Рішення № 94836203, 11.02.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/4762/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач: Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Дворцова, 9, код ЄДРПОУ 20001585)

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області (надалі – УСБУ в Кіровоградській області) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він проходив військову службу в органах Служби безпеки України. Наказом Голови Служби безпеки України №236-ОС від 02.03.2017 року він звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу УСБУ в Кіровоградській області 31.03.2017 року. Проте у день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, оскільки йому не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за нетримане речове майно та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій на загальну суму 126 720, 41 грн. Ці виплати проведені відповідачем зі значним порушенням строків, остання – 12.10.2020 року. Позивач стверджує, що відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за затримку розрахунку при звільненні, а тому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність УСЬУ в Кіровоградській області щодо непроведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

- стягнути з УСБУ в Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 545 034, 38 грн.;

Ухвалою судді від 28.10.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, не поширюються норми Кодексу законів про працю України. Наполягав на тому, що несвоєчасна виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки пов`язана з відсутністю бюджетних асигнувань. Заперечуючи свою вину у невиплаті позивачеві вказаних сум, а також бездіяльність у спірних правовідносинах, вказуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума є неспівмірною з сумами несвоєчасно виплачених йому грошових компенсацій, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягав на задоволенні позову, стверджуючи, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення, зупинення чи відстрочення виплат, а доцільність застосування норм трудового законодавства у спірних правовідносинах неодноразово підтверджена Верховним Судом. Також доводив, що заявлена ним до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованою, оскільки сума несвоєчасно виплачених йому відповідачем при звільненні коштів (126 720, 41 грн.) в 14 разів перевищує середньомісячну заробітну плату (офіційний макроекономічний показник) по Кіровоградській області, а виплата відповідачем кожної з трьох грошових компенсацій і допомоги була здійснена здебільшого зі значною затримкою.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 з 27.06.2006 року по 31.03.2017 року проходив військову службу в Службі безпеки України.

У період проходження військової служби позивач отримав статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 29.12.2015 року. (а.с. 24)

Наказом Голови Служби безпеки України №236-ОС від 02.03.2017 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Служби безпеки України за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "г" пункту 62 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та пунктом 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України. Наказом начальника УСБУ в Кіровоградській області №67-ос від 31.03.2017 року ОСОБА_1 з 31.03.2017 року виключено зі списків особового складу УСБУ в Кіровоградській області. (а.с. 17, 47)

Після звільнення позивачу 14.04.2017 року виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 93407, 48 грн., а 08.12.2017 року виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно у сумі 16138, 41 грн. (а.с. 18, 49)

У травні 2020 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до УСБУ в Кіровоградській області, оскаржуючи бездіяльність щодо невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. (а.с. 62 – 69)

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 року в адміністративній справі №340/1612/20 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність УСБУ в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.03.2017 року. Зобов`язано УСБУ в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.03.2017 року. (а.с. 19 - 21)

На виконання цього судового рішення відповідачем на рахунок позивача 12.10.2020 року зараховано кошти у сумі 17174, 52 грн. (а.с. 22, 25)

Позивач, вважаючи, що відповідач всупереч вимогам статті 116 КЗпП України у день звільнення 31.03.2017 року не провів з ним повний розрахунок, звернувся до суду з цим позовом, прохаючи стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року по 12.10.2020 року.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини стосуються питання проходження та звільнення з військової служби в Службі безпеки України та відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні позивача зі служби.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про Службу безпеки України" кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про Службу безпеки України" умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Закону України "Про Службу безпеки України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про Службу безпеки України" форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Пунктом 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з пунктом 68 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 року №1262/2007, днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України.

Позивач стверджує, що оскільки з ним при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу УСБУ в Кіровоградській області не було проведено повний розрахунок, а саме не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні, передбачена пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", грошова компенсація за неотримане речове майно, передбачена пунктом 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та грошова компенсація за невикористані ним дні додаткової відпустки, передбачена пунктом 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України, у вигляді відшкодування середнього заробітку за період з дня звільнення по день виплати останньої заборгованості.

Статтями 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму (частина 2 статті 116 КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 сформулював правовий висновок про те, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних військовослужбовцю сум на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Статтею 233 КЗпП України установлені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 надано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, та початку його перебігу.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що перебіг строку для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Матеріали справи свідчать, що одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 93407, 48 грн. виплачена позивачу 14.04.2017 року, грошова компенсація за неотримане речове майно у сумі 16138, 41 грн. виплачена йому 08.12.2017 року, а грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки у сумі 17174, 52 грн. виплачена на виконання рішення суду 12.10.2020 року. Тож відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку у виплаті вказаних сум протягом трьох місяців з дня їх фактичної виплати.

