Рішення № 94835925, 11.02.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2021 р. справа № 300/3485/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №223-УБД від 10.11.2020, зобов`язання повторно розглянути заяву від 09.10.2020 та зобов`язання Микуличинську сільську раду Яремчанської міської ради Івано-Франківської області надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач 1, Головного управління Держгеокадастру в області, Головне управління), Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (надалі по тесту також - відповідач 2, сільська рада, Микуличинська сільська рада) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в області №223-УБД від 10.11.2020 (надалі по тексту також – оскаржуване рішення), зобов`язання повторно розглянути заяву від 09.10.2020 та зобов`язання сільську раду надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в силу вимог пункту 14 частини 1 статті 12 Закону України ‘‘Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту’’ та на підставі положень статей 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України (надалі по тексту також – ЗК України), ОСОБА_1 як учасник бойових дій, який брав участь у антитерористичній операції (надалі по тексту також – учасник АТО), наділений першочерговим правом на відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного та у відповідності до пункту ‘‘б’’ частини 1 статті 121 ЗК України, позивач 09.10.2020 подав відповідача 1 заяву про надання дозволу розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства, шляхом безоплатної передачі йому земельних ділянок із земель державної загальною площею 8,6285 га (кадастровий номер 2611091501:15:001:0001), яка розташована за межами населеного пункту с. Микуличин Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Надвірнянського району. Проте, Головним управлінням Держгеокадастру в області протиправно, в порушення норм статті 118, 122 ЗУ України оскаржуваним наказом №223-УБД від 10.11.2020 відмовлено ОСОБА_1 у його клопотанні (заяві) з необґрунтованих підстав, які не відповідають вимогам частини 7 статті 118 ЗК України. За доводами позивача, мотив відмови щодо ‘‘розташування земельної ділянки, зазначеної на графічних матеріалах, суперечить раціональному використанню та охороні земель’’, ‘‘місце розташування земельної ділянки не відповідає генеральному плану, оскільки земельна ділянка, зазначена на графічних матеріалах, розташована в зоні садибно-житлової забудови’’ і ‘‘земельна ділянка є громадським пасовищем та перебуває у користуванні громадян для сінокосу та випасання худоби’’, є такими, що не відповідають дійсному стану справ.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 04.12.2020 відповідно до статей 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також – КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні (а.с.22-23).

На виконання вимог пункту 5 резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження від 04.12.2020, через канцелярію Івано-Франківського оружного адміністративного суду, 10.12.2020 позивачем надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо відсутності реєстрації відповідного речового права за ОСОБА_1 (а.с.27- 28, 29).

Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 18.12.2020 (а.с.32-38, 39-55). У відзиві відповідач 1 просив суд відмовити в задоволенні позову, оскільки Головним управлінням на адресу Микуличинської сільської ради було скеровано лист ‘‘Про погодження надання земельних ділянок’’ від 15.10.2020 за №18-9-0.331-5884/0/2-20, за результатами розгляду якого сільською радою надано відповідь від 16.10.2020 №270-02-11 про те, що остання не погоджує передачу вищезазначеної земельної ділянки, оскільки така вже більше 20 років перебуває у користуванні жителів с. Микуличин та використовується для сінокосіння та випасання великої рогатої худоби і овець. Також, згідно Генерального плану с. Микуличин, земельна ділянка знаходиться на території садибно-житлової забудови. Окрім цього, згідно відомостей про запитувану земельну ділянку з Державного земельного кадастру цільове призначення такої визначено як землі запасу (код КВЦПЗ 16.00). Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 за №548, землями запасу є земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам. Відповідач наголошує на тому, що позивач звертався щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність за рахунок вже сформованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8,6285 га (кадастровий номер 2611091501:15:001:0001), однак не надав погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), так як остання згідно листа сільської ради вже перебуває у фактичному користуванні. З приводу повноважень на вирішення порушеного позивачем питання, відповідач 1 звернув у вагу суду на те, що 11.12.2020 земельну ділянку кадастровий номер 2611091501:15:001:0001, разом з іншими землями державної власності в межах Микуличинської сільської ради поза межами населеного пункту, передано з державної власності в комунальну власність Яремчанської міської територіальної громади Надвірнянського району Івано-Франківської області.

