Рішення № 94838325, 12.02.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1452/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо відмови донарахувати та виплатити йому щомісячну додаткову грошову винагороду за грудень 2015 року в складі грошового забезпечення за січень 2016 року та донарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за січень 2016 року з врахуванням у його складі щомісячної додаткової грошової винагороди за грудень 2015 року;

- визнати протиправною дії військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо відмови донарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні згідно із наказом командира військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30 червня 2017 року "По особовому складу" №132-ос з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку - суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 22.09.2010 року №889 та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) донарахувати та виплатити йому:

1) щомісячну додаткову грошову винагороду за грудень 2015 року в складі грошового забезпечення за січень 2016 року та донарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за січень 2016 року з врахуванням у його складі щомісячної додаткової грошової винагороди за грудень 2015 року;

2) одноразову грошову допомогу при звільненні згідно із наказом командира військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30 червня 2017 року "По особовому складу" №132-ос з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку - суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 22.09.2010 року №889 та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову зазначено про протиправність відмови відповідача у донарахуванні щомісячної грошової винагороди в складі грошового забезпечення за січень 2016 року. На думку позивача, при виплаті грошового забезпечення за січень 2016 року мала були сплачена щомісячна додаткова грошова винагорода за грудень 2015 року. Однак така допомога в січні 2016 року не нарахована та не сплачена. Оскільки в склад грошового забезпечення за січень 2016 року не увійшла щомісячна додаткова грошова винагорода за грудень 2015 року, позивач вказував, що за січень 2016 року індексація грошового забезпечення не виплачена у повному обсязі та підлягає донарахуванню. Крім цього, у позові вказано про протиправність відмови відповідача у донарахуванні до складу одноразової грошової допомоги при звільненні щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась позивачу на день його звільнення у розмірі 60% грошового забезпечення, та індексації. Вважає, що у даному випадку суб`єкт владних повноважень повинен керуватися не підзаконним актом, який звужує поняття грошового забезпечення, а законами України Указане позбавило позивача як особи, яка проходила військову служби, гарантованого йому державною права на належне грошове забезпечення. Позивач звертав увагу на те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не має разового характеру, оскільки така виплачувалась із лютого 2016 року по червень 2017 року, а тому підлягає нарахуванню та виплаті й індексація у складі грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року (головуючий суддя Кушнір В.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строки для подання заяв по суті справи; у випадку заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлено відповідачу строк для їх подання 15 днів з дня вручення даної ухвали; витребувано у відповідача усі документи, які стали підставою звернення до суду позивача з даним позовом.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про відсутність правових підстав для виплати щомісячної додаткової грошової винагороди за грудень 2015 року у складі грошового забезпечення за січень 2016 року, а також для донарахування та виплати індексації грошового забезпечення за січень 2016 року з врахуванням у його складі щомісячної додаткової грошової винагороди за грудень 2015 року, оскільки постанова уряду, на яку посилається позивач, набрала чинності 01 січня 2016 року, а тому право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди виникло у позивача з січня 2016 року. На виконання положень спеціальних інструкцій позивачу в лютому 2016 року було виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду за січень 2016 року (в поточному місяці за попередній). Стосовно виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку суми щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення відповідач зазначив про відсутність правових підстав для вчинення таких дій, оскільки положення інструкцій, які регулюють спірні відносини, містять застереження саме щодо щомісячної додаткової грошової винагороди, яка не враховується при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні. На думку відповідача, законодавець, запроваджуючи таку виплату як щомісячна додаткова грошова винагорода, окремими нормативними актами визначив цю виплату такою, що може виплачуватись щомісячно, проте її особливістю є те, що вона не включається до складових грошового забезпечення, з яких обчислюється одноразова виплата, передбачена нормами Закону для військовослужбовців, які звільняються з військової служби. Щодо індексації грошового забезпечення відповідач зауважив, що така не має щомісячний характер, оскільки є періодичною та залежить від певних економічних факторів і є компенсацією грошових доходів населення у зв`язку із збільшенням величини індексу споживчих цін, не входить до складу грошового забезпечення та не включається в обрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні. Також не включається в обрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні і щомісячна додаткова грошова винагорода.

У наданих до суду письмових поясненнях позивач звертав увагу суду на те, що як для виплати пенсій, так і для розрахунку сум одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовця має значення склад грошового забезпечення, що підлягає врахуванню, і до складу якого входить у тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №86-Р від 30 грудня 2020 року проведено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатом якого адміністративну справу №600/1452/20-а було передано для розгляду судді ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 04 січня 2021 року прийнято справу до свого провадження.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі її обставини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Чернівецькому прикордонному загоні Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, що підтверджується Контрактом про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України від 27 січня 2012 року та витягом з наказу начальника Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29 червня 2017 року №131-ос, згідно якого припинено контракт та звільнено з військової служби ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку контракту.

Згідно з наказом командира Військової частини 2195 Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 30 червня 2017 року №132-ос позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 30 червня 2017 року.

27 серпня 2020 року позивач звернувся до Чернівецького прикордонного загону із заявою про проведення донарахування і виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161 за період січень-грудень 2015 року, січень 2016 року та про проведення донарахування розміру одноразової грошової допомоги при звільненні за кожний календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161, та провести відповідну індексацію грошового забезпечення, яка передбачена Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», та здійснити виплату суми донарахування.

Листом від 31 серпня 2020 року №11/Ц-197 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для проведення позивачу перерахунків, про здійснення яких він просив у заяві від 27 серпня 2020 року.

07 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення донарахування розміру одноразової грошової допомоги при звільненні згідно з наказом командира Військової частини 2195 Західного регіонального управління ДПС України від 30 червня 2017 року «По особовому складу» №132-ос виходячи з розрахунку 50% фактичного грошового забезпечення за повний календарний рік служби з розрахунку, що повних календарних років військової служби - 33 роки, та провести відповідну індексацію грошового забезпечення, яка передбачена Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», та здійснити виплату суми донарахування.

За результатами розгляду вказаної заяви листом від 10 вересня 2020 року №11/Ц-208 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для проведення донарахувань розміру одноразової грошової допомоги при звільненні та здійснення відповідних виплат.

За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7 – 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та заявлених у ній вимог, позивач, зокрема, не погоджується із невиплатою йому щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року №889, за грудень 2015 року в складі грошового забезпечення за січень 2016 року та, у зв`язку із цим, з не донарахуванням та не виплатою індексації грошового забезпечення за січень 2016 року з врахуванням у його складі щомісячної додаткової грошової винагороди за грудень 2015 року.

Щодо указаної частини позовних вимог суд зазначає таке.

Згідно частини третьої статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року №661-IV (в редакції, на час виникнення спірних відносин) військовослужбовці Державноїприкордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12), цього Закону, інших актів законодавства.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (тут і далі - Закон №2011-XII у редакції, на час виникнення спірних відносин) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889 (в редакції, що діяла до 01 січня 2016 року, далі – постанова КМУ від 22 вересня 2010 року № 889) було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №704 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. №889» (далі – постанова КМУ від 16 вересня 2015 року №704) вирішено внести зміну до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій” (Офіційний вісник України, 2010 р., № 74, ст. 2632; 2013 р., № 22, ст. 742, № 41, ст. 1477; 2014 р., № 47, ст. 1238, № 69, ст. 1934), доповнивши його підпунктом 5 такого змісту: “5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.”

Вказаний підзаконний нормативно-правовий акт уряду набрав чинності з 01 січня 2016 року, про що вказано у пункті 2 названої постанови КМУ від 16 вересня 2015 року №704.

Отже, передбачену постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889 щомісячну додаткову грошову винагороду з 01 січня 2016 року вирішено встановити і для військовослужбовців Державної прикордонної служби.

Відповідно до пункту 2 постанови КМУ від 22 вересня 2010 року №889 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого.2016 року №73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за №217/28347, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція №73 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно пункту 6 Інструкції №73 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що право на щомісячну додаткову грошову винагороду, установлену постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889, позивач як військовослужбовець Державної прикордонної служби України набув з 01 січня 2016 року – дня набрання чинності постанови КМУ від 16 вересня 2015 року №704 , а її виплата згідно пункту 6 Інструкції №73 мала бути здійснена у лютому 2016 року.

Як вбачається з наявної у справі Довідки №419 від 30 липня 2020 року про нараховану та виплачену щомісячну додаткову грошову винагороду за 2016-2017 роки, таку позивачу було виплачено у лютому 2016 року у розмірі 1107,29 грн.

За таких обставин, суд вважає правомірними оскаржувані дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу указаної щомісячної додаткової грошової винагороди за грудень 2015 року в складі грошового забезпечення за січень 2016 року, адже така для військовослужбовців Державної прикордонної служби України була встановлена з 01 січня 2016 року та правомірно виплачена позивачу у лютому 2016 року.

На переконання суду, правові підстави для її нарахування позивачу за грудень 2015 року відсутні.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови донарахувати та виплатити позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду за грудень 2015 року в складі грошового забезпечення за січень 2016 року та щодо зобов`язання донарахувати та виплатити указану – безпідставні, а тому задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги про донарахування та виплату індексації грошового забезпечення за січень 2016 року з врахуванням у складі щомісячної додаткової грошової винагороди за грудень 2015 року є похідними від указаних вище вимог, які суд визнає безпідставними, то, відповідно, і відсутні правові підстави для задоволення позову у вказаній частині.

Отже, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , що стосуються питання донарахування та виплати йому щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889, за грудень 2015 року в складі грошового забезпечення за січень 2016 року та щодо донарахування та виплати індексації грошового забезпечення за січень 2016 року з врахуванням у його складі указаної щомісячної додаткової грошової винагороди за грудень 2015 року.

Відносно позовних вимог про донарахування і виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні згідно із наказом командира військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30 червня 2017 року "По особовому складу" №132-ос з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889, та індексації грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає таке.

З наявних у справі матеріалів вбачається та визнавалось її сторонами те, що при звільненні з військової служби позивачу було виплачену одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону №2011-XII, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення. Однак при цьому без урахування у складі грошового забезпечення для обрахунку суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889, та без урахування індексації грошового забезпечення.

Водночас згідно Довідки №419 від 30 липня 2020 року про нараховану та виплачену щомісячну додаткову грошову винагороду за 2016-2017 роки та архівних відомостей №1517 з січня 2016 року по грудень 2016 року та №1517 з січня 2017 року по травень 2017 року указана щомісячна додаткова грошова винагорода позивачу нараховувалась та виплачувалась, а згідно Довідки про нараховану та виплачену індексацію за 2015-2017 року позивачу нараховувались та виплачувались суми індексації грошового забезпечення.

Таким чином, спірним є питання врахування до складу грошового забезпечення позивача, з якого було нараховану одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889, та індексації грошового забезпечення, які виплачувались позивачу у вказаний вище період до часу його звільнення зі служби.

Так, відповідно до приписів частини другої статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби, зокрема, і зв`язку із закінченням строку контракту, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 1.2. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України Про затвердження від 20 травня 2008 року №425 (далі -Інструкція №425 у редакції, на час виникнення спірних відносин) встановлено: - до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення; місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. - до складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія); штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом.

Відповідно до підпункту 4.10.1. пункту 4.10. Інструкції №425 військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з підпунктом 4.10.6. пункту 4.10. Інструкції №425 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), які в разі звільнення з військової служби мають право на отримання одноразової грошової допомоги, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця одноразова грошова допомога, включаються: для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і додаткові види грошового забезпечення (щомісячні надбавки, доплати, премія).

Як уже зазначено вище, з 01 січня 2016 року постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889 у редакції постанови КМУ від 16 вересня 2015 року №704 військовослужбовцям Державної прикордонної служби було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Поряд з цим пунктом 8 Інструкції №73 передбачалось, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

З матеріалів справи вбачається, що саме на указані положення посилався відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо правомірного не включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого було нараховану одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889.