Такий висновок відповідає правовим позиціям щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі №802/28/16-а, від 20.06.2018 року у справі №823/761/17, від 25.07.2019 року у справі №2140/1471/18, від 09.08.2019 у справі №420/5793/18, від 30.06.2020 року у справі №360/4889/19, від 29.09.2020 року у справі №420/5945/19.

Оскільки позивач, звернувшись до суду з цим позовом у жовтні 2020 року, пропустив установлений частиною 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за неотримане речове майно, тому він не може обґрунтовувати порушення своїх прав діями та бездіяльністю відповідача, пов`язаними з несвоєчасною виплатою цих сум, та не вправі вимагати їх судового захисту.

У цьому спорі в межах строку, установленого частиною 1 статті 233 КЗпП, пред`явлено позовні вимоги, які стосуються дій та бездіяльності відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому спірними є правовідносини у цій частині вимог.

Відповідно до до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

До такого висновку дійшов Верховний Суд у судових рішеннях у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/3/19).

Оскільки чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, на день виключення зі списків особового складу військової частини, тому така грошова компенсація, яка виплачується у разі звільнення з військової служби, належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Як установлено судом, позивача виключено зі списків особового складу УСБУ в Кіровоградській області 31.03.2017 року у зв`язку зі звільненням у запас. У цей день відповідач не провів з позивачем повний розрахунок та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані ним у 2015-2017 роках дні додаткової відпустки, на яку він мав право як учасник бойових дій, що встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 року в адміністративній справі №340/1612/20. На виконання рішення суду в адміністративній справі №340/1612/20 цю грошову компенсацію виплачено позивачеві 12.10.2020 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Цей правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 року у справі №810/451/17, в яких зазначено, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак суд вважає, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується також на спірні правовідносини, що виникли в порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.

Вирішуючи спір, суд не вбачає підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні через невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, оскільки ця вимога вже вирішена судом в адміністративній справі №340/1612/20.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.

Відповідно до довідки №61/17/407 від 14.11.2020 року, наданої суду відповідачем, за останні два місяці перед звільненням з військової служби, а саме у лютому та березні 2017 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 12454, 33 грн. та 12454, 33 грн. відповідно. Тож виходячи із кількості календарних днів служби у ці місяці (28 + 31) середньоденний заробіток позивача складає 422, 18 грн. ((12454, 33 + 12454, 33 грн.): 59). (а.с. 50)

На період затримки виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а саме з 01.04.2017 року по 12.10.2020 року припадає 1291 календарних днів. Розрахований за правилами Порядку №100 середній заробіток за цей період становить 545034,38 грн. (422, 18 грн. х 1291), що в 31 раз перевищує суму грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (17174, 52 грн.), невиплатою якої у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Як свідчить надана відповідачем довідка №61/17/407 від 14.11.2020 року, у зв`язку зі звільненням з військової служби ОСОБА_1 було нараховано та виплачено такі суми: одноразова грошова допомога при звільненні – 93407, 48 грн., грошова компенсація за неотримане речове майно – 16138, 41 грн., оклад за військовим званням – 2715 грн., усього – 112260, 89 грн. (а.с. 49)

З урахуванням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 17174, 52 грн., загальний розмір виплат, належним позивачеві при звільненні, становить 129435, 41 грн. (112260, 89 грн. + 17174, 52 грн.), а частка грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у цих виплатах складає 13, 27 %.

Суд не включає в розмір простроченої заборгованості одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 93407, 48 грн. та грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 16138, 41 грн., оскільки на момент звернення до суду з цим позовом позивач втратив право вимагати стягнення середнього заробітку за затримку у виплаті вказаних сум.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц вказала, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц.

Визначаючи у цій справі розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд приймає до уваги, що на момент звільнення позивача з військової служби він не звертався до відповідача з вимогою виплатити належну йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Вирішення спору про нарахування та виплату цих сум у судовому порядку позивач ініціював лише у травні 2020 року, тобто через 3 роки після свого звільнення, що вплинуло на тривалість періоду затримки (прострочення) виплати сум компенсації. Суд також враховує розмір та істотність частки цих сум порівняно із загальним розміром сум, належних позивачу до виплати при звільненні, та сумою середнього заробітку, розрахованого за період затримки (прострочення) виплати сум компенсації.

За таких обставин суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17174, 52 грн., яка є рівноцінною сумі грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, несплатою якої у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Судові витрати сторонами у справі не понесені.

Керуючись статтями 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Дворцова, 9, код ЄДРПОУ 20001585) задовольнити частково.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17174, 52 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш