Рішення № 94836326, 12.02.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2021 року справа № 340/5627/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А1325 Міністерства оборони України (далі – військова частина) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання виплатити кошти,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з заявою до відповідача про визнання протиправною бездіяльності щодо виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період 2015 – 2017 роки.

Водночас, просив суд зобов`язати військову частину нарахувати та сплатити кошти і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У позові зазначив, що виплата грошової компенсації передбачена вимогами закону, а право на неї підтверджено рішенням Верховного Суду у зразковій справі.

Військова частина заперечила стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.26-31).

Стверджує, що згадана відпустка не може надаватись, як і виплачуватись компенсація за неї, в особливий період.

Водночас, зазначає, що діюче законодавство передбачає виплату компенсації при звільненні лише за щорічну основну відпустку.

Звертає увагу, що на день звільнення позивач не виказував жодних претензій матеріального характеру.

Ухвалою суду від 10 грудня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а.с.14-15).

Суд, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.

Встановлені судом обставини і факти, що стали підставами звернення.

Так, наказом військової частини від 22 червня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби з цієї ж дати (а.с.10).

Під час проходження військової служби у період з 2015 року по 2017 рік не надавалась відпустка як учаснику бойових дій (а.с.11).

Позивач отримав посвідчення учасника бойових дій 12 серпня 2015 року (а.с.9).

03 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, яка надається учаснику бойових дій (а.с.11).

07 листопада того ж року відповідач сповістив про відсутність підстав для прийняття наказу щодо виплати грошової компенсації (відсутність судового рішення) (а.с.11).

Юридична оцінка встановлених судом обставин і фактів справи.

Перш за все, спір стосується питань проходження військової служби.

Отже, відноситься до компетенції адміністративного суду.

Позивач прагне отримати грошову компенсацію, яку не виплатили при звільненні.

Військовослужбовець отримує грошове забезпечення, яке за своєю суттю є різновидом заробітної плати (плата за роботу).

Приписами частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон) встановлено, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, грошова компенсація за дні відпустки відноситься до одноразового виду грошового забезпечення.

Закон не встановлює строку звернення до суду щодо виплати компенсації за відпустку, яка відноситься до структури грошового забезпечення.

За таких обставин суд звертається до норм трудового законодавства.

Приписами частини 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тому, не поширюється строк звернення до суду щодо вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні відпустки, яка надається учаснику бойових дій.

Приписами частини 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

06 червня 2015 року набрали чинності зміни до Закону України «Про відпустки» (далі – Закон 2).

Закон 2 доповнено статтею 16-2 такого змісту: «Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».

Отже, у позивача виникло право на отримання такої відпустки за час служби у військовій частині у 2015 році (набуття спеціального статусу).

Приписами абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, компенсація виплачується за щорічні основні та щорічні додаткові відпустки.

Відпустка, компенсацію за яку просить стягнути позивач, відноситься до щорічних додаткових відпусток, оскільки надається кожного року.

Приписами статті 4 Закону 2 визначено види відпусток.

Приписами пункту 1 цієї норми права встановлено, що додаткова відпустка для учасників бойових дій відноситься до щорічної (інші додаткові відпустки, передбачені законодавством).

Закон 2 розділяє щорічні відпустки на основну і додаткові.

Щорічна відпустка – відпустка, яка надається щороку.

Таким чином, звільняючись з військової служби, у позивача виникло право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки, яка надається учаснику бойових дій.

Наявність такого права не ставиться в залежність з оголошенням в країні особливого періоду, а лише обумовлено сукупністю підстав: звільнення з військової служби і невикористання додаткової відпустки.

Такий правовий висновок поділяє і Верховний Суд у рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправну бездіяльність військової частини щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

Отже, позов в цій частині вимог належить задовільнити.

Приписами частини 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, відповідач розрахувався з позивачем при звільненні не в повному обсязі.

Несвоєчасна виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій обумовлена бездіяльністю військової частини, що вже визнав суд.

Її причини не впливають на вирішення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Строк затримки розрахунку при звільненні розпочався з 23 червня 2017 року.

Приписами частини 1 статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, у разі несвоєчасної виплати працівникові нарахованих коштів (не існує спору щодо суми) працедавець, сплачуючи заборгованість, має виплатити і середній заробіток.

Приписами частини 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, якщо існує спір щодо суми заборгованості (у тому числі щодо її існування) і позов задоволено судом у повному обсязі, то працедавець має визначити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а якщо позов задоволено частково, то питання про сплату заробітку вирішує суд.

Оскільки суд задовільнив позов про зобов`язання нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у повному обсязі, то у військової частини виник обов`язок визначити і виплатити середній заробіток за період з 23 червня 2017 року по день фактичного розрахунку.

Такий обов`язок виникне з дня набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Рішення суду про стягнення компенсації не є перешкодою у застосуванні приписів статті 117 КЗпП України, про що зроблено правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Отже, звернення в цій частині позовних вимог передчасне.

Тому, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині вимог.

Водночас, суд звертає увагу військової частини на наступне.

Обчислюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач має керуватись правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, який міститься у постанові від 26 червня 2019 року (право зменшити розмір середнього заробітку, врахувавши певні факти).

Підсумовуючи, суд зробив висновок про часткове задоволення позову.

Сторони не понесли судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовільнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1325 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, яка надається учаснику бойових дій, за період проходження служби у 2015-2017 роках, враховуючи грошове забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22 червня 2017 року).

Зобов`язати військову частину А1325 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 26621567, с.Дачне, Біляєвський район, Одеська область, 67625) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку, яка надається учаснику бойових дій, за період проходження служби у 2015-2017 роках, враховуючи грошове забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22 червня 2017 року).

В іншій частині позовних вимог відмовити у задоволенні.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Р.І. Брегей