Рішення № 94894989, 03.02.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/49037/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Диба І.Б.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

відповідач: Київська міська рада

треті особи: ОСОБА_5 , Друга київська державна нотаріальна контора

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_6 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_5 , Друга київська державна нотаріальна контора про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року позивачі, в інтересах яких діє ОСОБА_6 звернулися до суду із позовом, в якому просили визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 3/10 частки квартири АДРЕСА_1 за кожним; визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/10 частки квартири АДРЕСА_1 за кожним.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що 01 серпня 1964 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали шлюб.

07 грудня 1995 року органом приватизації державного житлового фонду заводу «Арсенал» на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право власності на АДРЕСА_1 . Згідно з текстом зазначеного свідоцтва вказана квартира належить ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві приватної спільної сумісної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_7

16 квітня 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 склали спільний заповіт подружжя щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Зазначений заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіним М.Г. та зареєстровано в реєстрі №153.

Згідно з текстом заповіту, усе рухоме і нерухоме майно, що буде належати подружжю на день їхньої смерті заповідається: ОСОБА_1 в розмірі 30%; ОСОБА_5 в розмірі 20%; ОСОБА_2 в розмірі 30%; ОСОБА_3 в розмірі 10%; ОСОБА_4 в розмірі 10 %.

Також у заповіті зазначено, що після смерті одного з подружжя частка у праві сумісної власності переходить до другого з подружжя, який його пережив, а разі смерті останнього, право на спадщину мають ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

04 липня 2018 року спадкоємці звернулись до державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Ткач О.А. із заявою, якою повідомили про смерть ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та вказали про прийняття спадщини.

19 лютого 2019 року спадкоємці уклали нотаріально посвідчений договір про тлумачення заповіту № 3-114. Відповідно до тексту договору квартира заповідається в наступних частках - ОСОБА_1 3/10; ОСОБА_5 2/10; ОСОБА_2 3/10; ОСОБА_3 1/10; ОСОБА_4 1/10.

01 липня 2020 року спадкоємці звернулись до державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Ткач О.А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відповідно до заповіту від 16 квітня 2010 року №153 та договору про тлумачення заповіту.

01 липня 2020 року нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договором про тлумачення заповіту на підставі пункту 4 статті 57 Сімейного кодексу України, а саме: з підстав того, що оскільки квартира набувалась внаслідок приватизації, тому подружжя не мало право заповідати її по заповіту подружжя.

Посилаючись на те, що оскільки нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом і звернення до суду є єдиним способом захисту їхніх прав, позивачі просили про задоволення позову.

Ухвалою судді від 13 листопада 2020 року відкрито провадження у справі для розгляду за правилами загального позовного провадження.

19 січня 2021 року третя особа, ОСОБА_5 , подала позовну заяву про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом, в якій просила визнати за нею право власності на 2/10 частки у квартирі АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову ОСОБА_5 зазначала, що оскільки вона також зазначена у заповіті як спадкоємець 20% майна, тому наявні підстави для визнання за нею права власності на спадкове майно відповідно до частки, визначеної в спільному заповіті подружжя від 16 квітня 2010 року та договору про тлумачення заповіту від 19 лютого 2019 року.

Ухвалою суду від 21 січня 2021 року зазначену позовну заяву прийнято до свого провадження.

29 січня 2021 року від Другої київської державної нотаріальної контори надійшов відзив на позовну заяву про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, в якому вказано про те, що відповідно до постанови нотаріуса від 01 липня 2020 року видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом позивачам неможливо, оскільки кожен з подружжя які є спадкодавцями за цим заповітом повинні були скласти окремі заповіти. Разом з тим, третя особа просила слухати справу у відсутність їхнього представника.

Ухвалою суду від 03 лютого 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначити справу до розгляду по суті.

Позивачі у судове засідання не з`явились, подали заяви про слухання справи без їхньої участі.

Представник відповідача просив розглядати справу у його відсутності та прийняти рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд установив, що 01 серпня 1964 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали шлюб.

07 грудня 1995 року органом приватизації державного житлового фонду заводу «Арсенал» на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яким зазначено, що квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_7 та члену його сім`ї - ОСОБА_8 в рівних долях.

16 квітня 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 склали спільний заповіт подружжя щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Зазначений заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіним М.Г. та зареєстровано в реєстрі №153, згідно яким, усе рухоме і нерухоме майно, що буде належати подружжю на день їхньої смерті заповідається: ОСОБА_1 в розмірі 30%; ОСОБА_5 в розмірі 20%; ОСОБА_2 в розмірі 30%; ОСОБА_3 в розмірі 10%; ОСОБА_4 в розмірі 10 %.

Нотаріусом роз`яснено, що після смерті одного з подружжя частка у праві сумісної власності переходить до другого з подружжя, який його пережив, а разі смерті останнього, право на спадщину мають ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

Згідно зі свідоцтвом про смерть від 18 травня 2018 року - ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 .

04 липня 2018 року ОСОБА_1 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 подали заяви про прийняття спадщини.

19 лютого 2019 року ОСОБА_1 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 уклали договір про тлумачення заповіту, укладеного ОСОБА_7 та ОСОБА_8 16 квітня 2010 року, згідно з яким квартира заповідається в наступних частках ОСОБА_1 - 3/10; ОСОБА_5 - 2/10; ОСОБА_2 - 3/10; ОСОБА_3 - 1/10; ОСОБА_4 - 1/10.

01 липня 2020 року ОСОБА_1 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 подали заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відповідно до заповіту від 16 квітня 2010 року №153 та договору про тлумачення заповіту.

01 липня 2020 року нотаріус прийняла постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за договором про тлумачення заповіту на підставі пункту 4 статті 57 Сімейного кодексу України, оскільки відповідно до цієї норми житло, набуте чоловіком або дружиною внаслідок його приватизації, є особистою приватною власністю. У зв`язку з чим, спадкодавці не могли заповідати це майно по заповіту подружжя, а кожен з них повинен був скласти окремий заповіт.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до вимог ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно зі статтею 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Частиною 3 статті 368 ЦК України (тут і далі в редакції, чинної на час складення заповіту) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові направі спільної сумісної власності незалежно відтого, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 57 СК України передбачене майно, яке може бути особистою приватною власністю дружини і чоловіка.

Так, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право а частку цієї премії, винагороди, якщо де встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, атакож за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про власність» (тут і далі чинного на час отримання спадкодавцями свідоцтва про право власності на житло) майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони ібули придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до частини другої статті 8 Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Виходячи із аналізу зазначених правових норм, а ні під час приватизації квартири, що є об`єктом спадкування, а ні під час складення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заповіту подружжя норми пункту 4 частини першої статті 57 СК України не були прийняті, тому відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що квартира АДРЕСА_1 не могла заповідатись ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по заповіту подружжя не можна визнати обґрунтованою.

Ураховуючи викладене, слід дійти висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 , права власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідно до складеного ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заповіту від 16 квітня 2010 року №153 та договору про тлумачення заповіту від 19 лютого 2019 року.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 368, 1216, 1218, 1222, 1243 ЦК України, ст. ст. 1-18, 76 81, 95, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355, Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та позов ОСОБА_5 до Київської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/10 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/10 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/10 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/10 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 2/10 частки квартири АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачі: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 );

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 );

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач - Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141).

Повний текст рішення складено 11 лютого 2021 року.

Суддя О.Л. Бусик