Рішення № 94873683, 12.02.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/532/20

провадження 2/201/442/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи член правління АТ КБ «ПриватБанк» Чернишова Людмила Петрівна і голова правління АТ КБ «ПриватБанк» Крумханзл Петр про стягнення заробітної плати, преміальних виплат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 17 січня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача АТ комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заробітної плати, преміальних виплат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що з 15 серпня 2002 року він працює в АТ КБ «Приватбанк», а починаючи з 02 квітня 2012 року, обіймає посаду керівника напрямку «Credit collection», який займається стягненням на користь банку дебіторської заборгованості.

Починаючи з березня 2019 року член Правління АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 , за попередньою змовою з Головою Правління цього банку П.Крумхзанзлом, як стверджує позивача, послідовно вчиняли системні, заздалегідь сплановані і узгоджені дії, направлені на передачу права стягнення проблемної заборгованості зовнішнім компаніям (колекторам) всупереч майновим інтересам банку. ОСОБА_2 є членом Правління банку та Головою комітету взаємодії з позабанківськими установами, в повноваження якого також входить прийняття рішень щодо акредитації, відмови, перегляду, призупинення, поновлення та анулювання небанківських установ у системі банку, в тому числі колекторських компаній.

29 березня 2019 року під час засідання комітету з питань взаємодії з позабанківськими установами без спільної присутності членів під головуванням ОСОБА_2 , вона винесла на голосування питання акредитації зовнішніх колекторських компаній, що надають послуги з повернення заборгованості. При цьому позивач, як керівник напрямку «CreditCollection», та наразі - Голова Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - проголосував «проти», через наявність обґрунтованого ризику щодо завдання збитків банку, а також понесення іміджевих ризиків.

В подальшому, з метою уникнення перешкоджання з його боку вищезазначеній передачі, 27 травня 2019 року Голова Правління АТ КБ «Приватбанк» Петр Крумханзл видав розпорядження про відключення позивача керівника напрямку «Credit collection» АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 від системи електронного документообігу, засобів корпоративного зв`язку, зокрема, від корпоративного аккаунту @privatbank.ua та інших.

Цими діями, як стверджує позивач, його штучно позбавили доступу до інформації щодо необґрунтованих розтрат коштів АТ КБ «Приватбанк», про які йшлося вище, отже - можливості перешкоджати їм. Окрім того, він був незаконно відсторонений від роботи в Кредитному комітеті Банку, членом якого він є за посадою, через що він не має можливості перешкоджати необгрунтованій видачі ризикових кредитів.

Проте, вказаними діями Голова Правління АТ КБ «Приватбанк» Петр Крумханзл та Член правління з питань управління ризиками АТ КБ «Приватбанк» Чернишова Л.П., на думку позивача, завдали шкоди не тільки інтересам держави, але, діючи від імені та в інтересах АТ КБ «Приватбанк», як роботодавця, і йому - працівнику вказаного банку.

Відповідно до розпорядження ПАТ КБ «Приватбанк» № СП-2012- 6636944 від 29 березня 2012 року, позивача було призначено на посаду керівника напрямку «Credit collection» з призначенням відповідного посадового окладу та визначення розмірів премій.

За час, протягом якого позивач обіймає зазначену посаду, йому виплачувались премії в розмірі 50-65% його вказаного посадового окладу, проте, з моменту, коли він проголосував «проти» акредитації зовнішніх колекторських компаній, що надають послуги з повернення заборгованості, Член правління з питань управління ризиками АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 , користуючись своїми повноваженнями, починаючи з квітня 2019 року, спочатку зменшила розмір цієї премії, а потім взагалі позбавила його її.

За останні 6 місяців, перед цим незаконним позбавленням, починаючи з жовтня 2018 року по березень 2019 року він отримував премії в наступних розмірах: жовтень 2018 року - 51 071.48 грн. (65% посадового окладу), листопад 2018 року - 97 500.07 грн. (65%), грудень 2018 року - 78 571.50 грн. (50%), січень 2019 року - 78 969.33 грн. (50%), лютий 2019 року - 59 864.00 грн. (50%), березень 2019 року - 78 571.50 грн. (50%), що в середньому, за вказані 6 місяців, становить суму 74 091.31 грн. на місяць.

Зазначені премії були встановлені щомісячними наказами, виданими з урахуванням вимог Закону України «Про оплату праці» та Положення АТ КБ «Приватбанк» про управління мотивацією співробітників.

В подальшому, зазначені премії були істотно зменшені, а саме: в квітні 2019 року сума премії становила 67 156.39 грн. (45%), що менше за середній розмір премії за останні 6 місяців на 6 934.92 грн.; в травні 2019 року сума премії становила 9 428.58 грн. (10%), що менше за середній розмір премії за останні 6 місяців на 64 662,73 грн.; в період з червня по грудень 2019 року сума премії взагалі була відсутня. У зв`язку з цим, виходячи з середнього розміру премії за останні 6 місяців, сума премії, яка мала бути виплачена за вказані місяці, становить 590 236.82 грн.. Будь-якого обґрунтування цього зменшення змінної винагороди АТ КБ «Приватбанк» позивачу не надало, як і заздалегідь не повідомило про планування такого зменшення, що, серед іншого, свідчить про штучний характер такого зниження задля вчинення фінансового та психологічного тиску на нього.

Таким чином, на думку позивача, вказані вище дії АТ КБ «Приватбанк» є незаконними та протиправними у зв`язку з чим, за період квітень-грудень 2019 року, йому, як працівнику АТ КБ «Приватбанк», були нанесені збитки у вигляді невиплаченої заробітної плати в загальному розмірі 590 236.82 грн.

Позивач звернувся до відповідача з питанням виплати йому вказаних сум, але відповідач відмовився це робити, мотивуючи це тим, що повний розрахунок з ним по зарплатам і премії проведено. Позивач вважає вказане не законим, вважає такі дії відповідача протиправними, виплата належних сум, обумовлених наказом при прийнятті на роботу, повинна бути, але відповідач йому в цьому відмовив, виник спір. Утворилася заборгованість, на звернення позивача відповідач не звертає уваги, що порушує права позивача; позивач поніс втрати. Просив стягнути з відповідача на користь позивача в повному обсязі вказану ним суму заробітку в вигляді не виплаченої премії, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача АТ комерційний банк «ПриватБанк» і представник третіх осіб Чернишової Л.П. і ОСОБА_3 надали відзив і пояснення на позов, заперечували проти задоволення цього позову, оскільки всі передбачені законом виплати надали позивачу, нарахування і виплата премії є правом, а не обов`язком роботодавця, нарахування премій проводиться за досягнення і успіхи в роботі та інш., чого у позивача не було, діяли в межах закону і наданих повноважень. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників відповідача і третіх осіб, з`ясувавши думку сторін, третіх осіб, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані, представлені та добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно позивач ОСОБА_1 з 15 серпня 2002 року він працює в АТ КБ «Приватбанк», а з 02 квітня 2012 року обіймає посаду керівника напрямку «Credit collection», який займається стягненням на користь банку дебіторської заборгованості.

29 березня 2019 року під час засідання комітету з питань взаємодії з позабанківськими установами без спільної присутності членів під головуванням ОСОБА_2 , вона винесла на голосування питання акредитації зовнішніх колекторських компаній, що надають послуги з повернення заборгованості. При цьому позивач, як керівник напрямку «CreditCollection», та наразі - Голова Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - проголосував «проти».

27 травня 2019 року Голова Правління АТ КБ «Приватбанк» Петр Крумханзл надав розпорядження про відключення позивача керівника напрямку «Credit collection» АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 , від системи електронного документообігу, засобів корпоративного зв`язку, зокрема, від корпоративного аккаунту @privatbank.ua та інших. Цими діями, як стверджує позивач, штучно позбавили доступу до інформації щодо необґрунтованих розтрат коштів АТ КБ «Приватбанк», він був відсторонений від роботи в Кредитному комітеті Банку, членом якого він є за посадою.

Відповідно до розпорядження ПАТ КБ «Приватбанк» № СП-2012- 6636944 від 29 березня 2012 року, позивача було призначено на посаду керівника напрямку «Credit collection» з призначенням відповідного посадового окладу та визначення розмірів премій. Отже позивача призначено на вказану посаду з урахуванням обов`язкових премій і саме з урахуванням цього він і погодився на вказану посаду.

За час, протягом якого позивач обіймає зазначену посаду, йому виплачувались премії в розмірі 50-65% його вказаного посадового окладу, проте, з моменту, коли він проголосував «проти» акредитації зовнішніх колекторських компаній, що надають послуги з повернення заборгованості, Член правління з питань управління ризиками АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 , починаючи з квітня 2019 року, спочатку зменшила розмір цієї премії, а потім взагалі позбавила його її.

За останні 6 місяців, перед цим позбавленням раніше обумовленої премії, починаючи з жовтня 2018 року по березень 2019 року він отримував премії в наступних розмірах: жовтень 2018 року - 51 071.48 грн. (65% посадового окладу), листопад 2018 року - 97 500.07 грн. (65%), грудень 2018 року - 78 571.50 грн. (50%), січень 2019 року - 78 969.33 грн. (50%), лютий 2019 року - 59 864.00 грн. (50%), березень 2019 року - 78 571.50 грн. (50%), що в середньому, за вказані 6 місяців, становить суму 74 091.31 грн. на місяць.

В подальшому, зазначені премії були істотно зменшені, а саме: в квітні 2019 року сума премії становила 67 156.39 грн. (45%), що менше за середній розмір премії за останні 6 місяців на 6 934.92 грн.; в травні 2019 року сума премії становила 9 428.58 грн. (10%), що менше за середній розмір премії за останні 6 місяців на 64 662,73 грн.; в період з червня по грудень 2019 року сума премії взагалі була відсутня. У зв`язку з цим, виходячи з середнього розміру премії за останні 6 місяців, сума премії, яка мала бути виплачена за вказані місяці, становить 590 236.82 грн..

Будь-якого обґрунтування цього зменшення змінної винагороди АТ КБ «Приватбанк» позивачу не надало, як і заздалегідь не повідомило про планування такого зменшення, що, серед іншого, свідчить про штучний характер такого зниження. Таким чином, за період квітень-грудень 2019 року, позивачу, як працівнику АТ КБ «Приватбанк», на його думку, були нанесені збитки, шкода у вигляді невиплаченої заробітної плати в загальному розмірі 590 236.82 грн.

Позивач звернувся до відповідача з питанням виплати йому вказаних сум, але відповідач відмовився це робити, мотивуючи це тим, що повний розрахунок з ним по зарплатам і премії проведено. Позивач вважає вказане не законим, вважає такі дії відповідача протиправними, виплата належних сум, обумовлених наказом при прийнятті на роботу, повинна бути, але відповідач йому в цьому відмовив, виник спір. В добровільному порядку вирішити спір не вдалося, на звернення до відповідача позивач отримав відмову, звернення до інших органів ні до чого не призвели і він вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

В судовому засіданні з`ясовано, що дійсно позивач ОСОБА_1 з 15 серпня 2002 року він працює в АТ КБ «Приватбанк», а з 02 квітня 2012 року обіймає посаду керівника напрямку «Credit collection», який займається стягненням на користь банку дебіторської заборгованості.

27 травня 2019 року Голова Правління АТ КБ «Приватбанк» Петр Крумханзл надав розпорядження про відключення позивача керівника напрямку «Credit collection» АТ КБ «Приватбанк» Шевченко Максима Вячеславовича, від системи електронного документообігу, засобів корпоративного зв`язку, зокрема, від корпоративного аккаунту @privatbank.ua та інших, він був відсторонений від роботи в Кредитному комітеті Банку, членом якого він є за посадою.

Відповідно до розпорядження ПАТ КБ «Приватбанк» № СП-2012- 6636944 від 29 березня 2012 року, позивача було призначено на посаду керівника напрямку «Credit collection» з призначенням відповідного посадового окладу та визначення розмірів премій. Отже позивача призначено на вказану посаду з урахуванням обов`язкових премій і саме з урахуванням цього він і погодився на вказану посаду. За час, протягом якого позивач обіймає зазначену посаду, йому виплачувались премії в розмірі 50-65% його вказаного посадового окладу, проте, з моменту, коли він проголосував «проти» акредитації зовнішніх колекторських компаній, що надають послуги з повернення заборгованості, починаючи з квітня 2019 року, спочатку зменшено розмір цієї премії, а потім взагалі позбавлено його її.

За останні 6 місяців, перед цим позбавленням раніше обумовленої премії, починаючи з жовтня 2018 року по березень 2019 року він отримував премії в наступних розмірах: жовтень 2018 року - 51 071.48 грн. (65% посадового окладу), листопад 2018 року - 97 500.07 грн. (65%), грудень 2018 року - 78 571.50 грн. (50%), січень 2019 року - 78 969.33 грн. (50%), лютий 2019 року - 59 864.00 грн. (50%), березень 2019 року - 78 571.50 грн. (50%), що в середньому, за вказані 6 місяців, становить суму 74 091.31 грн. на місяць.

Зазначені премії були встановлені щомісячними наказами, виданими з урахуванням вимог Закону України «Про оплату праці» та Положення АТ КБ «Приватбанк» про управління мотивацією співробітників.

В подальшому, зазначені премії були істотно зменшені, а саме: в квітні 2019 року сума премії становила 67 156.39 грн. (45%), що менше за середній розмір премії за останні 6 місяців на 6 934.92 грн.; в травні 2019 року сума премії становила 9 428.58 грн. (10%), що менше за середній розмір премії за останні 6 місяців на 64 662,73 грн.; в період з червня по грудень 2019 року сума премії взагалі була відсутня.

Іншим працівникам банку, яким премія нараховувалася раніше, продовжує нараховуватися і виплачуватися премія і за той період, в який позивач її не отримує, тобто не нарахування і не виплата премії позивачу не пов`язана з скрутним фінансовим становищем в банку.

У зв`язку з цим, виходячи з середнього розміру премії за останні 6 місяців, сума премії, яка мала бути виплачена за вказані місяці, становить 590 236.82 грн., що підтверджується нижченаведеним розрахунком: недоплата премії за квітень 2019 року - 6 934.92 грн., недоплата премії за травень 2019 року - 64 662.73 грн., недоплата премії за червень 2019 року - 74 091.31 грн., недоплата премії за липень 2019 року - 74 091.31 грн., недоплата премії за серпень 2019 року - 74 091.31 грн., недоплата премії за вересень 2019 року - 74 091.31 грн., недоплата премії за жовтень 2019 року - 74 091.31 грн., недоплата премії за листопад 2019 року - 74 091.31 грн., недоплата премії за грудень 2019 року - 74 091.31 грн.. Всього за вказаний період (з квітня 2019 по грудень 2019) недоплата склала: 6 934.92 + 64 662.73 + 74 091.31 + 74 091.31 + 74 091.31 + 74 091.31 + 74 09.,31 +

+ 74 091.31 + 74 091.31 = 590 263.82 грн.

Будь-якого обґрунтування цього зменшення змінної винагороди АТ КБ «Приватбанк» позивачу не надало, як і заздалегідь не повідомило про планування такого зменшення, що, серед іншого, свідчить про штучний характер такого зниження. Таким чином, за період квітень-грудень 2019 року, позивачу, як працівнику АТ КБ «Приватбанк», були нанесені збитки, шкода у вигляді невиплаченої заробітної плати в загальному розмірі 590 236.82 грн.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України закріплено поняття «Заробітна плата», а саме: Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 1 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Приписами ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, а саме: - Основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; - додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Разом із тим статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (куди входить і премія) та інші. Таким чином, премії входять до структури заробітної плати і позбавити їх роботодавець не може (можливе зменшення, збільшення і інш. з аргументуванням позиції і доведенням своєчасно її до працівника).

Отже, оскільки при прийомі позивача на роботу в банк сторонами були обумовлені обов`язкові виплати по зарплаті в тому числі і премії, то вони і повинні нараховувати та виплачуватися роботодавцем, а в разі не виплати (що є порушенням укладеної трудової угоди про оплату праці) стороною банку це повинно бути мотивовано (порушення трудової угодив в цій частині) з належним доведенням до працівника вказаних мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. У зв`язку з цим і угода про припинення трудового договору згідно зст. 36, 38, 39 КЗпП України укладається між сторонами трудового договору, якими є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, установлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Вказані вимоги закону відповідачем належним чином були не виконані. Суми, належні позивачу за відпрацьований час, у повному обсязі відповідачем не сплачені.

У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю що включає можливість заробляти собі на життя працею яку він вільно обирає, або на яку він погоджується. Проте відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливість заробляти собі та своїй родині на життя.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, доказiв відповідачем до суду не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов`язання стосовно відповідача (крім передбачених законом, зазначених в позові) відносно завданої шкоди, предмета спору, а відповідач не довів незаконність дій позивача. Твердження відповідача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги не визнання стороною відповідача позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Враховуючи результат вирішення даної справи судові витрати повинні бути покладені на відповідача.

Згідно приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - «Від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів … що випливають із трудових правовідносин». Враховуючи, що даний спір стосується трудових відносин, позивач звільняється від сплати судового збору.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити і стягнути АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в вигляді преміальних виплат за період з квітня по грудень 2019 року в сумі 590 263 грн. 82 коп., а також стягнути з АТ комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп..

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, 9, 115, 232, 233, 235, 238 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в вигляді преміальних виплат за період з квітня по грудень 2019 року в сумі 590 263 грн. 82 коп..

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп..

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 12 лютого 2021 року.

Суддя -