрахунку, сума пені за період з 06.11.2019 по 25.11.19 (з суми 45629,14 грн) та за період з 06.12.2019 по 12.12.2019 (з суми 59859,67 грн) здійснено позивачем арифметично вірно. Сума пені за період з 13.12.2019 по 14.01.2020 (з суми 59859,67 грн) становить 1461,16 грн, за період з 06.01.2020 по 14.01.2020 (з суми 40798,78 грн) – 270,88 грн, за період з 06.02.2020 по 19.02.2020 ( з суми 32719,60 грн) – 275,35 грн, за період з 06.03.2020 по 11.03.2020 (з суми 51893,59 грн) – 187,16 грн.

Здійснені судом розрахунки долучені до матеріалів справи.

Проте, відповідачем у запереченні на позов заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо пені за період з 06.11.2019 по 25.11.19 (з суми 45629,14 грн) – 775,06 грн та за період з 06.12.2019 по 12.12.2019 (з суми 59859,67 грн) в сумі 355,87 грн.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (п.5 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з поданого позивачем розрахунку пені, періодами розрахунку є 06.11.2019 по 25.11.19 та період з 06.12.2019 по 12.12.2019, позовну заяву датовано 09.12.2020, в зв`язку з чим річний строк позовної давності про стягнення пені за період з 06.11.2019 по 25.11.19 (з суми 45629,14 грн) – 775,06 грн та за період з 06.12.2019 по 12.12.2019 (з суми 59859,67 грн) в сумі 355,87 грн. сплинув.

Сплив строку позовної давності про стягнення пені в загальному розмірі 1130 грн 93 коп. за період 06.11.2019 по 25.11.19 та період з 06.12.2019 по 12.12.2019, з врахуванням положень ч. 4 ст.267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1130 грн. 93 коп.

Враховуючи проведений судом перерахунок суми пені за періоди з 13.12.2019 по 11.03.2020 обґрунтованою є сума пені в розмірі 2192,86грн. В частині 3 грн 77 коп. сума пені за зазначений період є необґрунтованою та такою що не підлягає стягненню.

Отже приймаючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2192 86 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В інший частині, що становить сумарно 1134 грн 70 коп. суд відмовляє.

Щодо заявленого клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під “іншими учасниками господарських відносин” слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Основна заборгованість за договором була повністю погашена відповідачем до звернення позивача в суд із даним позовом.

З врахуванням обставин справи та враховуючи баланс інтересів позивача та відповідача, суд приходить до висновку часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру належної до стягнення суми пені на 20%, а саме на 438 грн. 57 коп.

Отже до стягнення з відповідача на користь позивача, підлягає пеня в розмірі 1754 грн. 29 коп., а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

При розгляді даної справи суд критично ставиться, до твердження позивача про застосування відповідачем факсиміле під час підписання відзиву та поданих у справі клопотань, оскільки відповідних доказів (висновків експертної установи, інше) позивачем надано не було, лише зазначено припущення.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог (сума зменшення пені не береться до уваги), а саме в сумі 1385 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго” (40022, м. Суми, вул. Друга Залізнична, буд. 10, код ЄДРПОУ 33698892) на користь Комунального підприємства “Міськводоканал” Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 9, код ЄДРПОУ 03352455) 1754 (одна тисяча сімсот п`ятдесят чотири) гривні 29 коп. пені, та 1385 (одна тисяча триста вісімдесят п`ять) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору

3. В інший частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.02.2021.

Суддя С.В. Заєць