Однак, застосовуючи приписи Інструкції №425 у взаємозв`язку із пунктом 8 Інструкції №73 як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, на переконання суду необхідно враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Так, частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Отже, положеннями частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII Міністру оборони України та керівникам центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівникам розвідувальних органів України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

При визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Вирішуючи спір, суд ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.

Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Наведений правовий висновок у справах з аналогічних правовідносин викладено у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі №826/2205/17, від 23 липня 2020 року у справі №240/5273/18, від 19 березня 2020 року у справі №820/5286/17, від 19 лютого 2020 року у справі №822/2741/17, від 08 серпня 2019 року у справі №802/955/17-а та ін.

Так, Верховний Суд сформував правову позицію у цій категорії справ, відповідно до якої виплачувану військовослужбовцю щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, належить включати до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Оскільки, як вбачається з наявних у справі матеріалів та визнавалось відповідачем, протягом 2016-2017 років перед звільненням з військової служби позивачу указана додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась щомісяця, то підстави вважати таку винагороду одноразовим та нерегулярним видом грошового забезпечення відсутні.

За таких обставин та враховуючи відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України наведені вище висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у спірних аналогічних відносинах, суд вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889.

Тому, позовні вимоги у названій частині є обґрунтованими.

Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ (далі - Закон №2017-ІІІ у редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону №2017-ІІІ передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII у редакції, на час виникнення спірних відносин).

Статтею 1 Закону №1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 (далі - Порядок №1078 у редакції, на час виникнення спірних відносин).

Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Отже, відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, то механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону №2017-ІІІ, Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17.

Також вказаний судом висновок відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі №820/5286/17, в якій також було спірним питанням включення індексації до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовця.

Крім цього, зазначене вище узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №638/5794/17, від 27 грудня 2019 року у справі №643/11749/17 та ін.

Оскільки, як вбачається з наявних у справі матеріалів та визнавалось відповідачем, протягом 2015-2017 років перед звільненням з військової служби позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення щомісяця, то підстави вважати її одноразовим та нерегулярним видом грошового забезпечення відсутні.

За таких обставин та враховуючи наведені висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у спірних аналогічних відносинах, суд вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення, з якого позивачу нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, суми індексації грошового забезпечення.

Отже, позовні вимоги у названій частині є обґрунтованими.

З огляду на викладене, суд зазначає, що вказані спірні виплати є складовими місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинні включатись до розрахунку грошової допомоги при його звільненні зі служби, оскільки він отримував до звільнення з військової служби як щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, так і індексацію грошового забезпечення, яка є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання їх купівельної спроможності.

Водночас суд звертає увагу на те, що згідно доданої позивачем до позову копії наказу командира Військової частини 2195 Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 30 червня 2017 року №132-ос вирішено виплатити позивачу одноразову грошовому допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з розрахунку за 33 роки 07 місяців 14 днів.

Натомість згідно належним чином засвідченої копії наказу начальника 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30 червня 2017 року №132-ос, наданого відповідачем до відзиву, вирішено виплатити позивачу одноразову грошовому допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з розрахунку за 25 років 09 місяців 17 днів.

При цьому, як вбачається з Довідки розрахунку звільненого з військової служби військовослужбовця запасу ОСОБА_1 №412 від 30 липня 2020 року, одноразову грошовому допомогу при звільненні нараховано та виплачену позивачу з розрахунку саме 25 років.

Оцінюючи в сукупності указані докази, суд вважає обґрунтованим твердження відповідача у відзиві про допущення описки у наданій позивачу копії наказу від 30 червня 2017 року №132-ос.

Оскільки, згідно змісту позову та заявлених у ньому вимог, питання щодо розрахунку відповідачем кількості років при нарахуванні позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні фактично не є спірним, то з огляду на викладені вище висновки суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача здійснити донарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889, та з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи при цьому раніше виплачені суми.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої – третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач частково довів обґрунтованість заявленого позову, а відповідач, у свою чергу, довів безпідставність частини заявлених вимог, про що указано вище.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У позовній заяві позивач просить суд стягнути на його користь понесені ним судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3800,00 грн.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що судовий збір позивачем не сплачувався, оскільки він звільнений від його сплати як учасник бойових дій.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі у розмірі 3800,00 грн позивачем надано: Договір про надання правової допомоги від 04 вересня 2020 року, укладений між позивачем та адвокатом Зімніцькою О.О., Ордер на надання правничої (правової) допомоги від 07 вересня 2020 року серії СЕ №1011287, Додаткову угоду як додаток №1 до названого договору, Акт прийому-передачі виконаних робіт від 14 вересня 2020 року, Опис робіт (наданих послуг) за Договором про надання правової допомоги від 04 вересня 2020 року, квитанцію №80 від 14 вересня 2020 року про сплату позивачем адвокату 3800,00 грн із зазначенням у призначенні платежу «оплата послуг за договором про надання правової допомоги від 04 вересня 202 року».

Проаналізувавши вказані документи окремо та у їх сукупності, враховуючи наведені вище норми процесуального права, суд вважає підтвердженою сплату позивачем адвокату коштів у розмірі 3800,00 грн за надання професійної правничої допомоги.

Водночас, вирішуючи питання стягнення понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, суд звертає увагу і на те, що у додатковій постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» (заява 58442/00) вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що згідно Додаткової угоди як додатку №1 до Договору про надання правової допомоги від 04 вересня 2020 року та Опису робіт (наданих послуг) за Договором про надання правової допомоги від 04 вересня 2020 року, позивачем сплачено за такі дії адвоката: складання запитів – 200 грн за 1 запит; підготовка правової позиції, збирання доказів, аналіз судової практики та законодавства – 500 грн; складання позовної заяви до суду - 3000 грн; формування пакету документів для подання позову (в тому числі ксерокс) – 100 грн.

У зв`язку з цим варто зазначити, що дії щодо складання адвокатських запитів, а також щодо підготовки правової позиції, збирання доказів, аналізу судової практики та законодавства і є тими логічними та необхідними діями, які передують написанню позовної заяви та фактично входять до процесу підготовки та подання адвокатом в інтересах клієнта позову до суду, за що в даному випадку позивачем було сплачено адвокату 3000,00 грн. Тобто, названі послуги, за які сплачено 700,00 грн (200,00 грн за складання запитів + 500,00 грн за підготовку правової позиції, збирання доказів, аналіз судової практики та законодавства) фактично включаються у послуги з підготовки та подання даної позовної заяви.

Тому, стягненню підлягають витрати лише у розмірі 3000,00 грн.

Крім цього, безпідставними є вимоги про стягнення як витрат на правову допомогу коштів у розмірі 100,00 грн за формування пакету документів для подання позову (в тому числі ксерокс), оскільки вказані дії є необхідними та неминучими при зверненні особи до суду з позовною заявою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, приписами якого (зокрема, частина перша статті 161) встановлено процесуальний обов`язок позивача додати до позову його копії та копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи.

До того ж, матеріали прави не містять належних доказів на підтвердження понесення витрат за виготовлення копій позову та доданих до нього документів (ксерокс) саме у розмірі 100,00 грн.

Таким чином, оскільки заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи (така визначена як справа незначної складності та розглянута судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні, про що і просив позивач у позовній заяві) та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також зважаючи на те, що завлений позов підлягає частковому задоволенню, то стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3800,00 грн не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн за складання цієї позовної заяви до суду, які дійсно були фактичними та неминучими, є обґрунтованими та мають розумний розмір.

Керуючись статтями 132, 134, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо не донарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року №889, та індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.

Зобов`язати Військову частину 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, з урахуванням у складі грошового забезпечення для обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року №889, та індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Cтягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 лютого 2021 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач – Військова частина 2195 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) (вул. Герцена, 2-А, м. Чернівці, 58022, ЄДРПОУ 14321682).

Суддя О.П. Лелюк