Рішення № 94836167, 12.02.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2021 року справа №320/4714/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішень.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування:

- податкових повідомлень-рішень від 07.05.2019 №№0004831303, 0004801303, 0004811303;

- вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0004781303 від 07.05.2019;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.05.2019 №0004791303;

- рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 07.05.2019 №0004821303.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що відповідач за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 дійшов висновку про здійснення позивачем у період 2011-2013 роки підприємницької діяльності з продажу об`єктів нерухомого майна, внаслідок чого дохід, отриманий від такої діяльності, підлягає оподаткування за ставкою, визначеною для фізичної особи-підприємця. Крім того, контролюючий орган зазначив, що позивач є платником податку на додану вартість, та єдиного соціального внеску, а тому повинен сплачувати відповідні зобов`язання та подавати звітність, чого ним зроблено не було.

Позивач не погоджується з такими висновками контролюючого органу та стверджує, що він при здійсненні операцій з купівлі-продажу нерухомого майна виступав як фізична особа без статусу підприємця та сплатив податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5%, а тому у нього не виникло обов`язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб за ставкою, встановленою для фізичних осіб-підприємців, податку на додану вартість та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також подання відповідної податкової звітності за 2011-2013 роки. При цьому позивач зауважує, що здійснення підприємницької діяльності є правом, а не обов`язком фізичної особи, а органи державної податкової служби не вправі визнавати осіб суб`єктами підприємництва без відповідного волевиявлення, покладаючи таким чином додаткове податкове навантаження та обов`язки з подання звітності.

Також позивач посилається на порушення відповідачем порядку проведення перевірки, оскільки наказ про призначення перевірки від 13.02.2019 №281 не був вручений йому до початку проведення перевірки, що є підставою для висновку про протиправність проведення перевірки.

Крім того, позивач зауважив, що протиправність дій контролюючого органу щодо проведення перевірки також підтверджується тим, що така перевірка була проведена поза межами строків, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 контролюючий орган дійшов висновків про порушення позивачем ряду вимог чинного законодавства, на підставі яких були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, рішення та вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Так, в ході перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 здійснює діяльність з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках, яка спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та яка здійснюється з метою отримання прибутку, що за своєю суттю є підприємництвом. Оскільки позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, він не подавав декларації про майновий стан і доходи за 2011-2013 роки, звітність з єдиного соціального внеску та не здійснював сплату податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору у розмірах, передбачених до сплати фізичною особою-підприємцем, чим порушив вимоги податкового законодавства.

Відповідач також наголосив на тому, що посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області було дотримано порядок призначення та проведення відповідної перевірки та не допущено жодних процедурних порушень, оскільки копія наказу від 13.02.2019 про проведення перевірки з 21.02.2019 була направлена на адресу позивача 13.02.2019, тобто до її початку, що відповідно до положень статті 79 Податкового кодексу України є достатньою передумовою для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Усною ухвалою суду від 25.06.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засіданні, замінено відповідача – Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області, на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Київській області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №320/4712/20, яка розглядається Київським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 провадження у справі було поновлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотань Головного управління Державної податкової служби у Київській області про залишення позову без розгляду.

Усною ухвалою суду від 02.02.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засіданні, вирішено закрити підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті й той же день.

Присутній у судовому засіданні 02.02.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 02.02.2021 представник відповідача проти позову заперечував та проси суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Присутні у судовому засіданні 02.02.2021 представники сторін заявили клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи клопотання сторін, усною ухвалою суду від 02.02.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області 28.03.2001 (т.1, а.с.73-77).

13.02.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято наказ №281, яким встановлено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) з 21.02.2019, тривалістю 5 робочих днів (т.1, а.с.20).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі вказаного наказу у період з 21.02.2019 по 27.02.2019 посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатом якої було складено акт від 06.03.2019 №172/10-36-13-03/ НОМЕР_2 (т.1, а.с.24-47).

У вказаному акті зазначено, що відповідно до наданої інформації Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, яка наведена у листі від 28.11.2018 №10/10-66/2811/02, фізична особа ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків та зблокованих індивідуальних житлових будинків, на підставі декларацій про готовність та експлуатацію об`єктів, які належить до ІІІ категорії складності, виданих Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області в м.Ірпінь та смт.Ворзель Київської області за наступними адресами:

- АДРЕСА_1 (декларація №КС14312169205);

- АДРЕСА_1 (декларація №КС14312100443);

- АДРЕСА_2 (декларація №КС14311017290).

Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 набув у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він безпосередньо виступає, після введення об`єктів нерухомості в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами.

Згідно наявних декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, генеральними підрядниками будівництва є ТОВ "Будівельна компанія Профрембуд" та ТОВ "Стройбудторг".

У подальшому ОСОБА_1 реалізовувались об`єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.

Посадові особи контролюючого органу зазначили, що згідно інформації, розміщеної в мережі Internet на офіційному веб-сайті компанії забудовника Linevich Group (Linevichgroup.com.ua), багатоквартирні житлові будинки в м.Ірпінь належать до ЖК "Полтавський двір".

Згідно інформації, наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка в АДРЕСА_1 , на якій відбулось будівництво ЄК "Полтавський двір" належала ОСОБА_1 на підставі прав власності.

Згідно з відомостями, які містяться в центральній базі даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 фізичною особою- платником податків ОСОБА_1 отримано дохід від реалізації нерухомого майна за ознакою доходу "104" - частина доходів від операції з продажу (обміну) об`єктів нерухомого всього у сумі 18288688,00 грн., у тому числі за 2011 р. - 230000,00 грн., за 2012 р. - 13635251,00 грн. та за 2013 р. - 4423437,00 грн.

Відповідно до інформації, яка міститься в інтегрованих картках ІС "Податковий блок", встановлено, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об`єктів нерухомого майна фізичними особами - покупцями до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу відповідно до пункту 172.5 статті 172 Податкового кодексу України не сплачувались.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що відповідно до наявної податкової інформації фізична особа-платник податків ОСОБА_1 здійснював продаж даних об`єктів, замовником будівництва яких він виступав, що, на переконання контролюючого органу, підтверджує, що діяльність позивача спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу.

Відповідач зауважив, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємницькою, а суб`єкт підприємництва - підприємцем.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою правильності визначення загального оподаткованого доходу, отриманого ОСОБА_1 від провадження підприємницької діяльності у 2011-2013 роках встановлено його заниження всього у сумі 18288688,00 грн., у т.ч. за 2011 р. - 230000,00 грн., за 2012 р. - 13635251,00 грн. та за 2013 р. - 4423437,00 грн.

Посадові особи контролюючого органу зазначили, що з метою отримання інформації та її документального підтвердження щодо отримання доходу від продажу об`єктів нерухомого майна та понесених для його отримання витрат фізичній особі - платнику податків ОСОБА_1 направлено письмовий запит від 22.02.2019 №4803/К/10-36-13-03. Станом на дату складання акта будь-які документи для проведення перевірки від позивача не надходили.

Перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2011-2013 роки, що підлягає сплаті до бюджету фізичною особою- платником податків ОСОБА_1 , встановленого його заниження всього у сумі 3101490,56 грн., у т.ч. за 2011 р. -36841,00 грн., за 2012 р. - 23185417,47 грн. та за 2013 р. - 749231,19 грн., чим порушено вимоги п.177.1, 177.2 ст.177 Податкового кодексу України.

В акті перевірки вказано, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки встановлено заниження загального оподатковуваного доходу, що призвело до не нарахування та не сплати єдиного соціального внеску.

Так, ОСОБА_1 занижено єдиний соціальний внесок за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 в розмірі 221561,95 грн., у т.ч. за 2011 р. - 62218,17 грн., за 2012 р. - 77731,15 грн. та за 2013 р. - 81612,63 грн.

На підставі викладеного в акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 таких вимог чинного законодавства:

- підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2011-2013 роки;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, в частині ненадання позивачем книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність;

- пунктів 177.1-177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за 2011-2013 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 3101490,56 грн., у т.ч. за 2011 р. - 36841,60 грн., за 2012 р. - 2315417,47 грн., за 2013 р. - 749231,49 грн.;

- пункти 2, 9 та 11 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання позивачем звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2011-2013 роки;

- абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статі 8, частини другої статті 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 221561,95 грн., у т.ч. за 2011 р. - 62218,17 грн., за 2012 р. - 77731,15 грн. та за 2013 р. - 81612,63 грн.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області були прийняті такі документи:

- податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №004831303, яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 3876863,20 грн., з яких 3101490,56 грн. - податкове зобов`язання та 775372,64 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.1, а.с.48);

- податкове повідомлення-рішення від 07.05.2020 №0004801303, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. (т.1, а.с.49);

- податкове повідомлення-рішення від 07.05.2020 №0004811303, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. (т.1, а.с.50);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2020 №Ф-0004781303, яким позивачу встановлено до сплати недоїмку у розмірі 221561,95 грн. (т.1, а.с.51);

- рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановлено формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 07.05.2019 №0004821303, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 510,00 грн. (т.1, а.с.52);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.05.2019 №0004791303, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 110780,98 грн. (т.1, а.с.53).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних документів, позивач звернувся з даним позовом про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Так, відповідно до статті 62 Податкового кодексу України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту статті 78 Податковий кодекс України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;

При цьому, пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно з пунктами 79.1-79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 79.3 статті 79 ПК України передбачено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Як зазначено вище, документальна позапланова невиїзна перевірка позивача, за результатами якої було складено акт від 06.03.2019 №172/10-36-13-03/ НОМЕР_2 та прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій, була проведена на підставі наказу Головного управління ДФС у Київській області від 13.02.2019 №281 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 )" (т.1, а.с.20).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у Київській області від 13.02.2019 року №281 “Про проведення документальної позапланової невинної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 )”.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 у справі 320/4712/20 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Київській області від 13.02.2019 року №281 “Про проведення документальної позапланової невинної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 )”.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2021 повернуто Головному управлінню ДПС у Київській області апеляційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2020.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 у справі 320/4712/20 набрало законної сили 13.01.2021.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Київській області від 13.02.2019 року №281, на підставі якого була проведена перевірка позивача та за результатами якої контролюючий орган дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 відповідних норм законодавства та прийняв спірні податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій.

У свою чергу, визнання у судовому порядку протиправним та скасування наказу про призначення перевірки свідчить про неправомірність такої перевірки та тягне за собою протиправність усіх рішень контролюючого органу, прийнятих за результатами такої неправомірної перевірки.

Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №821/1157/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 79615550), у якій зазначено, що порушення контролюючим органом вимог Податкового кодексу України щодо призначення та проведення перевірки платника податків призводить до відсутності правових наслідків такої.

Крім того, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 87929522) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо платник податків посилається на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень, то таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Таким чином, оскільки судовим рішенням встановлено протиправність призначення контролюючим органом перевірки на підставі наказу від 13.02.2019 року №281, суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій також є протиправними.

При цьому, незважаючи на наведені вище обставини, які є самостійною підставою для задоволення позову у цій справі у повному обсязі, суд вважає за необхідне надати правову оцінку і щодо суті виявлених контролюючим органом під час перевірки порушень, з приводу чого зазначає таке.

Судом встановлено, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області були видані ОСОБА_1 як замовнику будівництва декларації про готовність об`єкта до експлуатації на такі об`єкти:

- два зблокованих індивідуальних житлових будинки за адресою: АДРЕСА_2 (загальна площа 1061,7 кв. м., кількість поверхів - 4) (декларація від 15.07.2011 №КС14311017292) (т.1, а.с.175-181);

- багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 3886,00 кв.м., кількість поверхів - 9 та мансарда); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Профрембуд" (декларація від 19.09.2012 №КС14312169205) (т.1, а.с.98-102);

- багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 (загальна площа 2478,90 кв.м., кількість поверхів - 6); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройбудторг (декларація від 08.06.2012 №КС143121000443) (т.1, а.с.103-106).

Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Internet, на яку посилається відповідач у акті перевірки, за вищевказаними адресами в м.Ірпінь належать до ЖК "Полтавський двір".

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 було зареєстровано права власності на такі об`єкти:

- АДРЕСА_3 , 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 45, 46, 47, 48, 49, 51, 50, 52, 53, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 76, 78, 79,

- АДРЕСА_3 , 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44,

- АДРЕСА_4 , 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 11, 12, 13 14, 15, 16, 17 (т.2, а.с.16-114).

Як вбачається з акту перевірки ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу здійснив продаж квартир за адресами: АДРЕСА_5 та АДРЕСА_2 .

Дані обставини підтверджується позивачем.

ОСОБА_1 за операціями з купівлі-продажу квартир під час нотаріального посвідчення угод було здійснено сплату податку на доходи фізичних осіб, про що свідчать відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 (т.1, а.с.221-225). При цьому податок був сплачений за ставкою 5% від суми вартості кожного об`єкта нерухомого майна.

В акті перевірки зазначено, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, а тому діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб`єкт підприємництва - підприємцем, внаслідок чого у останнього виникали обов`язки щодо подачі податкової звітності, сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску та військового збору саме як у фізичної особи-підприємця, а не фізичної особи – громадянина.

Однак, з таким висновком відповідача суд в повній мірі погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус “фізична особа-підприємець” сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.

Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

У той же час суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, стає суб`єктом підприємництва після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 Господарського кодексу України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

Статтею 58 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа – підприємець у порядку, визначеному законом.

При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З позиції Європейського Суду принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (“Лелас проти Хорватії” заява N 55555/08 від 20.05.2010, і “Тошкуце та інші проти Румунії” заява N 36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (“Онер`їлдіз проти Туреччини” та “Беєлер проти Італії”). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (“Лелас проти Хорватії”).

На підставі вище зазначеного, суд зазначає, що законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь-якого суб`єкта владних повноважень (в даному випадку органу ДПС). Вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.

Суд зауважує, що ОСОБА_1 не є та ніколи не був зареєстрованим як фізична особа-підприємець (суб`єкт господарювання), а тому оподаткування його доходів має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків - фізичних осіб, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2020 року у справі №810/1963/18, з посиланням на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 27 лютого 2018 у справі №826/1513/17, зауважив, що право платника податків зареєструватися фізичною особою-підприємцем не може бути обов`язком; платник податку - фізична особа не повинен сплачувати податки в розмірі, встановленому для фізичної особи-підприємця.

Вказаний правовий висновок Верховного Суду підлягає обов`язковому врахуванню у цій справі, спірні правові в якій є подібними.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період, що охоплювався проведеною документальною перевіркою (2011 - 2013 роки) регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до пункту 172.1 статті 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Пунктом 172.2 статті 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5%.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва.

У відповідності до пункту 172.3 статті 172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно з п. п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Отже, відповідальність за порушення норм Кодексу в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.

Нормами пункту 18.1 статті 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до пункту 172.4 статті 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Згідно з підпунктом “а” пункту 172.5 статті 172 ПК України (у редакції до 06.08.2011) сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи: особою, що продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни;

Відповідно до підпункту “а” пункту 172.5 статті 172 ПК України (у редакції з 06.08.2011) сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов`язок щодо сплати податку на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов`язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

У розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є приватні нотаріуси, які посвідчували договори купівлі-продажу об`єктів житлової нерухомості. При цьому до кожного договору купівлі-продажу, вчиненого позивачем, долучено відповідні розрахункові документи (квитанції), які підтверджують сплату ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна згідно з п.167.2 ст.167 ПК України.

Вказана обставина про сплату ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна вказується в самому акті перевірки від 06.03.2019 №172/10-36-13-03/ НОМЕР_2 .

Саме в такому порядку здійснювалося визначення та сплата податкових зобов`язань за наслідками оподаткування операцій по продажу позивачем в 2011-2013 роках об`єктів нерухомого майна.

У свою чергу відповідач вважає застосування позивачем такого порядку визначення податкових зобов`язань неправомірним посилаючись на те, що діяльність ОСОБА_1 з продажу нерухомості містить ознаки підприємницької діяльності, а тому має застосовуватися ставка податку, що визначена статтею 177 ПК України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції до 06.08.2011) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції з 06.08.2011) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції з 28.04.2012) визначено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції з 05.07.2012) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті.

Пунктом 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З аналізу наведених вище норм податкового законодавства вбачається, що розмір ставки податку та порядок сплати визначається в залежності від статусу такого платника, що є відмінними для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, положення статті 177 ПК України застосовуються виключно щодо фізичних осіб-підприємців.

Як уже наголошувалося судом вище, ОСОБА_1 є фізичною особою та не зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця. Усі договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна укладалися ним саме як фізичною особою, у зв`язку з чим висновок податкового органу про порушення позивачем п.177.2 ст.177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб є помилковим, оскільки за відсутності факту реєстрації ОСОБА_1 в якості фізичної особи-підприємця, норми цієї статті до нього застосованими бути не можуть.

Посилання відповідача на те, що діяльність позивача щодо продажу об`єктів нерухомості має ознаки підприємницької, не спростовує той факт, що ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Заборони щодо продажу фізичними особами протягом року більше як одного об`єкта нерухомого майна діюче законодавство не передбачає, а лише встановлює для цього відповідний режим оподаткування, передбачений статтею 172 ПК України, який в даному випадку позивачем був дотриманий.

Крім того, суд звертає увагу на те, що постановою слідчого з ОВС відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Київській області Бабич Анни Валеріївни закрито кримінальне провадження №32018110200000013, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочате 14.05.2018 в частині умисного ухилення від сплати податків громадянином ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діяннях складу кримінального правопорушення (т.1, а.с.69-70).

За таких обставин суд визнає доведеною ту обставину, що у період 2011-2013 р.р. ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність, не був зареєстрований як фізична особа-підприємець і в його діях відсутні ознаки провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання, а акт перевірки не містить доказів провадження ОСОБА_1 господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.

