Рішення № 94836172, 12.02.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2021 року м.Київ № 320/13029/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №103230000725 від 19.10.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з 16 жовтня 2020 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказує, що 16.10.2020 року звернулася до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення пенсії згідно з п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (Список №1). Рішенням від 19.10.2020 року відповідач відмовив у призначенні пільгової пенсії у зв`язку із тим, що позивачка не досягнула пенсійного віку - 49 років. Позивачка не погоджується з даним рішенням, оскільки вона на момент звернення з відповідною заявою мала 31 рік 10 місяців 29 днів пільгового стажу та 54 роки 07 місяць 27 днів загального страхового стажу.

Щодо посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на недосягнення ОСОБА_1 пенсійного віку 49 років, представник позивачки вказує на те, що ГУ ПФУ у Київській області протиправно не враховує у своїй роботі Рішення Конституційного Суду № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020 року, у якому колегія суддів зазначає, що встановлення як додаткової умови для призначення пільгової пенсії досягнення збільшеного пенсійного віку для працівників, зазначених у пункті "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Окрім того, у позовній заяві вказується, що зміни, щодо збільшення пенсійного віку втратили чинність з 23.01.2020 року. Таким чином, на день звернення позивачки до відповідача ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пільгову пенсію по Списку №1 мають жінки після досягнення 45 років, при наявності спеціального стажу роботи.

Відтак, на переконання позивачки, рішення відповідача від 19.10.2020 року №1032300000725 є протиправним.

Ухвалою суду від 14.12.2020 року відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію мотивує тим, що відповідно на положень статей 1, 5, пункту 16 розділу ХV Закону № 1058-ІV до 01 січня 2018 року положення Закону № 1788-ХІІ застосовувалися в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, однак з 01 січня 2018 року пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, здійснюється відповідно до Закону № 1058-ІV. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки, які народились у період з 01.10.1973 року по 31.03.1974 року, після досягнення ними 49 років. Вік позивачки на момент звернення за призначенням пенсії становить 46 років. Так, надана відповідачем відмова є обґрунтованою та прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач матиме право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 після досягнення 49 років, за умови повторного звернення у строки передбачені чинним законодавством. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Позивачка не належить до категорії осіб, які мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Отже, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як спеціальний закон є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 з моменту набрання законної сили Законом України № 2148-VІІІ від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» - з 11 жовтня 2017 року. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1- р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюються на позивача.

З огляду на зазначене, відповідач вважає, що ГУ ПФУ у Київській області, приймаючи оскаржуване рішення діяло правомірно та в межах чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП – НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , виданим 28.02.2019 року органом №3218.

16.10.2020 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

На підтвердження спеціального трудового стажу позивачка додала до заяви: ID-картку №003036098; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; довідку про реєстрацію місця проживання особи від 06.03.2019; трудову книжку серії НОМЕР_3 ; довідки про роботу та про заробітну плату до 01.07.2000 за №47-31089 від 07.10.2020, №47-7390 від 07.10.2020 та за №6465 від 06.10.2020; документи, що підтверджують атестацію робочого місця за умовами праці: копію висновку державної експертизи умов праці №42 від 25.03.2011; копію наказу ДСП «Чорнобильська АЕС» №189 від 24.03.2011 про затвердження переліку робочих місць, професій та посад працівників ДСП ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1; копію Переліку робочих місць, професій і посад працівників ДСП ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1 (додаток до наказу №189 від 24.03.2011); копію наказу Державного підприємства «УЗФО Чорнобильської АЕС» №21 від 20.03.2012 про затвердження переліку робочих місць, професій та посад працівників ДП УЗФО ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1, з 11.01.2012; копію Переліку робочих місць, професій і посад працівників ДО УЗФО ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1 (додаток 1 до наказу №21 від 20.03.2012); копію висновку державної експертизи умов праці №30 від 22.03.2012; копію наказу Державного підприємства «УЗФО Чорнобильської АЕС» № 66 від 14.03.2016 про затвердження переліку професій і посад працівників ДП УЗФО ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1; копію Переліку професій і посад працівників ДП «УЗФО Чорнобильської АЕС», яким підтверджено право на пільгове забезпечення за Списком №1 (додаток до наказу №66 від 14.03.2016),копію висновку №30 від 16.03.2016 державної експертизи умов праці; копію наказу Державного підприємства «УЗФО Чорнобильської АЕС» №02 від 09.01.2018 про затвердження Переліку професій і посад працівників ДП «УЗФО Чорнобильської АЕС», яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1; копію переліку виробництв, професій і посад працівників ДП «УЗФО Чорнобильської АЕС», яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 (додаток до наказу №02 від 09.01.2018; копію листа Головного управління Держпраці у Київській області №42/4634 «Про результати проведення атестацій робочих місць»; копію наказу ДСП «Чорнобильська АЕС» №837 від 26.06.2019 про введення в дію доповнення до Переліку професій та посад працівників ДСП ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1; копію Доповнення №10 до Переліку професій та посад працівників ДСП ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 (додаток до наказу №837 від 26.06.2019; копію довідки Головного управління Держпраці у Київській області про стан дотримання законодавства про працю №КВ/75/88Д.

