Рішення № 94865718, 15.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року Справа № 160/13358/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3283 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А3283, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини А3283 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період часу з 16 травня 2016 року по 29 квітня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: з 29 квітня 2019 року;

- зобов`язати відповідача Військову частину А3283 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період часу з 16 травня 2016 року по 29 квітня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: з 29 квітня 2019 року;

- зобов`язати відповідача Військову частину А3283, у встановлений судом строк подати звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою суду від 23.11.2020 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання ухвали суду шляхом подання до суду доказів звернення до Військової частини А3283 із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у період з 16.05.2016 по 29.04.2019 роки або доказів на підтвердження обставин, у зв`язку з якими позивач не має можливості подати такі докази самостійно.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 25.11.2020 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом із наданням додаткових доказів у справі.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що з 16 травня 2016 року по 29 квітня 2019 року він проходив службу в Збройних Силах України. В 2017 році позивач отримав статус учасника бойових дій та мав право на надання йому щорічної додаткової відпустки у відповідності до положень пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Між тим, в період з 2016 по 2019 роки додаткова відпустка як учаснику бойових дій йому не надавалась. У зв`язку із тим, що при звільненні з військової служби в квітні 2019 року відповідачем не було виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, позивач в липні 2020 року звернувся до військової частини А3283 із заявою про виплату компенсації. Листом за вих. № 3305 від 16.07.2020 року відповідач повідомив заявника про те, що компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій при звільненні з військової служби надано не було. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача з приводу не виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з даним позовом.

27.11.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 - ти днів з дня отримання копії ухвали..

В матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення з трекінг кодом 4930013461157, відповідно до якого ухвалу про відкриття провадження у справі від 27.11.2020 року та позов з додатками отримано уповноваженим представником військової частини 26.12.2020 року. Правом подання відзиву на адміністративний позов відповідач не скористався.

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно зі статтею 258 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку із знаходженням судді Тулянцевої І.В. у відпустці та на лікарняному в період, що припадав на час розгляду справи, рішення ухвалено 15.02.2021 року.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 16 червня 2017 року Управлінням персоналу штабу військової частини А1314. В 2016-2019 роках проходив службу на підставі Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу від 16 травня 2016 року; Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу від 29 квітня 2017 року.

Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта В 0934 (по стройовій частині) № 96 від 16.05.2016 року позивач був прийнятий на військову службу за контрактом на посаду «курсант».

Наказом командира військової частини польова пошта В 0934 (по стройовій частині) №151 від 16.07.2016 року позивач був виключений зі списків особового складу частини у зв`язку з вибуттям до нового місця служби до військової частини В 3675. В даному наказі зазначено, що чергова відпустка за 2016 рік не використана.

Відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) № 287 від 29.04.2017 року з позивачем було укладено контракт строком на два роки. Наказом командувача військ оперативного командування «Схід» (по особовому складу) № 52 від 05 квітня 2019 року позивач був звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту 2 «а» частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту). Наказом командира військової частини А3283 (по стройовій частині) № 132 від 29.04.2019 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Матеріалами справи також підтверджено, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції в періоди: з 23.07.2016 по 30.01.2017; з 04.05.2017 по 19.05.2017; з 21.01.2018 по 30.04.2018, що підтверджується Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 25.04.2019 року № 1280.

6 липня 2020 року позивач звернувся до командира військової частини А3283 з заявою про виплату компенсації на невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Командиром військової частини А3283 16.07.2020 року за вих. № 3305 надано відповідь позивачу в якому повідомлено, що компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій надано не було. З цього питання отримано рекомендації від Юридичного департаменту Міністерства оборони України стосовно того, що підставами для виплати компенсації може бути рішення суду.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік при звільненні зі служби, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює порядок надання відпусток, є Закон України «Про відпустки», відповідно до якого встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 вказаного Закону передбачено додаткові відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Зокрема, такі відпустки встановлюються для: учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій, якими є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час, надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».

Згідно зі статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Також, нормами вказаного Закону врегульовано, що у рік звільнення зазначених військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою вказаної статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою вказаної статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 вказаної статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу - 29.04.2019 року, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд при розгляді даної справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

Судом, зі змісту наказу № 132 від 29.04.2018 про зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення та виключення зі списків особового складу, з`ясовано, що на час його прийняття відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 травня 2016 року по 29 квітня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.04.2019; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 травня 2016 року по 29 квітня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.04.2019.

Що вимог позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною 2 статті 382 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Правові норми, закріплені у ч.1 ст.382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, п.1 ч.6 ст.246 КАС України, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.

З аналізу наведених норм вбачається, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Висновки аналогічного характеру викладені у додатковій постанові Верховного Суду по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.

Оскільки, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не обов`язком, і позивачем не доведено, що відповідачем рішення суду не буде виконано, суд вважає що такі вимоги є передчасними, у зв`язку із чим, відмовляє у їх задоволенні.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході розгляду справи відповідачем не було доведено правомірність свої дій у спірних відносинах, у зв`язку із чим, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А3283 (50046, м. Кривий Ріг, Військове містечко 30, код ЄДРПОУ 07880837) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3283 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 16 травня 2016 року по 29 квітня 2019 року, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.04.2019.

Зобов`язати військову частину А3283 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 16 травня 2016 року по 29 квітня 2019 року, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.04.2019.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева