Рішення № 94856951, 10.02.2021, Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/2753/19

провадження №2/283/15/2021

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 лютого 2021 року Малинський районний суд Житомирської області в складі: під головуванням - судді Ярмоленка В.В., з секретарем судового засідання - Пух Н.М., розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань в м. Малині цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя набутого ними в період шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

10.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Малинського районного суду Житомирської області з позовною заявою про визнання будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя набутого ними в період шлюбу.

Предметом позову є визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутого ними в період шлюбу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою позову є те, що з червня 1993 року по липень 1994 року ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу та під час спільного проживання сторони за рахунок спільного бюджету почали будувати спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 . 09.07.1994 року Головківською сільською радою народних депутатів Малинського району був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Від даного шлюбу у сторін народилася дитина - відповідач по справі ОСОБА_3 . Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17.07.2009 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу у житловому будинку по АДРЕСА_1 позивач продовжила жити, займаючи при цьому перший поверх, а донька ОСОБА_3 разом зі своєю сім`єю - другий поверх.

Близько місяця до дати подання даної позовної заяви до суду ОСОБА_1 стало відомо про те, що єдиним власником домоволодіння по АДРЕСА_2 . Позивач вважає спірне домоволодіння об`єктом права спільної сумісної власності подружжя набутого в період шлюбу, а тому змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.

10.12.2019 було проведено автоматизований розподіл судової справи №283/2753/19 та визначено головуючого суддю по справі - Тимошенка А.О.

Ухвалою суду від 11.12.2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя набутого ними в період шлюбу та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.05.2020 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Тимошенка А.О. задоволено та передано цивільну справу №283/2753/19 до канцелярії Малинського районного суду для подальшого здійснення авторозподілу.

За наслідками авторозподілу справу передано на розгляд судді Ярмоленку В.В.

Ухвалою суду від 28.05.2020 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя набутого ними в період шлюбу до розгляду та відкрито провадження в загальному позовному провадженні.

Явка сторін по справі:

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Бойко Володимир Миколайович, який діє на підставі довіреності від 13.11.2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Н.М. та зареєстрованої в реєстрі за №1223, в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. В ході судового розгляду справи під час попередніх судових засідань висловили свою позицію по справі, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання з`явився, заперечив щодо позовних вимог ОСОБА_1 , просив відмовити у задоволенні вимог заяви у зв`язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю. Свою позицію відповідач також висловив у відзиві на позов ОСОБА_1 про визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя набутого ними в період шлюбу, який надійшов до суду 30.01.2020 року.

Так, у поданому до суду відзиві відповідач зазначає, що 15.04.1993 року рішенням Малинської міської ради народних депутатів Житомирської області йому було надано у власність земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва в АДРЕСА_1 , площею 900 кв.м.

Відповідно до витягу з рішення Малинської міської ради народних депутатів Житомирської області №141 від 10.06.1993 року «Про надання дозволу на будівництво індивідуальних жилих будинків громадянам міста» було відмінено рішення органу місцевого самоврядування №305 від 14.11.1992 року «Про виділення земельної ділянки гр. ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 для будівництва індивідуального жилого будинку» та надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на будівництво одноквартирного двоповерхового жилого будинку з корисною площею 83,75 кв.м., в тому числі жилою площею 57,6 кв.м. та господарське приміщення в складі літньої кухні, приміщення для зберігання палива і госпінвентаря, теплиці, літнього душу, вбиральні на виділеній земельній ділянці АДРЕСА_1 .

Частина будівельних матеріалів була придбана відповідачем у ОСОБА_5 . До реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_2 було розпочате будівництво спірного об`єкту нерухомого майна, закладено фундамент, зроблені стіни та накритий дах.

Таким чином, присадибна земельна ділянка по АДРЕСА_1 була надана органом місцевого самоврядування у власність відповідачу ще до реєстрації його шлюбу з позивачем, земля не була придбана внаслідок спільної праці сторін та за спільні кошти, а отже не може вважатися об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Будівництво спірного домоволодіння відбулося на відведеній відповідачу для цього земельній ділянці на законних підставах, а тому останній вважається його єдиним та повноправним забудовником.