За наслідками вивчення відзиву відповідача 1 на позовну заяву ОСОБА_1 надав відповіді на відзив, який надійшов на адресу суду 28.12.2020. За переконаннями позивача, доводи відповідача, викладені у відзиві, не слід брати до уваги, так як вони є безпідставними, оскільки земельна ділянка, в межах якої ОСОБА_1 ініціює питання отримання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є землями запасу з цільовим призначенням ‘‘землі сільськогосподарського призначення’’, які перебувають у державній власності. Вважає, що не повинен подавати погодження із землекористувачами щодо відчуження даної земельної ділянки, оскільки сусідніх землекористувачів поруч із земельною ділянкою кадастровий номер 2611091501:15:001:0001 немає, у зв`язку із тим, що дані землі є землями запасу, які не надані у власність та користування громадянам чи юридичним особам. При цьому, позивач наполягає на застосуванні у даній справі судової практики, які, на переконання ОСОБА_1 , є ідентичними чи подібними до спірних правовідносин (а.с.56-61).

Микуличинська сільська рада не скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву. За правилами частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, вивчивши позовну заяву і відзив на позов, відповідь на відзив, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.08.2017 є особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.17).

Позивач 09.10.2020 звернувся до головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області із заявою (клопотанням) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

До заяви позивачем долучено: копію посвідчення НОМЕР_1 від 03.08.2017, копію паспорта та ідентифікаційного коду, графічні матеріали з відображенням місця розташування земельної ділянки (а.с.12).

Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області наказом від 10.11.2020 за №223-УБД ‘‘Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки’’, враховуючи лист Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради від 16.10.2020 за №271-02-01, відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8,6285 га (кадастровий номер 2611091501:15:001:0001), яка розташована за межами населеного пункту с. Микуличин Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Надвірнянського району, з таких підстав (невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів):

- статті 5 Земельного кодексу України - розташування земельної ділянки, зазначеної на графічних матеріалах, суперечить раціональному використанню та охороні земель;

- частини 7 статті 118 Земельного кодексу України - місце розташування земельної ділянки не відповідає генеральному плану, оскільки земельна ділянка зазначена на графічних матеріалах розташована в зоні садибно-житлової забудови;

- статті 37 Закону України ‘‘Про охорону земель’’ - земельна ділянка є громадським пасовищем та перебуває в користуванні громадян для сінокосіння та випасання худоби.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого права, шляхом визнання протиправним та скасування наказу від 10.11.2020 за №223-УБД, зобов`язання відповідача 1 повторно розглянути заяву від 09.10.2020, зобов`язання відповідача 2 надати дозвіл (погодження) на розробку проекту бездіяльності та направити дане погодження відповідачу 1.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

При вирішенні даної спору суд вважає за необхідне дослідити кожний аргументи позивача окремо у його співвідношенні до змісту позиції відповідача, та виходячи із фактичних обставин справи, підтверджених належними доказами.

Згідно із частиною 2 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктом ‘‘б’’ частини 1статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 12 Закону України ‘‘Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту’’ від 22.10.1993 за №3551-ХІІ (надалі по тексту також – Закон №3551-ХІІ) передбачено, що учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, щодо першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Отже, ОСОБА_1 як громадянин України та учасник бойових дій має право на подання заяви про першочергового відведення за цільовим призначенням, визначеного в пунктом 14 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Як свідчить зміст заяви позивача від 09.10.2020 останній ініціював питання щодо земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відтак, доводи ОСОБА_1 про наявність у нього першочергового права на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є безпідставними, так як такий вид цільового призначення землі не віднесено до відповідного переліку, визначеного пунктом 14 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, правом на першочергове отримання яких наділений учасник бойових дій.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Стаття 118 Земельного кодексу України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Разом з тим, частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац 2 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України).

