Ухвала суду № 94877681, 15.02.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/19847/20

Провадження № 2-з/752/186/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Кахно І. А., розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про забезпечення позову у справі № 752/19847/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває справа № 752/19847/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (далі - ТОВ «Бест Лізинг») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

11 лютого 2021 року до суду надійшла заява ТОВ «Бест Лізинг» про забезпечення позову у справі № 752/19847/20, у якій заявник просив забезпечити позов ТОВ «Бест Лізинг» в розмірі 96 811,05 грн шляхом накладення арешту на рухоме і нерухоме майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_1 .

Заява мотивована тим, що існують обґрунтовані припущення, що відповідач ОСОБА_1 з метою ухилення сплати заборгованості в разі задоволення позову може вивести належні їй активи (реалізувати рухоме та нерухоме майно, що належить їй на праві власності та здійснити виведення з рахунків грошових коштів), що може зробити неможливим виконання рішення суду.

Вивчивши заяву про забезпечення позову та додані до позовної заяви документи, всебічно з`ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підстави вимог своєї заяви, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, за змістом наведених вище приписів умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Мета забезпечення позову - це хоч і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Обгрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення, законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер (постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 755/1357/18).

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і щнаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої татті 150 ЦПК України).

Необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанови Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20, від 14 січня 2021 року провадження № 61-16635св20, від 11 листопада 2020 року у справі № 932/14900/19, від 04 червня 2020 року у № 200/12227/17).

Із матеріалів справи вбачається, що спір виник щодо заборгованості ОСОБА_1 за договором фінансового лізингу № 170915-1/ФЛ-Ф-А від 15 вересня 2017 року.

Разом із тим, заявником не надано будь-яких належних та допустимих доказів належності відповідачу рухомого та нерухомого майна, його вартості, на яке заявник просить накласти арешт.

Арештовані кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських установах або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судовтх витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18).

У той же час, заявником не зазначено відомості про наявність у відповідача рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, що позбавляє суд застосувати обраний заявником спосіб забезпечення позову.

З урахуванням наведеного та відсутності відомостей про належність відповдачу рухомого і нерухомого майні, відсутності про наявність у відповідача рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, відсутності достатнього обґрунтування та належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання вказаного позову до суду, зокрема, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, що унеможливить чи утруднить виконання судового рішення, відсутні правові підстави для забезпечення позову в обраний заявником спосіб. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Ураховуючи вищевикладене, предмет позову, а також викладені у заяві доводи позивача та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності щодо співставлення їх належності, допустимості, достовірності кожного окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку між собою, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку із цим заява не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 149-153 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про забезпечення позову у справі № 752/19847/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена суддею 15 лютого 2021 року.

Суддя І. А. Кахно