Рішення № 94867970, 12.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13848/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

08.12.2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

1) визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не нарахування та не виплати призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 - протиправними;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 пенсію за віком починаючи з 01.04.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий 11 грудня 2014 року, орган, що видав 5101. 02.12.2015 ОСОБА_1 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області (Київський відділ), при досягнення пенсійного віку та наявності страхового стажу їй призначено пенсію за віком, яка виплачувалась позивачу до 31.03.2020 року.

У позові вказано, що з метою отримання інформації стосовно невиплати позивачу пенсії, починаючи з 01.04.2020 року, представником позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за вих. №15.04/62-2020 було направлено адвокатський запит. Відповідно до відповіді відповідача на вищевказаний адвокатський запит за вих. №1500-0401-8/23807 від 08.05.2020 року нарахування та виплату пенсії позивачу, ОСОБА_1 було призупинено з 01.04.2020 року з посиланням на статтю 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Крім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за вих.. №672/04-11 від 08.05.2020 року було надано довідку про розмір пенсії позивача за період з 01.04.2015 року по 31.03.2020 року

З метою поновлення виплати пенсії позивачу, 19.10.2020 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було направлено заяву щодо поновлення ОСОБА_1 нарахування та виплати пенсій за віком починаючи з 01.04.2020 року із аргументацією відповідно до норм діючого законодавства. Так, відповідно до відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за вих. №1500-0401-8/85121 від 03.11.2020 року у поновлені пенсії ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не нарахування та не виплати призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року ОСОБА_1 є протиправними та такими, що порушують право позивача на соціальний захист, який передбачено Конституцію України.

З посиланням на положеннями ч. 1 ст. 46 Конституції України, позивач зазначає, що таке призупинення/припинення виплат пенсії з боку публічних органів є порушенням права власності ОСОБА_1 , яке гарантоване Конституцією України та нормами міжнародного права.

Нормативно обґрунтовуючи власні доводи положеннями ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 у справі №1-32/2009, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а, від 12 вересня 2019 року у справі № 653/643/17, позивач вказує, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, зокрема, міжнародними зобов`язаннями України. Особи, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та яким виплата пенсії була зупинена (відповідно до положень статей 49, 51 Закону України № 1058-IV, що за Рішенням КСУ від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 були визнані неконституційними), мають право на отримання всієї пенсії за весь період із моменту винесення цього рішення єдиним органом конституційної юрисдикції.

Ухвалою суду від 14.12.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії і відкрито провадження в адміністративній справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом, зокрема, зобов`язано відповідача надати до суду матеріали пенсійної справи позивача.

29.12.2020 (вх. №56105/20) від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із матеріалами пенсійної справи позивача.

У відзиві відповідач зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідач зазначає, що у відповідь на запит, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області отримано лист державної міграційної служби від 11.03.2020 року №5100.4.1-3122/51.2-20, яким повідомлено, що ОСОБА_1 оформила виїзд на постійне проживання в Ізраїль. З посиланням на положення п.9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №136 від 18.02.2016 року, п.2 ч.1 ч.2 ст.49, ст.51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, відповідач вказує, що для відновлення виплати пенсії позивачу потрібно особисто звернутися до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління та надати документи, які засвідчують особу.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120 КАС України, ст.258 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданого 11.12.2014 року терміном дії до 11.12.2024 року (а.с.6).

Згідно наданої до суду довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ДПА у Центральному районі м.Одеси, від 01.02.1999 року позивач отримала ідентифікаційний номер, наданий Державною податковою адміністрацією України (а.с.7, 40).

Як встановлено судом з протоколу 2019 від 22.08.2004 року, ОСОБА_1 з 01.06.2004 року призначено пенсію за віком при загальному страховому стаді 28 років 10 місяців 27 днів (а.с.31).

З наявних в матеріалах пенсійної справи позивача доказів, судом встановлено, що 21.05.2019 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про виплату пенсії за довіреністю її сину ОСОБА_2 (а.с.96).

В матеріалах пенсійної справи позивача міститься копія нотаріально посвідченої довіреності, яка 04.11.2015 року видана ОСОБА_1 ОСОБА_2 строком на п`ять років (а.с.98).

Судом встановлено, що 22.01.2020 року відділом з питань виплати пенсії №9 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області складно лист №118/04-11, адресований позивачу, яким ОСОБА_1 запрошено до Київського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян з питань виплати пенсій №8 у зв`язку із неспівпадінням даних паспорту (а.с.102).

20.02.2020 року начальником відділу з питань виплати пенсії №9 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області складено лист «Про надання інформації» №239/04-11 , який адресовано начальнику Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та в якому посадова особа відповідача просила надати інформацію щодо того чи було прийняте рішення та оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, зокрема, ОСОБА_1 (а.с.103).

