Рішення № 94840031, 27.01.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2021 р. м. Київ

Справа № 911/2731/20

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Калиновського Ю.С., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Телко Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бровари-Пластмас” про стягнення 9239 073,15грн, за участю представників від:

позивача – Герасимик Б.В. (довіреність б/н від 28.09.2020);

відповідача – Салазський О.С. (ордер серії КВ №486335 від 23.12.2020)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Телко Україна” (далі – ТОВ “Телко Україна”) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бровари-Пластмас” (далі – ТОВ “Бровари-Пластмас”) про стягнення 9 239 073,15грн, що складається з: 7 612 472,25грн - основний борг; 654 834,14грн – відсотки за користування товарним кредитом; 761 247,22грн – штраф; 127 687,47грн - 3% річних та 82 832,07грн - втрати від інфляції, що нараховані за період з 31.08.2019 по 31.08.2020 (з урахуванням заяви про усунення недоліків).

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №13-07/0114 від 08.01.2013 в частині здійснення оплати за поставлений товар, сплати відсотків за користування товарним кредитом в установлений договором строк (т.1 а.с.1-16; т.2 а.с.41-42).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.10.2020: відкрито провадження у даній справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 12:15 23.10.2020, зобов`язано позивача надати суду докази у підтвердження направлення відповідачу копії заяви про усунення недоліків, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (т.2 а.с.55-56).

Копія вказаної ухвали отримана позивачем 15.10.2020, а відповідачем - 20.10.2020, що підтверджуються повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103274753777, 0103274939943 (т.2 а.с.62-64).

19.10.2020 позивачем надано докази на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2020 щодо направлення копії заяви про усунення недоліків відповідачу (т.2 а.с.61).

23.10.2020 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на виявлення хворих та перебування працівників на самоізоляції, у т.ч. представника (т.2 а.с.65-67).

23.10.2020 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання, якою встановлено строк для подання заяв по суті - відповіді на відзив та заперечення; відкладено підготовче засідання до 10:00 27.11.2020 з урахуванням поданого відповідачем клопотання (т.2 а.с.84-85).

25.11.2020 відповідачем, з порушенням встановленого строку, подано відзив на позовну заяву (т.2 а.с.94-96), до тексту якого включено клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позов. Обгрунтовуючи причини пропущення відповідного строку, позивач посилається на те, що у працівників відповідача виявлено випадки зараження COVID-19 і тому вони мали дотримуватись самоізоляції а також те, що ним не отримано заяву позивача про усунення недоліків.

Заперечуючи щодо заявлених вимог, відповідач посилається на те, що:

- у період з 31.07.2019 по 04.08.2020 за поставлений у відповідний період товар відповідачу перераховано 7 612 472,25грн, що свідчить про відсутність боргу;

- позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності підстав для стягнення процентів за користування товарним кредитом, а деякі акти приймання-передачі послуг, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, не підписано, позивачем не зазначено зобов`язання, за яким нараховуються проценти, кількість днів нарахування тощо;

- відсутність порушення зобов`язання з оплати поставленого товару виключає можливість нарахування штрафу, процентів та втрат від інфляції (т.2 а.с.94-96).

27.11.2020 позивачем, з дотриманням встановленого строку, подано відповідь на відзив в якій позивач вказує, що:

- загалом за договором №13-07/0114 від 08.01.2013 поставлено товар на загальну суму 57 862 553,87грн, у той же час оплата за товар здійснена на суму 50 250 081,62грн, а борг складає 7 612 472,25грн та на даний час залишається не погашеним;

- відповідач з вересня 2017 року здійснював оплату за товар з простроченням, тому йому нараховані відсотки за користування товарним кредитом;

- з наданого реєстру вбачається як саме зараховані сплачені відповідачем кошти;

- обов`язок з оплати процентів за користування товарним кредитом виникає з моменту надання відповідних послуг, а не за фактом підписання акту.

Окрім того, позивач вважає, що причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву не є поважними (т.2 а.с.183-186).

27.11.2020 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання, якою: продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позов; встановлено строк для подання позивачем пояснення щодо нарахування відсотків за товарним кредитом з наданням відповідного розрахунку – протягом 7 днів; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 14:40 16.12.2020 (т.2 а.с.193-196).

Так, продовжуючи відповідачу строк на подання відзиву на позов, суд виходив з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Так, в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання відзиву на позов, відповідач посилався на труднощі у його складанні та поданні доказів, вказуючи на хворобу працівників відповідача, у тому числі тих, хто займається бухгалтерським обліком (т.2 а.с.65-67,69,72), на COVID-19 та самоізоляцію працівників.

В силу абз. 2 п. 4 Перехідних положень ГПК України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України №641 від 22.07.2020 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 19 грудня 2020 року на території України запроваджено карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) та від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626).

Отже, враховуючи зазначені відповідачем причини попущення відповідного строку, які визнані судом поважними, судом постановлено продовжити відповідний строк та прийняти відзив на позов.

Строк підготовчого провадження продовжено судом на підставі ч.3 ст.177 ГПК України, оскільки це необхідно для виконання завдань підготовчого провадження і, як наслідок, повного та об`єктивного розгляду заявлених вимог.

07.12.2020 позивач подав письмові пояснення, зазначивши, що заборгованість відповідача підтверджується, зокрема, актами звірки взаєморозрахунків, які підписані сторонами у справі (т.3 а.с.1-7), а також надав розрахунок процентів за користування товарним кредитом (т.3 а.с.102-157).

09.12.2020 відповідачем подані письмові пояснення, у яких він вказує, що надані позивачем акти звірки не є належними та допустимими доказами існування у відповідача заборгованості. Також, відповідач зазначає, що акти звірки мали бути підписані одночасно двома особами відповідно до його наказу від 03.01.2017 №1/2 «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства» та повідомляє про те, що Броварським відділом поліції Головного управління поліції в Київській області розпочато кримінальне провадження щодо заволодіння грошовими коштами відповідача службовими особами позивача та відповідача за допомогою укладення правочинів щодо сплати процентів за користування товарним кредитом і є підстави вважати дії колишнього керівництва товариства недобросовісними. Окрім того, відповідач повідомив про те, що ним заявлені вимоги щодо визнання недійсним пункту договору, на підставі якого нараховувались процентіи, які розглядаються Господарським судом м. Києва у справі №910/12948/20 (т.3 а.с.170-172).

Подані пояснення, у яких фактично викладені заперечення щодо заявлених позивачем вимог, розцінені судом, враховуючи їх зміст, в якості другої заяви відповідача по суті - заперечень на позов щодо подання якої відповідачу встановлений строк ухвалою суду, яка занесена до протоколу підготовчого судового засідання від 23.10.2020.

Так, в силу ч.1 ст.161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

16.12.2020 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання, якою:

- встановлено строки для подання позивачем пояснень щодо доказів, які надав відповідач, а відповідачу - заперечення щодо пояснень позивача;

- закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15:15 13.01.2021 (т.3 а.с.206-208).

Встановлюючи строк для надання пояснень, суд виходив з того, що, в силу ч.5 ст.161 ГПК України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

27.12.2020 судом отримані письмові пояснення позивача (т.3 а.с.212-217), відповідач правом подати заперечення не скористався.

13.01.2021 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано тим, що у представник відповідача має підозру на інфікування гострою распіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом, тому звернувся до медичної лабораторії для підтвердження наявності або відсутності хвороби і на даний час знаходиться на самоізоляції. При цьому, як стверджує представник відповідача у поданому клопотанні, на даний час у відповідача та адвокатського об`єднання відсутня можливість участі іншого представника.

Також, 13.01.2021 представником від імені відповідача подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі №910/2948/20, яка розглядається Господарським судом м. Києва, за позовом ТОВ «Бровари-Пластмас» до ТОВ «Телко Україна» про визнання договору удаваним.

13.01.2021 судом поставлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, якими:

- відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про відкладення розгляду справи та зупинення провадження у справі;

- оголошено перерву в судовому засіданні до 15:30 27.01.2021.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд виходив з того, що відповідач не надав доказів у підтвердження обставин, на які він посилався у клопотанні про відкладення розгляду справи. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у відповідача є інші представники - Ісмайлова К.І., Дорошенко А.О. і доказів неможливості представляти інтереси відповідача такими особами також не надано (т.2 а.с.91, 192).

