Рішення № 94849747, 18.01.2021, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 18.01.2021

Справа № 334/8231/19

Провадження № 2/334/414/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Турбіної Т.Ф.,

при секретарі судового засідання Гребенюк А.А.,

за участі представника АТ КБ «Приватбанк» - Якушева С.О.,

представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначається, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 25.08.2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 78935,57 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими АТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.

АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Проте, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим, станом на 10.11.2019 року утворилась заборгованість за кредитом у сумі 78935,57 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 52970,14 грн., заборгованість за пенею - 150148,51 грн., штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди у сумі 7085,81 грн.

Враховуючи зазначене, АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 128309,76 грн., з яких заборгованість за кредитом у сумі 78935,57 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 49374,19 грн. (за період з 25.08.2015 по 30.04.2019), а також судові витрати у сумі 1924,65 грн.

Відповідач проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, надав суду письмовий відзив на позовну заву, в якому вказав, що 11.10.2016 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя було відкрито виконавче провадження № 52613552 з примусового виконання виконавчого напису № 3225 від 15.08.2016 року приватного нотаріуса Завалієва А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватбанку суми заборгованості у розмірі 124162,17 грн. з урахуванням заборгованості за тілом кредиту у розмірі 78935,57 грн. Стягнення здійснювалося з 25.08.2015 року по 13.07.2016 року.

28.02.2019 року державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Сума боргу за виконавчим документом не була стягнута. Вважає, що позивач, отримавши 15.08.2016 року право вимоги на дострокове стягнення суми кредиту 78935,57 грн. шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса і пред`явивши його до виконання, допустить подвійне стягнення однієї і тієї ж суми кредиту по одному ж самому правочину у разі задоволенні даного позову.

Вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку. Позивач не надав суду первинних документів обліку заборгованості по тілу кредиту, а саме виписки з особових (карткових) рахунків відповідача, з яких було б видно зарахування коштів на картковий рахунок, дати і суми внесення на прострочену заборгованість тіла кредиту.

Також подав суду заяву про застосування строків позовної даності, оскільки 15.08.2016 року був вчинений виконавчий напис нотаріуса Завалієва А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості у розмірі 127162,17 грн. за період з 25.08.2015 року по 13.07.2016 року. Вважає, що позивач набув право вимоги на суму кредиту ще 15.08.2016 року, а позовну заяву про стягнення заборгованості на підставі генеральної угоди подав 29.11.2019 року. Позивач, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом у вигляді виконавчого напису нотаріуса, змінив строк виконання основного зобов`язання по Генеральній угоді від 25.08.2015 року. З наведених підстав просить відмовити у позові в повному обсязі.

Представник позивача надав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказав, що виписка за договором за карткою № НОМЕР_1 підтверджує встановлення кредитного ліміту та надання позичальнику кредитних коштів у сумі 78935,57 грн., а також часткове погашення відповідачем заборгованості за генеральною угодою, а саме: 19.11.2015 року на суму 63,54 грн. шляхом перерахування з іншої картки боржника; 29.06.2017р. на суму 4501,53 грн. шляхом особистого поповнення позичальником кредитної картки шляхом внесення готівки. Вказані погашення відображені у розрахунку заборгованості.

Позичальник ОСОБА_1 здійснив платежі 19.11.2015 на суму 63,54 грн. шляхом перерахування з іншої картки боржника і 29.06.2017 на суму 4501,53 грн. шляхом особистого поповнення кредитної картки шляхом внесення готівки, у зв`язку з чим відбулося переривання строку позовної давності.

Крім того, законом не встановлено, що виконавчий напис нотаріуса слід вважати зміною кредитором строку зобов`язання. За виконавчим написом стягнення не було здійснено і 28.02.2019 року він був повернутий банку, станом на час розгляду справи до ДВС не надходив і строк пред`явлення виконавчого напису можливий лише протягом одного року. Доводи відповідача щодо подвійного стягнення вважає такими, що не ґрунтується на вимогах закону і не відповідають фактичним обставинам.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настало після прострочення.

На підставі ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що з метою створення сприятливих умов для виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором №SAMDN52000128952389 від 16.12.2013 і за кредитним договором №SAMDN51000092574407 від 14.06.2013, між банком і ОСОБА_1 було укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 25.08.2015.

Відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 25.08.2015 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 78935,57 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими АТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до умов п.2.1 Генеральної угоди від 25.08.2015 банк надав позичальнику строковий кредит в сумі 78935,57 грн. на термін 36 місяців, з 25.08.2015 по 31.08.2018, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в сумі 78935,57 грн. в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється починаючи з 1 по 25 число кожного місяця щомісячним платежем в сумі 2863,78 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, процентів, а також інших витрат відповідно до Умов і правил. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.08.2018.

Згідно пункту 2.2 Генеральної угоди відповідно до статей 212, 611, 651 ЦК України за порушення позичальником строків погашення заборгованості, зазначеної у цій генеральній угоді, умовах та правилах, більш ніж на 31 день, за зобов`язаннями, строк яких не настав, сторони дійшли згоди, що строк повернення кредиту рахується на 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, розпочинаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. У такому випадку позичальник виплачує банку штраф у розмірі 7085,81 грн.

Відповідно до п.2.3 Генеральної угоди від 25.08.2015 банк надав позичальнику кредитний ліміт на платіжну карту № НОМЕР_1 , яка була отримана позичальником в цей же день, що підтверджується фотокарткою позичальника з датою і часом отримання картки, а саме: 09 год. 49 хв. 51 сек., яка додана до позовної заяви.

Виписка за договором за карткою № НОМЕР_1 , термін дії якої до 03/2019, підтверджує встановлення кредитного ліміту та надання позичальнику кредитних коштів у сумі 78935,57 грн., а також часткове погашення відповідачем заборгованості за генеральною угодою, а саме: 19.11.2015 на суму 63,54 грн. шляхом перерахування з іншої картки боржника; 29.06.2017 на суму 4501,53 грн. шляхом особистого поповнення позичальником кредитної картки шляхом внесення готівки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно наведеної норми права позивач має право пред`явити вимогу боржнику як у позасудовому порядку, так і у судовому порядку.

У зв`язку з невиконанням боржником своїх зобов`язань за цією угодою, 15.08.2016 був вчинений виконавчий напис нотаріуса Завалієва А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватбанку заборгованості у розмірі 127162,17 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 78935,57 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 12787,55 грн., заборгованості за комісією у розмірі 28353,24 грн., штрафу у розмірі 7085,81 грн. Стягнення здійснюється за період з 25.08.2015 по 13.07.2016.

28.02.2019 державним виконавцем Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Сума боргу за виконавчим документом не стягувалася.

25.11.2019 банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором від 25.08.2015, а саме, заборгованості за кредитом у сумі 78935,57 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 25.08.2015 по 30.04.2019 у сумі 49374,19 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням викладеного, у даному випадку кредитор втратив право нараховувати відсотки після 13.07.2016 у зв`язку з пред`явленням ним вимоги про дострокове виконання зобов`язань за договором кредиту у повному обсязі шляхом звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Таким чином, обґрунтованими є вимоги позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 78935,57 грн. і заборгованості за відсотками у розмірі 12787,55 грн. станом на 13.07.2016.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, що розглядається, сторони кредитного договору погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

Зокрема, повернення кредиту та сплати відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 25 числа кожного місяця кошти у сумі 2863,78 грн. (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування з 25.08.2015 по 31.08.2018. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Як встановлено судом, банк пред`явив до позичальника вимогу про дострокове виконання зобов`язань за договором кредиту у повному обсязі шляхом звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, чим фактично змінив строк виконання зобов`язання з 31.08.2018 на 15.08.2016.

З позовом про стягнення заборгованості за генеральною угодою банк звернувся 29.11.2019, однак як встановлено судом, ОСОБА_1 здійснив часткове погашення заборгованості за генеральною угодою 19.11.2015 на суму 63,54 грн. шляхом перерахування з іншої картки боржника, та 29.06.2017 на суму 4501,53 грн. шляхом особистого поповнення позичальником кредитної картки внесенням готівки, тобто, вчинив дії, що свідчать про визнання боргу.

Згідно ч.1, ч.3, ч.4 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Приймаючи до уваги, що 19.11.2015 і 29.06.2017 мало місце переривання перебігу позовної давності, наявні підстави для часткового задоволення позову і стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 78935,57 грн. і заборгованості за відсотками у розмірі 12787,55 грн. за період з 25.08.2015 по 13.07.2016.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору в сумі 1375,74 гривень, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (рах. № НОМЕР_3 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 25.08.2015 у загальному розмірі 91723,12 грн. (дев`яносто одна тисяча сімсот двадцять три грн. 12 коп.), з яких заборгованість за тілом кредиту у сумі 78935,57 грн., заборгованість за відсотками у сумі 12787,55 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (рах. № НОМЕР_3 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1375,74 грн. (одна тисяча триста сімдесят п`ять грн. 74 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Складення повного рішення – 25.01.2021.

Суддя: Турбіна Т. Ф.