Рішення № 94857312, 05.02.2021, Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/5386/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

05.02.2021 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.

секретар судового засідання - Мовчан В.О.,

учасники справи та їхні представники:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Даценко Юлія Іванівна,

відповідач - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру,

представник відповідача - Ігнатьєва Тетяна Анатоліївна ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про припинення права спільної часткової власності та виділення частки в натурі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про припинення права спільної часткової власності та виділення частки в натурі.

В позовній заяві зазначила, що 28 листопада 2012 року між ОСОБА_1 (покупець), та приватним акціонерним товариством «БУДІНВЕСТ СМ» (продавець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла у власність належні продавцю 2/25 частки нежитлових будівель, що знаходяться у АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу їй належить пральня (50,9 кв.м) та погріб (28,6 кв.м). Вказаними приміщеннями вона користується фактично.

Згідно з договором оренди землі від 26 квітня 2016 року, укладеним між Полтавською міською радою та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 прийняла в оренду земельні ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , проїзд спільного користування.

Приміщень, якими позивач користується з відповідачем спільно - немає. Тому, об`єкт нерухомості, що знаходиться в загальній частковій власності, можливо розділити без втрати його цільового використання. Частка, яку позивач має намір виділити їй, є відокремленою, тому її виділ в натурі можливий. Виділення частки не перешкоджає праву користування приміщеннями іншим співвласникам.

У 2018 році державним реєстратором зроблений запис про державну реєстрацію права власності на будівлі по АДРЕСА_1 за державою в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. А вже у 2019 році реєструється право оперативного управління за Головним управлінням держгеокадастру у Полтавській області на нежитлові будівлі загальною площею 1183,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, відповідач самостійно вже виділив свою частку в натурі в окреме приміщення із самостійним входом і здійснив державну реєстрацію, до позивача з відповідною пропозицією для вирішення питання в досудовому порядку не звертався.

За таких обставин позивач позбавлена можливості реалізації всієї складової права власності на нерухоме майно, а саме володіти, розпоряджатися та користуватися майном, а тому бажає припинити право спільної часткової власності та виділити в натурі 2/25 частини комплексу будівель.

Об`єкт нерухомості, що знаходиться в спільній частковій власності, можливо розділити без втрати його цільового призначення. Частка, яку вона має намір виділити (пральня (50,9 кв.м) та погріб (28,6 кв.м)), є відокремленою, тому її виділ в натурі можливий.

Виділення частки не перешкоджає праву користування приміщеннями іншим співвласникам. Зазначені приміщення та площа відповідають змісту договору купівлі-продажу.

Тому позивач просила суд виділити із спільної часткової власності належні ОСОБА_1 2/25 частини нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 , що складається з пральні (50,9 кв.м) та погреба (28.6 кв.м.), припинити право спільної часткової власності на виділені ОСОБА_1 2/25 частини нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності як на окремий об`єкт нерухомого майна на частину будівель, що складається з пральні (50,9 кв.м) та погреба (28,6 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою судді Київського районного суду м.Полтави від 18 листопада 2020 року позов було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії даної ухвали (а.с.29).

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалою судді Київського районного суду м.Полтави від 04 грудня 2020 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження (а.с.39).

Відповідач Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнала.

У відзиві зазначила, що ніхто не може бути протиправно позбавлений праві власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлена законом, та за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості.

Для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість. Насамперед це означає, що частка яка виділяється повинна бути реально окремим об`єктом нерухомого майна. При цьому частка яка залишається у іншого власника (власників) має також бути окремим об`єктом нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Тобто, з певної точки зору при будь-якому виділі частки з нерухомості, завжди відбувається поділ цієї нерухомості на два самостійних об`єкта.

Разом з тим, у Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки об`єкта нерухомого майна від 16.10.2020 № 97 зазначено тільки «за технічними показниками 2/25 частини об`єкта є відокремлені, мають окремий вихід і можуть бути виділені у натурі».

Таким чином у висновку відображено лише частина питань, які потрібно з`ясувати, водночас поза увагою залишаються багато питань» зокрема:

наявність окремого виходу у іншій частині будівлі;

наявність окремої системи водопостачання, водовідведення, опалення, тощо;

встановлення відповідності такого поділу на самостійні об`єкти нерухомого майна умовам, що передбачені чинними будівельними нормами,

наявність необхідної кількості та розмірів виходів, які відповідають вимогам будівельних норм за видами будинків та споруд тощо.

Крім того, дуже часто при наявності технічної можливості для поділу, внаслідок фактичного поділу на підставі експертного висновку ідеальні частки співвласників змінюються.

У матеріалах доданих до позовної заяви відсутні належні та допустимі докази фактичної відокремленості приміщень відповідача від приміщень позивача, а тому не має підстав для прийняття рішення про виділення із спільної часткові власності 2/25 частини нежитлових будівель та створення двох окремих об`єктів нерухомості.

Позивачем не доведено суду належними доказами технічну можливість виділу приміщень у два окремих об`єкт нерухомості.