Частинами 8 і 9 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Зміст коментованих норм Кодексу свідчить, що порядок передачі (приватизації) земельних ділянок у власність громадян шляхом їх одержання із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації (щодо ділянок, які не перебувають у користуванні) регламентовано пунктом ‘‘в’’ частини 3 статті 116, частинами 6 і 7 статті 118 і статті 121 Земельного кодексу України.

Втім, слід відзначити, що коментований вище судом процес одержання у власність земельної ділянки, окрім подання зацікавленою особою клопотання відповідного змісту із необхідними документами, включає в собі також наступні обов`язкові стадії (етапи), а саме:

- звернення зацікавленої особи із заявою та відповідними обов`язковими додатками, оформлених за правилами частини 6 статті 118 ЗК України;

- отримання у відповідної ради дозволу у формі позитивного рішення на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження зацікавленою особою у встановленому порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- приймає відповідною радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

В свою чергу, чіткий і виключний перелік обставин, наявність яких дає підстави для відмови у прийняття відповідним органом рішень про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і надання її у власність, визначені частинами 7 і 9 статті 118 Земельного кодексу України.

Попри це, перше із вказаних рішень відповідного органу, у випадку відмови у наданні дозволу, повинно містити в собі конкретні мотиви його прийняття, тобто бути достатньо мотивованим.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Частиною 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Разом з тим, правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 за №333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

Пунктом 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області.

В контексті дотримання сторонами (як відповідачами так і позивачем) вказаної процедури судом з`ясовано, що ОСОБА_1 09.10.2020, подаючи заяву звертався щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність за рахунок (в межах) вже сформованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8,6285 га (кадастровий номер 2611091501:15:001:0001), свідченням є витяг із публічного Державного земельного кадастру України, долученого позивачем до клопотання (а.с.12, 14).

Головним управлінням на виконання доручення Віці-прем`єр-міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.10.2014 за №37732/0/1-14 та рішення колегії Держземагенства України від 14.10.2014 за №2/1 ‘‘Про обов`язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності’’ на адресу Микуличинської сільської ради 15.10.2020, для вирішення порушеного позивачем питання, направлено лист №18-9-0.331-5884/0/2-20 із пропозицією надання письмового рішення щодо можливості надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, надаючи долучений позивачем картографічний матеріал із Державного земельного кадастру України (а.с.39).

Микуличинська сільська рада, розглянувши коментоване клопотання відповідача 1, надала відповідь від 16.10.2020 за №270-02-11 про не погодження передачі земельної ділянки згідно запити, оскільки така вже більше 20 років перебуває у користуванні жителів с. Микуличин та використовується для сінокосіння і випасання великої рогатої худоби та овець.

При цьому сільською радою повідомлено, що згідно Генерального плану с. Микуличин, земельна ділянка знаходиться на території садибно-житлової забудови (а.с.39, 40, 41).

Вказана відповідь відповідача 2 про результати розгляду запиту відповідача 1, серед іншого, стала підставою для прийняття Головним управлінням Держгеокадастру в області оскаржуваного наказу від 10.11.2020 за №223-УБД ‘‘Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки’’.

Дані обставини стали другою і третьою підставою (мотивацією) в частині невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, зафіксованих в оскаржуваному рішенні, зокрема:

- ‘‘місце розташування земельної ділянки не відповідає генеральному плану, оскільки земельна ділянка зазначена на графічних матеріалах розташована в зоні садибно-житлової забудови’’ (частини 7 статті 118 Земельного кодексу України);

- ‘‘земельна ділянка є громадським пасовищем та перебуває в користуванні громадян для сінокосіння та випасання худоби’’ (статті 37 Закону України ‘‘Про охорону земель’’).

Отже, уповноважений органом виконавчої влади за результатами розгляду заяви (клопотання) ОСОБА_1 від 09.10.2020 у відповідності до частини 7 статті 118 ЗК України надано позивачу відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену наказом №223-УБД від 10.11.2020, яка містить певну мотивацію.

Саме така мотивація і є предметом спору у даній справі, обґрунтованість і об`єктивність якій суд, виходячи із фактичних обставин у справі, надає правову оцінку.