Отже, порушення вимог ст. 177 ПК України в діях позивача відсутнє, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004831303 є протиправним.

Стосовно висновків контролюючого органу щодо порушень ОСОБА_1 вимог п.п.49.18.5 п.49.18 ст.49 ПК України, яким передбачено обов`язок подання податкових декларацій для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, суд звертає увагу на те, що вказана норма застосовується виключно щодо фізичних осіб-підприємців, до яких ОСОБА_1 не відноситься, що виключає можливість застосування до позивача правових наслідків порушень вказаних норм права.

Так, відповідно до підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно з пунктом 179.2 статті 179 Податкового кодексу України відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

Оскільки в силу вимог наведеної норми у позивача відсутній обов`язок щодо подання податкової декларації, нарахування на підставі податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004801303 штрафних (фінансових) санкцій на суму 510,00 грн. за порушення підпункту 49.18.5 пункту 49.18, пункту 49.2 статті 49, пункту 177.11 статті 177 ПК України є необґрунтованим.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004811303, яке прийнято на підставі висновків акта перевірки про порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України у зв`язку з ненаданням Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, суд зауважує таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З огляду на відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця та відсутність обов`язку щодо набуття такого статусу в імперативному порядку, суд вважає, що у ОСОБА_1 не виникло обов`язку по веденню Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці, що свідчить про безпідставність нарахування позивачу штрафних санкцій на підставі податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004811303.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.2, п.9, п.11 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012-2018 роки, а також порушення вимог абз. 1 п. 2 ч. 1 ст.7, п. 11 ст.8, ч. 2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464 визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до частини 11 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця і підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, визначеного п.4 ч.1 ст.1 Закону №2464, яка дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як встановлено в Акті перевірки, висновок контролюючого органу про заниження ОСОБА_1 суми нарахувань по єдиному соціальному внеску ґрунтується на тому, що позивачем було занижено оподатковуваний дохід, тобто підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2019 №Ф-0004781303 та рішень про застосування штрафних санкцій від 07.05.2019 №0004821303 та №0004791303 слугували твердження податкового органу про заниження суми чистого оподаткованого доходу, отриманого від підприємницької діяльності за 2011-2013 роки за здійснену ним діяльність як фізичної особи-підприємця, оцінку чому було надано судом вище.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, беручи до увагу встановлені судом обставини відсутності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, і, як наслідок, статусу платника єдиного внеску, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2019 №Ф-0004781303 та рішень про застосування штрафних санкцій від 07.05.2019 №0004821303 та №0004791303.

Крім того, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

За правилами пп. 102.2.1 п. 102.2 ст. 102 ПК України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.

Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов`язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та штрафних санкціях за відсутності у нього визначеного законом статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Суд вважає за необхідне звернути особливу увагу на те, що згідно пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1 фінансова; 111.1.2 адміністративна; 111.1.3 кримінальна.

Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає санкцію за таке порушення у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Отже, у разі встановлення факту провадження фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як фізичної особи-підприємця настає відповідальність, передбачена законодавством.

Суд зазначає, що положення діючого законодавства в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи чи взагалі припускали можливість нарахування податкових зобов`язань фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання, що узгоджується, як зазначено вище, із правовою позицією викладеною у постанові від 25 травня 2020 року у справі №810/1963/18, правовідносини у якій є подібними до справи №320/3865/19.

Окрім того, суд зазначає, що у даному випадку нарахування контролюючим органом податкових зобов`язань в будь-якому випадку не може вважатись обґрунтованим та правомірним, оскільки існують вимоги щодо визначення бази оподаткування, яку фактично визначити не можливо, у зв`язку із відсутністю відомостей про склад та розмір витрат позивача, пов`язаних із здійсненою діяльністю. При цьому, визначення податкового зобов`язання виключно виходячи з розміру доходу є абсолютно необґрунтованим втручанням в майнові права позивача, а відтак охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Також при вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час розгляду справи було сплачено судовий збір на суму 10510,00 грн., що підтверджується квитанціями від 04.06.2020 №10026/12 на суму 840,80 грн. (т.1, а.с.79) та від 08.06.2020 №10026/846 на суму 9669,20 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області, становить 10510,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004831303.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004801303.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004811303.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.05.2019 №0004791303.

6. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 07.05.2019 №0004821303.

7. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2019 №Ф-0004781303.

8. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) судовий збір у сумі 10510,00 грн. (десять тисяч п`ятсот десять грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03680, м.Київ, вул.Народного Ополчення, буд.5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.