Рішення № 94870602, 15.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

15 лютого 2021 року справа №640/27278/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач, Управління ДМС) третя особаУправління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі по тексту - третя особа, УСРДСР НПУ)про1) визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 29 вересня 2020 року №286 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну; 2) визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 08 жовтня 2020 року №51 про заборону в`їзду в Україну

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність оскаржуваних рішень, оскільки відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, а також права особи на участь у процесі прийняття рішення; відповідач не мав у розпорядженні достатньо підтвердженої інформації для висновку про те, що позивач своїм перебуванням на території України несе дійсну загрозу національним інтересам, безпеці чи життю громадян; відповідач без належного обґрунтування, розірвав сімейні зв`язки та позбавив можливості проживати разом з малолітніми дітьми, вплинув на соціальне та трудове становище; оскаржувані рішення містять інформацію, що не відповідає дійсності.

Ухвалою від 10 листопада 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/27278/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою від 30 грудня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва залучив до участі в адміністративній справі Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому вказав про відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства, оскільки прийняті на підставі обґрунтованого подання УСРДСР НПУ, з метою забезпечення належних умов для гарантування захисту національної безпеки або охорони громадського порядку.

Позивач у відповіді на відзив наголосив на обґрунтованості позовних вимог.

Третя особа письмових пояснень та доказів до суду не надала.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві надало ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну від 19 липня 2006 року №103257, на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

Рішенням Управління ДМС про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 29 вересня 2020 року №286, на підставі пунктів 3 та 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 19 липня 2006 року.

08 жовтня 2020 року Управління ДМС прийняло рішення про заборону в`їзду в Україну №51, яким відповідно до вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» заборонено ОСОБА_1 в`їзд в Україну строком на три роки.

Вказані рішення прийняті на підставі подання УСРДСР НПУ від 21 серпня 2020 року №4759/55/125/02-20 «Про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання на території України громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », за результатами розгляду якого відповідач підготував висновок перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 29 вересня 2020 року (далі по тексту - висновок), який покладено в основу оскаржуваних рішень.

У вказаному висновку зазначено, що: «Відповідно до інформації, викладеної у поданні УСРДСР НПУ, за результатами реалізації оперативної інформації встановлено, що громадянина РФ ОСОБА_1 , який за наявною оперативною інформацією прибув на територію України для налагодження контактів безперешкодного прибуття до України інших вихідців із вказаного регіону та шляхом виготовлення підроблених офіційних документів займається легалізацією їх законного перебування на території України для організації та виконання замовних кримінальних правопорушень корисно-насильницької спрямованості із застосуванням зброї, а саме: розбійних нападів, вимагань та виконання замовних вбивств.

За період перебування на території України ОСОБА_1 систематично порушує правила перебування в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює, чим порушує встановлений порядок пересування та зміну місця проживання; з метою незаконної легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи; не будучи працевлаштованим має постійні не встановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв`язків з метою легалізації свого перебування на території України та на даний час є підстави вважати, що його перебування на території України суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні».

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва керується такими мотивами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України «Про імміграцію».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону України «Про імміграцію» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, зокрема, організовує роботу з прийняття рішень про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, зокрема, якщо: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України (стаття 12 Закону України «Про імміграцію»).

Пунктами 1, 2 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Процедуру провадження за поданнями про скасування дозволу на імміграцію іноземцям та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі по тексту - Порядок №1983).

Згідно пунктів 21-23 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі, коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

З урахуванням вищевикладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що наведені вимоги Закону України «Про імміграцію», Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію та про заборону в`їзду в Україну, обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання або висновку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями статті 12 Закону України «Про імміграцію» передбачено можливість скасування дозволу на імміграцію у випадку встановлення хоча б однієї з передбачених у ній підстав. Однак, можливість скасування такого дозволу у жодному випадку не повинна ототожнюватися з обов`язком прийняття такого рішення.

Така конструкція положень статті 12 Закону України «Про імміграцію» та статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дозволяє суб`єкту прийняття рішень об`єктивно оцінити обставини, що є підставою для можливого скасування дозволу на імміграцію та заборони в`їзду в Україну, а також обставини, які настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

При цьому, необхідною та обов`язковою умовою для скасування дозволу на імміграцію відповідно до пунктів 3 та 4 статті 12 Закону України «Про імміграцію» та заборони в`їзду в Україну на підставі пунктів 1, 2 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту наявності у діях іммігранта загрози національній безпеці України та громадському порядку.

Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать про те, що позивач своїм перебуванням на території України несе загрозу національним інтересам, безпеці чи життю громадян.

Проте, відповідач, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у діях позивача загрози національній безпеці України та громадському порядку. Висновок та оскаржувані рішення також не містять чітких посилань на встановлені відповідачем такі факти.

Крім того, відповідач не надав суду доказів здійснення перевірки та вчинення будь-яких дій з метою з`ясування обставин, викладених у поданні УСРДСР НПУ від 21 серпня 2020 року №4759/55/125/02-20, які стали підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, не вчинено дій із збирання додаткової інформації від автора висновку, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 також не запрошували для надання пояснень.

У свою чергу, позивач надав в матеріали справи копії документів, які підтверджують, що він має стійкий правовий та соціальний зв`язок з Україною, а саме: паспорта із відміткою про зареєстроване місце проживання в Україні, виданого на його ім`я; свідоцтва про шлюб з ОСОБА_2 від 24 листопада 2015 року №508; посвідки на постійне місце проживання та довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданих ОСОБА_3 ; свідоцтва про народження дітей від 25 лютого 2020 року серія НОМЕР_1 та від 29 вересня 2016 року серія НОМЕР_2 та паспортів громадянина України для виїзду за кордон, виданих на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; довідки про реєстрацію особи громадянином України від 09 вересня 2020 року №1936/2020, виданої на ім`я ОСОБА_6 ; договору купівлі продажу квартири від 14 квітня 2020 року №2244; довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця.

Надані позивачем докази підтверджують, що в Україні проживає його дружина, яка документована посвідкою на постійне проживання та має зареєстроване місце проживання, діти, які народилися на території України; позивач зареєстрований, як фізична особа-підприємець та є платником податків.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність у позивача постійного місця проживання, працевлаштування та наявність невстановлених джерел доходів спростовуються матеріалами справи.

Також, відсутні докази використання позивачем підробних документів та порушення правил перебування в Україні, зокрема, відповідач не надав вирок суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, чи будь-яких інших доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку та доказів, що рішення про скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача, щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію.

Таким чином, відповідач не довів існування передбачених чинним законодавством про імміграцію підстав для скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та заборони в`їзду в Україну.

Приймаючи рішення про скасування дозволу на імміграцію, відповідач обмежився лише констатацією фактів, зазначених у поданні УСРДСР НПУ від 21 серпня 2020 року №4759/55/125/02-20, інформація в якому суперечить наявним в матеріалах справи доказам, що не можна визнати всебічною перевіркою питання про скасування дозволу на імміграцію позивача.

З матеріалів імміграційної справи позивача вбачається, що оскаржувані рішення не містять відомостей про те, що зазначені вище або інші обставини відповідачем вивчалися (перевірялися) чи бралися до уваги, при його прийнятті. Однак, важливість цих обставин є підставою для обов`язкового врахування.

Неврахування відповідачем усіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення, є підставою для висновку про його необґрунтованість.

Отже, у справі, яка розглядається, Управління ДМС, на думку суду, прийняло оскаржувані рішення формально, без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення і без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто не пропорційно.

Таким чином, проаналізувавши вимоги чинного законодавства в сфері імміграції, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що Управління ДМС прийняло рішення від 29 вересня 2020 року №286 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та рішення від 08 жовтня 2020 року №51 про заборону в`їзду в Україну без дотримання процедури прийняття таких рішень, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та інтересами позивача; без проведення додаткової перевірки та зібрання доказів, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а отже такі рішення підлягають скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваних рішень, за винятком випадків, коли він доведе, що ним вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваних рішень, але вони не отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач не довів правомірність оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 29 вересня 2020 року №286 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну».

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 08 жовтня 2020 року №51 «Про заборону в`їзду в Україну».

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 );

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а; ідентифікаційний код 42552598);

Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 114; ідентифікаційний код 43305056).

Суддя В.А. Кузьменко