Рішення № 94865369, 15.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 р. Справа № 120/6735/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

13.11.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач 1) та ОСОБА_2 (позивач 2) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про:

- визнання протиправною та скасування відмови відповідача у формі листів від 19.10.2020 за № 4423-4509/Г-02/8-0200/20 та № 4415-4508/Г-02/8-0200/20 щодо нарахування та виплати позивачам додаткових сум до пенсії відповідно до ст. 39 та ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язання відповідача додатково здійснити позивачам нарахування до пенсії та виплату однієї мінімальної заробітної плати щомісяця відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з дня прийняття Конституційним Судом України Рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018 до зміни законодавства;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу 1 один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений йому стаж відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з дня припинення таких виплат до зміни законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачі перебувають на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримують пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (як особи, які постійно проживають на території радіоактивного забруднення). На думку позивачів, пенсійний орган не виплачує їм додаткові суми до пенсії відповідно до ст. 39 та ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відтак 12.10.2020 позивачі звернулися до відповідача з заявою про відповідний перерахунок пенсії. Однак листами від 19.10.2020 за № 4423-4509/Г-02/8-0200/20 та № 4415-4508/Г-02/8-0200/20 відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсій позивачів, посилаючись на те, що право на призначення пенсій визначається Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", проте обчислення пенсії проводиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивачі вважають отриману відмову протиправною, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертаються до суду.

Ухвалою суду від 18.11.2020 позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 160 КАС України. Так, судом встановлено, що з позовної заяви та змісту позовних вимог неможливо встановити, за який саме період (або з якої саме дати) позивачі просять суд зобов`язати пенсійний орган здійснити перерахунок їх пенсії та виплату пов`язаної з цим недоплати.

11.12.2020 до суду надійшли заяви про усунення недоліків позовної заяви, в яких позивачі уточнили позовні вимоги.

Так, з урахуванням зазначених вище заяв, позивачі просять суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у формі листів від 19.10.2020 за № 4423-4509/Г-02/8-0200/20 та № 4415-4508/Г-02/8-0200/20 щодо нарахування та виплати позивачам додаткових сум до пенсії відповідно до ст. 39 та ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачам додатково до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" одну мінімальну заробітну плату щомісяця, починаючи з 17.07.2018 (з дня прийняття Конституційним Судом України Рішення за № 6-р/2018 від 17.07.2018) до зміни законодавства;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу 1 додатково до суми пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" один процент заробітку за кожний понаднормований рік роботи з 30.10.2002 (з дня призначення пенсії).

Ухвалою суду від 16.12.2020 відкрито провадження у цій адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04.01.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. Як зазначає відповідач, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І Закону України від 28.12.2014 № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, внесено зміни до Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ) шляхом виключенням статей 31, 37, 39 та 45. Крім того, 04.02.2016 прийнято Закон України № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", який набрав чинності з 01.01.2016 та яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39, якою передбачено, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідач зауважує, що з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закону № 791а-ХІІ). Разом з тим, жодні зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, не визнавалися неконституційними. Крім того, до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 (далі - Перелік № 106), зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися. Відтак станом на день звернення позивачів до суду з цим позовом, смт. Чечельник Вінницької області відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю відповідно до Переліку № 106. Така зона виключена із Закону № 791а-ХІІ.

Відповідач наголошує що Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106. Тому застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.

Також з аналізу частин другої-третьої статті 2 Закону № 796а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо встановлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України. Проте Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення. Відтак відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 01.01.2015 не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилася до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Отже, відповідач вважає, що з 01.09.2019 у позивачів не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ, оскільки відсутня ознака проживання на території радіоактивного забруднення. Окрім того, посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (4 категорія), після 01.01.2015 не може слугувати підставою для отримання підвищення до пенсії, що передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, тому що з 01.01.2015 із зазначеного Закону виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.

Також, на думку відповідача, у позивачів відсутнє право на отримання додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 Закону № 796-ХІІ, оскільки відбулися зміни в правовому регулюванні режиму території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Щодо позовних вимог позивача у частині нарахування та виплати позивачу 1 додатково до суми пенсії одного проценту заробітку за кожний понаднормований рік роботи відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ, то відповідач зазначає, що позивачі отримують пенсію, призначену відповідно до вимог Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV). Відповідно до вимог ст. 55 Закону № 796-ХІІ призначення та виплата пенсій потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи здійснюється відповідно до Закону № 1058- IV. Тому під час призначення пенсії потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються положення ст. 55 Закону № 796-ХІІ щодо зниження пенсійного віку. Проте призначення пенсій здійснюється відповідно до Закону № 1058-ІV, яким передбачено зовсім інший механізм та величини обчислення понаднормативного стажу.

