Рішення № 94867566, 15.02.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 лютого 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3096/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації за невикористанні календарні дні основної, додаткової соціальної відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій,-

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області та з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні основної, додаткової соціальної відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період з 15.01.2016, 2017, 2018 та 2019 років та стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Луганській області, на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані дні основної, додаткової відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 15.01.2016, 2017, 2018 та 2019 років, при звільненні у сумі 32986,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з врахуванням рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 по справі 812/973/17 та наказу ГУНП в Луганській області від 24.02.2020 року №167 о/с, позивач звільнений 10.05.2019 і рахується таким, що перебував на службі в Національній поліції, бо за весь час перебування на службі, позивачу сплачено середній заробіток. Позивач вважає, що має право на грошову компенсацію за невикористану в 2016, 2017, 2018 та 2019 роках основної, додаткової відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учасник бойових дій, бо не було реалізоване право на отримання вище зазначених відпусток. На даний час позивач вимагає виплатити за невикористані усі види відпусток (основної та додаткову за вислугу років), починаючи з 15.01.2016 по 10.05.2019, на дату фактичного звільнення згідно наказу №167 о/с від 24.02.2020.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 04 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та визначено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 40-41).

22 вересня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке.

Згідно п. 4.1. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції У країни та Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 9.07.1993, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

В свою чергу наказом ГУНП в Луганській області від 24.02.2020 № 167 о/с було внесено часткову зміну до наказу ГУНП в Луганській області від 14.01.2016 в частині звільнення ОСОБА_1 та вважати його звільненим з 10.05.2019.

За таких умов відповідач зазначає, що позивач фактично не поновлювався на посаді, а стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 відбулося на підставі ч. 5 ст. 235 КЗпП України у зв`язку з затримкою видачи трудової книжки.Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» у вказаному Законі йдеться лише про «щорічні чергові оплачувані відпустки», а тому у ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, йдеться про щорічну чергову оплачувану відпустку (яка відповідно до ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» складається з щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки).

Тобто поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільнення «щорічну чергову оплачувану відпустку».

Норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, де в абз. 3 п. 14 ст. 10-1 прямо вказано: у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей, також не підлягають застосуванню при вирішенні вказаної справи, оскільки позивач не відноситься до категорії «військовослужбовець», у спірний період позивач був «поліцейським» та проходив службу в поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», де у розділі IX регламентовано питання соціального захисту поліцейських.

Отже, компенсація за не використані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 законодавством не передбачена.

На підставі вищевикладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

01 жовтня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначено, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи №360/4127/19 зазначено, що «норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Вказане, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що при звільненні поліцейського - учасника бойових дій йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96- ВР та статтею 12 Закону № 3551 -XII.

Відповідач зазначає про те, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідне до положень статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551 -XII), не є видом відпустки, який надається щорічно.

У контексті зазначених норм, Верховний Суд вважає таке твердження помилковим, з огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.

Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 4 календарних днів кожного року.

З урахуванням вищевикладеного, аргументи наведені у відзиві, є необґрунтованими та помилковими».

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проходив службу в НПУ з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського ВП ГУНП в Луганській області, що підтверджено копіями виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, трудової книжки (а. с.6, 8-9).

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.04.2016 (а.с. 7).

Наказом ГУНП в Луганській області від 14 січня 2016 року № 7 о/с майора поліції ОСОБА_1 начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського відділу поліції звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) Закону України «Про Національну поліцію», підстава: наказ ГУНП від 30 грудня 2015 року № 311 (а. с. 11).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі № 812/973/17, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, стягнуто з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року у сумі 247426,06 грн (двісті сорок сім тисяч чотириста двадцять шість грн 06 коп.) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку (а. с. 71-75).

За заявою ОСОБА_1 від 28 січня 2020 року наказом ГУНП в Луганській області від 24 лютого 2020 року змінено дату звільнення позивача з Національної поліції України з 14 січня 2016 року на 10 травня 2019 року (а. с. 12).

14 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою щодо надання інформації стосовно нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки (а. с. 13).

Листом від 03.08.2020 №2685/111/19-2020 відповідачем повідомлено, що згідно інформації наданої Міловським ВП ГУНП, ОСОБА_1 не відпрацьовано жодного повного місяця, а відповідно дні невикористаної відпустки відсутні, підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки немає. Стосовно компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій зазначено, що зі змісту ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» у вказаному Законі йдеться лише про «щорічні чергові оплачувані відпустки», а тому у ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, йдеться про щорічну чергову оплачувану відпустку. Тобто поліцейському, який звільняється зі служби в поліцію, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільнення «щорічну чергову оплачувану відпустку». Отже компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, законодавством не передбачено. На підставі вищенаведеного, здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану додатку відпустку як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки не можливо.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 78 Закону № 580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Згідно з частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення (частина третя статті 78 Закону № 580-VIII).

Статтею 92 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону № 580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема:

- тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються (частина перша);

- тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (частина друга);

- за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів (частина третя);

- тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта);

- відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п`ята);

- чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома);

- поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (частина дев`ята);

- за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року, а за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Таким чином, закон встановлює зв`язок проходження служби поліцейського та надання чергової відпустки та підстав для виплати компенсації за невикористану в році звільнення відпустку.

Така ж з сама ситуація і з додатковою відпусткою за вислугою років. Як зазначено у ч. 3 ст. 93 Закону № 580-VIII - додаткова оплачувана відпустка надається поліцейському за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 2 Закону № 504/96-ВР визначено, що право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

В свою чергу статтею 24 Закону № 504/96-ВР визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, статтею 24 Закону № 504/96-ВР визначено коло осіб, які звільнені, на отримання компенсації за додаткову відпустку.

Суд зазначає, що позивач не відноситься до кола, осіб, які мають право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Також судом не застосовується практика Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18 від 21.09.2019, оскільки даної судовою практикою визначено, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Тобто право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби в особливий період.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 від 28 січня 2020 року наказом ГУНП в Луганській області від 24 лютого 2020 року змінено дату звільнення позивача з Національної поліції України з 14 січня 2016 року на 10 травня 2019 року.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України (ст. 45). Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Судом встановлено, що позивач у період з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 роки фактично не працював, за ним лише зберігалося місце роботи, за затримку видачі трудової книжки на користь позивача було стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Також саме висновку дійшов Верховний Суд у справі № 686/20491/18 від 05.08.2020.

З огляду на те, що позивач отримав середній заробіток за весь час вимушеного прогулу саме за затримку видачі трудової книжки відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України, виплата компенсації за статтею 117 КЗпП України не підлягає.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що права позивача на отримання компенсації за невикористані відпустки не порушено з боку відповідача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір», як учасника бойових дій, а тому позивачем за подання даної позовної заяви судовий збір не сплачено.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації за невикористанні календарні дні основної, додаткової соціальної відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Ірметова