У відповідь на вищевказаний лист, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області повідомлено відповідача, зокрема, про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 02.12.2015 року оформлювала виїзд на постійне проживання в Ізраїль (а.с.104).

Як стверджує позивач, з 01.04.2020 року ОСОБА_1 не здійснюється нарахування та виплата призначеної пенсії за віком.

У позові зазначено, що з метою отримання інформації стосовно невиплати позивачу пенсії, починаючи з 01.04.2020 року, представником позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за вих. №15.04/62-2020 було направлено адвокатський запит.

Відповідно до відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.05.2020 року №1500-0401-8/23807 на вищевказаний адвокатський запит, нарахування та виплату пенсії позивачу, ОСОБА_1 було призупинено з 01.04.2020 року до з`ясування обставин (а.с.7-зворотний бік).

У листі відповідача зазначено, що для відновлення виплати пенсії позивачу потрібно особисто звернутися до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління та надати документи, які засвідчують особу.

З наданої до суду довідки від 08.05.2020 року №672/04-11, судом встановлено, що остання виплата пенсії позивачу була здійснена у березні 2020 року (а.с.9-звіротний бік - 9 зворотний бік.

Судом встановлено, що представником позивача - адвокатом ОСОБА_2. 19.10.2020 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було направлено заяву щодо поновлення ОСОБА_1 нарахування та виплати пенсій за віком починаючи з 01.04.2020 року (а.с.10-11).

У відповідь на вказану заяву Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області складено лист від 08.05.2020 року №1500-0401-8/85121, в якому зазначено, що для відновлення виплати пенсії позивачу потрібно особисто звернутися до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління та надати документи, які засвідчують особу.

Суд зазначає, що протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи, рішення чи іншого документу на підставі якого ОСОБА_1 було зупинено виплату пенсії за віком на адресу суду не надходило. Документів, на підставі яких відбулось зупинення виплати пенсії позивача в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 також немає.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не нарахування та не виплати призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 - протиправними, позивач звергнулась до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з п.1 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009, посилання представника відповідача на те, що між Україною та Державою Ізраїль відсутній ратифікований Верховною Радою України міжнародний договір, яким би були врегульовані відносини із виплати пенсій, призначених в Україні пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання у Державу Ізраїль є необґрунтованими.

Отже, суд дійшов висновку, що безумовно позивач як громадянка України має право на виплату призначеної їм пенсії.

Суд вважає, що зупинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у зв`язку із її виїздом на постійне проживання за кордон на підставі норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) є протиправною дією, яка порушує безумовне право позивача на отримання вказаної соціальної виплати.

Як вже встановлено судом, протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи, рішення чи іншого документу на підставі якого ОСОБА_1 було зупинено виплату пенсії за віком на адресу суду не надходило. Документів, на підставі яких відбулось зупинення виплати пенсії позивача в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 також немає.

Встановлений частиною 2 статті 19 Конституції Україні спеціально-дозвільний принцип діяльності органів державної влади покликаний забезпечити ефективне та прогнозоване функціонування всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскільки зобов`язує їх діяти виключно у визначених Конституцією та законами України межах і лише у закріплений ними спосіб.

Практичне застосування вказаного принципу є необхідною передумовою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, оскільки пов`язує державу та її органи правом, зобов`язуючи їх діяти у правових межах, у правових формах та правовими способами.

На думку суду, суб`єктом владних повноважень також порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов`язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, оскільки у відповідача були відсутні законодавчо визначені підстави для зупинення виплати пенсії позивача з підстав її виїзду на постійне проживання за кордон, суд вважає, що вказані дії відповідача є протиправними.

Вирішуючи вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року, суд виходить з наступного.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-1) (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Тобто, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а, від 31 жовтня 2019 року по справі № 160/7699/18.

Згідно п. 2.8 Порядку при поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:

1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;

2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;

3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).

Суд зазначає, що додаткові документи можуть надаватися, а не є обов`язковими, оскільки пенсія позивачу вже була призначена.

Оскільки відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність підставі для зупинення виплати пенсії позивачу, суд вважає, що наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 пенсію за віком починаючи з 01.04.2020 року.

Щодо вимоги позивача про виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року, суд зазначає наступне.

Так, як вже встановлено судом 21.05.2019 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про виплату пенсії за довіреністю її сину ОСОБА_2 (а.с.96).

Статтею 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачена виплата пенсії за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються Законом.

Виплата пенсії за довіреністю здійснюється упродовж всього періоду її дії за умови щорічного поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії в такий спосіб.