Тому відповідач просив суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області - надала письмові пояснення, у яких зазначила, що кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві спільної власності на майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами чи у дробовому вираженні.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Не відповідає дійсності твердження позивача про неможливість здійснювати всі складові права власності щодо об`єкта спільної часткової власності, оскільки вона володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Відповідно, позивач не обмежена у можливості реалізовувати всі правомочності щодо тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає її частці у справі спільної часткової власності.

Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності,

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування майном, а розмір часток співвласника та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, наданого позивачем, лише 2/25 частини об`єкта с відокремленими, має окремий вхід та може бути виділена в натурі. Натомість щодо інших 23/25 частин даний висновок не складався, а тому відсутня належним чином підтверджена інформація про те, що 23/25 частини об`єкта мають окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складають окремий об`єкт нерухомого майна, який відповідає чинним будівельним нормам.

З огляду на вказане вважає позов ОСОБА_1 таким, що задоволенню не підлягає.

Інші заяви по суті справи та клопотання сторонами суду не подавалися.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, уповноваживши адвоката Даценко Юлію Іванівну представляти її інтереси в суді.

Представник позивача адвокат Даценко Ю.І. в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини. Просила позовні вимоги задовольнити. При цьому наголошувала, що відповідачем фактично вже виділено належну йому частку із спільного майна.

Представник відповідача та представник третьої особи, які належним чином повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились. У своїх заявах по суті справи (відповідач - у відзиві, третя особа - у поясненнях) просили суд справу розглянути за їх відсутності.

Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в засідання не з`явились.

Заслухавши представника позивача, дослідивши докази у справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 28 листопада 2012 року Приватним акціонерним товариством «Будінвест СМ» та ОСОБА_1 , посвідченого 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О.М., ОСОБА_1 є власником 2/25 часток нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).

Власником інших 23/25 частин нерухомого майна є Держава в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Вказана обставина підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 жовтня 2020 року №227664759 (а.с.8-9).

При цьому вказана довідка не містить будь-якої інформації про припинення права спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та про виділ в одиницю частки, що перебуває у володінні та користуванні відповідача.

Також з наведеної довідки вбачається, що нежитлові будівлі загальною площею 1183,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 перебувають в оперативному управлінні Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином позивачем не доведено, що співвласником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 є його частку вже виділено в натурі.

Відповідно до ст. 364 ЦК України власник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

З метою реалізації такого права позивач звернулась з даним позовом до суду.

Заявляючи про наявність технічної можливості виділити належну їй частку із спільного майна, позивач надала суду копію висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна №97 від 16 жовтня 2020 року, виготовленого Комунальним підприємством «Полтавське міське бюро технічної інвентаризації» Полтавської міської ради (а.с.7).

Згідно вказаного висновку за технічними показниками 2/25 частини об`єкта є відокремлені, мають окремий вихід і можуть бути виділені в натурі. Виділ відбувається без проведення будівельних робіт.

З вказаного висновку також вбачається, що 2/25 частки нежитлових будівель, які складаються з пральні Г-1 площею 50,9 кв.м. та погребу Е-1 площею 28,6 кв.м., розташовані у АДРЕСА_1 .

Але висновок не містить будь-якої інформації про те, яким чином встановлено, що приміщення пральні Г-1 площею 50,9 кв.м. та погребу Е-1 площею 28,6 кв.м. відповідають 2/25 часткам у праві спільної часткової власності.

Якщо вказані приміщення не відповідають 2/25 часткам у праві спільної часткової власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, якій частці вони відповідають - матеріали справи доказів не містять.

Той факт, що існує технічна можливість виділити позивачу частину нежитлових приміщень за фактичним користуванням, не є підставою для неврахування часток співвласників при вирішенні цього питання.

На вказану обставину звернув увагу Верховний Суд в постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 285/1265/18, провадження № 61-44858св18.

Зокрема, Верховний Суд вказав, що статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За приписами статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з частинами першою та другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України, виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести з несуттєвим відступленням від розміру ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Але в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, якій саме частці в праві спільної часткової власності відповідають приміщення пральні Г-1 площею 50,9 кв.м. та погребу Е-1 площею 28,6 кв.м., чи складають вони 2/25 чи іншу частку від усього об`єкту нерухомого майна.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що як виділена частка. так і частка, що залишилась, мають окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо).

Будь-які докази того, що вказані обставини взагалі досліджувались спеціалістом, експертом на предмет наявності окремих систем життєзабезпечення частки, що просить виділити їй позивач в окремий об`єкт нерухомого майна, та частки що залишається у власності відповідача, в матеріалах справи відсутні.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності технічної можливості виділу належної їй частки в одиницю.

Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити в повному обсязі.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про припинення права спільної часткової власності та виділення частки в натурі - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , проживаюча: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

відповідач - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, місцезнаходження: м. Київ, вул. Народного ополчення, 3, код ЄДРПОУ39411771,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, місцезнаходження: м.Полтава, вул. Уютна, 23, код ЄДРПОУ 39767930.

Повне судове рішення виготовлено 12 лютого 2021 року.

Головуючий (підпис) О.А.Самсонова