Рішення № 94865949, 15.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 р. Справа№200/11470/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до якого просив суд: визнати неправомірним та скасувати Рішення Маріупольського об`єднаного уп равління Пенсійного фонду України Донецької області №5604 від 11.12.2019 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до пільгового стажу роботи відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період з 04.06.1979 року по 27.07.1979 року, з 25.03.1980 року по 28.04.1980 року, з 04.08.1983 року по 12.07.1989 року та до загального стажу роботи періоди з 24.06.1991 року по 04.05.1994 року, з 05.05.1994 року по 30.07.1999 року; зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.09.2019 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із урахуванням до стажу роботи за Список №1 з 04.06.1979 року по 27.07.1979 року, з 25.03.1980 року по 28.04.1980 року, з 04.08.1983 року по 12.07.1989 року та до загального стажу роботи періо ди з 24.06.1991 року по 04.05.1994 року, з 05.05.1994 року по 30.07.1999 року.

Ухвалою від 14 грудня 2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 12 січня 2021 року.

12 січня 2021 року розгляд справи відкладено на 01 лютого 2021 року.

20 січня 2021 року представник відповідача надав засобами електронного зв`язку через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволені позовних вимог.

01 лютого 2021 року сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з`явились про причини неявки не повідомили, враховуючи положення ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суду вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на адміністративний позов, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 .

12.09.2019 року позивач звернувся до Маріуполь ського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відпо відно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ (Закон України №1058).

Рішенням відповідача №5604 від 11.12.2019 року, через відсутність необхідного пільгового стажу роботи за Списком №1 та загального, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно рішення Відповідача, загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 20 років, 07 місяців, 15 днів.

Відповідачем не зараховано до пільгового стажу роботи період з 04.06.1979 року по 27.07.1979 року, з 25.03.1980 року по 28.04.1980 року, з 04.08.1983 року по 12.07.1989 року на підприємстві ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» та до загального стажу роботи періоди з 24.06.1991 року по 04.05.1994 року та з 05.05.1994 року по 30.07.1999 року.

Внаслідок наявності незасвідчених виправлень в даті звільнення - 04.05.1994 року та даті призначення на посаду - 05.05.1994 року, вищезазначені періоди не були зараховані відповідачем до загального стажу роботи позивача.

Позивач вважає рішення позивача протиправним та просив його скасувати з подальшим зобов`язанням відповідача повторно розглянути його заяву з зарахуванням спірних періодів до пільгового стажу позивача.

Відповідач - Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 42171861, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а, організаційно-правова форма - орган державної влади.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що згідно наданих документів для призначення пенсії позивачу неможливо врахувати до пільгового стажу періоди роботи з 04.06.1979 року по 27.07.1979 року, з 25.03.1980 року по 28.04.1980 року ,з 04.08.1983 року по 12.07.1989 року підземним електрослюсарем на підприємстві ПАТ «Шахтоуправління «Донбас», оскільки провести перевірку первинних документів, на підставі яких надано пільгову довідку №593 не має можливості, так як згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 09.07.2018 року №23742928 підприємство знаходиться на території, тимчасово непідконтрольній українській владі у м. Донецьк та не пройшло перереєстрацію відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014р. в населених пунктах на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Також відповідач зазначив, що до загального страхового стажу позивача неможливо зарахувати періоди роботи з 24.06.1991 року по 04.05.1994 року та з 05.05.1994 року по 30.07.1999 року, у зв`язку з виправленнями в датах наказів про прийом та звільнення з роботи, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993р. Довідки, що підтверджують вказаний стаж роботи позивачем не надавались.

З огляду на що, як зазначив відповідач, страховий стаж ОСОБА_1 становить 20 років 07 місяців 15 днів, пільговий стаж відсутній.

Враховуючи викладене відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Для призначення пенсії, позивачем було надано відповідачу наступні документи: трудову книжку, диплом, довідки ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»» №599, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, паспорт, індивідуальний податковий номер.

Довідки ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»» №599 позивачем до суду не надано, відповідач факт отримання ним вказаних довідок підтвердив у відзиві на позовну заяву.

Згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 31.07.1979 року та довідки ПАТ Шахто управління «Донбас» в спірні періоди:

- з 04.06.1979 року по 27.07.1979, позивач працював на шахті «Заперевальна» ДП «Донецьквугілля» (правонаступник ПАТ «Шахтоуправління «Донбас») на посаді електрослюса ря з повним робочим днем під землею (записи №№ 1,2);

- з 25.03.1980 року по 28.04.1980 року, позивач працював на шахті «Заперевальна» ДП «Донецьквугілля» (правонаступник - ПАТ «Шахтоуправління «Донбас») на посаді електрос люсаря підземного 3 розряду з повним робочим днем під землею (записи № 3, 4);

- з 04.08.1983 року по 12.07.1989 року, позивач працював на ПАТ «Шахтоуправління Соціалістичний «Донбас» ДП «Донецьквуглля» (правонаступник ПАТ «Шахтоуправління «Донбас») на посаді електрослюсаря підземного 3 розряду з повним робочим днем під зе млею (записи №№ 8-10).