В матеріалах пенсійної справи позивача міститься копія нотаріально посвідченої довіреності, яка 04.11.2015 року видана ОСОБА_1 ОСОБА_2 строком на п`ять років (а.с.98).

При цьому станом на дату вирішення даної адміністративної справи, строк дії вказаної довіреності сплинув.

Механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках визначає Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662).

Так, відповідно до пункту 6 Порядку № 1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Згідно із пунктами 8-10 Порядку № 1596:

- поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті;

- між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін;

- заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з`ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.

Пунктом 12 Порядку № 1596 встановлено, що органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають:

- списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках;

- опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Списки та описи складаються окремо за пенсіями та грошовою допомогою, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, і за грошовою допомогою та іншими грошовими виплатами, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів.

Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий - за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення.

Згідно із пункту 14 вищевказаного Порядку №1596 на підставі складених документів органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки одержувачів.

Суд вважає, що відсутність у позивачів фактичного місця проживання в Україні не може бути підставою для фактичної відмови виплачувати їм нараховану пенсію на відкриті ними рахунки в уповноваженому банку.

На офіційному сайті Пенсійного фонду України за посиланням: https://www.pfu.gov.ua/1906048-perelik-bankiv-upovnovazhenyh-na-vyplatu-pensij/ наведено перелік уповноважених банків, через які може здійснюватись виплата пенсій.

В матеріалах пенсійної справи відсутня відповідна заява позивача про виплату пенсії відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596.

Враховуючи те, що в прохальній частині позовної заяви відсутнє визначення способу, яким позивач бажає отримувати пенсію, оскільки довіреність ОСОБА_2 на отримання пенсії позивача станом на дату розгляду даної адміністративної справи втратила чинність, зважаючи на те, що в матеріалах пенсійної справи відсутня відповідна заява позивача про виплату пенсії відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 та беручи до уваги те, що позивач виїхала на постійне проживання до іншої країни, суд вважає, що у задоволення вимог позивач про зобов`язання відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року необхідно відмовити.

Суд зазначає, що в даному випадку, за відсутності визначення у резолютивній частині рішення суду способу виплати пенсії позивачу, рішення відповідачем не зможе бути виконано.

В той же час, суд зазначає, що предметом судового захисту у даній справі не є відмова у виплаті пенсії ОСОБА_1 одним із законодавчо визначених способів (за довіреністю, на рахунок, інше).

За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини рішення від 25.11.1997 № 6-зп; п. 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп та п. 1 резолютивної частини рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011).

Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 N 6-зп надане офіційне тлумачення цієї частини вказаної статті, згідно з яким ч.2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Таким чином, ухвалюючи рішення від 25.11.1997 N 6-зп, Конституційний Суд України розтлумачив, що кожному гарантовано право на судовий захист на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у випадках якщо ними відносно конкретної особи прийняте відповідне рішення, вчинена дія чи бездіяльність.

У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення ст. 55 Конституції України дає підстави для висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч.3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції гарантується право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право подати до суду таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктами 1, 2, 7, 8 частини першої статті 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу на тому, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.

Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення або вчинення дії чи бездіяльності.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає також законний інтерес.

Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призупинення виплати призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підтвердження сплати судового збору позивачем надано до суду квитанцію №88670 від 02.12.2020 року про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн.

Водночас, судом встановлено, що у справі №420/13848/20 відсутнє зарахування судового збору згідно вказаного платіжного документу.

Натомість з бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" судом з`ясовано,що квитанція №88670 від 02.12.2020 року вже подавалось позивачем на підтвердження сплати судового збору по справі № 420/13505/20.

Тобто квитанція №88670 від 02.12.2020 року про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. не є доказом оплати судового збору по даній справі.

При цьому сума судового збору, яка підлягала оплаті по даній справі складає 840,80 грн.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 840,00 грн. (вісімсот сорок гривень 00 копійок) на рахунок: Отримувач коштів- ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ)- 37607526; Банк отримувача- Казначейство України (ел. адм. подат.); Код банку отримувача (МФО)- 899998; Рахунок отримувача - UA468999980313171206084015756; Код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Одеський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35118626.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призупинення виплати призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код (РНОКПП) НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 призначеної пенсії за віком починаючи з 01.04.2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 840,00 грн. (вісімсот сорок гривень 00 копійок) на рахунок: Отримувач коштів- ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ)- 37607526; Банк отримувача- Казначейство України (ел. адм. подат.); Код банку отримувача (МФО)- 899998; Рахунок отримувача - UA468999980313171206084015756; Код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Одеський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35118626.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 );

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65044; код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя С.М. Корой

.