Рішення № 94894801, 28.01.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/667/21

Справа №754/4599/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника позивача Байправ М.С.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВІДІ-Страхування» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія Аско-Донбас Північний», про стягнення страхового відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТзДВ «СК «ВІДІ-Страхування» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.03.2019 року між ОСОБА_2 та ТзДВ «СК «Віді-Страхування» укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого є страхування транспортного засобу Мерседес д\н НОМЕР_1 . 06.08.2019 року на вул.. Лаврухіна у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода між автомобілем Мерседес та автомобілем Фольксваген д\н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Дана ДТП сталася з вини водія ОСОБА_1 . В результаті ДТП автомобіль Мерседес отримав механічні пошкодження, а власнику автомобіля завдано матеріальні збитки. На підставі страхового акту від 26.08.2019 року та рахунку-фактури від 13.08.2019 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування власнику автомобіля Мерседес у розмірі 94578, 97 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК АСКО ДС» за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого Страхова компанія взяла на себе обов`язок здійснити відшкодування шкоди, заподіяної третім особам внаслідок експлуатації транспортного засобу Фольксваген. За заявою позивача СК «АСКО ДС» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 54072, 18 грн. (за вирахуванням франшизи у розмірі 1000, 00 грн.). Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою становить 40506, 79 грн. Позивач звертався до відповідача із вимогою про відшкодування шкоди, але дана вимога залишена без реагування. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти у розмірі 40506, 79 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

24.06.2020 року до суду надійшов Відзив відповідача на позов, в якому він позовні вимоги визнає частково. Відповідач вказує про те, що не погоджується з тією обставиною, що реальна вартість виконаних робіт по відновлювальному ремонту транспортного засобу становить суму 94578, 97 грн., оскільки відповідно до Звіту про оцінку вартість відновлювального ремонту становить 80277, 82 грн. Саме виходячи із висновку у даному звіті і слід було здійснювати виплату страхового відшкодування. На підставі викладеного відповідач просить позов задовольнити частково, стягнути з нього грошові кошти у розмірі 29934, 58 грн.

09.07.2020 року до суду надійшла Відповідь на відзив, в якій представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог, вказуючи про те, що звіт - це попередній оціночний документ, а тому до уваги при виплаті страхового відшкодування було взято рахунок-фактуру. Крім того, відповідно до вимог діючого законодавства розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. На підставі викладеного представник позивача просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 31.08.2020 року призначено судову експертизу, у зв`язку з чим провадження у справі зупинено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02.12.2020 року провадження у справі відновлено.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві представник просить проводити розгляд справи в його відсутність.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 27.03.2019 року між ОСОБА_2 та ТзДВ «СК «Віді-Страхування» укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого є страхування транспортного засобу Мерседес д\н НОМЕР_1 .

06.08.2019 року на вул.. Лаврухіна у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода між автомобілем Мерседес та автомобілем Фольксваген д\н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Дана ДТП сталася з вини водія ОСОБА_1 , що підтверджується постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 10.09.2019 року.

В результаті ДТП автомобіль Мерседес отримав механічні пошкодження, а власнику автомобіля завдано матеріальні збитки, у зв`язку з чим ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

29.08.2019 року Страхова компанія «ВіДі-Страхування» згідно з Договором страхування та на підставі заяви і Страхового акту № 4207 від 26.08.2019 року, виходячи з рахунку-фактури від 13.08.2019 року, здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 94578, 97 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3962.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК АСКО ДС» за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого Страхова компанія взяла на себе обов`язок здійснити відшкодування шкоди, заподіяної третім особам внаслідок експлуатації транспортного засобу Фольксваген.

За заявою позивача СК «АСКО ДС» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 54072, 18 грн. (за вирахуванням франшизи у розмірі 1000, 00 грн.). Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою становить 40506, 79 грн.

Позивач звертався до відповідача із вимогою про відшкодування шкоди, але дана вимога залишена без реагування, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про страхування» страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до ст. 990 ЦК України страховик здійснює виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

При настанні страхового випадку, відповідно до вимог ст. 22.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

На підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Пунктом 4 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.

Згідно з положеннями статті 9 пункту 9.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховою сумою є грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до ст. 36.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Статтею 36.2 Закону визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Такий правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Судом встановлено, що Страхова компанія «АСКО ДС» на виконання вимог діючого законодавства та страхового полісу здійснила виплату страхового відшкодування позивачу у розмірі 54072, 18 грн.

При цьому різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою становить 40506, 79 грн.

Згідно із вимогами ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов"язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Враховуючи вимоги діючого законодавства та встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 повинен сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Що стосується розміру, що підлягає стягненню з відповідача, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Зважаючи на вимоги закону, Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Тому слід врахувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір витрат, понесених на відновлювальний ремонт.

Так, сторонами у справі не оспорюється сам факт дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини відповідача та отримання позивачем суми страхового відшкодування.

Як встановлено при розгляді справи, факт здійснення відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу підтверджується актами виконаних робіт, а розмір понесених позивачем витрат - платіжним дорученням № 3962.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або робото здатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів), а відповідно до п. 2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, разукомплектованого колісного транспортного засобу.

Якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоди транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу (ст.. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Разом з тим, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-760цс15.

Таким чином, у даному випадку розмір завданої шкоди відшкодований позивачем у встановленому законом порядку, розмір також визначений з урахуванням діючого законодавства, а тому суд вважає, що є всі підстави для стягнення з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди грошових коштів у розмірі 40506, 79 грн.

Що стосується заперечень відповідача щодо розміру шкоди, то слід зазначити, що відповідачем під час розгляду справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що запчастини, що замінювалися під час відновлювального ремонту, мають якусь цінність. При цьому професійним оцінювачем та сертифікованою СТО було встановлено необхідність заміни таких деталей, що однозначно свідчить про неможливість їх подальшого використання за призначенням, а отже і відсутність будь-якої цінності цих деталей.

Також відповідачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про перебування запчастин, що замінювалися під час відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу, у власності позивача. При цьому позивачем було повідомлено, що Страхова компанія не отримувала у власність та не оприбутковувало на власному балансі запчастини, що згідно з рахунком-фактурою від 13.08.2019 року та актом виконаних робіт від 25.09.2019 року СТО «УкрАвто», були замінені в ході проведення відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу. Крім того, частина вартості відновлювального ремонту транспортного засобу Мерседес була відшкодована СК «АСКО ДС» за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З огляду на наведене вище, суд вважає заперечення відповідача безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не можуть бути прийняті до уваги, як підстава для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення грошових коштів, а тому суд вважає позовні вимоги підставними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102, 00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 993, 1187, 1191, 1194 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВІДІ-Страхування» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія Аско-Донбас Північний», про стягнення страхового відшкодування - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВІДІ-Страхування» у рахунок відшкодування шкоди грошові кошти у розмірі 40506, 79 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102, 00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВІДІ-Страхування», код ЄДРПОУ 35429675, адреса: Київська область, с. Софіївська БорщагівкаЮ вул.. Кільцева, 56.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний», адреса: Донецька область, м. Дружківка, вул.. Соборна, 37.

Повний текст рішення виготовлений 15 лютого 2021 року.

Суддя О.В.Лісовська