Рішення № 94855656, 28.01.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року Справа № 915/802/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: директор ОСОБА_1 ; адвокат Назаренко В.В., за ордером,

від прокуратури: Григорян Е.Р., за посвідченням,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області (56101, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, пров. Костенка, 2)

в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, пр-т Миру, буд. 34; ідентифікаційний код 39825404)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” (32027, Хмельницька обл., Городоцький р-н, Кузьминська сільрада, комплекс будівель та споруд №1, буд. 1; ідентифікаційний код 41834329)

про: скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, витребування земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Миколаївської області звернувся заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області з позовною заявою № 34/1-3916вих20 від 10.06.2020 (вх. № 7030/20 від 12.06.2020), в якій просить суд:

1. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562 площею 7,5 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області.

2. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 32288032 від 03.07.2019 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562 за ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ”.

3. Витребувати у ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” (код ЄДРПОУ 41834329) у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 4821755500:02:000:0559) вартістю 54076,00 грн. для ведення особистого селянського господарства в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області з наступними координатами: № 1 – відстань: 76 м., координати: X – 5231687.549, Y – 4187104.1063; № 2 – відстань: 283.84 м., координати: X – 5231611.5511, Y – 4187104.7846; №3 – відстань: 76.55 м., координати: X – 5231679.2209, Y – 4186829.1252; № 4 – відстань: 252.57 м., координати: X – 5231749.5832, Y – 4186859.2717.

4. Стягнути з відповідача на користь прокуратури Миколаївської області (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) судовий збір, сплачений за подачу даного позову.

Ухвалою суду від 17.06.2020 даний позов залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви, – десять днів з дня вручення цієї ухвали.

25.06.2020 від заявника надійшла заява 34/1-4268вих-20 від 23.06.2020 про усунення недоліків на виконання вимог, викладених в ухвалі суду від 17.06.2020.

25.06.2020 прокурором подано заяву №34/1-4266вих-20 від 23.06.2020 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 26.06.2020 задоволено заяву заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області про вжиття заходів забезпечення позову. Судом постановлено: накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562 площею 7,5 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області, та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками); заборонити ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” (код ЄДРПОУ 41834329, що розташоване за адресою: КОМПЛЕКС БУДІВЕЛЬ ТА СПОРУД №1, будинок 1, Кузьминська сільрада, Городоцький район, Хмельницька обл., 32027) вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562 дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Ухвалою суду від 26.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27.07. 2020 року о 10:00 год, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Листом від 16.07.2020 №9-14-0.62-5000/2-20 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (вх. №ЕП 8829/20 від 20.07.2020) підтримує в повному обсязі позовні (а.с. 99-104).

Ухвалою суду від 27.07.2020 відкладено підготовче засідання на 02.09.2020 об 11:30.

30.07.2020 від відповідача до суду надійшов відзив б/н від 24.07.2020 (вх. № 9351/20), якому ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” просить у задоволені позову відмовити.

Заперечення обґрунтовано посиланням на таке:

1) право власності на спірну земельну ділянку ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” набуло на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.2019, укладеного з Стрельбіцьким С.В., посвідченого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 590 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухове майно 17.04.2019, номер запису: 31219993. Зазначений договір не розірваний, в судовому порядку не визнаний незаконним. В подальшому спірну земельну ділянку об`єднано з іншими земельними ділянками, розташованими в межах території Токарівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області. Об`єднаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4821755500:02:000:0562;

2) вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки в добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, без попереднього скасування виданого ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області наказу щодо передачі спірної земельної ділянки у власність фізичної особи ОСОБА_2 не можуть бути задоволені. Відповідно до презумпції правомірності набуття права власності за змістом ч. 2 ст. 388 ЦК України, незаконність первинного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави та первинного набуття права власності гр. ОСОБА_2 , має бути встановлена у судовому порядку компетентним судом в межах територіальної та предметної юрисдикції. Встановленні незаконності набуття гр. ОСОБА_2 виходить за межі предмету даного позову та не належить до повноважень господарського суду.

06.08.2020 прокурором подано до суду відповідь на відзив № 05/1-364вих20 від 04.08.2020.

Прокурор заперечення відповідача вважає необґрунтованими, а позовні вимоги законними та такими, що підлягають задоволенню.

Зокрема, прокурор зазначив, що діє у відповідності з нормами права та обрав ефективний спосіб захисту порушеного права держави в особі законного власника - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, а посилання відповідача на наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неоспоренням у судовому порядку договору купівлі-продажу від 17.04.2019 вважає помилковими.

Прокурор, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначає, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Ухвалою суду від 02.09.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 15 днів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.09.2020 об 11:30.

21.09.2020 Веселинівський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) супровідним листом № 9216 від 08.09.2020 надіслав до суду постанову про закінчення виконавчого провадження щодо виконання ухвали суду від 26.06.2020 у даній справі у зв`язку з повним фактичним її виконанням.

21.09.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 13.10.2020 о 10:00.

13.10.2020 судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 21.10.2020 о 16:00, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 13.10.2020.

21.10.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасової непрацездатністю головуючого судді Адаховської В.С.

Ухвалою суду від 10.12.2020 призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 24.12.2020 о 15:30.

Ухвалою суду від 24.12.2020, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено на 28.01.2021 о 13:00, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 24.12.2020.

У судовому засідання 28.01.2021 прокурор позовні вимоги, підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті справи, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 28.01.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший “виключний випадок” передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

“Нездійснення захисту” має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

“Здійснення захисту неналежним чином” має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

“Неналежність” захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено заступником керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області як органу, уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Відповідно до положень ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності українського народу і є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим гарантоване Конституцією України право власності на землю має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Незаконне виділення, надання в користування, передача у власність, відчуження земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Звернення прокурора до суду фактично спрямоване на задоволення суспільної потреби по відновленню законності при вирішенні суспільно важливого питання щодо збереження земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Відчуження земель із порушенням вимог чинного законодавства не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, який свідомо порушуючи закон набув право власності на неї.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі за № 6-92цс13, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Трегубенко проти України” від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес” (п. 54 рішення).

У зв`язку із тим, що ОСОБА_2 зловживаючи своїми правами набув спірну земельну ділянку у власність внаслідок вчинення неправомірних дій, а саме шляхом подачі недостовірної інформації про те, що він не використав своє право на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, отримав незаконні переваги порівняно з іншими громадянами, чим порушено суспільний інтерес на законність у цій сфері, оскільки кожен громадянин має право лише одноразово використати своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для певної категорії потреб.

Відповідно до ст. 15-1 Земельного кодексу України розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, уповноважений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 4 статті 122 вищевказаного Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, орган, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території Миколаївської області є Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 15 ЦК України безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.

Так, крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

При цьому, повноваження по розпорядженню від імені держави цією землею належить до повноважень органу державної влади, який у цих правовідносинах є правопорушником.

Так, саме цим органом допущені порушення під час передачі у користування спірної земельної ділянки, внаслідок чого і відбулось порушення інтересів держави, що стало підставою для визначення прокурором його у відповідності зі ст. 45 ГПК України відповідачем.

Незважаючи на наявні порушення закону та очевидно незаконне набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області дотепер не вжито заходів щодо їх усунення.

При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (12-72гс19) сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином, оскільки уповноважений державою орган – Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області – самостійно не вжив заходів до захисту порушених інтересів держави, прокурор у відповідності з вимогами ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України звертається до суду з даним позовом з метою забезпечення належного та своєчасного захисту порушених інтересів держави.

Зазначені обставини є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності та правомірності звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що прокурором доведено наявність підстав для звернення до суду з відповідним позовом.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.03.2019 №1691/0/14-19-СГ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 4821755500:02:000:0559), що розташована в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного наказу державним реєстратором Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області Костаньян С.І. 22.03.2019 за №30873964 зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 590 від 17.04.2019, посвідченого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Хмельницької області Шаповал Л.В., відчужив право власності на вказану земельну ділянку на користь ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ”, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 31219993 від 17.04.2019.

ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ”, яке придбало спірну земельну ділянку у ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 590 від 17.04.2019, у подальшому, після реєстрації права власності на земельну ділянку (запис № 31219993 від 17.04.2019), об`єднало її з іншими земельними ділянками утворивши земельну ділянку площею 7,5 га з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562.

Предметом спору у даній справі є скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562 площею 7,5 га, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562 за ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 32288032 від 03.07.2019 та витребування у ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельної ділянки загальною площею 2 га за кадастровим номером 4821755500:02:000:0559.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства – не більше 2 гектара.

Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України.

За змістом ч. 2, 3 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст.152 ЗК України, одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади. Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 16 Закону України “Про державний земельний кадастр” земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Статтею 27 Закону України “Про державний земельний кадастр” передбачено, що у разі поділу або об`єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається.

Статтями 16, 25 Закону України “Про Державний земельний кадастр” передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про Державний земельний кадастр” ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин,

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні; ведення поземельних книг та надання витягів із Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Держгеокадастр України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку, здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації, веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки (п.4 Положення).

За змістом ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, видаючи наказ щодо передачі у власність спірної земельної ділянки, в порушення вимог законодавства, діяло не в інтересах держави, тож спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не з її волі іншим шляхом.

Так, реалізація права в цивільних правовідносинах від імені держави відповідає її волі лише тоді, коли здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це визначено в ст. 19 Конституції України.

Таким чином, повторне безоплатне надання Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області громадянам земельних ділянок для аналогічних потреб понад норму встановлену Земельним кодексом України не може оцінюватися як воля держави.

Отже, вибуття спірної земельної ділянки відбулось поза волею держави, як її власника.

У даному випадку прокурор, з метою відновлення порушеного інтересу держави, звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, який згідно зі ст. 122 ЗК України є розпорядником спірної ділянки.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 висловлено позицію стосовно того, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Для внесення такого запису на підставі зазначеного рішення суду окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем не потрібно.

Правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави, на підставі наказу Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 1691/0/14-19-СГ від 15.03.2019, виданого внаслідок дій фізичної особи ОСОБА_2 , який не повідомив уповноважений орган про отримання раніше вже у порядку безоплатної приватизації іншої земельної ділянки.

Таким чином, витребування спірної земельної ділянки від її нинішнього власника – ТОВ “КУЗЬМІН ЕНЕРДЖІ” є належним та ефективним способом захисту порушеного інтересу держави та не потребує попереднього скасування та визнання незаконними в судовому порядку наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №1691/0/14-19-СГ від 15.03.2019, запису у Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності на земельну ділянку № 30873964 від 22.03.2019 за ОСОБА_2 , договору купівлі-продажу, укладений 17.04.2019 між ОСОБА_2 та ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” та запису у Державному реєстрі речових прав № 31219993 від 17.04.2019 про право власності товариства.

Отже, позовні вимоги в частині витребування земельної ділянки підлягають задоволенню з огляду на доведення позивачем факту безпідставності користування нею відповідачем.

Водночас, решта позовних вимог прокурора судом відхиляються з таких міркувань.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

У цій частині очевидним є те, що виникненню права власності у відповідача на земельну ділянку площею 7,5 га, в яку входить і спірна земельна ділянка площею 2 га, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття та реєстрації такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів державної реєстрації.

У зв`язку з чим, враховуючи, що відповідне право було набуте відповідачем в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність.

Таким чином, факт реєстрації права власності на земельну ділянку площею 7,5 га, виключає можливість віднесення такого права до набутого неправомірно.

На підставі наведеного доводи позивача покладені в основу позову в цій частині судом не визнаються обґрунтованими.

Крім цього, частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності відповідача на спірний об`єкт становить "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах “Рисовський проти України” від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), “Кривенький проти України” від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

В цьому контексті, суд відзначає, що, наприклад, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт “а” частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Доводів такого характеру позовна заява прокурора не містить.

Перевіривши відповідність втручання вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, встановивши, по-перше, наявність майна в розумінні Конвенції, по-друге, наявність втручання у право Відповідача мирно володіти майном, по-третє, підстави виправданості втручання і беручи до уваги презумпцію правомірності набуття права власності, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази незаконності набуття відповідачем права власності на земельну ділянку площею 7,5 га, суд дійшов висновку про те, що право власності у Відповідача виникло на законних підставах, у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора у відповідній частині становлять втручання позивача у право на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно, позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562 площею 7,5 га, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 32288032 від 03.07.2019 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562 за ТОВ “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” задоволенню не підлягають.

При винесенні такого рішення суд виходить також з того, що відповідно до засад господарського судочинства та судочинства України взагалі, міркування доцільності (в тому числі на кшталт тих, які наводяться прокурором в цій частині позову та витікають з мотивів ускладненості повернення спірної земельної ділянки, яка знаходиться у складі більшої земельної ділянки) не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Крім того, суд вважає, що твердження про перешкоди в реалізації права власника земельної ділянки на її повернення, в т.ч. у вигляді наявності запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 32288032 та реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755500:02:000:0562 площею 7,5 га зможуть бути підтверджені належними доказами тільки в процесі виконання судового рішення про витребування спірного майна.

Застосовуючи практику Верховного Суду у подібних правовідносинах суд враховує, зокрема, що Велика Палата Верховного Суду розглядаючи справу № 367/2022/15-ц, в п. 56 постанови від 29 травня 2019 року зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Суд також звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.

Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Аналогічну правову позицію висловлено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

На підставі викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню частково.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Питання скасування заходів забезпечення позову не вирішується у зв`язку з частковим задоволенням позову (ч. 9 ст. 145 ГПК України).

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” (32027, Хмельницька обл., Городоцький р-н, Кузьминська сільрада, комплекс будівель та споруд № 1, буд. 1; ідентифікаційний код 41834329) у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку загальною площею 2 га вартістю 54076,00 грн. для ведення особистого селянського господарства в межах території Токарівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області з наступними координатами: № 1 – відстань: 76 м., координати: X – 5231687.549, Y – 4187104.1063; № 2 – відстань: 283.84 м., координати: X – 5231611.5511, Y – 4187104.7846; № 3 – відстань: 76.55 м., координати: X – 5231679.2209, Y – 4186829.1252; № 4 – відстань: 252.57 м., координати: X – 5231749.5832, Y – 4186859.2717.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “КУЗЬМИН ЕНЕРДЖІ” (32027, Хмельницька обл., Городоцький р-н, Кузьминська сільрада, комплекс будівель та споруд № 1, буд. 1; ідентифікаційний код 41834329) на користь прокуратури Миколаївської області (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір у сумі 2102,00 грн.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 08.02.2021.

Суддя В.С. Адаховська