Після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_2 власними силами та за особисті кошти проводилися роботи по завершенню будівельних робіт. Будинок введено в експлуатацію після розірвання шлюбу 31.12.2015 року. Тобто до моменту введення в експлуатацію даний об`єкт нерухомості вважався сукупністю матеріалів, обладнання, тощо, які були використані у процесі будівництва, тобто сукупністю речей, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.

18.07.2016 року відповідачем було відчужено на користь доньки ОСОБА_3 43/100 частини земельної ділянки, загальною площею 0,09 га у власність на безоплатній основі.

15.02.2017 року між відповідачем та його донькою був оформлений та нотаріально посвідчений договір поділу нерухомого майна та встановлення порядку користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, відповідно до якого ОСОБА_2 користується першим поверхом будинку, а ОСОБА_3 з родиною - другим.

Відповідач вважає, що оскільки в період його шлюбу з ОСОБА_1 будинок не був прийнятий в експлуатацію, не здійснена державна реєстрація домоволодіння у встановленому законодавством порядку, то він не може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та предметом поділу.

З даних підстав просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

11.06.2020 року ОСОБА_2 подав до суду доповнення до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому додатково зазначив, що будівництво спірного домоволодіння здійснювалося з відхиленням вимог, встановлених у рішенні Малинської міської ради №141 від 10.06.1993 року.

02.04.2015 року Малинським районним комунальним підприємством з технічної інвентаризації був виготовлений технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 . З титульного листа даного документу зі зворотньої сторони вказано: «Самовільно побудовано» із зазначенням зовнішніх розмірів. Тому наданий позивачем та наявний в матеріалах справи технічний паспорт на спірний житловий будинок відрізняється від оригіналу документа та не містить зворотньої сторінки.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не може вважатися об`єктом права власності та бути предметом поділу.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. В ході судового розгляду справи висловила свою позицію по справі, направивши на адресу суду 17.03.2020 року письмові пояснення, в яких при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши наявні докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, вважає необхідним у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю за безпідставністю, виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Встановлено, що 09.07.1994 року Головківською сільською радою народних депутатів Малинського району було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.6 т.1). Після реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».

Від даного шлюбу у сторін народилася дитина - ОСОБА_9 (третя особа на стороні відповідача по справі), про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (а.с.30 т.2).

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17.07.2009 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.30 т.1) та видано 05.11.2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Малинського районного управління юстиції Житомирської області свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 (а.с.31 т.1).

З відмітки у паспорті позивача вбачається, що з 16.06.2000 року її місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4 т.1).

Отримання дозвільних документів відповідачем на будівництво у 1993 році:

Відповідно до рішення виконавчого комітету Малинської міської ради народних депутатів Житомирської області №80 від 15.04.1993 року «Про виділення земельних ділянок» ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_2 , площею 900 кв.м. (а.с.27 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради народних депутатів Житомирської області №141 від 10.06.1993 року «Про надання дозволу на будівництво індивідуальних жилих будинків громадянам міста» ОСОБА_2 дозволено будівництво індивідуального одноквартирного двоповерхового жилого будинку, корисною площею 83,75 кв.м., в тому числі жилою площею - 57,5 кв.м., а також господарських приміщень у складі літньої кухні, приміщення для зберігання палива і госпінвентаря, теплиці, літнього душу, вбиральні, на виділеній земельній ділянці АДРЕСА_2 .

При цьому відмінено рішення міськвиконкому №305 від 14.11.1992 року «Про виділення земельної ділянки гр. ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 для будівництва індивідуального жилого будинку» (а.с.28-29 т.1).

Право власності на спірні об`єкти нерухомого майна (присадибну земельну ділянку та житловий будинок по АДРЕСА_1 ):

Згідно Свідоцтва про право власності індексний номер 48471934 від 26.11.2015 року, присадибна земельна ділянка кадастровий номер 1810900000:01:006:0878, площею 0,09га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована в АДРЕСА_1 , на праві приватної власності була зареєстрована за ОСОБА_2 (а.с.32), що також підтверджується і витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 48472348 від 26.11.2015 року (а.с.33 т.1).

Відповідно до Повідомлення №6356 від 09.12.2015 року Малинського районного комунального підприємства з технічної інвентаризації Житомирської обласної ради, станом на дату видачі даного документа, ОСОБА_2 самочинно побудовано: житловий будинок, розміром 9,20х11,20м; погріб «П/А», розміром 2,74х2,43м; веранда «а», розміром 6,60х2,60м; балкон «а1», розміром 6,60х2,60м; гараж «Г», розміром 5,58х7,90м; криниця «К» (а.с.188 т.1).

В матеріалах справи міститься Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована 31.12.2015 року в Управлінні ДАБІ у Житомирській області, відносно житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 (а.с.192-193). У даному документі початок будівництва зазначено ОСОБА_2 , як травень 1999 року, а закінчення - вересень 2005 року.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 53085602 від 11.02.2016 року, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 177,8 кв.м., житловою площею 80,2 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.190 т.1).

18.07.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 було укладено Договір дарування частини земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С. та зареєстрованого в реєстрі за №2059 (а.с.36-37 т.1). За цим договором ОСОБА_2 передав 43/100 частини земельної ділянки кадастровий номер 1810900000:01:006:0878, площею 0,09га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в АДРЕСА_1 , у власність своєї доньки ОСОБА_10 .

Відповідно до п.1.8. даного договору, на даній земельній ділянці знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями, 43/100 частини якого відчужуються за договором дарування частини житлового будинку з господарськими будівлями від 18.07.2016 року, зареєстрованим в реєстрі за №2058.

Згідно п.3.9. договору, до його підписання Обдаровувана ознайомлена із заявою Дарувальника про те, що відчужувані 43/100 частини земельної ділянки є його особистою власністю.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку кадастровий номер 1810900000:01:006:0878 підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 63723728 від 18.07.2016 року (а.с.34-35 т.1).

18.07.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 було укладено Договір дарування частини житлового будинку з господарськими будівлями, посвідчений приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С. та зареєстрованого в реєстрі за №2058 (а.с.198-199 т.1). За цим договором ОСОБА_2 передав 43/100 частини домоволодіння в АДРЕСА_1 , у власність своєї доньки ОСОБА_10 .

В п.2 договору зазначено, що документом, що підтверджує право власності Дарувальника на житловий будинок з господарськими будівлями є Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована 31.12.2015 року в Управлінні ДАБІ у Житомирській області, ЖТ №182153630726.

В п.8 договору вказано, що відносно 43/100 частини будинку з господарськими будівлями, які відчужуються, прав у третіх осіб немає.

Згідно п.15 договору, до його підписання Обдаровувана ознайомлена із заявою Дарувальника про те, що відчужувані 43/100 частини домоволодіння є його особистою власністю.

15.02.2017 року державним нотаріусом Малинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іваненко О.М. посвідчено Договір поділу нерухомого майна та встановлення порядку користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, який зареєстровано в реєстрі за №90 (а.с.38-39 т.1). За цим договором визначено, що ОСОБА_2 користується 1 поверхом житлового будинку по АДРЕСА_1 , а саме: коридором 1-1, площею 5,8 кв.м., коморою 1-2, площею 6,7 кв.м., коридором 1-3, площею 12,7 кв.м., кімнатою 1-4, площею 18,6 кв.м., кухнею 1-5, площею 16,7 кв.м., коридором 1-6, площею 1,8 кв.м., вбиральнею 1-7, площею 2,2 кв.м., ванною кімнатою 1-8, площею 5,4 кв.м., котельнею 1-9, площею 5,4 кв.м., верандою 1-1, площею 14,2 кв.м., погребом «п/А», гаражем «Г», огорожею №1-2, криницею «К», що складає 57/100 частин житлового будинку, загальною площею 89,5 кв.м., житловою площею 18,6 кв.м.

ОСОБА_11 користується 2 поверхом житлового будинку, а саме: коридором 1-1, площею 15,0 кв.м., кімнатою 1-2, площею 22,1 кв.м., кімнатою 1-3, площею 14,7 кв.м., кімнатою 1-4, площею 11,0 кв.м., коморою 1-5, площею 6,6 кв.м., вітальнею 1-6, площею 13,8 кв.м., балконом 1-1, площею 5,1 кв.м., що складає 43/100 частини житлового будинку, загальною площею 88,3 кв.м., житловою - 61,6 кв.м.

Підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. договору передбачено, що, на час його укладення, в тому числі, права третіх осіб щодо нерухомого майна, яке є предметом договору, відсутні.

Після відчуження відповідачем на користь ОСОБА_3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та присадибної земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 замовлено та виготовлено Малинським районним комунальним підприємством з технічної інвентаризації технічні паспорти на належні їм частки об`єктів нерухомого майна (а.с.200-204 т.1).

Дії суду, вчинені у ході розгляду справи, що мають значення для вирішення справи:

Ухвалою суду від 09.06.2020 року частково задоволено заяву представника позивача ОСОБА_12 про забезпечення позову та накладено арешт на частину житлового будинку в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , у формі заборони відчужувати вказане майно (а.с.121 т.1).

На виконання ухвали від 09.06.2020 року приватним нотаріусом Тимошенко Н.С. 19.06.2020 року направлено на адресу суду Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження індексний номер 212542420 від 15.06.2020 року, номер запису про обтяження 36885277 (а.с.137,138 т.1).

Ухвалою суду від 18.08.2020 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_12 про призначення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертиз, виконання яких доручено Житомирському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (м. Житомир, вул. Театральна,17/20). На вирішення експертам поставлені наступні питання: яка дійсна (ринкова) вартість всього житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 ; визначити вартість будівельних матеріалів, конструктивних елементів, використаних в процесі будівництва житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , за період з 09.07.1994 року по 17.07.2009 року; які невід`ємні поліпшення житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 були зроблені в період з 09.07.1994 року по 17.07.2009 року; який відсоток від загальної вартості житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 становить вартість будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних на його будівництво за період з 09.07.1994 року по 17.07.2009 року (а.с.156 т.1). Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

03.12.2020 року за №2513/20-25/1799-20 та 09.12.2020 року за №1816-20 до суду надійшли листи разом з наданими на дослідження матеріалами від завідувача Житомирського відділення КНДІСЕ Олега Умінського щодо залишення ухвали суду від 18.08.2020 року без виконання у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 попередньої вартості виконання експертизи протягом 45 календарних днів відповідно до рахунку №2027 від 07.09.2020 року (а.с.213,214 т.1).

Ухвалою суду від 16.12.2020 року провадження у цивільній справі №283/2753/19 відновлено та призначено справу до розгляду (а.с.232 т.1).

Ухвалами суду від 19.01.2021 року задоволено клопотання позивача та витребувано документи у Малинській державній нотаріальній конторі Житомирської області, приватного нотаріуса Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С. (а.с.242,243 т.1).

В судове засідання 10 лютого 2021 рокупозивач та її представник не з`явилися, вчергове подали клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з карантином.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд вказує, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» із відповідними змінами, з 12.03.2020 на території всієї України установлено карантин.

Чинним процесуальним законодавством або судом для позивачів чи третіх осіб у цій справі не встановлювались строки для вчинення певних процесуальних дій в період карантину, тому підстав для продовження таких строків суд не вбачає.

Слід відмітити, що до жодної із заяв про відкладення розгляду справи позивач доказів поважності причин неявки не подавала. Всі заяви містять загалом ідентичні доводи та неточні дані про карантинні обмеження, які на їх думку, унеможливлюють її прибуття до суду. При цьому у судових засіданнях 19 січня 2021 року позивач та її представник особисто приймали участь, що вказує на можливість такої явки і відсутність перешкод для прибуття учасника процесу до приміщення суду.

В клопотанні позивач та її представник недостатньо конкретизувала, які саме карантинні обмеження перешкоджають їм з`явитись в судове засідання, а сам факт наявності на території України карантину підставою для відкладення розгляду справи бути не може.

Реалізація принципу змагальності в цивільному судочинстві спонукає учасників справи та їх представників до використання всіх можливих механізмів захисту права, у зв`язку з чим ними можуть допускатися і певні зловживання. Водночас слід наголосити, що зловживання правом має розглядатися як процесуальне правопорушення виключно за умови встановлення причино-наслідкового зв`язку між зловживанням та завданою шкодою (встановленням певних ризиків) іншому учаснику справи. Тобто зловживання процесуальним правом як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в порушенні умов належної реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав іншими учасниками справи.

Водночас учасник справи зобов`язаний: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу №552/2378/17, визначив зловживання, як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав.

Зловживаючи процесуальними правами, особа може вдатися до дезінформації суду. Мова йде про неповідомлення суду відомостей, які мають значення для справи, введення суду в оману, свідоме викривлення фактів у заяві (рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України»).

Ознаками зловживання процесуальними правами є: недобросовісність; нечесність; відсутність відкритості поведінки; відсутність поваги до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Це підтверджується постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14.

«Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законнім діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій» (окрема думка судді Валентини Сімоненко щодо постанови ВС від 02 жовтня 2019 року у справі №750/3021/18).

Таким чином, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами не допускається.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад цивільного судочинства.

Ухилення позивача від участі в судовому розгляді поданого ними ж позову порушує права іншої сторони - відповідача. Також судом враховано, що сторона позивача ухилилася від проведенння експертизи, призначеної за її клопотанням.

Мотиви та застосовані норми права.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В ході розгляду справи судом було встановлено, що відповідачем було отримано у власність земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_1 та отримано дозвіл на будівництво індивідуального одноквартирного двоповерхового жилого будинку за даною адресою на підставі рішень виконавчого комітету Малинської міської ради народних депутатів Житомирської області №80 від 15.04.1993 року та №141 від 10.06.1993 року.

Разом з цим, шлюб між сторонами було зареєстровано 09.07.1994 року. ОСОБА_1 стверджує, що проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу ще до отримання останнім дозвільних документів на будівництво та передачі земельної ділянки у власність відповідача, проте позивач не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження даного факту. Крім того, факт спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу набув юридичного значення тільки після прийняття Сімейного Кодексу України, так як законодавець закріпив рівні права чоловіка та жінки, які проживають у незареєстрованому шлюбі, зокрема, на придбане майно в період такого сумісного проживання. Сімейний Кодекс України набув законної сили з 1 січня 2004 року і зворотної сили не має, тому положення ст. 74 цього Кодексу застосовуються виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним законної сили.

Таким чином, право спільної сумісної власності подружжя, які не перебували в офіційному шлюбі, у законодавстві України з`явилось з 01 січня 2004 року із вступом в силу нового Сімейного кодексу України, а земельна ділянка по АДРЕСА_1 була передана у власність відповідача для будівництва житлового будинку під час дії старого Кодексу про шлюб та сім`ю, який не передбачав права спільної сумісної власності осіб, які не перебували в офіційних шлюбних відносинах.

Відповідно до ст.24 Кодексу про шлюб та сім`ю України (у редакції, чинній на момент отримання відповідачем земельної ділянки у власність та дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження є власністю кожного з них.