Згідно даних трудової книжки в періоди з 24.06.1991 року по 04.05.1994 року позивач працював на підприємстві Мале при ватне підприємство «Перспектива» на посаді керівника (записи №№ 13, 14), а з 05.05.1994 року по 30.07.1999 року працював на посаді директора підприємства «Перспектива», куди був призначений згідно розпорядження Кіровського районного ви конавчого комітету м. Донецьк (записи №№ 15, 16).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини та підстави винесення оскаржуваного рішення визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до 2.6.-2.10. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої, Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.

Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення внесених раніше записів.

У розділах "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

У пункті 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність записів у трудовій книжці щодо окремого періоду роботи позивача.

Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Тож, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданих доказів, суд дійшов висновку, що недоліки записів трудової книжки, якими посвідчено спірний період роботи не є такими, з яких неможливо встановити факт роботи позивача на відповідних посадах у відповідний спірний період часу.

За приписами ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що саме відповідачу Законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню тощо.

За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Трудовий стаж позивач набув у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснюють господарську діяльність, перебували під контролем легітимної на той час влади, і зазначене підприємство також утворено відповідно до діючого на той час законодавства

Всі первинні документи, на підставі яких позивач отримав право на призначення пенсії, були сформовані до проведення антитерористичної операції і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув пільговий стаж роботи.

При цьому, суд зазначає, що доказів щодо їх недостовірності відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не надано.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності довідки, у зв`язку з наданням зазначеної довідки підприємством, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.

Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Міністерство юстиції України у листі від 18.10.2013 р. № 610-0-2-13/7.2 надало роз`яснення порядку тлумачення понять «службова особа» та «посадова особа та зазначило, що під час з`ясування підстав для віднесення осіб до категорій посадових або службових осіб слід керуватися відповідним законодавством, що регулює певні відносини.

Кримінальний кодекс України (далі - КК) оперує поняттям «службова особа» (згідно зі ст. 18 КК, службовими особами визнаються особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями здійснюють функції представників влади або місцевого самоврядування, а також постійно або тимчасово займають в органах держвлади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, якими особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління зі спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом).

Виходячи з системного аналізу викладеного, ст. 9 Закону № 1207-VII визнає недійсним та таким, що не створює правових наслідків, акт (рішення, документ), якщо він виданий органами публічного управління псевдодержавних утворень на тимчасово непідконтрольній території, які створені у порядку, не передбаченому Конституцією та Законами України.

Крім цього, суд звертає увагу відповідача, що ПАТ «Шахтоуправління «Донбасс» є господарським товариством, поряд з цим постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», на яку посилається відповідач, не передбачає обов`язку перереєстрації на підконтрольній українській владі території для юридичних осіб приватного права.

Тому висновки відповідача про те, що нездійснення підприємством перереєстрації на підконтрольній території є виключною підставою для неврахування спірної довідки є помилковими.

Враховуючи викладене, за даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за неможливість проведення ним перевірки відомостей трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періоду роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 3 Порядку застосування списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи , що дає право на пенсію на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 08.11.2005 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1451/11731 від 01.12.2005 року, при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці на час виконання роботи до 21.08.1992 р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Відповідно до п.10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими и належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637.

Спірний стаж роботи за Списком №1 з 04.06.1979 року по 27.07.1979 року, з 25.03.1980 року по 28.04.1980 року, з 04.08.1983 року по 12.07.1989 року, позивач набув до 21.08.1992 року.

Записи трудової книжки містять відомості щодо посади позивача, періоду роботи та роботу позивача продовж повного робочого дня під землею, що виключає застосування до позивача вимог п.20 Порядку 637.

Таким чином, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими

умовами праці позивачу необхідно подати тільки трудову книжку із оформленими

належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи.

Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - зарахування стажу, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність і скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування спірних періодів до страхового стажу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився, тому це питання не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Аналогічні висновки викладено в постановах Першого ААС у справі № 360/4366/19 від 22 січня 2020 року, у справі № 360/4452/19, у справі № 200/11405/19-а.

Враховуючи викладене, суд вирішив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Щодо строку оскарження суд зазначає, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017) та від 22 листопада 2019 року у справі №1140/3136/18.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно квитанції №0.0.1931482795.1 від 06.12.2020 року за подання ОСОБА_1 позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного уп равління Пенсійного фонду України Донецької області №5604 від 11.12.2019 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до пільгового стажу роботи відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період з 04.06.1979 року по 27.07.1979 року, з 25.03.1980 року по 28.04.1980 року, з 04.08.1983 року по 12.07.1989 року та до загального стажу роботи періоди з 24.06.1991 року по 04.05.1994 року, з 05.05.1994 року по 30.07.1999 року.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.09.2019 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із урахуванням до стажу роботи за Список №1 з 04.06.1979 року по 27.07.1979 року, з 25.03.1980 року по 28.04.1980 року, з 04.08.1983 року по 12.07.1989 року та до загального стажу роботи періо ди з 24.06.1991 року по 04.05.1994 року, з 05.05.1994 року по 30.07.1999 року, з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 840 (Вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 15 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя О.М. Кониченко