Рішення № 94835953, 29.12.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року 320/4573/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.12.2019 №КВ1774/1359/АВ/ТД/ФС-684.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.02.2020 у справі №369/16124/19 її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн., а тому накладення на неї штрафу постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.12.2019 №КВ1774/1359/АВ/ТД/ФС-684 за те саме правопорушення суперечить статті 61 Конституції України, оскільки за одне і те саме правопорушення не можна притягувати більше одного разу.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем у спірних правовідносинах було порушено вимоги ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, а саме допущення працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору, внаслідок чого Управлінням згідно ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України правомірно застосовано штраф у розмірі 375570 грн.

Відповідач звертає увагу на те, що факт допуску позивачем до роботи працівників без належного оформлення трудових відносин підтверджується зібраними в ході інспекційного відвідування матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 зупинено провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 поновлено провадження у справі та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована як фізична особа-підприємець 04.10.2010, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 23390000000010837, про що свідчить копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.03.2013.

У період з 22.10.2019 по 11.11.2019 інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області Романюком В.Р. на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 21.10.2019 №1774, наказу Головного управління Держпраці у Київській області "Про проведення інспекційних відвідувань" від 21.10.2019 №5183 проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин за місцем здійснення діяльності: АДРЕСА_1 , магазин продуктових товарів " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

У ході інспекційного відвідування відповідачем було встановлено порушення статей 21, 24 Кодексу законів про працю України, яке полягає у тому, що позивач використовувала найману працю трьох працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вищезазначені порушення зафіксовані в Акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 11.11.2019 №КВ1771/1359/АВ, який був складений за результатами інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

За результатами розгляду акта інспекційного відвідування від 11.11.2019 №КВ1771/1359/АВ щодо порушень позивачем законодавства про працю, Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.12.2019 №КВ1774/1359/АВ/ТД/ФС-684, якою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 375570,00 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п. 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За приписами п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (надалі - Порядок), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/ невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

За змістом п. 10 Порядку постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Також, частиною третьою статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення передбачено, що фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із частиною першою статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою - четвертою та сьомою статті 41 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 265 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП).

Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, як частиною другою статті 265 КЗпП України, так і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28.12.2014 №77-VIII.

Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців у вигляді штрафу в розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті, зокрема запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

Ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Позивач вважає, що притягнення її до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги:

(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;

(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;

(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;

(г) суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;

(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.

Водночас положення абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

З урахуванням вищенаведених ознак, а також пріоритетності тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб`єкта приватного права, правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.02.2020 у справі №369/16124/19 притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.41 КпАП України у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 14.02.2020.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець допустила порушення ч. 3 ст. 41 КпАП України, а саме допустила до роботи трьох працівників без укладення з ними трудового.

Таким чином, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області було притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 41 КУпАП, що має тотожний характер з ч. 2 ст. 265 КЗпП (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Норми статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначають підстави звільнення від доказування, серед яких вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи те, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.02.2020 у справі №369/16124/19, яка набрала законної сили 14.02.2020, встановлено факт допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи трьох працівників без оформлення трудового договору (контракту), суд вважає це обставиною, що не потребує доказування.

Отже, суд вважає доведеним факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого, крім ч. 3 ст. 41 КУпАП, також абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, а саме: допуску до роботи працівника без оформлення трудового договору (контракту).

Накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення такою ж постановою Головного управління Держпраці у Київській області від 10.12.2019 №КВ1774/1359/АВ/ТД/ФС-684 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Зазначена позиція узгоджується з правовою позицією, що викладена у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі №814/2156/16, від 03 жовтня 2019 року у справі №813/6082/15, від 22 квітня 2019 року у справі №806/2143/18 та від 24 грудня 2019 року у справі №0540/5974/18-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

У силу положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Під час розгляду справи відповідач не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, які спростовували б твердження позивача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3755,70 грн., що підтверджується квитанцією від 13.03.2020 №0.0.1646858423.1.

Проте, під час розгляду справи позивачем подано до суду заяву про відмову у частині стягнення з Головного управління Держпраці у Київській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору в сумі 3755,70 грн.

Відповідно до частини 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевказану заяву позивача, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.12.2019 №КВ1774/1359/АВ/ТД/ФС-684.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.