Рішення № 94881009, 11.02.2021, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/20389/20

Провадження № 2/947/661/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2021 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

22 липня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому було уточнено, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної слідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів удового розслідування, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 56676 (п`ятдесят шість тисяч шістсот сімдесят шість) гривень. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної слідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 10500 (десять тисяч п`ятсот) гривень. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної слідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь громадянина ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з витрат на правову допомогу в розмірі 11 000 гривні.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що 11 травня 2019 року відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення серії БД № 212729, в якому було зазначено, що позивач керував автомобілем ВАЗ -2107, д\н НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння та від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків.

Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 05.08.2019 року позивача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Не погоджуючись з вказаною постановою позивач оскаржив її до Одеського апеляційного суду, в результаті чого постановою Одеського апеляційного суду від 12.05.2020 року постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 05.08.2019 року скасовано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП України..

У зв`язку з тим, що протиправне притягнення позивача до адміністративної відповідальності завдало йому значних моральних страждань, оскільки він мав реальні побоювання понесення значних матеріальних витрат та позбавлення права керування транспортним засобом, перебував в стані стресу та нервової напруги, втратив сон та спокій, у нього виникли проблеми зі здоров`ям просить стягнути з відповідача моральну та матеріальну шкоду.

Ухвалою судді від 23.07.2020 року провадження у справі було відкрито та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження.

10 серпня 2020 року до суду надійшло клопотання від представника Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому він просив замінити неналежного відповідача Головне управління Національної поліції в Одеській області на належного відповідача Управління патрульної поліції Міністерства внутрішніх справ у місті Одесі ДПП НПУ, яке розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, буд. 5.

Ухвалою судді від 01.10.2020 року клопотання представника позивача про заміну відповідача було задоволено, замінено неналежного відповідача належним - Управління патрульної поліції Міністерства внутрішніх справ у місті Одесі ДПП НПУ.

13.08.2020 року від представника Державної казначейської служби України Чумакової Я. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

16 листопада 2020 року до суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому він просив замінити неналежного відповідача Управління патрульної поліції Міністерства внутрішніх справ у м. Одесі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на належного відповідача Департамент патрульної поліції.

В обґрунтування свого клопотання представник позивача посилався на те, що співробітник поліції, що складав матеріали протоколу про адміністративне правопорушення, є працівником Департаменту патрульної поліції, що є окремою юридичною особою.

Ухвало суду від 16.11.2020 року було замінено відповідача на Департамент патрульної поліції.

26.01.2021 року представник Департаменту патрульної поліції Хілініченко А.Х. надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач у судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_2 надав до суду клопотання, в якому просив розгляд справи провести за його відсутності.

Представник відповідача Департаменту патрульної поліції у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином причини неявки не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 11 травня 2019 у відношенні ОСОБА_1 був складений протокол серії БД № 212729 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 05.08.2019 року позивача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, в результаті чого постановою Одеського апеляційного суду від 12.05.2020 року постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 05.08.2019 року було скасовано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП України.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилається на положення п. 2 ст. 13 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати під слідством чи судом.

Проте, суд звертає увагу, що відносно позивача не було відкрито кримінальне провадження, позивач не перебував у статусі підозрюваного або обвинуваченого, а отже, позивач не перебував під слідством чи судом.

Таким чином, оскільки позивач не перебував під слідством чи судом, то положення п.2 ст. 13 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати під слідством чи судом», на думку суду, не підлягають застосуванню.

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

Статтею 2 вищевказаного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Частинами 5 та 6 статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вирішуючи спір по суті, суд також звертає увагу на те, що працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення, тобто здійснена процесуальна дія, яка мала на меті фіксацію адміністративного правопорушення, а постанова, якою позивач був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення та підданий штрафу виносилась судом. Тобто, само по собі складання протоколу про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а дії посадових осіб при складанні протоколу протиправними не визнавались.

При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.

Відповідно до вимог статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 56 Конституції України передбачено право кожного громадянина на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167, 1174ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Разом з тим, на думку суду, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями органів патрульної поліції та тяжкими фізичними та моральними стражданнями, на які посилається позивач, так як позивачем не надано жодних доказів того, що ці фізичні та моральні страждання взагалі виникли та виникли внаслідок дій відповідача.

У відповідності до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме: в чому полягає спричинена йому моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідача вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням винної особи, в чому полягає вина відповідача в спричиненні йому даного виду шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим він обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та з чого він при цьому виходив.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Стосовно вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 10500 гривень, суд зазначає наступне.

Статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги відшкодовуються у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Однак, скасування постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності і закриття адміністративної справи не входять до переліку випадків, визначених статтею 1 зазначеного Закону, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріально шкоди у розмірі 10500гривень суд вважає за доцільне відмовити.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, Закону України «Про Національну поліцію», Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України до Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.