Так, по перше, сільська рада наполягає на тому, що сформованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8,6285 га (кадастровий номер 2611091501:15:001:0001) вже більше 20 років перебуває у користуванні жителів с. Микуличин та використовується для сінокосіння і випасання великої рогатої худоби та овець.

У суду відсутні підстав ставити під сумнів зміст такої відповіді і як такої обставини про перебування землі у користуванні інших фізичних осіб. З`ясування персональних даних таких осіб і відповідних рішень органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади знаходиться поза межами даного спору.

Системний аналіз коментованих вище норм ЗК України свідчить, щоб відповідний орган прийняв одне із рішень (надати дозвіл або надати мотивовану відмову у наданні дозволу), то заявник – зацікавлена особа, повинна дотриматися обов`язкових вимог щодо належного оформлення звернення у формі клопотання. При цьому, обов`язків перелік документів, які повинен подати заявник, визначений частиною 6 статті 118 ЗК України.

Недотримання зацікавленої особи вимог до клопотання не породжує у відповідного органу виникнення обов`язку щодо прийняття позитивного рішення в частині надання дозволу на складання проекту відведення землі, так як орган, що приймає рішення повинен розглянути і вирішити, чи можливо задовольнити заяву громадянина: за конкретним місцем розташування; наявністю чи відсутністю згоди землекористувача, із території якого має місце вилучення і відведення землі; відповідною площею ділянки; за її цільовим призначенням.

Відсутність таких вихідних даних (в тому числі погодження землекористувача, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) не дозволяє відповідному органу перевірити питання, визначені у частині 7 статті 118 ЗК України, які є обов`язковими для з`ясування, зокрема щодо:

Поданий відповідачем 2 лист свідчить те, що позивач, звертаючись із заявою до відповідача 1, недотримався вимог частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, так як до клопотання не додав погодження землекористувача (землекористувачів) про вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.

Так як у спірному випадку ОСОБА_1 не надав відповідного погодження, у відповідача, на переконання суду, був відсутній обов`язок задовольняти звернення позивача від 06.10.2020 і надавати відповідний дозвіл.

Доводи позивача, викладені у відповіді на відзиві, про відсутність землекористувачів, в тому числі сусідніх землекористувачів, поруч із земельною ділянкою щодо якої ОСОБА_1 ініціював відповідне клопотання, так як спірна земля є землями запасу, які не надані у користування громадянам чи юридичним особам, є лише припущеннями позивача, що жодним чином не обґрунтовані належними і допустимими засобами доказування.

В контексті даного питання, на переконання суду, є достатнім лист сільської ради, для засвідчення обставини існування триваючого використання землі певними особами. Такий лист суд розцінює і використовує як письмовий доказ по справі.

Обов`язок встановлення таких осіб при ініціюванні питання отримання дозволу на складання проекту землеустрою щодо землі, яка вже перебуває у користуванні, і отримання у них відповідного погодження Земельним кодексом України покладено на зацікавлену особу, а не на суд.

Одночасно, суд відзначає, що за змістом вимог частини 6 статті 44 КАС України за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 1 статті 384 Кримінального кодексу України подання суду завідомо недостовірних або підроблених доказів, караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Відтак, подання відповідачем 1 в суд письмового листа із завідомо недостовірною інформацією про перебування землі у користування інших осіб, на підставі яких суд встановлює фактичні обставини правомірності поведінки відповідача 2 і як наслідок оскаржуваного рішення відповідача 2, має правовим наслідком застосування відповідного виду відповідальності.

По друге, сільська рада та відповідно Головне управління вказують на обставину не відповідності місце розташування земельної ділянки генеральному плану, оскільки земельна ділянка зазначена на графічних матеріалах розташована в зоні садибно-житлової забудови.

Відповідач подав суду кольоровий примірник копії Генерального плану с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (а.с.41), який повністю відповідає плану розміщеного на офіційному веб-сайті Яремчанської міської ради (http://yaremche.org) за посиланням https://yaremche.org/files/pages/files/stisnutiy.jpg.

