Рішення № 94866085, 15.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 р. Справа№200/11415/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ 43142826; 87515, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.11.2020 № Ф-19003-13 на суму 12557,84 грн., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.11.2020 № Ф-19003-13 на суму 12557,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 11 листопада 2020 року винесено вимогу № Ф-10903-13 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2020 року у розмірі 12557,84 грн. Позивач вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну адвокатську діяльність, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної діяльності. Тому вимоги про сплату боргу є протиправними, оскільки в період трудової діяльності в ПАТ «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» роботодавцем сплачено за нього ЄСВ.

Ухвалою суду від 15.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Крім того, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені і застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону № 2464). Зазначає, що згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості позивача зі сплати єдиного соціального внеску станом на 31.10.2020 становила 12557,84 грн., у зв`язку з чим на підставі цих даних сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 № Ф-19003-13.

Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перебуває на обліку в ГУ ДПС у Донецькій області та, відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН №5367 від 30.01.2019 та відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України, є адвокатом.

Відповідач, Головне управління ДПС Донецької області, у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст.43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Згідно рішення Ради адвокатів Донецької області від 30 січня 2019 року №2 ОСОБА_1 надано право на зайняття адвокатською діяльністю та видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН №5367 від 30.01.2019 (а.с. 13).

11 березня 2019 року позивач взятий на облік у Слов`янсько-Лиманському управлінні ДФС у Донецькій області як платник єдиного внеску, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, від 11 березня 2019 року №1905220700009 (а.с. 10).

Згідно довідки №07/04-3010, яка видана Публічним акціонерним товариством «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» 04 грудня 2020 року, позивач безперервно працює у ПАТ «Донецькоблгаз» з 13 березня 2019 року по теперішній час.

За даними інтегрованої картки платника єдиного соціального внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) за позивачем обліковується заборгованість з єдиного внеску станом на 31 жовтня 2020 року в сумі 12557,84 гривень (а.с. 28-29).

11 листопада 2020 року відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VІ Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19003-13, відповідно до якої станом на 31 жовтня 2020 року за позивачем обліковується борг зі сплати єдиного внеску (недоїмки) у розмірі 12557,84 гривень (а.с 15).

Згідно довідки ПАТ «Донецькоблгаз» №07/04-3010 від 04.12.2020 за період з березня 2019 року по жовтень 2020 року стосовно застрахованої особи ОСОБА_1 нарахований та сплачений єдиний соціальний внесок на суму 27668,107 грн.

За даними інформаційної системи органів ДПС позивач є фізичною особою-підприємцем, яка займається незалежною професійною діяльністю (а.с. 28).

Згідно розрахунку до вимоги, наданої відповідачем до відзиву, спірна вимога сформована за період з 19.07.2019 по 19.10.2020 (а.с. 31).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність обов`язку у позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону № 5076-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, суд вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За встановленими судом обставинами ОСОБА_1 у спірний період, а саме з липня 2019 по жовтень 2020 включно був найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» від 04.12.2020 (а.с. 12).

Доказів отримання позивачем у період офіційного працевлаштування доходів від провадження адвокатської діяльності судом не встановлено. Доказів, які б спростовували вказані обставини, ГУ ДПС до суду не надано.

За таких обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї за спірний період часу, за який, зокрема, винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 (провадження № К/9901/25439/19).

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимогу про сплату боргу від 11.11.2020 № Ф-19003-13 на суму 12557 грн. 84 коп. винесено відповідачем всупереч вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного та враховуючи недоведеність відповідачем обґрунтованості та правомірності прийняття спірної вимоги від 11.11.2020 № Ф-19003-13, вона підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області, - задоволенню.

Відповідно до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 139, 60-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ 43142826; 87515, м.Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.11.2020 № Ф-19003-13 на суму 12557,84 грн., - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ 43142826; 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59) від 11.11.2020 № Ф-19003-13 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 12557,84 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою ст. 299 КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 лютого 2021 року.

Суддя С.В. Ушенко