Рішення № 94847188, 12.02.2021, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/9895/20

Провадження № 2/219/607/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 лютого 2021 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі головуючого судді Худіної О.О., за участю секретаря судового засідання Курилової А.О. без сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

встановив:

28.10.2020 року до Артемівського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

11.12.2020 року від представника позивача – адвоката Косинського В.М. надійшла уточнена позовна заява про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним: в період з 15 липня 1997 року по 23.03.2019 року позивач знаходився у трудових відносинах з ПРАТ машинобудівний завод «Вістек», що підтверджується записами у трудовій книзі. Під час знаходження у трудових правовідносинах позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 16360,60 гривень. 23.03.2020 року позивача було звільнено. Заборгованість із заробітної плати була виплачена позивачу тільки 13.08.2020 року. Середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає (98 кількість днів х 471, 76 (середньоденний заробіток) = 46232,48 гривень, які позивач просить стягнути на свою користь з відповідача. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 3000 гривень, так як внаслідок порушення відповідачем його законних прав, позивачу було завдано моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу.

Від відповідача до Артемівського міськрайонного суду Донецької області надійшли відзиви на первісну та уточнену позовну заяву, відповідно до яких: відповідач, незважаючи на складності із матеріальним становищем, які в свою чергу були поглиблені запровадженням карантину, виконав зобов`язання із виплати заборгованості із заробітної плати в повному обсязі. Сума заборгованості із заробітної плати, яка існувала на момент звільнення є меншою майже в 3 рази, ніж визначена сума середнього заробітку. Майнові виплати щодо вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 46 232, 48 гривень унеможливлюють виконання відповідачем зобов`язань з виплати заробітної плати іншим працівникам. В зв`язку з вказаним, позивач просить суд зменшити розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до 15000 гривень. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, відповідач просить врахувати ППВСУ від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, та задовольнити вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 гривень. Відмовити в задоволенні іншої частини позовних вимог.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 жовтня 2020 року було відкрито провадження по цивільній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник не з`явилися, надали суду заяву, відповідно до якої просили справу розглядати за їхню відсутність, наполягали на задоволенні позову.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, надав суду заяву, відповідно до якої просив справу розглядати за відсутність представника відповідача, рішення прийняти з урахуванням позиції відповідача.

На підставі ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних доказів, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_1 з 15 липня 1997 року по 23 березня 2019 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Вістек», що підтверджуються записами у трудовій книжці позивача (а.с. 4-6) . Отже не викликає сумніву і не заперечувався сторонами той факт, що роботодавцем, з яким ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах під час його звільнення, а також особою, яка повинна провести повний розрахунок з останнім, є саме відповідач по справі.

13.08.2020 року позивачу відповідачем було перераховано заборгованість по заробітній платі в сумі 16300,60 гривень, що підтверджується довідкою № 974/23 від 15.09.2020 року (а.с.11).

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до частини першої ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст.47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами остаточний розрахунок з позивачем був проведений 13.08.2020 року.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, за положеннями статті 117 КЗпП обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Під час розгляду справи було достовірно встановлено, що відповідач не провів повний розрахунок з позивачем в день звільнення, мав перед ним заборгованість з заробітної плати, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд погоджується з розрахунком позивача щодо розміру середньоденної заробітної плати та періодом затримки розрахунку при звільненні, тобто: 417, 76 (розмір середньоденної заробітної плати)*98 (дні затримки розрахунку з 23.03.2020 року по 13.08.2020 року (день погашення заборгованості з заробітної плати) = 46232,48 гривень.

Разом з тим, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум. Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи, в день звільнення позивачу не булі сплачені всі належні звільненому працівникові суми. Заборгованість із заробітної плати у повному обсязі була добровільно сплачена відповідачем позивачу 13.08.2020 року. Суд, враховуючи поведінку відповідача, а також той факт, що розрахована позивачем сума середнього заробітку за час затримки 46232,48 гривень, значно перевищує суму заборгованості з виплати заробітної плати 16360,60 гривень, а також той факт, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні порівняно із сумою заборгованості із заробітної плати є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 50% заявленої суми, а саме 23116, 24 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно статті 237-1Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останнього уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню частково в розмірі 1000 гривень.

Суд вважає, що в даній справі моральна шкода в розмірі 1000 гривень, разом із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 23116,24 гривень, є достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Правничу допомогу адвокат Косинський В.І. здійснював на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 2 грудня 2020 року.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання юридичної допомоги від 2 грудня 2020 року та квитанція № 2 про оплату послуг з надання правової допомоги.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо в визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. ЗО ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Крім того згідно висновків, викладених в постанові Верховного суд від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

З огляду на викладене та керуючись ст. 5, 10, 13, 142, 259, 263-265 ЦПК, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек», код ЄДРПОУ 31226457 (адреса знаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, б.6) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 23 116, 24 (двадцять три тисячі сто шістнадцять гривень 24 копійки).

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Машинобудівний завод «Вістек» при виплаті ОСОБА_1 доходу у сумі 23116, 24 гривень, утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек», код ЄДРПОУ 31226457 (адреса знаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, б.6) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча гривень 00 копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек», код ЄДРПОУ 31226457 (адреса знаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, б.6) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 420,40 (чотириста двадцять гривень 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складене у повному обсязі та підписане – 12.02.2021 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , м. Бахмут, вул. Миру, 13, офіс 3.

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Машинобудівний завод «Вістек», код ЄДРПОУ 31226457, адреса знаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, б.6.

Суддя О.О. Худіна

12.02.2021