У задоволені клопотання про зупинення провадження у справі судом відмовлено, оскільки згідно ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Між тим, відповідач просив зупинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, а розгляд справи по суті, в силу ч.3 ст.201 ГПК України починається з оголошення головуючим судового засідання відкритим.

В судовому засіданні 13.01.2021 представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача з`явився в судове засідання 27.01.2021 та в судових дебатах, посилаючись на обставини, викладені відповідачем у заявах по суті, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлено наступні обставини.

08.01.2013 між ТОВ “Телко Україна” (продавець) та ТОВ “Бровари-Пластмас” (покупець) укладено договір №13-07/0114 (т.1 а.с.26-31, далі - договір).

У відповідності до п.1.1 договору продавець зобов`язався поставити відповідно до рахунків-фактури, що являють собою невід`ємну частину договору, та товаросупроводжуючих документів продукти нафтохімічної промисловості (далі - товар), якість, кількість, строки поставки, умови оплати й ціна яких визначена договором (п. 1.1).

Згідно п.2.1, п.2.2 договору покупець зобов`язаний прийняти товар у кількості й строки, визначені в рахунках-фактурах, що виписуються у відповідності до договору і є його невід`ємними частинами, а також оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 4.3 договору покупець зобов`язаний оформити та передати продавцю оригінал доручення на товар та оригінал видаткової накладної з підписом покупця протягом 7 календарних днів з дати оформлення видаткової накладної на товар.

Ціна кожної партії товару визначається у відповідних рахунках-фактурах (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.2 договору сторонами визначена загальна орієнтовна сума договору - 10 000 000,00грн з урахуванням ПДВ.

Додатковою угодою №1/1 від 01.07.2014 сторонами у подальшому змінено вказаний пункт договору та погоджено, що остаточна сума договору складає загальну суму товару, вказану у накладних, на підставі яких здійснюється поставка товару окремими партіями, та визначається виходячи із встановлених цін на товар (т.1 а.с.33).

Відповідно до п. 6.2 договору розрахунки за товар покупець проводить шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця відповідно до виставлених рахунків-фактур з урахуванням коефіцієнту курсової різниці.

Згідно п. 6.3 договору сторонами визначені такі умови оплати: протягом 30 календарних днів з дати оформлення видаткової накладної за партію товару, що відвантажується на адресу покупця на суму, що не перевищує 3 000 000,00грн з урахуванням ПДВ.

Пунктом 7.1 договору визначено, що товар вважається поставленим продавцем і прийнятим покупцем в момент фактичної передачі його покупцю і підписання покупцем відповідних товаротранспортних документів.

У відповідності до п. 8.2 договору за несвоєчасну оплату за товар протягом терміну, від визначеної умовами даного договору дати оплати, вказаної у відповідній накладній, покупець сплачує продавцеві неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожний день прострочення, що нараховується на неоплачену вартість товару.

Поряд з цим, додатковими угодами №1 від 01.07.2014, №2 від 01.12.2014 (т.1 а.с.32, 34) сторонами змінено вказаний пункт договору, та визначено, що при несвоєчасній оплаті за товар протягом строку, визначеного п. 6.3 договору, така оплата вважається відстроченою, а поставка здійснюється на умовах товарного кредиту. При відстроченні оплати за вказаним договором, як визначено відповідними додатковим угодами, покупцю нараховуються проценти за право користування товарним кредитом у розмірі: 18% річних (відповідно до додаткової угоди №1); 25% річних (відповідно до додаткової угоди №2) від несплаченої суми за кожний день прострочення; процент за користування товарним кредитом має бути сплачений по окремо виставленим рахункам.

Відповідно до п. 11.1 договору вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Додатковою угодою №3 від 07.12.2015 (т.1 а.с.34), сторонами змінено п.11.3 вказаного договору шляхом викладення його у новій редакції, відповідно до якої, у разі якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору письмово не заявить про намір його розірвати, термін дії договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, без обмеження кількості разів такої пролонгації.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачем в період з 31.07.2019 по 04.08.2020 поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних, які підписані електронними цифровими підписами сторін, на оплату якого позивачем виставлені рахунки-фактури, копії яких долучено до матеріалів справи (т.1 а.с.36-185).

Крім того, позивачем виставлені рахунки-фактури на сплату процентів за користування товарним кредитом (т.1 а.с.186, 189, 192, 195), а також сторонами підписано в електронному вигляді електронним цифровим підписом представників сторін акти надання послуг, у яких фактично узгоджено розмір процентів за користування товарним кредитом, а саме від: 30.04.2020, 31.05.2020, 30.06.2020 (т.1 а.с.187-188, 190-191, 193-194). При цьому акт наданих послуг від 31.07.2020 (т.1 а.с.196) підписаний лише керівником позивача, відповідачем такий акт не підписано.

22.07.2020 позивач направив відповідачу претензія від 16.07.2020 (т.1 а.с.199-202), що підтверджується описом у цінний лист №0212112988278, накладною та чеком (т.1 а.с.167-168), відповідно до якої вимагав від відповідача сплатити борг за товар, поставлений за договором №13-07/0114 від 03.01.2013 у розмірі 9 084 761,45грн.

Як вбачається з даних відстеження пересилання поштових відправлень АТ «Укрпошта» таке відправлення не вручено відповідачу та повернуто за зворотною адресою 13.08.2020.

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару, що підтверджується довідками АТ «ОТП Банк» від 02.08.2020 №70-1-1/2765 (т.1 а.с.230-235), довідкою АТ «Укрсіббанк» від 02.09.2020 №58-2-01/116224 (т.1 а.с.236-241).

Також, судом встановлено, що відповідач неодноразово змінював призначення платежу, на підтвердження чого надані відповідні листи відповідача, підписані директором товариства (т.3 а.с.227-236), та одноособово головним бухгалтером відповідача (т.3 а.с.237-238).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що у відповідача наявна заборгованість за товар, поставлений за період з 31.07.2019 по 31.07.2020 за умовами відповідного договору у загальному розмірі 7 612 472,25грн.

На підтвердження оплати за товар у відповідному розмірі у вказаний період відповідачем надано докази перерахування на рахунок позивача 7 740 881,50грн- виписки з рахунків відповідача, відкритих в АТ «Міжнародний інвестиційний банк» (т.2 а.с.97-165), АТ КБ «ПриватБанк» (т.2 а.с.166-178).

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача невиконаного зобов`язання з оплати поставленого товару за відповідним договором. сплати процентів за користування товарним кредитом, а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення взятих на себе зобов`язань.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поряд з цим, як визначено ч. 2 такої норми, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 вказаної норми, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ч.1 ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ч. 1 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Як визначено ч. 5 вказаної норми, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати; договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, укладаючи договір №13-07/0114 від 08.01.2013 сторони визначили строк для оплати такого товару п.6.3 договору, поряд з цим, у подальшому додатковою угодою №1 від 01.07.2014 фактично змінили відповідну умову, встановивши, що у випадку неоплати у такий строк – протягом 30 днів з дня оформлення видаткової накладної, оплата вважається відстроченою з нарахуванням процентів за користування товарним кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Як визначено ч.ч. 1, 3 ст. 653 ЦК України: у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо; у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з 01.07.2014 сторони за взаємною згодою змінили порядок оплати у випадку неоплати товару протягом 30 днів з дня оформлення видаткової накладної - відстрочивши платіж на умовах товарного кредиту із сплатою процентів, у розмірі, встановленому додатковою угодою №1, а з 01.12.2014 – у розмірі, встановленому додатковою угодою №2.

При цьому, строк, на який надано відстрочку платежу на умовах товарного кредиту, сторонами фактично не визначено. Між тим, оскільки позивачем направлено претензію з вимогою щодо оплати товару (т.2 а.с.197-202) за адресою відповідача, яка зазначена у Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак, яка ним не отримана, суд вважає таким, що закінчився строк відстрочення оплати та має місце порушення зобов`язання з оплати товару після спливу 7 днів з дня повернення відповідного поштового відправлення за зворотною адресою позивачу, що як вбачається з даних АТ «Укрпошта», мало місце 13.08.2020.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджував про наявність боргу за поставлений товар, що заперечував відповідач, вказуючи, що з 31.07.2019 по 04.08.2020 ним здійснено оплату товару з призначенням платежу згідно договору №13-07/0114 від 08.01.2013 на суму більше ніж позивачем передано товару.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Так, як вбачається з актів звіряння розрахунків за період з 28.01.2016 по 01.04.2020 (т.3 а.с.8-66), які підписані від імені сторін, у т.ч. останні від імені відповідача керівником, який діє від імені товариства без довіреності (т.3 а.с.65-66), шляхом накладання електронного цифрового підпису./ станом на 01.04.2020 у відповідача перед позивачем існувала загальна заборгованість у розмірі 9 127 609,13грн.

Поряд з цим, судом враховано, що така заборгованість, яка відображена в акті звіряння станом на 01.04.2020 (т.3 а.с.65-66), виникла не лише у зв`язку з неоплатою товару, поставленого відповідно до умов договору №13-07/0114 від 08.01.2013 та процентів за користування товарним кредитом, а також, як вбачається з такого акту, стосується боргу також і за договором №761-18/0313/1 від 03.04.2012.

Однак, предметом спору у даній справі не є виконання відповідачем зобов`язань за відповідним договором - №761-18/0313/1 від 03.04.2012; вимоги за таким договором у даній справі не заявлялись.

Під час розгляду справи по суті, відповідач посилався на неможливість прийняття до уваги відповідним актів звірки, оскільки такі документи не є, на його думку, належними та допустимими доказами існування боргу.

Між тим, відповідні акти звірки оцінюються судом у сукупності з іншими зібраними у справі доказами. При цьому, посилання та те, що відповідні докази є недопустимим та неналежними хибне.

Так, в силу ч.ч.1,2 ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, а предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідні акти звірки є належними доказами, оскільки на підставі таких актів можна встановити обставини, які підтверджують заявлені вимоги, у сукупності з іншими доказами, у т.ч. первинними, такі акти не є недопустими доказами, враховуючи, що чинним законодавством не встановлено, що відповідні обставини, які входять до предмету доказування, повинні бути підтверджені іншими доказами.

Посилання відповідача на існування певного внутрішнього порядку підписання таких документів, запровадженого наказом ТОВ «Бровари-Пластмас» від 03.01.2017 «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства», яким також затверджено Положення про організацію бухгалтерського обліку та облікову політку підприємства (т.3 а.с.174-185), не впливає на оцінку судом відповідних актів звірки.

Так, недотримання відповідного порядку може бути підставою для відповідальності певних посадових осіб перед відповідачем, разом з тим, враховуючи, що такі акти, зокрема, акт станом на 01.04.2020 підписано керівником відповідача, який представляє товариство за посадою перед третіми особами, стверджувати, що відповідні акти не підтверджують визнання відповідачем боргу на момент їх складання не має підстав.

Також, судом встановлено, що позивачем неодноразово змінювалось призначення платежу після здійснення оплати, на підтвердження чого позивачем надані листи від 14.01.2019 №6/2/б, 15.01.2019 №7/1/б, 22.01.2019 №8/1/б, 25.01.2019 №2/1/б, 29.01.2019 №12/2/б, 26.022019 №25/б, 29.08.2019 №127/б, 25.09.2019 №138/б, 20.11.2019 №170/б, 23.12.2019 №190/б (т.3 а.с.227-236) і сплачені за товар кошти на підставі таких листів позивачем зараховувались в оплати відсотків, а також за договором зберігання. При цьому, суд не бере до уваги зміну призначення платежів відповідно до листів від 05.05.2020 №50/б, 15.05.2020 №56/б (т.3 а.с.237-238), що підписані від імені відповідача лише головним бухгалтером відповідача, оскільки не надано доказів наявності у такої особи повноважень діяти від імені відповідача.

Позивач під час розгляду справи пояснив, що кошти, які надходили від відповідача в першу чергу спрямовувались на погашення процентів за користування товарним кредитом, потім в рахунок оплати боргу за поставлений товар.

Згідно ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, зарахування сплачених коштів, здійснене позивачем, не суперечить чинному законодавству, оскільки сторонами не визначено іншого у договорі. Також, вищевказані акти звірки розрахунків та листи щодо зміни призначення платежу свідчать про наявність і у відповідача згоди на проведені зарахування.

Поряд з цим, п. 6.5 договору сторонами визначено, що при перерахуванні коштів, покупець зобов`язується вказувати в платіжних дорученнях номер договору, за яким здійснюється оплата за товар; у разі, якщо при оплаті товару продавець не має змоги ідентифікувати рахунок-фактуру, згідно якої здійснюється оплата, продавець може здійснювати зарахування коштів, що надійшли, в рахунок раніше виписаних рахунків-фактур на свій розсуд.

Суд частково не погоджується з посиланням позивача на факт існування боргу відповідача за поставлений товар за відповідним договором у сумі 7 612 472,25грн, оскільки частина сплачених відповідачем коштів в рахунок оплати такого товару безпідставно зарахована позивачем в рахунок оплати послуг із зберігання, відповідно до листів щодо зміни призначення платежі, які підписані від імені відповідача особою, повноваження якої діяти від імені відповідача не підтверджені.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2020 відповідачем згідно платіжного доручення №518 на суму 415 408,00грн проведено оплату з призначенням платежу: «оплата за сировину зг. договору №13-07/0114 від 08.01.2013, в т.ч. ПДВ». Позивачем така оплата, як вбачається з реєстру взаєморозрахунків позивача з відповідачем (т.3 а.с.68-101), зарахована в оплату процентів за користування товарним кредитом у розмірі 410 584,00грн за договором №13-07/0114 від 08.01.2013, а залишок такої оплати у розмірі 4824,00грн врахований в погашення боргу за іншим договором – №761-18/0313/1 від 03.04.2012.

Крім того, 13.05.2020 відповідачем перераховано платіжним доручення №593 на суму 271 906,00грн кошти з призначенням платежу: «оплата за сировину зг. договору №13-07/0114 від 08.01.2013 в т.ч. ПДВ». Між тим, така оплата, як вбачається з реєстру взаєморозрахунків позивача з відповідачем, врахована у розмірі 270 740,20грн в рахунок погашення процентів за товарним кредитом за договором №13-07/0114 від 08.01.2013, а залишок такої оплати у розмірі 1165,80грн врахований в погашення вимог за договором №761-18/0313/1 від 03.04.2012 без наявності згоди на це відповідача.

Слід зазначити, що наявність згоди на вищезазначені зарахування – в рахунок оплати за іншим договором, не підтверджуються і актами звірки. Так, останній акт, який підписано уповноваженою особою від імені відповідача стосується розрахунків сторін станом на 01.04.2020 (т.3 а.с.65-66) – тобто до здійснених платежів, а листи щодо зміни платежу №50/б від 05.05.2020 та 56/б від 15.05.2020 (т.3 а.с.237-238) особою, уповноваженою діяти від імені відповідача, не підписані.

За вказаних обставин, суд вважає, що кошти, які сплачені відповідачем в рахунок оплати за договором №13-07/0114 від 08.01.2013, мали б бути зараховані позивачем саме в оплату за відповідним договором повністю.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованими в частині стягнення 7 606 482,45грн (7 612 472,35-4824,00-1165,80); у задоволенні позову в частині стягнення 5989,80грн основного боргу суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 654 834,14грн відсотків за користування товарним кредитом.

Слід зазначити, що розмір процентів за користування товарним кредитом сторонами узгоджувався шляхом підписання актів надання послуг, лише останній акт від 31.07.2020 не підписаний відповідачем, який заперечував можливість нарахування процентів та дійсність договору у відповідній частині в іншому провадженні.

Суд не погоджується з вказаними запереченнями, з огляду на наступне.

Так. сторонами додатковою угодою №2 від 01.12.2014 погоджено, що сплата таких відсотків відбувається на підставі окремо виставленого рахунку, такий рахунок виставлявся відповідачу (т.1 а.с.195). Крім того, сплата таких коштів відбувається за фактом користування товарним кредитом, а не за умови підписання акту наданих послуг.

Стосовно посилань відповідача, що позивачем не вказано за який період здійснювались нарахування таких відсотків, суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи надавались розрахунки відсотків (т.3 а.с.102-157), зокрема, тих, що заявлені до стягнення у даній справі (т.3 а.с.154-157)

Перевіривши надані позивачем розрахунки відсотків, суд вважає такі розрахунки арифметично вірними, а відповідно вимогу позивача про стягнення з відповідача 654 834,14грн відсотків за користування товарним кредитом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 127 687,47грн - 3% річних та 82832,07грн втрат від інфляції, що нараховані за період з 31.08.2019 по 31.08.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, суд зазначає, що сторони у договорі, з урахуванням укладених до нього додаткових угод, передбачали відстрочення сплати за товар з оплатою визначених договором процентів за користування товарним кредитом. Отже, до моменту звернення з вимогою про здійснення оплати, за умови не визначення строку відстрочки сторонами, не можна вважати таким, що прострочене, зобов`язання з оплати товару, оскільки відповідач правомірно користувався товарним кредитом, за який вже нараховані проценти у узгодженому сторонами розмірі. При цьому, враховуючи не погодження сторонами певного строку, на який відстрочено оплату товару із сплатою процентів за товарний кредит, зобов`язання з оплати товару, на суму боргу за яким здійснено відповідні нарахування, можна вважати простроченим лише після закінчення семиденного строку з дня повернення відділенням поштового зв`язку поштового відправлення, у якому відповідачу направлено претензію з вимогою про оплату.

Отже, вимоги про стягнення втрат від інфляції та процентів могли б бути нараховані позивачем лише з 21.08.2020 (13.08.2020 – поштове відправлення повернуто+7днів). Однак, втрати від інфляції нараховуються у середньому за місяць і відповідні нарахування неможливо здійснити за період з 21.08.2020 по 31.08.2020 (тобто борг існує станом на після 15.08.2020, а позивачем заявлено до нарахування період до 31.08.2020).

З урахуванням зазначеного, у задоволені позову в частині стягнення 82832,0грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в частині їх нарахування на існуючий борг у розмірі 7606 482,45грн лише з 21.08.2020 по заявлену відповідачем дату. Таким чином, вимогу в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 26 206,87грн; у задоволенні позову в частині стягнення 101 480,60грн – 3% річних суд відмовляє.

Вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 761 247,22грн суд вважає такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому, згідно ч.ч. 2, 3 вказаної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З п. 8.4 договору вбачається, що сторонами передбачена відповідальність у випадку прострочення більш ніж на 30 календарних днів від дати оплати, встановленої у видатковій накладній, у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків річних від вартості несплаченого товару.

Позивач обраховує штраф у розмірі 10% від суми заявленого ним до стягнення боргу за поставлений товар (7612472,25*10/100).

Поряд з цим, у договорі сторони узгодили штраф у розмірі 10% річних від вартості неоплаченого товару, що унеможливлює фактичне його застосування, оскільки визначити розмір штрафу за таких умов неможливо, отже, відповідна умова про відповідальність є нечіткою і позбавляє можливості визначити дійсну волю обох сторін щодо встановлення відповідальності за відповідне порушення умов договору.

Також, слід зазначити, що після встановлення такої умови договору, яка визначає відповідальність у вигляді штрафу за прострочення понад 30 календарних днів від дати оплати, встановленої у видатковій накладній, сторонами додатковими угодами фактично змінено умови оплати та встановлено умову про відстрочення платежу з оплатою процентів за користування товарним кредитом, тому несплата коштів за товар до направлення вимоги позивачем та спливу 7 днів з моменту її повернення без вручення, враховуючи наявність обов`язку за відповідний період сплачувати проценти за кредит, не можна вважати неправомірною.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення штрафу необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим відмовляє позивача у вимогах про стягнення 761 247,22грн штрафу.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті позову судовим збором, підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 124 312,85грн в рахунок часткового відшкодування відповідних витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Бровари-Пластмас” (ідентифікаційний код 31648195; 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Телко Україна” (ідентифікаційний код 32856918; 01135, м. Київ, вул. Григорія Андрющенка, 4-Г) 7 606 482,45грн основного боргу, 654 834,14грн відсотків за користування товарним кредитом, 26 206,87грн - 3% річних, а також 124 312,85грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. В частині вимог про стягнення 5 989,80грн основного боргу, 101 480,60грн – 3% річних, 82 832,07грн втрат від інфляції та 761 247,22грн штрафу у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.02.2021.

Суддя А.Р. Ейвазова