Згідно п.1 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Отже, присадибна земельна ділянка кадастровий номер 1810900000:01:006:0878 не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя та є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Разом з цим, визначаючи статус спірного майна, а саме домоволодіння по АДРЕСА_1 , суд враховує, що будинок був побудований в період з 1999 року по 2005 рік, тобто у період шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , про що зазначено у Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а введено в експлуатацію домоволодіння вже після розірвання шлюбу між сторонами - 31.12.2015 року. Право власності було зареєстроване за відповідачем на присадибну земельну ділянку у 2015 році, а на житловий будинок - у 2016 році.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуто; 3) мета придбання майна, яке дозволяє йому правовий статус спільної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Проте окремо, у відповідності до висновків Верховного Суду, які мають враховуватися судами при застосуванні норм права, набуло нового змісту правозастосування статті 60 СК України. Відтак, вищезазначена презумпція набула нових ознак - майно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, коли воно набуте подружжям або одним із них за час шлюбу, набуте для сім`ї та за спільні сумісні кошти або спільну працю подружжя. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст.60 СК України вважається правильно застосованою. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Даних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 02.10.2013 року у справі №6-79цс13, від 03.06.2015 року у справі №6-38цс15, від 01.07.2015 року у справі №6-612цс15, від 25.11.2015 року у справі №6-2333цс15, від 16.12.2015 року у справі №6-2641цс15, від 18.05.2016 року у справі №6-1327цс15.

У статті 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часткок кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених зазначеною статтею правил збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів (зокрема, тенденцій до загального подорожчання чи здешевлення конкретного майна) і наявним повинно бути істотне збільшення вартості майна як об`єкту, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об`єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкту.

Під час вирішення спорів про визнання спільною сумісною власністю майна виникають питання щодо визначення поняття істотності збільшення вартості такого майна. Проте ця дефеніція є оціночною, оскільки визначається судом у кожному конкретному випадку виходячи із співвідношення вартості матеріалів, створеного об`єкта нерухомості, з урахуванням принципів справедливості, розумності та добросовісності.

Ухвалою від 18.08.2020 року суд призначав судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизи, на вирішення яких були поставлені наступні питання: яка дійсна (ринкова) вартість всього житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 ; визначити вартість будівельних матеріалів, конструктивних елементів, використаних в процесі будівництва житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , за період з 09.07.1994 року по 17.07.2009 року; які невід`ємні поліпшення житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 були зроблені в період з 09.07.1994 року по 17.07.2009 року; який відсоток від загальної вартості житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 становить вартість будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних на його будівництво за період з 09.07.1994 року по 17.07.2009 року.

Незважаючи на те, що саме за клопотанням позивача у справі №283/2753/19 була призначена дана експертиза, ОСОБА_1 відмовилася оплатити попередню вартість її виконання, хоча при цьому на вирішення експертизи були поставлені питання, які мали ключове значення для вирішення справи по суті.

Отже, у ході судового розгляду справи позивачем не надано доказів того, що спірне майно було придбане сторонами за спільні кошти, внаслідок спільної праці в період зареєстрованого шлюбу. Сам по собі факт перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 не може ототожнюватись з вкладенням позивачем сил та коштів у будівництво майна. Так, в судовому засіданні з пояснень сторін встановлено, що житловий будинок є самочинно побудованим, але в подальшому через 6 років після розірвання шлюбу будинок був введений в експлуатацію та зареєстровано право власності на нього за відповідачем у відповідному реєстрі. Дані обставини підтверджені також і письмовими матеріалами справи.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, враховується, що власником 43/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з 18.07.2016 року є ОСОБА_11 , а тому вимога до ОСОБА_2 про визнання даного об`єкта нерухомого майна спільною власністю подружжя без пред`явлення вимог до нового співвласника , без оспорення правочину не захищає права позивача та не породжує наслідків.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні поданого позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, суд зазначає, що відповідно до ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4,5,12,13,83,84,141,268,354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя набутого ними в період шлюбу - відмовити повністю за безпідставністю.

Сторони мають право оскаржити рішення суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення до Житомирського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 15 лютого 2021 року.

Суддя