Співставляючи відомості із публічних даних Державного земельного кадастру України щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2611091501:15:001:0001 ((https://map.land.gov.ua/?cc=2741353.2251754324,6178020.403986776&z=14&l=kadastr&bl=ortho10k_all) із відомостями з Генерального плану с. Микуличин (https://yaremche.org/files/pages/files/stisnutiy.jpg) судом з`ясовано, що вказана ділянка згідно Умовних позначень належить території ‘‘садибної житлової забудови’’.

Частиною 5 статті 20 ЗК України визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (частина 1 статті 17 Закону України ‘‘Про регулювання містобудівної діяльності’’).

В розумінні положень частини 6 статті 118, пункту ‘‘г’’ частина 1 статті 121 Земельного кодексу України ‘‘присадибна ділянка’’ відноситься до земель для ‘‘будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд’’, а землі для ‘‘ведення особисто селянського господарства’’ відносяться до переліку ‘‘земель сільськогосподарського призначення’’ (пункт ‘‘а’’ частина 3 статті 22 Земельного кодексу України).

За приписами статті 38 коментованого Кодексу до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови за приписами частини 1 статті 39 ЗК України здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Відтак, як відповідачами так і судом встановлено невідповідність місця розташування об`єкта (землі), дозвіл на відведення якого із призначенням для ведення особистого селянського господарства мав намір отримати позивач, вимогам генерального плану як основній містобудівній документації с. Микуличин, оскільки земельна ділянка загальною площею 8,6285 га (кадастровий номер 2611091501:15:001:0001) розташована в зоні садибної житлової забудови.

Вказане свідчить, що друга і третя підстави для прийняття оскаржуваного рішення цілком відповідають умовам для відмови в отриманні позитивного рішення на отримання дозволу, визначених в частині 7 статті 118 ЗК України.

Щодо першої підстави для відмови у отриманні відповідного дозволу (розташування земельної ділянки, зазначеної на графічних матеріалах, суперечить раціональному використанню та охороні земель), то, на переконання суду, хоча і має місце віднесення земельної ділянки за кадастровим номером загальною площею 8,6285 га (кадастровий номер 2611091501:15:001:0001) згідно даних

до категорії ‘‘землі сільськогосподарського призначення’’, однак її місце розташування за генеральним планом визначено зовсім інше проектне функціональне використання за правилами Закону України ‘‘Про регулювання містобудівної діяльності’’ – ‘‘садибна житлова забудова’’ (а.с.41, 42).

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, з урахування вищенаведеного, наказом Головного управління від 10.11.2020 за №223-УБД, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України, ЗК України, ОСОБА_1 надано правомірно-вмотивовану відмову, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить із наступного.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 обґрунтовував несплату судового збору положеннями пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України ‘‘Про судовий збір’’, долучаючи до матеріалів адміністративного позову посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.08.2017, згідно якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.17).

Такі власні пільги позивач прив`язував до предмету спору, зокрема, те, що відповідно до вимог пункту 14 частини 1 статті 12 Закону України ‘‘Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту’’ ОСОБА_1 як учасник бойових дій, який брав участь у антитерористичній операції, наділений першочерговим правом на відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Однак як встановлено судом, самостійно обраний позивачем вид цільового призначення землі (для ведення особистого селянського господарства) не віднесено до відповідного переліку, визначеного пунктом 14 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, правом на першочергове отримання яких дійсно наділений учасник бойових дій.

Пільги учасника бойових дій не розповсюджуються на спірні правовідносини, а тому ОСОБА_1 09.10.2020 звертався до відповідача 1 на загальних підставах (а.с.12).

Статтею 5 Закону України ‘‘Про судовий збір’’ встановлюються пільги щодо сплати судового збору.

Так, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України ‘‘Про судовий збір’’ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Дана стаття встановлює пільги щодо сплати судового збору, в тому числі і для певних категорій фізичних осіб.

Зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях згідно пунктів 8, 9, 10 звільняються: особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю; позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. При цьому, законодавцем не визначено конкретного переліку категорій справ чи спорів для цих осіб.

Натомість згідно з пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України ‘‘Про судовий збір’’ від сплати судового збору звільняється окремо визначена категорія осіб – ‘‘учасники бойових дій’’, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України виключно у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Окрім цього, як вбачається з конструкції пунктів частини 1 статті 5 Закону, законодавець передбачив пільги по сплаті судового збору як для невизначеного кола осіб в певних категоріях спорів (пункти 1, 2, 3, 4, 5, 6, 14, 16), так і для спеціальних суб`єктів у встановлених випадках.

