Рішення № 94840930, 10.02.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2458/20

Провадження № 2/0182/668/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10.02.2021 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., секретаря: Нагаєвої Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Нікополя за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,-

В С Т А Н О В И В:

04 травня 2020 року позивач звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву б/н від 06 травня 2014 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 13000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У порушення ст.ст. 526,527,530,1054 ЦК України та умов Договору ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним Договором належним чином не виконував.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно ст. 1218 ЦК України – до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 608,1218,1219 ЦК України, у зв`язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи – її спадкоємців. Таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржників за зобов`язанням.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України – спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України – спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідач по справі, ОСОБА_1 постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується копіями паспортів відповідача та померлого ОСОБА_2 , тому відповідач вважається такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України..

Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України – Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Згідно ч. 3 ст. 1281 ЦК України, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

На виконання вимог зазначених норм, позивачем 02 листопада 2018 року була направлена претензія кредитора до Другої Нікопольської державної нотаріальної контори.

12 листопада 2018 року позивачем отримано відповідь Другої нікопольської державної нотаріальної контори, згідно якої спадкоємці після смерті ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа була заведена на підставі претензії кредитора.

27 вересня 2019 року до спадкоємця ОСОБА_1 було направлено лист – претензію, згідно яких позивач пред`явив свої вимоги, але безрезультатно.

Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 06 травня 2014 року становить 16243,81 грн., яка складається з : 11668,11 грн. – заборгованість за тілом кредиту, у т.ч. 11668,11 – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4575,70 грн. – нарахована пеня.

Враховуючи викладене, просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 16243,81 грн. за кредитним договором № б/н від 06 травня 2014 року та понесені судові витрати у розмірі 2102 грн. 00 коп.

Ухвалою про відкриття провадження від 04 червня 2020 року вказану позовну заяву прийнято до свого провадження та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву (а.с. 59-60).

01 вересня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 97-104), згідно якого відповідач просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на наступне.

Зі змісту наданої позивачем копії анкети-заяви вбачається, що в ній зазначені лише особисті дані позичальника, дані про його намір отримати кредитні кошти, відсутні. У даній анкеті-заяві також не зазначені: вид кредитної картки, бажаний ліміт та процентна ставка, неустойка (пеня, штрафи) тому факт укладення кредитного договору з її батьком і отримання останнім кредитних коштів є передчасним і безпідставним.

Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року, підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил банківських послуг не може бути договором приєднання, надані позивачем Правила надання банківських послуг Банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору.

Отже підписана анкета-заява про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг не може бути підставною для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору, оскільки така Анкета – заява не може розцінюватись як стандартна форма кредитного договору.

Також підписання анкети- заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути договором приєднання, оскільки вони мають мінливий характер, тому визначити, яка саме редакція правил та тарифів діяла на момент підписання договору є нереальним.

Тому посилання позивача на роздруківки з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів Банку, як на належні та безспірні докази по справі є безпідставними, оскільки не містять особистого підпису її померлого батька.

Розрахунок заборгованості є не належним доказом наявності заборгованості, оскільки не є первинним бухгалтерським документом, оформленим відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, зазначає, що позивачем пропущені строки пред`явлення вимоги кредитора до неї, як спадкоємця, що передбачені ст. 1281 ЦК України, оскільки належним чином свої законні права кредитора у встановлені строки реалізовано не було. Так, позивач, маючи інформацію про смерть її батька 05 жовтня 2018 року та направляючи претензію кредитора за місцем відкриття спадщини, до Другої нікопольської нотаріальної контори, помилково додав до неї свідоцтво про смерть іншої особи, а не її батька, тому нотаріальна контора у своїй відповіді від 07 листопада 2018 року зазначила, що не може повідомити чи заводилася справа після померлого боржника. Банку цією відповіддю було також рекомендовано надіслати документ, що підтверджує смерть саме її батька. Однак чи були згодом надані Банком до нотаріальної контори необхідні документи, невідомо і таких відомостей матеріали справи не містять, як і не містять відомостей про те, що така претензія кредитора була прийнята нотаріусом та доведена ним до відома спадкоємців у встановленому порядку. В матеріалах спадкової справи така вимога кредитора відсутня. В той же час Банк направив на її адресу лист – претензію лише 27 вересня 2019 року, який нею отримано не було, до суду звернувся з даним позовом 04 травня 2020 року, тобто поза межами передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України шестимісячного строку, який є присічним, а тому втратив право вимоги до неї, як спадкоємця позичальника.

25 вересня 2020 року на адресу суду від представника позивача, ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 (а.с. 114-125), згідно якої представник позивача просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, зазначивши наступне.

Відповідачем було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка разом цими Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку складають Договір про надання банківських послуг. Укладення договору здійснювалося за принципом укладення договору приєднання (ст. 634 ЦК України), підписанням заяви позичальник приєднався до запропонованих банком Умов та Тарифів банку.

Із анкети – заяви від 06 травня 2014 року вбачається, що відповідач особистим підписом засвідчив, що згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Погашаючи заборгованість по кредиту позичальник прийняв умови договору та погодився з ним.

Тарифи є невід`ємною частиною Договору, перелік їх може змінюватись і доповнюватись, про власник картки повідомляється відповідно до Умов та Правил. Надана виписка по картрахунку є підтвердженням, що позичальнику було видано платіжну картку та відкрито картрахунок, на який встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що позичальник користувався грошима, отримав кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже отримав відповідну кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Кредитна картка позичальника неодноразово перевипускалась, термін дії останньої - останній день квітня 2018 року.

Також зазначає, що строки, передбачені ч. 2,3 ст. 1281 ЦК України в редакції Закону № 2478-VII від 03 липня 2018 року Банком не порушено, оскільки Банк не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину до отримання відзиву на позов ОСОБА_1 , тому правомірно 27 вересня 2019 року пред`явив свої вимоги до відповідача ОСОБА_1 , як спадкоємця, який прийняв спадщину.

Ухвалою суду від 10 листопада 2020 року закрито підготовче провадження по справі; призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_4 не з`явився, подав на електронну адресу суду заяву про розгляд справи в його відсутність (а.с. 217).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, була повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, причини нявки суду не відомі. Заяв про відкладення справи чи про розгляд справи за її відсутності суду не надано. До суду повернувся конверт з відміткою про невручення за закінченням встановленого терміну зберігання (а.с. 216)

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 06 травня 2014 року ОСОБА_2 підписав Заяву № б/н у Закритому акціонерному товаристві комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач (а.с.12). Позичальником ОСОБА_2 отримано кредитну картку, встановлено кредитний ліміт у розмірі 13000,00 грн., який у подальшому неодноразово змінювався, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, доданої Банком до матеріалів справи ( а. с. 133).

Як вбачається з Заяви № б/н 06 травня 2014 року (а.с.12), ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що дана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і Банком Договір про надання банківських послуг, про що свідчить його підпис у Заяві. ОСОБА_2 ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банка, які були йому надані для ознайомлення в письмовому вигляді.

Банк свої зобов`язання за вищевказаним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_5 можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с.31).

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем (а.с.8-10), заборгованість ОСОБА_2 за спірним договором визначена позивачем на дату 26 листопада 2017 року в розмірі 16243,81 грн., яка складається з : 11668,11 грн. – заборгованість за тілом кредиту, у т.ч. 11668,11 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4575,70 грн. – нарахована пеня.

Позивач 02 листопада 2018 року направив претензію кредитора до Другої Нікопольської державної нотаріальної контори (а.с.35 на звороті, 38), в якій просив повідомити чи заводилась спадкова справа після померлого боржника ОСОБА_2 , включити його кредиторські вимоги в спадкову масу, повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості, повідомити інформацію стосовно осіб, які подали заяву про прийняття спадщини або відмовилися від прийняття спадщини після смерті боржника, а також щодо осіб, які вже прийняли спадщину.

Згідно відповіді завідувача Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_6 на претензію кредитора (а.с. 39), боржником у зазначеній претензії вказаний ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в наданому Банком документі, що підтверджує смерть клієнта вказаний ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до цього, не можуть повідомити чи заводилася спадкова справа після померлого боржника, рекомендовано згідно претензії надіслати документ, що підтверджує смерть ОСОБА_2 .

Позивачем було направлено 27 вересня 2019 року лист-претензію відповідачу ОСОБА_1 за місцем реєстрації (а.с.43).

Відомостей про отримання такого листа-претензії ОСОБА_1 у матеріалах справи немає.

Згідно відповіді завідувача Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_6 , що надійшла на запит суду 19 червня 2020 року, спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , відкрита у приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу, Новікова І. М. (а.с. 66).