Таким чином, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зупинити провадження у цій справу до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 580/2371/20.

Вирішуючи вказане клопотання, суд зазначає, що відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі розгляду типової справи і оприлюднення повідомлення Верховного Суду про відкриття провадження у зразковій справі - до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі.

Тобто зупинення провадження в адміністративній справі за цією підставою є правом, а не обов`язком суду, та можливе лише у тому випадку, якщо є переконливі підстави вважати справу, що розглядається, типовою адміністративною справою, прийнятою до розгляду Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Втім, беручи до уваги предмет спору у цій та заявлені позовні вимоги, окремі з яких не жодним чином пов`зані зі зразковою справою № 580/2371/20 та стосуються лише одного з позивачів, суд доходить висновку про недоцільність зупинення провадження у даній справі з наведених відповідачем підстав.

18.01.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачі заперечують доводи відповідача, викладені у відзиві, та просять суд позов задовольнити в повному обсязі. Позивачі зауважують, що виключення зони посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.2015 із Закону № 796-ХІІ не позбавляє їх статусу потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи (4 категорія). Крім того, позивач 1 вказує на те, що Закон № 1058-ІV передбачає доплати за понаднормований стаж, але Закон № 796-ХІІ передбачає більш сприятливі умови та доплати.

Інших заяв по суті до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в смт. Чечельник Вінницької області та є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4.

Вказаний статус підтверджується відповідними посвідченнями, а саме: щодо позивача ОСОБА_1 - посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії НОМЕР_1 , та щодо позивачки ОСОБА_2 - посвідченням громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії НОМЕР_2 .

Крім того, судом встановлено, що позивачі перебувають на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, де отримують пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (як особи, які постійно проживають на території радіоактивного забруднення).

12.10.2020 позивачі звернулися до відповідача з заявою, у якій просили здійснити перерахунок їх пенсії та включити до неї додатково одну мінімальну заробітну плату щомісяця відповідно до ст. 39 Закону № 796-ХІІ, починаючи з 17.07.2018 (з дня прийняття Конституційним Судом України Рішення за № 6-р/2018 від 17.07.2018) до зміни законодавства. Крім того, позивач 1 просив відповідача здійснити йому нарахування та виплату додатково до суми пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ один процент заробітку за кожний понаднормований рік роботи з 30.10.2002 (з дня призначення пенсії).

Листами від 19.10.2020 за № 4423-4509/Г-02/8-0200/20 та № 4415-4508/Г-02/8-0200/20 відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсій позивачів, посилаючись на те, що право на призначення пенсій визначається Законом № 796-ХІІ, проте обчислення пенсії проводиться відповідно до Закону № 1058-ІV.

Позивачі вважають протиправною відмову відповідача у здійсненні нарахування та виплаті їм вищезазначених додаткових доплат до пенсії, а тому звернулися до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі - Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас Законом України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Так, стаття 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачала:

"Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

28.12.2014 прийнято Закон України № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон України № 987-VІІІ "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно Прикінцевих положень набрав чинності з 01.01.2016), яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 наступного змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас необхідно врахувати, що Закон № 796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, в тому числі питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зокрема, визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791а-ХІІ.

Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин другої-третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

Так, перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 (далі - Перелік № 106).

Так, відповідно до додатку 1 Переліку № 106 смт. Чечельник Вінницької області, де проживають позивачі, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ до статті 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довго живучими радіонуклідами, з щільністю забруднення гранту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.

Законом № 76-VІІІ також виключено статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, яке стало однією з підстав звернення позивачів до суду з цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший-четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VІІІ.

Водночас жодні зміни, внесені Законом № 76-VІІІ до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались.

Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

При цьому до Переліку № 106 зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

Відтак станом на час звернення позивачів до суду смт. Чечельник Вінницької, згідно з вказаним Переліком, відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а-ХІІ.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008 за № 758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії" колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).

Існує декілька способів, за якими можливо визначити нормативно-правовий акт, яким необхідно керуватися:

1) у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання;

2) у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

3) у разі існування неузгодженості між актами, виданими одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили. Наприклад, у випадку суперечності норм закону та Конституції України, які прийняті Верховною Радою України - колізія вирішується на користь Конституції, яка має найвищу юридичну силу.

4) при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Суд зазначає, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з того самого питання.

У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

З огляду на викладене суд доходить до висновку, що у даному випадку Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106

Отже, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку № 106, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VІІІ.

Аналізуючи частини другу-третю статті 2 Закону № 791а-ХІІ, суд доходить висновку, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України. Однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.

Відтак суд вважає, що відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення. Разом з тим, станом на день звернення до суду з цим позовом смт. Чечельник Вінницької області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачі, відповідно, не є особами, які проживають на такій території.

Конституційний Суд України у Рішенні № 20-рп/2011 від 26.12.2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Суд не приймає посилання позивачів на рішення Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18 через фактичну відмінність обставин порівняно із розглядуваною, оскільки однією з ознак зразкової справи є проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, тоді як у цій справі вказана ознака на момент виникнення спірних правовідносин відсутня.

Суд зауважує, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 01.01.2015 виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язано з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони неконституційним не визнано та вказана норма є чинною.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що з прийняттям Конституційним Судом України Рішення за № 6-р/2018 від 17.07.2018 у позивачів не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам на підставі ст. 39 Закону № 796-ХІІ, оскільки відсутня ознака проживання на території радіоактивного забруднення.

Тому у задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.

Оцінюючи позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині визнання протиправною та скасування відмову відповідача у формі листа від 19.10.2020 за № 4423-4509/Г-02/8-0200/20 щодо нарахування та виплати позивачу додаткових сум до пенсії відповідно ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ та зобов`язання пенсійного органу здійснити нарахування та виплату додатково одного проценту заробітку за кожний понаднормований рік роботи з 30.10.2002 (з дня призначення пенсії), суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Частиною другою статті 27 Закону № 1058- ІV визначено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.

Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон № 2148-VІІІ) було виключено частину першу статті 42 Закону № 1058-ІV, а частину другу цієї ж статті викладено в такій редакції: "2. Для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини".

Отже, з 11.10.2017 підвищується розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством до дня її призначення в порядку, передбаченому частиною другою статті 42 Закону № 1058-ІV.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 1058-ІV у редакції, яка набрала чинності з 11.10.2017 згідно з Законом № 2148-VІІІ, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.

Отже, для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розрахункова величина і порядок обчислення стажу роботи має пільговий характер та визначений у ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ, як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи. Тобто перерахунок пенсії позивача має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років для жінок і 20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії за віком з її збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років відповідно до положень ч.2 ст. 56 Закону № 796-ХІ.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 560/675/17 та від 05.09.2018 у справі № 565/1062/17, а також висновки, наведені у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 у справі № 560/1316/19.

Відтак, з метою захисту та відновлення порушених прав позивача ОСОБА_1 , суд вважає, що відповідача належить зобов`язати здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком з її збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років відповідно до положень ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІ.

Вирішуючи питання щодо періоду, з якого необхідно зобов`язати пенсійний орган нарахувати та виплачувати додатково до суми пенсії позивача один процент заробітку за кожний понаднормований рік роботи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 по справі № 510/1286/16-а зазначила таке: "Визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/ несвоєчасність її перерахунку".

Як встановлено судом, отримавши лист від 19.10.2020 про відмову у перерахунку пенсії, позивач 13.11.2020 звернувся до суду з цим позовом.

Відтак, ураховуючи, що позивач дізнався про факт та підстави відмови у перерахунку пенсії з листа від 19.10.2020, то саме з цієї дати слід обраховувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом. Тому строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Щодо строку (періоду), із якого відповідача належить зобов`язати здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком з її збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років відповідно до положень ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІ, то суд зазначає, що у своїй заяві від 09.12.2020, яка надійшла до суду 11.12.2020 (вх. № 42670/20), позивач ОСОБА_1 посилається на норми статті 87 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ), згідно з якою суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а, зазначила, що при розгляді пенсійних спорів судам слід розмежовувати строк звернення до суду із питанням застосування строку (періоду), за який проводиться перерахунок пенсії (як спосіб відновлення порушеного права) у випадку задоволення позовних вимог.

