Рішення № 94835337, 12.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

12 лютого 2021 року Справа № 160/15139/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 30.09.2020 р. №0400-0313-8/89398; зобов`язання призначити та виплачувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 26.09.2020 р., -

ВСТАНОВИВ:

06.11.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 , що викладене у повідомленні від 30 вересня 2020 року за №0400-0313-8/89398; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, ОСОБА_2 - з 26 вересня 2020 р.; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 21910427 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 840,80 грн.; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 21910427 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 , яке було видане повторно 02 вересня 2020 р.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_3 від 23 травня 2013 року.

Копія Свідоцтва додається до позовної заяви, оригінал знаходиться у позивача.

ОСОБА_2 знаходився на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах по списку №1.

Позивач була зареєстрована разом ОСОБА_2 до дня його смерті, що підтверджується відомостями про склад зареєстрованих №11092 від 01.09.2020 р.

26 вересня 2020 р. позивач звернулася до Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника - померлого чоловіка ОСОБА_2 .

02 жовтня 2020 р. до відповідача було направлено адвокатський запит №02/10/2020-11 з проханням надати, а саме: рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 за результатом розгляду заяви від 26.09.2020 р., звернення №728.

Як зазначає позивач, відповідно до повідомлення відповідача №0400-0313-8/89398 від 30.09.2020 р., яке було надано за результатом розгляду адвокатського запиту позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Зазначене вище рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2020 р. №0400-0313-8/89398 позивач вважає протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 р. у справі №160/15139/20, після залишення ухвалою суду від 17.11.2020 р. даної позовної заяви без руху, відкрито провадження, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 17.12.2020 р., в якому останній проти позову заперечує та просить в позові відмовити з наступних підстав.

26.09.2020 р. позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатом розгляду наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відсутність права на призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

При цьому, представник відповідача зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 36 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

У ч. 3 ст. 36 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зазначено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Прошу суд звернути увагу на те, що ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" було внесено зміни до ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме: ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", було викладено в новій редакції.

Відповідно до ч.1 ст.26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 р. за наявності страхового стажу не менше 15 р. по 31 грудня 2017 р.

Починаючи з 1 січня 2018 р. право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.

Ч. 2 ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу; по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років.

При цьому, згідно ч.3 ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років. Також, ч. ч. 4-5 ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого ч. ч. 1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Отже, відповідно до норми права, яка закріплена в ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», обов`язковою умовою для набуття позивачем права на пенсію є наявність відповідного страхового стажу для визначення пенсійного віку особи на день виходу на пенсію (в сукупності).

07.09.2020 р. досягла віку - 59 років 6 місяців. На дату звернення за призначенням пенсії по втраті годувальника загальний (страховий) стаж позивача складав 18 років 0 місяців 15 днів, що є недостатнім (в розумінні ст. 26 Закону) для призначення пенсії відповідно до ст. 36 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На підставі викладеного вище, та з урахуванням відповідних норм чинного пенсійного законодавства, представник відповідача просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься довідка від 04.02.2021 р. №22, складена начальником відділу управління персоналом А.В. Шевченко, в тексті якої зазначено, що суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_3 в період з, а саме: 21.12.2020 р. по 24.12.2020 р.: 28.12.2020 р. по 31.12.2020 р.; 04.01.2021 р. по 06.01.2021 р.; 11.01.2021 р. по 16.01.2021 р.; 18.01.2021 р. по 22.01.2021 р.; 25.01.2021 р. по 29.01.2021 р.; 01.02.2021 р. по 05.02.2021 р. перебувала у щорічній відпустці та відпустці за власний рахунок.

Отже, рішення у даній адміністративній справі, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 р., зі змінами, якою визначено, що на усій території України з 12 березня 2020 р. по 28 лютого 2021 року було встановлено карантин, приймається 12.02.2021 р.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , копія якого міститься в матеріалах справи.

В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про шлюб (повторно) від 26.07.1981 р. Серія НОМЕР_2 , з тексту якого судом встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Прізвище після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_4 зазначено, як - ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23.05.2013 р. серія НОМЕР_3 , копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до відомостей про склад зареєстрованих, копія якої міститься в матеріалах справи, судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 була зареєстрована разом з ОСОБА_2 , 1959 р.н. до дня його смерті.

В матеріалах справи містяться відомості, що 26.09.2020 р. позивач - ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника - померлого чоловіка ОСОБА_2 .

02 жовтня 2020 р. до відповідача було направлено адвокатський запит №02/10/2020-11 з проханням надати, а саме: рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 за результатом розгляду заяви від 26.09.2020 р., звернення №728.

22.10.2020 р. Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було направлено на адресу ОСОБА_5., який діє в інтересах ОСОБА_1 лист «Про розгляд звернення» від 22.10.2020 р., в тексті якого зазначено, що відділ з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на Ваш адвокатський запит №02/10/2020-П щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 надсилає відмову.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2020 р. за №0400-0313-8/89398 «Про відмову в призначенні пенсії», Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначено наступне.

Відповідно ст. 36 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї якими є: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст.26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на пенсію за віком мають жінки в 59 років 6 місяців, які народилися з 01 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року та за наявності стажу роботи не менше 27 років .

Відповідно до заяви від 08.09.2020 р. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки загальний стаж склав 18 років 0 місяців 15 днів.

Відповідно до ч.2 ст.26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 р., страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з січня 2020 року по 31 грудня 2020 року від 17 до 27 років.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 36 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Так, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до п. 23 ч. 1 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої) та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 21, 22 Конституції України - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на отримання пенсії у зв`язку з отриманням певної інформації від відповідних органів влади.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, прийнятий 9 липня 2003 року (далі Закон №1058-IV).

Відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст. 5 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами статті 8 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII) зокрема, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Частиною 1 ст. 7 Закону №1788-ХІІ встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до ч.1 ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно з п.1 ч.2 ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно ч.3 ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст.37 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Згідно до ч.1 ст.38 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Здійснивши системний аналіз як зазначених вище норм чинного пенсійного законодавства, так і доводів як позивача, викладених в позовній заяві, так і представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Необхідні умови для призначення особам, які втратили годувальника, пенсії, визначені ст. 36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Відповідно до ч. 2 ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

На підставі викладеного вище, суд зазначає, що, необхідною умовою для призначення зазначеним особам пенсії у зв`язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії є встановлення їм інвалідності або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого зазначеною статтею.

Доводи відповідача, викладені у листі від 30.09.2020 р. №0400-0313-8/89398 «Про відмову у призначенні пенсії» щодо відсутності у ОСОБА_1 достатнього страхового стажу, передбаченого ст.26 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спростовуються нормами ст. ст. 26, 38 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якими визначено, що підставою для відновлення члена сім`ї до категорії непрацездатної особи є факт досягнення такою особою пенсійного віку, а не наявність у неї страхового стажу. Таке поняття, як «страховий стаж» є обов`язкоою умовою стосовно годувальника, яким помер, що закріплено у ст.36 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Станом на час звернення ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, із заяво від 26.09.2020 р., остання досягла пенсійного віку, а саме: 59 р. 6 міс., визначеного за нормами ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до норми ч.3 ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач - ОСОБА_1 вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника її чоловіка, відтак має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Відтак, встановивши та підтвердивши матеріалами справи протиправний характер оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень винесеного без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття зазначених рішень; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, що мають наслідком порушення прав та законних інтересів позивача в публічно-правових відносинах з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, а також встановивши, що в даному випадку мають місце саме дії відповідача, як активна форма поведінки останнього, спрямовані шляхом винесення оскаржуваного рішення та порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд приходить до висновку, що належним та допустимим засобом щодо поновлення порушеного права буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 , що викладене у повідомленні від 30 вересня 2020 року за №0400-0313-8/89398, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 , від 26.09.2020 р.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, означена позовна вимога задоволенню не підлягає, так як призначення та виплата пенсіє є дискреційними повноваженнями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд прийшов до висновку щодо протиправності рішення відповідача від 30.09.2020 року №0400-0313-8/89398 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії у зв`язку х втратою годувальника, з метою захисту прав позивача та керуючись положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по втраті годувальника - померлого чоловіка ОСОБА_2 від 26.09.2020 р., з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як передбачено ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції №29423557 від 12.11.2020 р. за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.),який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 30.09.2020 р. №0400-0313-8/89398; зобов`язання призначити та виплачувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 26.09.2020 р., суд приходить до висновку про наявність підстав для присудженні частково здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, а саме, судового збору у розмірі 420,40 грн. (840,80 грн./2 = 420,40 грн.).

Щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Позивачем до позовної заяви додавались відповідні докази на підтвердження понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із підготовкою та поданням відповідної позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у розмірі 5 000, 00 грн.

Відповідно до ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При цьому, відповідно до ч.3, 5 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, шляхом винесення додаткового рішення в порядку, визначеному ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються види судових витрат.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України надається визначення витрат на професійну правничу допомогу та зазначається наступне.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до змісту ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються загальні підстави щодо розподілу судових витрат. Зокрема, визначається наступне.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1,5.6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловився і Конституційний Суд України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

З огляду на наведене вище, до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правничих питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, саме на суд покладається обов`язок оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, а також з огляду на принцип економії в адміністративному судочинстві, встановить що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., представником позивача було додано до позовної заяви наступні документи, а саме: копію договору про надання правничої (професійної) допомоги № 02/10/2020-В від 02 жовтня 2020 р.; копію акта приймання-передачі правничої допомоги від 02.10.2020 р. відповідно до умов договору про надання правничої допомоги №02/10/2020-В від 02.10.2020 р.; копія розрахункової квитанції Серія АВ-ТБ №009515; копія акта приймання-передачі правничої допомоги від 11.11.2020 р. відповідно до умов договору про правничої допомоги №02/10/2020-В від 02.10.2020 р.; копія розрахункової квитанції Серія АВ-ТБ №009536.

Аналізуючи додані до позовної заяви зазначені вище по тексту документи щодо компенсації витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 в розмірі 5 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає наступне.

Справа № 160/15139/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 30.09.2020 р. №0400-0313-8/89398; зобов`язання призначити та виплачувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 26.09.2020 р. розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні).

У письмовому вигляді матеріали справи містять наступні документи, складені представником позивача: позовну заяву від 16.11.2020 р. вх.№75575/20; заяву від 24.11.2020 р. вх.№77882/20.

Розглянувши копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 02/10/2020-В від 02.10.2020 р.; копію акта приймання-передачі правничої допомоги від 02.10.2020 р. відповідно до умов договору про надання правничої допомоги №02/10/2020-В від 02.10.2020 р.; копія розрахункової квитанції Серія АВ-ТБ №009515; копія акта приймання-передачі правничої допомоги від 11.11.2020 р. відповідно до умов договору про правничої допомоги №02/10/2020-В від 02.10.2020 р.; копія розрахункової квитанції Серія АВ-ТБ №009536, суд зазначає, що дані документи не містить жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, а також не відображають суті наданих послуг.

Тобто, матеріали справи, не доводять факту понесення позивачем витрат за складання та подання відповідних процесуальних документів в адміністративній справі № 160/15139/20, оскільки в доданих до матеріалів даної справи підтверджуючих документів щодо оплати професійної правничої допомоги не зазначено номер справи, в якій надавалась відповідна правнича допомога.

Враховуючи те, що наданими до суду, документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд проходить до висновку про відмову у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначена правова позиція викладена Верховним судом у додатковому рішенні від 24 січня 2019 року по справі № 9901/350/18 (провадження №П/9901/350/18), в тексті якого зазначено, що надані до Суду представником позивача копії виписок з його банківського рахунку, на підтвердження того, що позивач поніс витрати на правову допомогу згідно актів приймання-передачі наданих послуг № 01-554 від 30 листопада 2017 року, № 02-554 від 11 червня 2018 року, № 03-554 від 22 жовтня 2018 року, такі витрати не підтверджують, оскільки не містять інформацію про номер справи, чи відповідний акт приймання-передачі наданих послуг згідно з якими були сплачені кошти.

Водночас, посилання у вказаних виписках з банківського рахунку представника позивача на договір № 01/16 від 22 грудня 2016 року, не є свідченням того, що кошти сплачувалися за надання правової допомоги саме у справі № П/800/554/16, оскільки згідно вказаного договору адвокат ОСОБА_1 здійснював представництво інтересів позивача не лише в цій справі, а й адміністративній справі № П/800/63/16, кримінальному провадженні № 22015000000000071 та інших провадженнях за участю позивача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги позивача - ОСОБА_1 щодо стягнення на користь останньої за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 30.09.2020 р. №0400-0313-8/89398; зобов`язання призначити та виплачувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 26.09.2020 р., - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 , що викладене у повідомленні від 30 вересня 2020 року за №0400-0313-8/89398.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 , від 26.09.2020 р.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова