Рішення № 94844506, 29.01.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/261/21

Справа №754/4731/19

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2021 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Клочко І.В.,

за участю

секретаря судового засідання Оверченко Д.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Гаргуна С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світильнянське» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за вимушений прогул, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за вимушений прогул.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що згідно наказу директора ТОВ «Світильнянське» від 12.10.2017 року № 1110/17 він був призначений на посаду заступника директора товариства з 12.10.2017 року. 18.02.2019 року його без будь-яких пояснень не допустили до офісу товариства. Відповіді на своє звернення до керівництва з проханням надати інформацію щодо такої поведінки він не отримав.

Як зазначає позивач, з відповіді, отриманої ним від ГУ ДФС у Київській області від 04.03.2019 року та від Броварського управління ГУ ДФС у Київській області від 04.03.2019 року, він дізнався про те, що його нібито було звільнено роботи 02.01.2019 року. Однак, будь-яких заяв про звільнення чи про надання згоди на звільнення він не подавав, про звільнення його ніхто не повідомляв, відповідних наказів чи рішень про звільнення не надавав, остаточних розрахунків при звільненні з ним не проводилось. Крім того, жодного разу за період його перебування на посаді у відповідача йому не виплачували заробітну плату. На його прохання виплатити заробітну плату керівництво повідомляло, що у товаристві труднощі і найближчим часом всю заборгованість виплатять.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача було порушено його трудові права та завдано моральної шкоди, позивач просить задовольнити його вимоги, а саме:

1.Визнати рішення (наказ № 1 від 02.01.2019 року) про його звільнення з посади заступника директора ТОВ «Світильнянське» незаконним та поновити його на вказаній посаді з 02.01.2019 року;

2.Стягнути з відповідача на його користь 76 956,60 грн., з яких: 54 417,76 грн. - невиплачена заробітна плата; 5019,84 грн. - компенсація за невикористану відпустку; 12 519,00 грн. - заробітної плати за вимушений прогул; 5000,00 грн. - моральної шкоди.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 02.04.2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

21.05.2019 року до суду надійшов відзив представника відповідача Наїдки Л.В. на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача вказує на те, що з моменту прийняття позивача на роботу він лише декілька разів у жовтні 2017 року з`являвся в ТОВ. В подальшому з листопада 2017 року по лютий 2019 року з невідомих для відповідача причин позивач не з`являвся на роботу в ТОВ, а тому протягом вказаного періоду часу не виконував жодних трудових обов`язків, жодним чином не повідомляв керівництво про причини невиходу на роботу, на телефонні дзвінки керівництва ТОВ протягом тривалого часу не відповідав. Однак, в зв`язку з тим, що у керівництва ТОВ залишились хороші та приязні стосунки з позивачем, то з метою збереження безперервності трудового стажу позивача документування його прогулів та звільнення в зв`язку з цим не здійснювалось. Разом з тим, враховуючи тривалість таких прогулів, а також з метою мінімізації витрат керівництвом ТОВ було прийнято рішення про припинення трудових відносин з позивачем. При цьому, було вирішено не звільняти позивача в зв`язку із вчиненням дисциплінарного проступку чи з інших підстав, передбачених КЗпП України, які можуть негативно характеризувати позивача, як працівника, а відтак позивача було звільнено із займаної ним посади за згодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. Представник відповідача зауважив, що керівництво ТОВ при звільненні позивача на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України виходило ще й з того, що розцінювало тривалий невихід позивача на роботу (більше 1 року) як його згоду на припинення трудових відносин з ТОВ. Підставою звільнення позивача за вказаною нормою стала і телефонна розмова позивача та керівника ТОВ в січні 2019 року, в якій позивач погодився на таке звільнення, враховуючи його тривалу відсутність.

Представник відповідача зазначив і про те, що оскільки позивач не виконував жодної роботи у ТОВ з листопада 2017 року по лютий 2019 року, то він мав би бути позбавлений права на отримання заробітної плати протягом вищевказаного періоду. Однак, як вже вказано вище, документування його прогулів та звільнення через це відповідачем не здійснювалось. Крім того, з метою збереження страхового стажу для нарахування пенсії здійснювалось нарахування заробітної плати у встановленому законодавством порядку. Для виплати працівникам заробітної плати, в т.ч. і позивачу, здійснювалось зняття коштів з рахунків відповідача, однак оскільки позивач не з`являвся у ТОВ, то відповідач був позбавлений можливості здійснити позивачу такі виплати. Більш того, позивач не повідомляв бухгалтерії та керівництву ТОВ свої банківські реквізити, а тому відповідач був позбавлений можливості здійснювати її виплату шляхом перерахування на картковий рахунок позивача. Грошові кошти, нараховані позивачу, фактично залишились невиплаченими з об`єктивних причин і можуть бути виплачені позивачу при його зверненні до бухгалтерії відповідача. Позивач жодного разу за весь час роботи не звертався до відповідача з будь-якими заявами чи претензіями щодо невиплати заробітної плати.

Посилаючись на викладені обставини, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 11.02.2020 року відмовлено позивачу у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 26.02.2020 року відмовлено позивачу у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

В судовому засідання позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача Гаргуна С.С. проти позову заперечував та просив відмовити його задоволенні, посилаючись на необґрунтованість вимог позивача з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу № 1110/17 від 11.10.2017 року позивача ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника директора з правом підпису фінансових, господарських чи інших документів ТОВ «Світильнянське» з 11.10.2017 року з окладом згідно штатного розпису (а.с.157).

Наказом від 02.01.2019 року № 1-ос позивача звільнено з займаної посади за власним бажанням згідно п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.158).

Позивач просить задовольнити його вимоги, вказуючи на незаконність звільнення, а також невиплату йому заробітної плати та інших виплат.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи вимоги позивача необґрунтованими.

Суд вважає, що ці доводи позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Також, відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

В даному випадку судом встановлено, що відсутня згода сторін на припинення трудового договору, оскільки позивач такої згоди не надавав.

Положення ст.38 КЗпП України в даному випадку також не застосуються, оскільки позивач з заявою про звільнення за власним бажанням не звертався.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача з займаної посади, а тому оспорюваний наказ підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі.

Вирішуючи питання про поновлення позивача на роботі, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що позивач не з`являвся на робочу місці з листопада 2017 року по лютий 2019 року, оскільки такі твердження не доведено жодними доказами. Крім того, суд звертає увагу і на те, що відповідач в такому разі міг скористатись своїм правом на звільнення позивача за прогули, але ним не скористався.

Інші доводи представників відповідача на висновки суду не впливають та їх не спростовують, а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

Також, оскільки суд задовольняє вимоги позивача про поновлення на роботі, то також підлягають задоволенню і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з наступного.

Згідно з частиною другою статті 235 КзПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітникам-почасовикам; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місця, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Такий порядок обчислення середнього заробітку застосовується незалежно від форми власності підприємства.

Оскільки відповідачем не надано суду довідки про заробітну плату позивача та його середньомісячний заробіток, то при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з розміру посадового окладу позивача, визначеного штатним розписом за 2018 рік.

Згідно штатного розпису ТОВ "Світильнянське" посадовий оклад заступника директора становить 3800,00 грн., враховуючи наказ про звільнення ОСОБА_1 від 02.01.2019р., суд при визначенні середньоденної заробтіної плоати влаховує два останні місяці, що передують звільненню позивача, тобто листопад та грудень 2018р. за посадовим окладом в розмірі 3800,00 грн. Отже, середньоденна заробтіна плата позивача становить 133,33 грн. (3800х2:42робочих дня).

Оскільки учасниками справи не надано розрахунку, судом розраховано середній заробіток за період з 02.01.2019р. по 29.01.2021р., що становить 82531,27 грн. (619 роб.дн. х 133,33грн.)

Крім того, згідно із статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом статті 93 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Судом також встановлено, і даний факт визнано представником відповідача, що позивачу за час роботи не було сплачено заробітну. Виходячи з вищенаведених розрахунків, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 55 739,16 грн. Підстав же для стягнення компенсації за невикористану відпустку суд не вбачає, оскільки позивачем не доведено факту того, що він не використовував такі відпустки та має право на відповідну компенсацію.

Що ж стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд не вбачає підстав для задоволення цих вимог, оскільки позивачем не доведено завдання такої шкоди та необґрунтовано її розміру, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, даючи оцінку кожному доводу сторін, як окремо, так і в сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, то відповідно до ст.141 ЦПК України стягує з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2102,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 40, 43, 93, 97, 147-1 , 148, 149, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 1, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218, 223, 294, 367 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світильнянське» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за вимушений прогул - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Світильнянське» Дмитренка Леоніда Володимировича №1-ос від 02.01.2019 року про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням згідно п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Світильнянське» з 02.01.2019р.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Світильнянське» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 55739,16 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Світильнянське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 82531,27 грн.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Світильнянське» судовий збір на користь держави в розмірі 2102,00 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Світильнянське», код ЄДРПОУ 39282435, місцезнаходження - Київська обл., Броварський р-н, с. Світильня, вул. Промислова, 13.

Суддя