З копії спадкової справи № 51/2017, заведеної 01 грудня 2017 року після смерті ОСОБА_2 , що надана 20 серпня 2020 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу, Новіковим І. М. на запит суду (а.с. 75-93) вбачається, що 01 грудня 2017 року надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 79); 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 видані свідоцтва про право на спадщину за законом на відповідне майно (а.с. 90, 92)

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76, ч. 2 ст. 77, ч 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1статті 609 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Оскільки, статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, суд має визначити наявність правових підстав для покладення на позичальника ОСОБА_2 обов`язку з повернення сум, заявлених позивачем до стягнення з його спадкоємців.

Щодо посилання відповідача на те, що Банк втратив право вимоги до неї, як спадкоємця позичальника, оскільки звернувся зі своєю претензією кредитора поза межами передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України шестимісячного строку, суд зазначає наступне.

Ч. 1 ст. 1281 ЦК України в редакції Закону № 2478-VII від 03 липня 2018 року передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

Ч. 2 вказаної статті передбачено, що кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Частиною 1 статті 1282 ЦК України визначено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

Отже, при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Як вбачається з документів, поданих позивачем до позовної заяви, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» направив 02 листопада 2018 року засобами поштового зв`язку до Другої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області претензію від 05 жовтня 2018 року, в якій Банк просив включити кредиторські вимоги в розмірі 16250,00 грн. до спадкової маси, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 (а.с. 35 на звороті, 38) .

Згідно відповіді завідувача Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_6 на претензію кредитора (а.с. 39), боржником у зазначеній претензії вказаний ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в наданому Банком документі, що підтверджує смерть клієнта вказаний ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до цього, не можуть повідомити чи заводилася спадкова справа після померлого боржника, рекомендовано згідно претензії надіслати документ, що підтверджує смерть ОСОБА_2 (а.с. 39).

Доказів про те, що Банком згодом були надані до нотаріальної контори необхідні документи, що підтверджують смерть позичальника ОСОБА_2 , що така претензія кредитора була прийнята нотаріусом та доведена ним до відома спадкоємців у встановленому порядку позивачем суду не надано та матеріали таких відомостей не містять.

В матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 така вимога кредитора також відсутня.

Проте, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся з листом - претензією від 09 вересня 2019 року до спадкоємця ОСОБА_1 з вимогою про сплату заборгованості, що рахується за померлим ОСОБА_2 яку фактично направив 27 вересня 2019 року, що випливає з відмітки на реєстрі відправки рекомендованої кореспонденції на ім`я відповідача (а.с. 41-44), з позовом до суду позивач звернувся 04 травня 2020 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що принаймні 05 жовтня 2018 року Банку було відомо про смерть позичальника ОСОБА_2 , оскільки цією датою було сформовано Лист-претензію кредитора, яку згодом було направлено на адресу Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області.

Однак докази того, що на цю дату у Банка були відомості про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , як того вимагає ч. 3 ст. 1281 ЦК України (в редакції Закону № 2478-VIII від 03 липня 2018, враховуючи обізнаність Банку про смерть ОСОБА_2 на дату 05 жовтня 2018 року) в матеріалах справи відсутні і таких доказів з боку відповідача ОСОБА_1 суду надано не було.

Посилання представника позивача у відповіді на відзив на те, що банк дізнався лише під час розгляду цієї справи про факт видачі 13 червня 2018 року ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину, відповідачем не спростовано та відповідних доказів на підтвердження зворотного суду не надано.

В той же час посилання ОСОБА_1 на те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція ч. 2 ст. 1281 ЦК України , яка передбачала строк звернення кредитора з вимогами до спадкоємців протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, є помилковими, з огляду на те, що судом встановлено та належним чином підтверджено матеріалами справи, що Банку було відомо про смерть позичальника принаймні 05 жовтня 2018 року, тобто на час дії ст. 1281 ЦК України в редакції Закону № 2478-VIII від 03 липня 2018 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Банком не пропущено строки встановлені ч. 2 та ч. 3 ст. 1281 ЦК України.

Щодо встановлення дійсного розміру вимог кредитора, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»)

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві від 06 травня 2014 року, підписаної від імені померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не зазначені: вид кредитної картки, бажаний ліміт, розмір процентів, умови, порядок і підстави зміни процентної ставки.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути нараховану пеню у розмірі 4575,70 грн.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, послався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.

Однак матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг, саме у вказаній редакції, розумів позичальник ОСОБА_2 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскільки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальнику у межах підписаної ним Заяви від 06 травня 2014 року, а містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не має правового значення для вирішення даного спору.

Надані ж позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті:https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті:https://privatbank.ua/terms/ розумів позичальник ОСОБА_2 та ознайомився і погодився з ними підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент виникнення правовідносин сторін взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Враховуючи викладене,суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин, 06 травня 2014 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом 04 травня 2020 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, щонайбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про розмір відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті:https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано останній для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді нарахування відсотків, неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що, при укладенні договору з позичальником ОСОБА_2 06 травня 2014 року, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

На підставі наведеного вище, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, заборгованості за нарахованою пенею.

Однак, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в цілому, оскільки фактично отримані та використані позичальницею кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті.

В матеріалах справи міститься виписка за рахунком ОСОБА_2 , з якої вбачаються операції за карткою, зокрема, зняття готівкових коштів, придбання товарів, поповнення карткового рахунку (а.с.130-132).

За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Також, банком в обґрунтування позовних вимог надано Довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_2 (а.с. 133), з якої вбачається, що позичальнику проведено 29 травня 2006 року старт карткового рахунку за карткою № НОМЕР_1 та 06.05.2014 року встановлено кредитний ліміт 13 000,00 грн., який у подальшому змінювався.

Крім того, згідно Довідки про надані ОСОБА_2 кредитні картки, що мається в матеріалах справи (а.с. 129) вбачається, що позичальником 25 травня 2006 року отримано кредитну картку № НОМЕР_1 , яку згодом було декілька разів перевипущено.

Номери кредитних карток, зазначені у Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, Довідці Довідки про надані кредитні картки повністю співпадають з тими, які вказані у виписці по рахунку та по яким здійснювалися відповідні операції.

Враховуючи викладене та те, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником спадкодавця обов`язку з повернення фактично отриманої позичальником суми кредитних коштів.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що позичальник ОСОБА_2 , відповідно до наданого позивачем розрахунку та виписки за картковим рахунком, користувався кредитними коштами, наданими йому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором б/н від 06 травня 2014 року, у зв`язку з чим його спадкоємець ОСОБА_1 має зобов`язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальником кредитних коштів, які не повернуто станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, у розмірі 11668,11 грн.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого ст. 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Згідно матеріалів спадкової справи № 51/2017 року, заведеної 01 грудня 2017 року (а.с. 75-93), Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.09.2020 року (а.с. 171-173), відповідач по справі, ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , тому, відповідно до 1218 ЦК України, прийняла всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Так, згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

Тлумачення ж статті 1282ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 25 квітня 2018 року № 6-5552свп18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач АТ КБ «ПриватБанк» має правові підстави для пред`явлення вимоги до відповідача ОСОБА_1 , як спадкоємця померлого позичальника ОСОБА_2 , щодо повернення його боргу за кредитним договором від 06 травня 2014 року.

Проте, вирішуючи питання про розмір кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню зі спадкоємця, суд частково погодився з розміром суми заборгованості, заявленої позивачем до примусового стягнення з відповідача, лише в розмірі заборгованості за тілом кредиту 11 668, 11 грн. з огляду на встановлені вище обставини справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором б/н від 06 травня 2014 року станом на 26 листопада 2017 року, на день смерті ОСОБА_2 , яка становить 11 668, 11 грн., в межах вартості майна, одержаного у спадщину, відповідно до ч.1 ст. ст. 1282 ЦК України.

З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 1509,89 грн. (11668,11 грн. (задоволена частинна вимог) х 2102 (ставка судового збору) : 16243,81 грн. (ціна позову) = 1509,89 грн.).

Керуючись ст.ст.12,13,76-78,81,89, 141, 259,263-265,268 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою – АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, що знаходиться за адресою – 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д), заборгованість за Договором № б/н від 06 травня 2014 року в сумі 11 668, 11 грн. ( одинадцять тисяч шістсот шістдесят вісім грн. 11 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою – АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі у розмірі 1 509,89 грн. (одна тисяча п`ятсот дев`ять грн. 89 коп.).

В іншому відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12.02.2021 року.

Суддя: О. В. Рунчева