Рішення № 94868605, 03.02.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6382/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Головка А.Б.,

секретаря судового засідання - Ель Яагубі О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Здебської В.М.,

представника відповідача - Миськів В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, третя особа: виконуючий обов`язки начальника Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській та Сумській областях Михайленко Дмитро Геннадійович про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В С Т А Н О В И В:

04 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, третя особа: виконуючий обов`язки начальника Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській та Сумській областях Михайленко Дмитро Геннадійович про визнання незаконним та скасування наказу від 30.09.2020 № 246 про звільнення з посади головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях з 30.09.2020, у зв`язку із скороченням чисельності працівників відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби; поновлення на посаді головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях з 30.09.2020, стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на момент ухвалення рішення відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку відповідно до довідки, виданої 30.09.2020 № 18-126-07144 та стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що фактично реальне скорочення посади позивача не відбулося, у даному випадку мало місце лише зміна назви цієї посади та структурного підрозділу, до якого вона включена. З цих підстав вважає протиправним рішення відповідача про її попередження щодо наступного вивільнення та подальше звільнення з посади головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/6382/20, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

30.11.2020 відповідач подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність. Зазначив, що на виконання наказу Фонду державного майна України від 04.08.2020 № 162-р "Про затвердження граничної чисельності працівників регіональних відділень Фонду державного майна України", Регіональним відділенням відповідно до наказу від 31.08.2020 № 174 "Про введення в дію структури та штатного розпису" введено в дію з 01.09.2020 структуру та штатний розпис, у яких у зв`язку із скороченням чисельності працівників, структурний підрозділ - сектор внутрішнього контролю, і, відповідно, посада головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю - відсутні. Головний спеціаліст сектору внутрішнього контролю ОСОБА_1 31.08.2020 під особистий підпис попереджена про наступне скорочення посади головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях. Одночасно ОСОБА_1 запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста відділу оцінки майна, майнових прав та розпорядження державним майном Управління орендних відносин, оціночної діяльності та розпорядження державним майном Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не подана заява про переведення на запропоновану вакантну посаду головного спеціаліста відділу оцінку майна, майнових прав та розпорядження державним майном Управління орендних відносин, оціночної діяльності та розпорядження державним майном Регіонального відділення Фонду державного майва України по Полтавській та Сумській областях, остання наказом Регіонального відділення віл 30.09.2020 № 246 "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнена з посади головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях 30 вересня 2020 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

04.12.2020 представник позивача подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Регіонального відділення від 12.05.2020 № 105 "Про переведення ОСОБА_1 " позивача переведено з 13.05.2020 з посади головного спеціаліста сектору управління персоналом Регіонального відділення на посаду головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю Регіонального відділення.

У подальшому, на виконання наказу Фонду державного майна України від 04.08.2020 № 162-р "Про затвердження граничної чисельності працівників регіональних відділень Фонду державного майна України", Регіональним відділенням відповідно до наказу від 31.08.2020 № 174 "Про введення в дію структури та штатного розпису" введено в дію з 01.09.2020 структуру та штатний розпис, у яких у зв`язку із скороченням чисельності працівників, структурний підрозділ - сектор внутрішнього контролю, і, відповідно, посада головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю - відсутні.

Головний спеціаліст сектору внутрішнього контролю ОСОБА_1 31.08.2020 під особистий підпис попереджена про наступне скорочення посади головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях.

Одночасно ОСОБА_1 запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста відділу оцінки майна, майнових прав та розпорядження державним майном Управління орендних відносин, оціночної діяльності та розпорядження державним майном Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не подана заява про переведення на запропоновану вакантну посаду головного спеціаліста відділу оцінку майна, майнових прав та розпорядження державним майном Управління орендних відносин, оціночної діяльності та розпорядження державним майном Регіонального відділення Фонду державного майва України по Полтавській та Сумській областях, остання наказом Регіонального відділення віл 30.09.2020 № 246 "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнена з посади головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях 30 вересня 2020 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Позивач не погодилася із звільненням із посади, у зв`язку із чим звернулася до суду із цим позовом.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Статтею 5 Закону України "Про державну службу" визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами У країни, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

При цьому частиною 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про державну службу", на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

Таким чином, нормативно-правовим актом, який регулює порядок процедури проведення скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу є Закон України "Про державну службу".

З огляду на вищевикладене, головний спеціаліст сектору внутрішнього контролю ОСОБА_1 31.08.2020 під особистий підпис попереджена про наступне скорочення посади головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях.

Одночасно ОСОБА_1 запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста відділу оцінку майна, майнових прав та розпорядження державним майном Управління орендних відносин, оціночної діяльності та розпорядження державним майном Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та роз`яснено, що:

у разі згоди на переведення на запропоновану посаду останній необхідно подати відповідну заяву,

у разі відмови від переведення на запропоновану посаду по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення попередження про наступне вивільнення трудовий договір з нею буде розірвано на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не подана відповідна заява про переведення на запропоновану вакантну посаду головного спеціаліста відділу оцінку майна, майнових прав та розпорядження державним майном Управління орендних відносин, оціночної діяльності та розпорядження державним майном Регіонального відділення Фонду державного майва України по Полтавській та Сумській областях, остання наказом Регіонального відділення віл 30.09.2020 № 246 "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнена з посади головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях 30 вересня 2020 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Доводи позивача про те, що відповідно до структури Регіонального відділення, затвердженої 20 серпня 2020 року, була наявною посада головного спеціаліста внутрішнього контролю, яка була рівнозначною по посадовим обов`язкам та у повній мірі відповідала тій, про вивільнення якої її було попереджено, не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається зі змісту посадових інструкцій головного спеціаліста сектору внутрішнього контролю та головного спеціаліста внутрішнього контролю останні є принципово різними за метою та у переважній більшості за основними посадовими обов`язками.

Таким чином, твердження позивача про те, що не відбулось реального скорочення посади, яку вона обіймала, не є обґрунтованим належним чином.

Крім того, судові рішення касаційного суду, на які посилається позивач в обґрунтування своєї правової позиції не заслуговують на увагу, оскільки предметом їх розгляду є інші обставини за умови застосування інших норм права.

Щодо посилання позивача на наявність переважного права на залишенні на роботі, передбачене статтею 42 Кодексу законів про працю України, суд зазначає, що згідно частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

А отже, норми статті 492 КЗпП України щодо необхідності врахування переважного права працівника щодо залишення на роботі до даних правовідносин не застосовуються.

Стосовно посилань ОСОБА_1 на приписи частини 3 статті 184 КЗпП України у зв`язку з тим, що вона є одинокою матір`ю, суд зазначає, що відповідачем пропонувалась вакантна посада, але своєї згоди шляхом подання заяви про переведення на запропоновану вакантну посаду ОСОБА_1 не надала.

Таким чином, Регіональним відділенням у повному обсязі виконано обов`язок щодо забезпечення працевлаштування позивача, з урахуванням того, що ОСОБА_1 запропонована в Регіональному відділення інша вакантна посада, від якої вона відмовилася без поважних причин.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, поміж інших, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як зазначено у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У частині 3 статті 23 ЦК України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань ( фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до частини 1 статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Позивач у позові зазначила, що діями відповідача, які полягали у неправомірному звільненні з роботи, спричинена моральна шкода, яка полягає у виникненні негативної атмосфери на робочому місці, перебування в стресових ситуаціях, невиконанні належним чином батьківських обов`язків і т.ін.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Натомість, позивач не виконав свого обов`язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань, а також не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, третя особа: виконуючий обов`язки начальника Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській та Сумській областях Михайленко Дмитро Геннадійович про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15 лютого 2021 року

Головуючий суддя А.Б. Головко