Верховний Суд України, зокрема у постанові від 10.12.2013 у справі № 21-329а13, дійшов висновку, що положення статті 87 Закону 1788-ХІІ не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, проте не виплачених з вини Пенсійного фонду України.

Отже, суд констатує відсутність підстав для застосування у даному випадку положень статті 87 Закону 1788-ХІІ, на які помилково посилається позивач, та виходить із того, що спір між сторонами виник у зв`язку з наданням відповідачем відмови, оформленої листом від 19.10.2020 за № 4423-4509/Г-02/8-0200/20, на заяву позивача про перерахунок пенсії, з якою позивач не погодився та яку оскаржив до суду.

За таких обставин до спірних правовідносин, на думку суду, є застосовними положення статті 98 Закону № 1788-ХІІ, якою передбачено, що перерахунок пенсії проводиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку.

Частиною другою цієї норми встановлено, що якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв`язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами Закону № 1788-ХІІ. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.

Крім того, за аналогією права суд застосовує положення ч. 2 ст. 51 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, якими передбачено, що перерахунок пенсії проводиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

Як видно з матеріалів справи, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про перерахунок пенсії 09.10.2020.

Тому, з огляду на вказане вище правове регулювання, призначена позивачу пенсія підлягає перерахунку з 01.11.2019, тобто за 12 місяців, які слід обчислювати з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому позивач подав до Головного управління заяву про перерахунок пенсії.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у формі листа від 19.10.2020 за № 4423-4509/Г-02/8-0200/20 щодо здійсненні позивачу перерахунку пенсії та зобов`язання перерахувати та виплачувати позивачу пенсію із збільшенням її розміру на один процент за кожний рік роботи понад стаж 20 років у відповідності до ч. 2 ст. 56 Закону Закону № 796-ХІІ, починаючи з 01.11.2019 та з урахуванням проведених виплат.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Також відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Отже, перевіривши доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1680,00 як за дві позовні вимоги немайнового характеру.

У задоволенні однієї з таких позовних вимог відмовлено повністю, а саме щодо визнання протиправною та скасування відмови відповідача у формі листів від 19.10.2020 за № 4423-4509/Г-02/8-0200/20 щодо нарахування та виплати позивачу додаткових сум до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796-ХІІ та зобов`язання відповідача нарахувати позивачу та виплатити додатково до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796-ХІІ одну мінімальну заробітну плату щомісяця, починаючи з 17.07.2018 (з дня прийняття Конституційним Судом України рішення за № 6-р/2018 від 17.07.2018) до зміни законодавства. Отже, в цій частині судовий збір на користь позивача ОСОБА_1 не стягується.

Інша позовна вимога задовольняється судом частково. Відтак, у зв`язку з частковим задоволенням цієї позовної вимоги та беручи до уваги її немайновий характер, на користь позивача ОСОБА_1 належить стягнути половину понесених ним судових витрат зі сплати судового збору за цією позовною вимогою, тобто 420,40 грн - за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, суд зауважує, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" та заявлених позовних вимог, звертаючись до адміністративного суду з цим позовом позивачка ОСОБА_2 повинна була сплатити судовий збір в розмірі 840,80 грн (як за одну позовну вимогу немайнового характеру).

Втім, відповідно до квитанції № 0.0.1898328746.1 від 09.11.2020 позивачка сплатила судовий збір в розмірі 1680,00 грн.

Таким чином, позивачка внесла судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, та переплатила 839,20 грн.

Однак згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України переплачена сума судового збору може бути повернута за ухвалою суду тільки на підставі клопотання особи, яка його сплатила.

Тому питання про повернення позивачці переплаченої суми судового збору в цьому рішенні суд не вирішує.

Разом з тим, оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено повністю, з урахуванням приписів ч. 1, 3 ст. 139 КАС України немає підстав для відшкодування позивачці решти сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, викладену у формі листа від 19.10.2020 за № 4423-4509/Г-02/8-0200/20, у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ..

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 із збільшенням її розміру на один процент за кожний рік роботи понад стаж 20 років у відповідності до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.11.2019, з урахуванням проведених виплат.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Роз`яснити ОСОБА_2 право на подання до суду клопотання про повернення переплаченої суми судового збору в розмірі 839,20 грн (вісімсот тридцять дев`ять гривень двадцять копійок) відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір".

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) позивачка: ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

3) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне рішення суду складено 15.02.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович