Рішення № 94858488, 04.02.2021, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/1018/19

2/215/72/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Науменко Я.О.,

за участю: секретаря Головко Д.В.,

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Лушпенка Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №8 Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до виконкому Тернівської районної у місті ради, ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання часток в спільній сумісній власності, визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом, визнання договору довічного утримання та реєстрації права власності за цим договором недійсними,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2019 позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовною заявою, в якій просили встановити факт прийняття ними спадщини як спадкоємцями першої черги за законом після смерті їх матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити частки співвласників; визнати за позивачами право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рівних частинах по 1/2 за кожною; визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Донченко В.Л. 7 листопада 2015 р., зареєстрований в реєстрі за №1468 та визнати недійсною реєстрацію права власності за цим договором на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 . При цьому вказали, що після смерті своєї матері ОСОБА_5 вони до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертались, але посилались як на доказ вступу їх у спадщину наявність у них ощадної книжки на її ім`я та оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру, що належала їх батькам. Також у зв`язку з тим, що Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 відмовлено ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , в задоволенні позовних вимог до виконкому Тернівської районної у місті ради про встановлення часток в праві спільної сумісної власності, визнання права власності, тому частки співвласників у вказаній квартирі не визначені та право власності на частину квартири, власником якої є мати позивачів, не встановлено. За таких підстав договір довічного утримання, що укладений між батьком позивачів та відповідачем ОСОБА_3 від 07.11.2015, просили визнати недійсним, оскільки їх батьком розпорядився у повному обсязі майном, яке йому не належало.

Відповідач - виконком Тернівської районної у місті ради листом вих.№1/31-371 від 08.05.2019 просив розгляд справи проводити за відсутності свого представника та не заперечує проти заявленого позову (вх.№8763 від 11.05.2019).

Відповідач ОСОБА_3 у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечувала, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивачами не доведено, коли і яким чином у них з`явилась ощадна книжка після смерті їх матері та правовстановлюючі документи на квартиру своїх батьків, з огляду на те, що їх батько ОСОБА_6 до смерті своєї дружини ОСОБА_5 проживали разом, а позивачі при її житті і до смерті матері до неї не навідувались. Зі слів ОСОБА_6 відповідачу відомо, що його дружина (мати позивачів) нікому ніяких документів не передавала. Відповідач вважає, що ощадна книжка та правовстановлюючі документи на квартиру з`явилась у позивачів тоді, коли ОСОБА_1 стала проживати у квартирі своїх батьків з 2010 року, тобто після 14 років після смерті своєї матері, а не протягом шести місяців після її смерті, тому зазначене не може слугувати доказом прийняття ними спадщини та їх вступ в управління спадковим майном. Єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину після смерті матері позивачів, є їх батько та чоловік померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , який фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, так як був зареєстрований разом із своєю дружиною до її смерті та продовжував проживати у квартирі після її смерті, тобто володіти та управляти спадковим майном. Зважаючи на те, що позивачі не звернулись в установлений законом строк до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті їх матері, відповідач вважає, що вони є такими, що пропустили цей строк та не прийняли спадщину. Також позивач ОСОБА_1 разом із своїм сином знущалася з ОСОБА_6 , він про це розповідав матері відповідача - ОСОБА_4 , з якою у квітні 2011 року зареєстрували шлюб. За весь час проживання батька позивачів із матір`ю відповідача, вони його не провідували і ніяким чином не допомагали. В зв`язку з тим, що ОСОБА_6 був людиною похилого віку, як і матір відповідача, ОСОБА_3 їм допомагала і доглядала. Пізніше в знак подяки ОСОБА_6 у 2014 році склав заповіт на відповідача, а 07.11.2015 вона з ним уклала договір довічного утримання, який добросовісно виконувала (вх.№9554 від 22.05.2019).

У письмових поясненнях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 зазначає, що вона в серпні 2010 року випадково зустріла на вулиці свого давнього знайомого ОСОБА_6 , який їй розповів про своє життя та про свої погані стосунки із дочкою ОСОБА_1 та його онуком ОСОБА_7 , які проживають у його квартирі. ОСОБА_4 запропонувала йому приходити до неї додому, після чого він кожного дня відвідував її, а на вечір повертався у свою квартиру. Через чотири місяці після їх першої зустрічі ОСОБА_6 сказав ОСОБА_4 , що не хоче повертатися до себе додому, і вона дозволила залишитись йому у її квартирі. Через деякий час стосунки між ОСОБА_6 та його донькою ОСОБА_1 налагодились, і вона запросила їх у гості. В кімнаті своєї квартири, де знаходились особисті речі та документи ОСОБА_6 , останній попросив ОСОБА_4 знайти його паспорт серед пакету з документами, і тоді вона побачила там ощадні книжки, про які ОСОБА_6 сказав, що вони належать йому та його покійній дружині. Серед цих документів також були й Свідоцтво про право власності на житло. Потім всі ці документи ОСОБА_6 знову склав до пакету та поклав їх до шафи. ОСОБА_4 вважає, що вказані документи знаходились весь час особисто у ОСОБА_6 в його кімнаті разом із особистими речами, а не у позивачів. У квітні 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб та продовжували жити у її квартирі. Стосунки ОСОБА_6 з його донькою ОСОБА_1 знову погіршилися. ОСОБА_6 пропонував позивачам оформити частки квартири, що належала йому та його померлій дружині (матері позивачів), але вони відмовились це зробити, посилаючись на відсутність грошей. Після того ОСОБА_6 прийшов до квартири, в якій проживала його донька ОСОБА_1 , щоб забрати ощадні книжки та документи на квартиру, проте їх там не виявив. На його питання до ОСОБА_1 , де ці документи, остання сказала, що вона про них нічого не знає. ОСОБА_4 відомо про те, що ОСОБА_6 відновив документи на квартиру та звернувся до суду про визнання за собою 1/2 частки квартири, що належала його померлій дружині ОСОБА_5 , та рішенням суду його позов було задоволено. Він повідомив після цього своїх доньок (позивачів) про намір продати квартиру, а гроші розділити між ними, на що останні стали йому погрожувати фізичною розправою і змусили знятися з реєстрації. ОСОБА_6 був дуже ображений на них, тому склав заповіт на ім`я ОСОБА_4 і її доньки, а пізніше у 2015 році - договір довічного утримання з ОСОБА_3 , оскільки вона постійно йому допомагала (вх.№9917 від 28.05.2019).

З метою встановлення місця реєстрації відповідача у справі відповідно до ст. 187 ЦПК України 05.03.2019 було зроблено запити до відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Тернівської районної у місті ради та відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області. Остання відповідь надійшла до суду 09.04.2019.

11.03.2019 у зв`язку з порушенням позивачами вимог ст. 175-177 ЦПК України була винесена ухвала, якою було надано строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали позивачам.

28.03.2019 до суду на виконання ухвали від 11.03.2019 надійшла заява із додатками.

Ухвалою від 29.03.2019 заяву позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 , до набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою від 23.04.2019 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою. Визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено дату підготовчого судового засідання на 15.05.2019. Також судом в порядку ч. 3 ст. 53 ЦПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , оскільки рішення суду може вплинути на її права та обов`язки як спадкоємця ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підготовче судове засідання 15.05.2019 не відбулось у зв`язку з зайнятістю судді в іншому провадженні.

У підготовчому судовому засіданні 24.07.2019 було оголошено перерву до 29.08.2019 в зв`язку з задоволенням клопотання представника відповідача про витребування доказів.

Ухвалою від 29.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 10.10.2019 з викликом сторін.

В зв`язку з зайнятістю судді в іншому провадженні розгляд справи 10.10.2019 не відбувся, наступне судове засідання призначено на 27.11.2019.

В судовому засіданні 27.11.2019 було оголошено перерву до 10.12.2019 для виклику відповідача та її представника.

У судовому засіданні 10.12.2019 оголошено перерву до 04.02.2020 для виклику свідків.

У судовому засіданні 04.02.2020 після допиту свідка ОСОБА_8 оголошено перерву до 05.03.2020 для виклику інших свідків.

У судовому засіданні 05.03.2020 після допиту свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_4 оголошено перерву до 14.04.2020 перед дослідженням письмових матеріалів.

Ухвалою від 14.04.2020 розгляд справи відкладено на 26.05.2020 у зв`язку з неявкою учасників та клопотанням представника відповідача.

У судовому засіданні 26.05.2020 оголошено перерву до 26.06.2020 для виклику представника відповідача.

В зв`язку з зайнятістю судді в іншому провадженні розгляд справи 26.06.2020 не відбувся, наступне судове засідання призначено на 03.09.2020.

У судових засіданнях 03.09.2020, 20.10.2020, 24.11.2020, 15.12.2020 оголошено перерву до 20.10.2020, 24.11.2020, 15.12.2020 та 04.02.2021 відповідно для повторного направлення ухвали про витребування доказів до Філії Дніпропетровське обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

У судовому засіданні 04.02.2021 було оголошено вступну і резолютивну частини рішення та повідомлено сторони про дату складення повного рішення.

Позивачі, кожен окремо, у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з мотивів, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача та відповідач позов не визнали з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до наступного.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 відмовлено ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , в задоволенні позовних вимог до виконкому Тернівської районної у місті ради про встановлення часток в праві спільної сумісної власності, визнання права власності. При цьому зазначено, що апелянти (позивачі у даній справі) як спадкоємиці першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняли спадщину, вступивши у фактичне користування майном. Проте судом першої інстанції не було встановлено коло спадкоємців померлої ОСОБА_5 , не з`ясовано хто прийняв спадщину у встановленому законом порядку та (або) вступив в право управління майном, й відповідно не вирішено питання про залучення цих осіб до участі у справі (копія, а.с.16-17 том 1).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище якої ОСОБА_5 ) уклали шлюб 20 березня 1959 року, про що зроблено актовий запис №149 (копія, а.с.18 том 1).

Згідно зі Свідоцтвом НОМЕР_7 на право власності на житло від 13.02.1996, виданого Північним державним гірничо-збагачувальним комбінатом Міністерства промисловості України, квартира за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві приватної, спільної сумісної власності ОСОБА_6 та члену його сім`ї - ОСОБА_5 (копія, а.с.19 том 1).

У технічному паспорті на квартиру, що знаходиться у власності громадянина ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_3 вказані її технічні характеристики та план (копія, а.с.20 том 1).

Довідкою-характеристикою №801/2 від 21.03.1997, яка видана міським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_6 для надання до Криворізької державної контори з метою відчуження будинку (частини будинку), отримання свідоцтва про право на спадкування укладення угоди про порядок використання відокремленими приміщеннями житлового будинку, уточнення ідеальних часток, підтверджено, що житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_4 зареєстровано в бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі під реєстровим номером за 5/9пв-178 м. Кривий Ріг за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності виданого 13.02.96 НОМЕР_7 на підставі розпорядження ПівнГЗК від 13.02.96 №52 (копія, а.с.21 том 1).

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис №1125 (копія, а.с.22 том 1).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис №1276 (копія, а.с.23 том 1).

У свідоцтві про народження ОСОБА_11 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (копія, а.с.24 том 1).

З витягу №00018312033 від 05.07.2017 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища ОСОБА_11 після державної реєстрації шлюбу 11.06.1990 має прізвище ОСОБА_12 (копія, а.с.25 том 1).

Зазначений шлюб розірвано 15 грудня 2006 року, про що свідчить Свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 (копія, а.с.26 том 1).

У свідоцтві про народження ОСОБА_13 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (копія, а.с.27 том 1).

Відповідно до свідоцтва про одруження ОСОБА_13 після державної реєстрації шлюбу 22.09.1984 мала прізвище ОСОБА_14 (копія, а.с.28 том 1).

Згідно з копією повторного свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 , шлюб між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 розірвано 10 листопада 1994 року (а.с.29, том 1).

У свідоцтві про одруження від 23.01.1998 після укладення шлюбу з ОСОБА_17 , ОСОБА_16 має прізвище ОСОБА_18 (копія, а.с.30 том 1).

Із копії ощадної книжки на ім`я ОСОБА_5 вбачається, що їй відкрито рахунок № НОМЕР_6 та з 1991 по 1994 по ньому здійснювалось зарахування коштів (копія, а.с.31 том 1).

Листом №209/К-1/02-17 від 05.10.2017 Перша криворізька державна нотаріальна контора Дніпропетровської області повідомила ОСОБА_1 про те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 ніхто із спадкоємців заяву про прийняття або про відмову від прийняття спадщини не подавав, спадкова справа не заводилась, заповіт від її імені не укладався. Також у цьому листі додатково зазначено, що рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 30.08.2013 визнано право власності за ОСОБА_6 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 після смерті дружини ОСОБА_5 (копія, а.с.32 том 1).

Листом №14/4/З-1/02-17 від 08.06.2017 Перша криворізька державна нотаріальна контора Дніпропетровської області роз`яснила ОСОБА_1 , що в разі подання нею документів на підтвердження обов`язкової частки, вона отримає свідоцтво про право на спадщину на належну частку (копія, а.с.33 том 1).

Відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 07.11.2015, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л., відчужувач ОСОБА_6 передав набувачу ОСОБА_3 у приватну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить відчужувачу на праві приватної власності та була отримана ним згідно із рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 30.08.2013 та дублікатом свідоцтва про право власності на житло, виданого 24 липня 2015 року Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міськради згідно з розпорядженням №80 від 21 липня 2015 року замість втраченого свідоцтва НОМЕР_7 про право власності на житло, виданого 13 лютого 1996 року Північним державним гірничо-збагачувальним комбінатом Міністерства промисловості України згідно з розпорядженням №52 від 13 лютого 1996 року (копія, а.с.34-35 том 1).

Зазначені відомості про укладення договору довічного утримання внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується відповідним витягом №47149196 від 07.11.2015 (копія, а.с.36 том 1).

З довідки відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради №661 від 15.02.2019 вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , з 28.03.1974. Померла ІНФОРМАЦІЯ_6 і знята з реєстрації 16.09.1996 у зв`язку зі смертю. На момент смерті ОСОБА_5 у вказаній квартирі був зареєстрований ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (копія, ас.37 том 1).

Довідкою відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради №6342 від 12.05.2017 підтверджено, що за адресою: АДРЕСА_3 зареєстрована ОСОБА_1 (копія, а.с.38 том 1).

Відповідно до довідки відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради №660 від 15.02.2019 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , з 23.06.2014. Помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і знятий з реєстрації 18.01.2017 у зв`язку зі смертю (копія, а.с.39 том 1).

У Звіті з незалежної оцінки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , вказано, що її ринкова вартість станом на 15.02.2019 складає 85000 грн., тоді як вартість її 1/2 частини складає 42500 грн. (копія, а.с.40, 70 том 1).

З Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №160901252 станом на 25.03.2019 квартира за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 07.11.2015 (копія, а.с.69 том 1).

Департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради листом №7/6/5028 від 28.08.2019 повідомив, що на підставі особистої заяви ОСОБА_6 від 19.06.2015 щодо надання дублікату свідоцтва про право власності на кв. АДРЕСА_1 у зв`язку зі втратою оригіналу згідно з розпорядженням Управління благоустрою та житлової політики виконкому міськради №80 від 21.07.2015 оформлено дублікат свідоцтва про право власності на житло за вищевказаною адресою (копія, а.с.148 том 1).

До даного листа долучено копію відповідної заяви ОСОБА_6 разом із копіями його паспорту, вказане розпорядження, а також довідки Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» №237763 від 15.07.2015 (а.с.149, 150, 155, 156 том 1).

Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» листом №1305 від 22.08.2019 повідомило суд про те, що згідно з даними архівної справи до КОП ДОР «Криворізьке БТІ» 14.07.2015 ОСОБА_6 звертався із запитом Управління благоустрою та житлової політики №4123/7 від 14.07.2015 для підготовки проекту дублікату (а.с.166 том 1).

Листом №2592/01-16 від 27.08.2019 Шоста криворізька державна нотаріальна контора надала суду відповідь, з якої вбачається, що відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 , спадкова справа не заводилась, свідоцтво про право на спадщину не видавалось (а.с.168, 169 том 1).

З копії спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , наданої суду Шостою криворізькою державною нотаріальна конторою, вбачається наступне.

Позивач ОСОБА_1 11.01.2017 звернулась до Першої криворізької державної нотаріальної контори з заявою, в якій повідомила, що приймає всю спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 та повідомила про наявність іншого спадкоємця - своєї сестри ОСОБА_19 (а.с.173 том 1).

Позивач ОСОБА_2 у заяві від 11.01.2017 до Першої криворізької державної нотаріальна контори відмовилась від належного їй спадкового майна після смерті свого батька на користь ОСОБА_1 (а.с.174 том 1).

Філія Дніпропетровське обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» листом №103.12-10/2764/2020-03/вих. Від 07.12.2020 повідомило про відсутність інформації щодо рахунку банківського вкладу №5256 (а.с.56 том 2).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що давно знайома з ОСОБА_4 та знає, що ОСОБА_6 проживав з нею близько шести років до своєї смерті. Свідку відомо, що ОСОБА_6 мав квартиру на Даманському і в нього було двоє доньок. Якось, коли вона була в гостях у своєї подруги ОСОБА_4 , ОСОБА_6 сказав, що не дуже ладить із своїми дітьми, бо вони до нього погано ставляться. Також ОСОБА_6 розповідав, що в нього пропали документи на квартиру і свідоцтво про одруження з його покійною дружиною та її ощадна книжка, тому йому необхідно їх відновити.

Свідок ОСОБА_4 повідомила суду, що знала ОСОБА_6 давно, так як вони разом колись працювали. Якось у 2010 році вона його зустріла і він їй розповів, що поховав дружину, живе сам. З цього часу ОСОБА_6 став до неї приходити і вони 22.04.2011 уклали шлюб. Коли він їй запропонував подивитися на його квартиру і вони туди пішли, то їх там гостинно прийняла його донька ОСОБА_1 .. Проте, коли доньки дізналися, що їх батько одружився, вони стали до нього погано ставитись. ОСОБА_1 наполягала, щоб він виписався із квартири АДРЕСА_1 . Свідок разом із ОСОБА_6 у 2011 році приходили на його квартиру, щоб він звідти забрав паспорт, посвідчення, ощадну книжку. Тоді він там показував документи про приватизацію квартири, свідоцтва про шлюб та смерть його дружини ОСОБА_5 .. Ощадну книжку на ім`я покійної дружини він залишив у своїй квартирі. Коли він хотів продати квартиру, то документів на неї не знайшов і боявся про них запитати у своїх доньок.

Свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що ОСОБА_4 її давня знайома. Їй відомо, що вона жила разом у своїй квартирі зі своїм чоловіком ОСОБА_20 , в якого була квартира на Даманському, де жила його дочка з онуком. Свідок пояснила, що якось дізналася, що в ОСОБА_20 пропали документи на його квартиру. Коли він хворів та помер ніхто з його дітей не приходив. Ще ОСОБА_20 хотів зробити заповіт на ОСОБА_21 , бо ОСОБА_4 казала, що їй нічого не треба, так як має своє житло.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення як актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року, так і ЦК України.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Оскільки мати позивачів ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то до даних правовідносин належить застосовувати норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ч.1 статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Статтею 527 ЦК УРСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Частиною 1 ст. 529 ЦК УРСР визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Згідно із статтями 548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові ВС від 09.04.2020 по справі №2-1173/2009 для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Таким чином, для встановлення тієї обставини, з якою стаття 549 ЦК Української РСР пов`язувала факт прийняття спадщини, необхідно встановити, чи фактично такий спадкоємець вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, (чинної на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути, зокрема: наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Як на підставу своїх вимог позивачі посилаються на наявність у них ощадної книжки на ім`я їх матері та оригіналу свідоцтва про право власності на житло, яке було видано їх батькам, а тому в силу статей 529, 549 ЦК України є спадкоємцями першої черги спадкування за законом і мають право на спадщину після смерті своєї матері в розмірі по 1/2 частини спадкового майна за кожною як такі, що прийняли спадщину, фактично вступивши в управління і володіння спадковим майном.

Згідно з правовою позицією ВС, що зазначена у Постанові від 25.03.2020 у справі №305/235/17 під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.

Відповідно до положень ч.1 ст. 549 ЦК УРСР, прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Разом з тим, з огляду на досліджені судом докази та пояснення свідків, наявність у позивачів ощадної книжки на ім`я їх матері та оригіналу свідоцтва про право власності на житло, яке було видано їх батькам, не можуть вважатися доказом прийняттям спадщини, оскільки вони достовірно не підтверджують, що ці дії були ними вчинені в строк, встановлений для прийняття спадщини.

Суд критично оцінює пояснення позивачів, що вони отримали вказані документи від своєї матері, яку напередодні її смерті забрала доглядати до себе позивач ОСОБА_2 , оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами, а також із огляду на те, що батько позивачів вживав дії для відновлення документів на право власності на квартиру та намагався оформити спадщину після своєї дружини ОСОБА_5 ..

Отже, позивачі не надали суду жодних доказів того, що вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У судовому засіданні досліджено оригінал ощадної книжки на ім`я ОСОБА_5 , яка знаходиться у позивачів. На її останній сторінці мається відмітка 19.11.2003 про те, що вклад не заповідано.

Судом не встановлено, хто звертався у той час за вкладом, оскільки у відповіді на запит суду Філія Дніпропетровське обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» повідомило про відсутність інформації за вказаним вкладом.

За таких обставин, зважаючи що позивачі не довели факту прийняття ними спадщини за правилами п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном в шестимісячний строк після смерті їх матері, відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном позивачами, у суду немає підстав вважати, що вони вступили у володіння та управління спадковим майном за п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР, а тому немає підстав для визнання за ними факту прийняття спадщини після смерті їх матері ОСОБА_5 , визнання за ними права власності на майно після неї в порядку спадкування за законом та правилами ЦК УРСР.

Між тим, батько позивачів ОСОБА_6 на час смерті своєї дружини ОСОБА_5 та після її смерті був зареєстрований та проживав у квартирі, що належала їм на праві спільної сумісної власності, що підтверджується дослідженими судом документами, тому він фактично прийняв спадщину після смерті своєї дружини.

Крім того, доказом, що ОСОБА_6 вступив в управління і користування спадковим майном свідчить довідка-характеристика №801/2 від 21.03.1997, яка видана міським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_6 для надання до Криворізької державної контори з метою відчуження будинку (частини будинку), отримання свідоцтва про право на спадкування укладення угоди про порядок використання відокремленими приміщеннями житлового будинку, уточнення ідеальних часток про те, що житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_4 зареєстровано в бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі під реєстровим номером за 5/9пв-178 м. Кривий Ріг за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності виданого 13.02.96 НОМЕР_7 на підставі розпорядження ПівнГЗК від 13.02.96 №52, що надана позивачами до позову.

Суд погоджується з доводами відповідача ОСОБА_3 і її представника про те, що позивачі з дня відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), а це більше 20 років, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталась, та не прийняли спадщину після смерті їх матері як спадкоємці першої черги, оскільки фактично не вступили у володіння спадковим майном у шестимісячний строк після її смерті.

Щодо позовних вимог про визначення часток співвласників ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , у спільній сумісній власності, якою є квартира АДРЕСА_1 по 1/2 за кожним суд зазначає наступне.

До правовідносин, що регулюють виникнення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , застосовується Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР, зокрема ст.22 якою визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Щодо позовних вимог про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя, суд зазначає, що у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця (п.12 Пленуму ВСУ від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Суду не надано будь-яких документів, які б визначали, що частки у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були не рівними.

Отже, враховуючи, що квартира, яка належала батькам позивачів, була придбана ними у шлюбі, а тому їх частки у спільній сумісній власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , є рівними, тому позовні вимоги в частині визначення за ними часток не підлягають задоволенню.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), а також у постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18); від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та від 30.11.2020 у справі №523/5532/19 (провадження №61-10528св20).

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Донченко В.Л. 7 листопада 2015 р., зареєстрований в реєстрі за №1468 та визнання недійсною реєстрації права власності за цим договором на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно зі ст.745 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Положеннями ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , підписавши 7 листопада 2015 р. оспорюваний правочин, виявили свою згоду на його підписання та погодили його умови. Сторонами були погоджені предмет договору та його істотні умови. Крім того, сторони визнавали дійсність зазначеного договору, приступивши до його виконання, оскільки померлий ОСОБА_6 дійсно отримував догляд від ОСОБА_3 , що було підтверджено показами свідків та не оспорювалось позивачами.

З досліджених судом доказів вбачається, що саме ОСОБА_6 , будучи спадкоємцем за законом після смерті своєї дружини ОСОБА_5 , прийняв спадщину, вступивши у фактичне користування належною їй частиною їх спільної квартири, а тому правомірно розпорядився належним йому майном.

За правилами частини п`ятої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

У Постанові Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року зазначено, що в підтвердження вступу в управління майном після смерті ОСОБА_5 апелянти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали ощадну книжку видану на ім`я ОСОБА_5 відділенням ощадбанку №9016/093 у 1991 році. Отже, колегія суддів прийшла до переконання, що апелянти як спадкоємиці першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняли спадщину, вступивши у фактичне користування майном.

Проте у вказаній постанові не досліджувались обставини, за яких і коли саме згадана ощадна книжка опинилась у позивачів, а також не конкретизовано, яке саме майно прийняли позивачі після смерті своєї матері, маючи у себе тільки її ощадну книжку.

За таких обставин суд виходить із того, що вказане судове рішення ухвалене з інших правових підстав, ніж у даній справі, що розглядається, а тому не має преюдиційного значення для її вирішення.

Отже, передане за договором довічного утримання нерухоме майно було приватною власністю ОСОБА_6 , який є відчужувачем, а тому суд вважає, що вимоги позивачів про визнання договору довічного утримання недійсним є необґрунтованими, оскільки договір довічного утримання укладений з дотриманням вимог ст.ст. 745, 203, 215 ЦК України.

Також не підлягають задоволенню вимоги позову про визнання недійсним відповідного рішення про державну реєстрацію права власності за цим договором довічного утримання, оскільки вказані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору довічного утримання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Всупереч вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для задоволення позовних вимог позивачами не надано.

За таких обставин справи, суд з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, керуючись принципом верховенства права, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.03.2019 накладено арешт на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 , до набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ч.ч.9,10 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог необхідно скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.03.2019, після набрання цим рішенням законної сили.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 10, 11, 12, 13, 79, 80, 81, 89, 141, 158, 223, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до виконкому Тернівської районної у місті ради, ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання часток в спільній сумісній власності, визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом, визнання договору довічного утримання та реєстрації права власності за цим договором недійсними - відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.03.2019, а саме: зняти арешт на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 , після набрання цим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцевих положень» ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне рішення складено 15.02.2021.

Суддя