Рішення № 94838289, 11.02.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2394/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким: визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо не своєчасного проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби; стягнути з Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 324808,50 гривень.

В обґрунтування позовних вимог та відповіді на відзив позивач вказував, що 31.07.2017 р. його було звільнено з військової служби, однак повний розрахунок при звільнені відбувся 28.10.2020 року. У зв`язку із вказаним, позивач стверджує, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідача слід зобов`язати виплатити йому середнє грошове забезпечення, яке становить 324808,50 гривень.

Відповідач у відзиві проти позову та запереченнях на відповідь на відзив зазначив про безпідставність заявленого позову та зазначив, що позивача виключено зі списків особового складу 31.07.2017 р., однак грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачу фактично виплачені 28.10.2020 року. Відповідач вказав, що на день звільнення позивача грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не нараховувалась і не виплачувалась, у зв`язку із відсутністю для цього законодавчих підстав. Відповідач стверджує, що вимога про виплату компенсації за невикористану відпустку у рік звільнення зі служби виникла тільки після прийняття Верховним Судом рішення від 21.08.2019 р., яка залишена в силі рішенням Верховного Суду від 16.06.2019 р. у зразковій справі №620/4218/18. Таким чином, відповідач вважає, що затримка розрахунку з позивачем при звільненні відбулась не з вини Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області.

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 23.11.2020 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.12.2015 року, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 02.02.2019 р., позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни. (а.с. 30-31).

Згідно з військовим квитком позивача встановлено, що позивач проходив військову службу управлінні Служби безпеки України в Чернівецькій області та був звільнений 31.07.2017 року. (а.с. 23-25).

Відповідно до листа управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 25.06.2020 р. повідомляється, що позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби було виплачено двома частинами – 26.07.2017 р. та 18.08.2017 р., грошова компенсація за не отримане речове майно – 22.12.2017 року. (а.с. 26).

Крім того, відповідно до листа управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 05.11.2020 р. повідомляється, що позивачу сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 р., виплачено 28.10.2020 р. в сумі 11157 гривень. (а.с. 27).

Матеріали справи містять довідку управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 28.05.2020 р., в якій повідомляється з про нараховану грошову компенсацію в сумі 28971,17 грн згідно довідки №21/21 від 31.07.2017 року. (а.с. 29).

До матеріалів справи додано довідку від 28.05.2020 р. про грошове забезпечення позивача за червень 2017 р. та липень 2017 року. (а.с. 28).

Мотивувальна частина

Позиція суду щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

В даному випадку судом розглядається адміністративна справа, спір у якій виник у зв`язку зі звільненням позивача з військової служби, тобто з публічної служби в розумінні пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування).

Відтак, під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії справ застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України як норми спеціального процесуального закону.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17, у постанові від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19.

Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, у справах щодо проходження публічної служби, звільнення з публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.

В аспекті наведеного варто зазначити і те, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Наведені вище судом висновки узгоджуються як із правовими позиціями суду касаційної інстанції щодо застосування вказаних норм матеріального та процесуального права, так і з позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду (зокрема, постанова від 28 травня 2020 року у справі №240/532/20).

Судом, під час вирішення питання про відкриття провадження по справі, встановлено, що розрахунок при звільненні з позивачем у повному обсязі відбувся 28.10.2020 р., при цьому до суду було подано позов 11.11.2020 р., що підтверджується відміткою пошти на конверті листа, направленого до суду з позовом. Таким чином, позивач звернувся до суду з даним позовом з дотриманням місячного строку, а тому доводи відповідача про порушення строку, встановленого у ст. 122 КАС України, є необґрунтованими та не приймаються судом.

Позиція суду щодо змісту спірних правовідносин.

До вказаних правовідносин суд застосовує положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За правилами встановленими ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно з ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Суд звертає увагу, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців в частині, що стосується саме порядку та умов визначення норми оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовано положеннями спеціального законодавства, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення ст. 116 та ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно з п.1 та п. 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу” від 15 січня 2004 р. N 44 (Постанова №44) цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного від 12.10.2020 р. по справі №600/984/20-а, яким визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року. Вказане рішення набрало законної сили 12.11.2020 року.

Чернівецький окружний адміністративний суд при розгляді вказаної адміністративної справи зробив висновки, що відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 №3551-ХІІ з 2015 року по 2017 рік.

Крім того, суд звертає увагу, що обов`язок роботодавця виплачувати компенсацію за невикористану відпустку у рік звільнення встановлено рішенням Верховного Суду від 16.06.2019 р. у зразковій справі №620/4218/18, в якій визнано протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати особі грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій.

Згідно з ч.2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Таким чином суд звертає увагу, що вказаними судовими рішення відповідачу було встановлено обов`язок нарахувати та виплатити позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій, при цьому відповідач не оскаржував рішення Чернівецького окружного адміністративного суду по справі №600/984/20-а, яке набрало законної сили 12.11.2020 року.

Як встановлено судом, позивача звільнено зі служби 31.07.2017 р., в той час як фактичний повний розрахунок при звільнені позивача проведений 28.10.2020 р. в сумі 11157 гривень на виконання рішення суду по справі №600/984/20-а .

З вказаного слідує, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки при звільнені.

Позиція суду щодо обчислення розміру середнього заробітку за час затримки при звільнені

Обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок №100).

Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців зі служби в органах Служби безпеки України.

Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, на підставі довідки про нараховане грошове забезпечення позивачу від 28.05.2020 р. про грошове забезпечення за останні 2 місяців перед звільненням, у червні-липні 2017 р. склало 16720,66 гривень. Протягом червня – липня 2017 р. було 61 календарних днів. Виходячи з вказаного, середньоденний заробіток позивача становить 274,11 грн (16720,66 / 61).

Позивачем заявлено період затримки при звільненні з 31.07.2017 р. по 28.10.2020 року. У вказаний період було 1185 календарних днів, а тому, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільнені, вважає позивач, становить 324820,35 грн (1185 х 274,11).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року №821/1083/17 вказала про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).

Судом встановлено, що виплачена позивачу 28.10.2020 р, на виконання рішення суду по справі №600/984/20-а, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить 11157 грн, що є значно меншою, ніж сума стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату такої компенсації, яка становить 324820,35 гривень.

З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, утворення вказаної заборгованості на підставі судового рішення по справі №600/984/20-а, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5578,50 грн. Вказана сума розрахована пропорційно до половини виплаченої 28.10.2020 р. позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Зазначена сума є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Таким чином, суд задовольняє частково позовні вимоги щодо обчислення розміру середнього заробітку за час затримки при звільнені.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме суд стягує з Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 5578,50 гривень.

Судові витрати

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250, 257 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо не своєчасного проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.

3. Стягнути з Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 5578,50 гривень.

4. В решті позову відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач: Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 20001786, вул. Шевченка, 1 А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58001).

Суддя Т.М. Брезіна