Рішення № 94867233, 15.02.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 року № 320/6058/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.06.2020 № 91-0 «Про внесення змін до наказу від 17.03.2020 № 44-о «Про звільнення ОСОБА_1 » окрім пункту 2 цього наказу;

- визнати ОСОБА_1 , начальника відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Броварського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області звільненою із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 86 Закону України «Про державну службу» та частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України через невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та умов трудового договору з 3 червня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 86 Закону України «Про державну службу» та частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України, видавши про це відповідний наказ;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5 а, код ЄДРПОУ 39393260) на користь ОСОБА_1 44 054,64 грн. у якості вихідної допомоги при звільненні;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5 а, код ЄДРПОУ 39393260) на користь ОСОБА_1 55 361,00 грн. суми допомоги по тимчасовій непрацездатності.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що працювала начальником відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Броварського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області. Ця посада належить до категорії посад державної служби.

18.06.2020 Позивачка отримала листа ГУ ДФС у Київській області від 09.06.2020 № 2/1/10-97-07 разом з копією наказу від 05.06.2020 № 91-0 та оригіналом трудової книжки. Як вбачається з копії цього наказу, відповідач вніс зміни до наказу ГУ ДФС у Київській області від 17.03.2020 № 44-о «Про звільнення ОСОБА_1 », припинив державну службу та звільнив 28.04.2020 Позивачку з посади начальника відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Броварського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області за нез`явлення на роботу протягом більше, як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України та ч. 2 ст. 87 Закону України від 15.12.2015 № 889-УІІІ «Про державну службу».

Позивач вважає, що Відповідач не мав законних підстав для видання наказу від 05.06.2020 № 91-0 про звільнення Позивачки на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України, а також ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу», адже воно було проведено всупереч вимогам чинного законодавства і не має під собою законних підстав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 в зазначеній справі відкрито загальне позовне провадження.

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмовий відзив, в якому просить суд відмовити в задоволенні вимог позивача, та зазначає, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

Відповідно до наказу від 17.03.2020 №44-о «Про звільнення ОСОБА_1 » (із змінами внесеними наказом від 05.06.2020 №91-о « Про внесення змін до наказу від №44-о « Про звільнення ОСОБА_1 начальника відділу моніторингу доходів та обліково звітних систем Броварського управління ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_1 звільнена з державної служби за нез`явленням на роботу протягом більш, як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що оскаржуваний наказ прийнятий виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України.

Протокольною ухвалою суду від 21.12.2020 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) №1200 від 18.12.2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України.

Також згідно розпорядження Кабінету Міністрів України №682-р від 21.08.2019 року Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінетів Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019, №26, ст.900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» та відповідно до наказу ДФС України від 10.05.2018 № 287 «Про реорганізацію» територіальних органів ДФС у Київській області» проведено реорганізацію територіальних органів ДФС у Київській області» проведено реорганізацію територіальних органів ГУ ДФС у Київській області та, відповідно, ліквідовано Броварську об`єднану державну податкову інспекцію шляхом її приєднання як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у Київській області.

Наданий час, з набранням чинності постанов Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» та від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», Головне управління ДФС у Київській області припинило здійснення своїх повноважень.

Відповідно до п. 2 постанови КМУ від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.

Зокрема, згідно переліку додатку 2 постанови КМУ від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» Головне управління ДФС у Київській області реорганізовано шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у Київській області.

Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби (п. З постанови КМУ від 19.06.2019 №537).

Згідно інформації з ЄДРПОУ, 30.07.2019 здійснено державну реєстрацію Головного управління ДПС у Київській області та відповідно передано повноваження щодо державного управління.

Тобто, фактично функції з реалізації державної податкової політики виконується Державною податковою службу, в той час, згідно вищезазначених положень Державної фіскальної службою дані функції припинили здійснюватись.

Враховуючи викладене суд вважає за необхідне замінити відповідача у справі Головне управління ДФС у Київській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Київській області.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 працювала начальником відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Броварського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області. Ця посада належить до категорії посад державної служби.

18.06.2020 позивачка отримала листа ГУ ДФС у Київській області від 09.06.2020 № 2/1/10-97-07 разом з копією наказу від 05.06.2020 № 91-0 та оригіналом трудової книжки. Як вбачається з копії цього наказу, відповідач вніс зміни до наказу ГУ ДФС у Київській області від 17.03.2020 № 44-о «Про звільнення ОСОБА_1 », припинив державну службу та звільнив 28.04.2020 позивачку з посади начальника відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Броварського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області за нез`явлення на роботу протягом більше, як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України та ч. 2 ст. 87 Закону України від 15.12.2015 № 889-УІІІ «Про державну службу».

Підставою видання наказу від 05.06.2020 № 91-0 є листок непрацездатності серії АДЮ № 869731 від 18.03.2020, що посвідчив тимчасову непрацездатність позивачки з 18 березня по 28 квітня 2020 року.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаного наказу від 05.06.2020 №91-0, позивач звернувся з даним позовом до суду, надаючи правову оцінку якому, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Приписами ст. 1 ЗУ «Про державну службу» передбачено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з ч.ч. 1,2,3 ст. 5 ЗУ «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 83 ЗУ «Про державну службу» передбачено, що державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону);

Згідно з ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Як вбачається з копії спірного наказу, відповідач вніс зміни до наказу ГУ ДФС у Київській області від 17.03.2020 № 44-о «Про звільнення ОСОБА_1 », припинив державну службу та звільнив 28.04.2020 позивачку з посади начальника відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Броварського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області за нез`явлення на роботу протягом більше, як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України та ч. 2 ст. 87 Закону України від 15.12.2015 № 889-УІІІ «Про державну службу».

Суд звертає увагу, що позивач ніяким чином не спростовує факту нез`явлення на роботу протягом більше, як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, а також не наводить порушення законодавства відповідачем при винесенні спірного наказу.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов до висновку, що відповідачем у спірному наказі правильно визначено підставу та причину звільнення позивача.

Звільнення позивача з займаної посади здійснено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та за законами України, за наявності підстави, передбаченої частиною другою статті 87 Закону України "Про державну службу".

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.