Наведене та те, що пункт 13 за своїм змістом суттєво відрізняється від пунктів 8, 9, 10 частини 1 статті 5 Закону України ‘‘Про судовий збір’’, зумовлює необхідність системного тлумачення даного пункту судом в своїй правозастосовчій діяльності. Сутність системного тлумачення полягає у встановленні та дослідженні за допомогою прийомів і правил, розроблених юридичною наукою на підставі вчення про системність права, правових зв`язків норми права, що тлумачиться, з іншими правовими нормами, особливо тими, які регулюють однакові або однорідні суспільні відносини. Найбільш поширеними способами тлумачення є філологічне (граматичне, мовне) тлумачення закону, яке полягає у виясненні змісту його положень з допомогою правил філології і досягнень філологічної науки, а також - логічне, яке полягає в застосуванні логічних прийомів, законів формальної логіки.

За загальним правилом, всі судові справи безпосередньо пов`язані з порушенням прав осіб, які звертаються до суду, оскільки завданням судового захисту є поновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

За таких обставин, враховуючи вищезгадану відмінність пунктів частини 1 статті 5 Закону України ‘‘Про судовий збір’’, встановлення Законом конкретного переліку спеціальних суб`єктів, на переконання судді, наведене в нормативно-правовому акті формулювання ‘‘у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав’’ безпосередньо пов`язує пільги щодо сплати судового збору саме зі статусом особи, яка звертається до суду.

Отже, Законом №3674-VI звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII ‘‘Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту’’.

Учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (пункт 19 частина 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №9901/311/19 в провадженні №11-795заі19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/85412901) та в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2020 і 06.05.2020 у справі №9901/70/20, провадження №11-128заі20 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/88739880; http://reyestr.court.gov.ua/Review/89180574).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином з системного аналізу та структури положень Закону України "Про судовий збір" слідує, що учасник бойових дій звільняється від сплати судового збору виключно при зверненні до суду за захистом своїх прав саме як учасника бойових дій.

Із змісту позовних вимог слідує, що позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №223-УБД від 10.11.2020, зобов`язати повторно розглянути заяву від 09.10.2020 та зобов`язати Микуличинську сільську раду Яремчанської міської ради Івано-Франківської області надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Суд зазначає, що заявлена позивачем позовна вимога не пов`язана з порушенням його прав, як учасника бойових дій та щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом.

Тобто, в даному випадку відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України ‘‘Про судовий збір’’.

Відповідно до частини 1 статті 4 коментованого Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставка судового збору за подання фізичною особою до суду адміністративного позову немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 3 частини 2 статті 4 Закону України ‘‘Про судовий збір’’).

Статтею 7 Закону України ‘‘Про Державний бюджет України на 2020 рік’’, який вступив в дію з 01.01.2020, встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2020 року складає 2 102,00 гривень.

Позовні вимоги ОСОБА_1 суд вважає однією вимогою не майнового характеру.

Враховуючи день пред`явлення адміністративного позову і положення пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України ‘‘Про судовий збір’’ позивач повинен сплатити судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 840,80 гривень.

Як свідчать матеріали позовної заяви і адміністративної справи позивач не надав суду документ про сплату судового збору в розмірі 840,80 гривень.

За змістом частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України (частина 1 статті 9 Закону України ‘‘Про судовий збір’’).

Беручи до уваги зазначене та висновок суду про відмову у задоволенні позову із позивача підлягає стягнення в Державний бюджет України судовий збір в розмірі 840,80 гривень.

Сторонами не подано суду будь-яких доказів понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом даної справи.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;

відповідач 1 – Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39767437), вул. Академіка Сахарова 34, м. Івано-Франківськ, 76004;

відповідач 2 – Микуличинська сільська рада Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 04354657), вул. Грушевського 70, с. Микуличин міста Яремча, Івано-Франківська область, 78590.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.