Рішенням № 103230000725 від 19.10.2020 року відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 1, 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), з огляду на відсутність у неї віку, встановленого другою частиною - 49 років.

У оскаржуваному рішенні відповідач вказує, що ОСОБА_1 для призначення пенсії надала довідки про підтвердження періодів пільгової роботи по списку №1, виданих ДСП «Чорнобильська АЕС» від 07.10.2020 №47-7390 за період роботи з 01.01.2010 по 30.09.2020 року, від 07.10.2020 №47-31089 за період роботи з 28.08.1995 по 31.12.2009 року. За наданими документами позивачка має загального стажу 54 років 07 місяців 27 днів, в тому числі робота за Списком №1 – 31 рік 10 місяців 29 днів.

Відтак, ГУ ПФУ у Вінницькій області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах саме у зв`язку з недосягненням позивачкою віку, визначеного статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - 49 років.

Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходив з такого.

Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у даному рішенні судом надається оцінка рішенню ГУ ПФУ у Київській області від 19.10.2020 року №103230000725 в межах заявлених позивачкою підстав позову, а саме щодо відмови відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 з мотивів відсутності у ОСОБА_1 необхідного пенсійного віку для призначення пенсії.

Відтак, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України №1058-IV від 09.07.2003 року "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, зокрема, жінки, дати народження яких припадали у період з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року набувають право на пенсію по досягненню віку 48 років 6 місяців.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII набув чинності з 01.04.2015 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 01.01.2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, після набуття чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII, яким текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;

45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;

46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;

46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;

47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;

47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;

48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;

48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;

49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;

49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;

50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII наведені вище норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII.

Правила згаданих Законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII".

Пунктом першим резолютивної частини цього Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року за № 213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини даного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

" На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам".

Відносно позивачки норми Закону №1788-ХІІ та Закону № 1058-IV містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII та 48 роки 6 місяців за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII.

Так, на момент звернення до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення пенсії (16.10.2020 року) позивачці виповнилось 46 років 6 місяців, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 .

Зважаючи на ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

При цьому суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 року №1-р/2020, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Конституційний Суд України визнаючи такими, що не відповідають Конституції України окремих положень Закону №1788-ХІІ та вказав, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч. 2 ст. 77 КАС України.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані ГУ ПФУ у Київській області у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявниці Закону. Тобто, приймаючи рішення щодо призначення пенсії позивачці на пільгових умовах (Список №1) відповідач мав би керуватись положеннями статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ.

Отже, посилання відповідача на відсутність у ОСОБА_1 необхідного пенсійного віку 49 років, у рішенні від 19.10.2020 року №103230000725, як на підставу для відмови позивачці у призначенні пенсії, є протиправним.

При цьому, зважаючи на те, що спірне рішення є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати спірне рішення.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії".

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права. Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити і виплачувати ОСОБА_1 пільгову пенсію за Списком № 1 згідно з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" починаючи з 16.10.2020 року, суд вказує таке.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Крім того у даному спорі суд не обраховує стаж роботи позивача, що виключає можливість зобов`язання відповідача призначити позивачеві пільгову пенсію, оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи судом не досліджувалось питання наявності у позивача загального та спеціального трудового стажу, а обов`язковою передумовою призначення пенсії на пільгових умовах є наявність визначеного законом як загального, так і спеціального стажу.

Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання ГУ ПФУ в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом, а також рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), а відтак позовні вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком па пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 16.10.2020, не підлягають задоволенню.

Правову позицію, щодо вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи положення частин 1 і 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Київській області суму судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частин 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями частини четвертої статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як убачається з позовної заяви, сумою, яку позивачка просить включити до складу судових витрат по оплаті послуг адвоката, пов`язаних з розглядом справи, є 3000,00 грн.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, заявником було надано: договір про надання правової допомоги від 27.11.2020, рахунок-фактуру від 27.11.2020 року та квитанцію 0.0.1927694937.1 від 02.12.2020 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини шостої статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Дослідивши надані позивачем докази понесених судових витрат на правничу допомогу, суд вважає, що ця вимога є цілком обґрунтованою та базується на принципі адміністративного судочинства - відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Тому, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., понесені позивачем на правничу допомогу, яка надавалась адвокатом при підготуванні позову до суду.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ – 22933548) №103230000725 від 19.10.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії (код РНОКПП – НОМЕР_1 ) за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ – 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (код РНОКПП – НОМЕР_1 ) від 16.10.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП – НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ – 22933548) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок грн.) 80 коп. та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.