Ухвала суду № 94881436, 12.02.2021, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/449/21

Провадження №2-з/504/1/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2021 р. смт. Доброслав

Суддя Комінтернівського районного суду Одеської області Барвенко В.К., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт- 001» про забезпечення позову до його подання, а саме позовної заяви до Державного підприємства «Місцеві дороги Запорізької області» код ЄДРПОУ 42698149, ТОВ «СПМК-17» код ЄДРПОУ 01353551, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення Державного підприємства «Місцеві дороги Запорізької області» від 14.01.2021 року про скасування рішення тендерного комітету про визнання ТОВ «Граніт-001» переможцем процедури закупівлі послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги С 080705 Лукашеве- Володимирське, км 0+050 – км. 10+450 (45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь), -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року директор ТОВ «Граніт-001» ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення майбутнього позову (до його подання) до Державного підприємства «Місцеві дороги Запорізької області» код ЄДРПОУ 42698149, ТОВ «СПМК-17» код ЄДРПОУ 01353551, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення тендерного комітету Державного підприємства «Місцеві дороги Запорізької області» від 14.01.2021 року про скасування рішення про визнання ТОВ «Граніт-001» переможцем процедури закупівлі послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги С 080705 Лукашеве- Володимирське, км 0+050 – км. 10+450 (45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електромереж, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь).

Заявник у своїй заяві просив суд заборонити ПАТ «МТБ Банк» та будь- яким іншим особам виконувати вимоги ДП «Місцеві дороги Запорізької області» про сплату сум за банківською гарантією від 20.11.2020 року виданою ТОВ «Граніт-001» для надання тендерного забезпечення під час участі у процедурі публічної закупівлі № UA -2020-10-23-002730-b.

Обгрунтовуючи підсудність майбутнього позову Комінтернівському районному суду Одеської області заявник послався на те, відповідачем (співвідповідачем) майбутнього позову є ТОВ, що має реєстрацію у Лиманському районі Одеської області, та фізична особа, яка також має реєстрацію у Лиманському районі Одеської області.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Правовий аналіз наведеної норми дає підстави дійти висновку, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил підвідомчості.

При цьому першочерговим у будь-якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку (юрисдикції) звернення із заявою про забезпечення позову.

Суддя звертає увагу на те, що у своїх постановах ВП ВС неодноразово вказувала, що судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб`єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, – це ст. 19 КАС України, ст. 20 ГПК України, ст. 19 ЦПК України.

Зокрема, у ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна, або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, загальні (цивільні) суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Законодавець запровадив такі правила розмежування юрисдикції судів: загальна (цивільна) юрисдикція є всеохоплюючою; якщо справа не віднесена до юрисдикції інших (адміністративних чи господарських) судів, то вона підлягає розгляду загальним (цивільним) судом.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге – суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Натомість юрисдикцію адміністративних чи господарських судів у спрощеному вигляді можна визначити так: перші мають повноваження вирішувати публічно-правові спори, а другі – спори, що виникають при здійсненні господарської діяльності.

ВП ВС неодноразово у своїх постановах вказувала критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення.

Адже Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

За приписами ст. 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу).

Отже, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Разом з тим визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Суддя вважає, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є незгода позивача з рішенням (процедурою) проведення тендеру (закупівлі поточного середнього ремонту автомобільної дороги у Запорізькій області), яка була задокументована рішенням тендерного комітету ДП «Місцеві дороги Запорізької області» від 14 січня 2021 року, і яким відхилено тендерну пропозицію ТОВ «Граніт -001» на закупівлю вищевказаної послуги.

Таким чином матеріалами встановлено, що господарський договір укладено між сторонами не було.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) є суб`єктом владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 травня 2016 року у справі № 826/7230/15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від таких висновків.

В даній справі суддя не вбачає підстав для відступлення від висновків ВП ВС, оскільки введення позивачем до складу співвідповідачів фізичної особи жодним чином не впливає на характер встановлених спірних правовідносин, які мають характер адміністративних.

Суддя встановив, що на момент звернення позивача до суду з цією заявою про забезпечення майбутнього позову не існує спору про право, оскільки господарський (цивільний) договір укладений не був.

Таким чином виключається розгляд майбутнього позову за правилами як цивільного так і господарського судочинства.

Відповідно до статті 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Суддя вважає, що оскільки заява про забезпечення майбутнього позову подана із порушення правил предметної юрисдикції, у задоволенні заяви слід відмовити повністю.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 19, 151, ст. 153, 353 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви директора ТОВ «Граніт-001» ОСОБА_2 про забезпечення майбутнього позову (до його подання) до Державного підприємства «Місцеві дороги Запорізької області» код ЄДРПОУ 42698149, ТОВ «СПМК-17» код ЄДРПОУ 01353551, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення тендерного комітету Державного підприємства «Місцеві дороги Запорізької області» від 14.01.2021 року про скасування рішення про визнання ТОВ «Граніт-001» переможцем процедури закупівлі послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги С 080705 Лукашеве- Володимирське, км 0+050 – км. 10+450 (45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електромереж, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь), - відмовити повністю.

Відмова у забезпеченні позову з викладених підстав не виключає повторного звернення з тією самою заявою в порядку іншого судочинства.

Ухвала підлягає оскарженню протягом 15 днів від дня її проголошення до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Комінтернівський районний суд Одеської області.

Суддя В.К. Барвенко