Рішення № 94835111, 04.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року Справа № 160/11921/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОлійника В. М. за участі секретаря судового засіданняМаксімова А.С. за участі: позивача представника позивача представника відповідача-2 та третьої особи ОСОБА_1. Андрієнко В.А. Кобзистої А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Держави в особі Державної казначейської служби, відповідача-2: Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа на стороні відповідача-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Офіс Генерального прокурора України про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача-1: Держави в особі Державної казначейської служби, відповідача-2: Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Офіс Генерального прокурора України, в якій просить:

стягнути з Держави України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 965 728, 60 грн. за період з липня 2015 року по березень 2020 року;

визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури протиправною та стягнути на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 32106,00 грн. за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що діями Держави України було порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року провадження у справі №160/11921/20 відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року визначено подальший розгляд адміністративної справи №160/11921/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено судове засідання.

16 листопада 2020 року від представника-2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора. Згідно з вимогами статті 48 Бюджетного кодексу України та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України «Про Державний бюджет України» на 2015-2020 роки на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», у зв`язку з чим прокуратура Дніпропетровської області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідачем у відзиві наголошено, що за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

Також вказує, що саме Закон №1697 (зі змінами внесеними Законом №113), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка на сьогодні є чинною.

З урахуванням викладеного, представник-2 просив відмовити у задоволенні позову.

03 грудня 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій підтримано правову позицію викладену в позовній заяві та зазначено, що доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

08 грудня 2020 року від представника третьої особи надійшли пояснення, в яких зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та вказує, що Великою палатою Конституційного Суду України 26.03.2020 року прийнято Рішення № 6-р/2020 щодо невідповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-УП, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.

Оплата праці прокурорів регулюється нормами статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з дня ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020, тобто з 26.03.2020, року, що підтверджується позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 24.12.1997 № 8-зп/1997.

Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Оскільки вказані норми Закону № 113 не визнано неконституційними, оплата праці прокурорів регіональних, місцевих і військових прокуратур продовжує здійснюватися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" згідно з указаним Рішенням № 6-р/2020 оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється з 26.03.2020, обласних прокуратур - з 11.09.2020. Оплата праці прокурорів окружних прокуратур буде здійснюватися з дня початку їх роботи.

15 січня 2021 року від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що Державна казначейська служба не повинна нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади або уособлювати Державу Україна.

Крім того, вказано про те, що наведені позивачем підстави позову не містять посилань на порушення ним питання про визнання незаконними та скасування нормативно-правового акту саме відповідача - Державної казначейської служби України.

У відповідності до змісту п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами)" порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Тобто, вказана постанова не регулює даний спір, оскільки стосується Порядку виконання вже прийнятих рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів та боржників, у зв`язку з чим вважає безпідставним посилання позивача на вказаний вище Порядок.

Відповідно до наданих повноважень Казначейство та його органи виконують функцію обслуговуючого банку розпорядників бюджетних коштів.

Враховуючи наведене, представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, адміністративний позов просили задовольнити.

Представник відповідача-2 та третьої особи в судовому засіданні просив відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, підтримавши доводи викладені у відзиві на позов та поясненнях.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 12.06.2003 року працював на різних посадах в органах прокуратури Дніпропетровської області.

З 09.04.2015 р. по 14.12.2015 р. обіймав посаду прокурора м. Тернівки Дніпропетровської області, яка відповідно до ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УІ є адміністративної посадою (керівник місцевої прокуратури).

З 15.12.2015 року обіймав посаду прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області (прокурор відділу регіональної прокуратури).

Перебував у відпустках для догляду за дитиною з червня 2016 року по березень 2017 року та з квітня 2020 року по липень 2020 року.

Вважаючи протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури в частині нарахування посадового окладу у розмірі, що є меншим, ніж встановлений ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1697-VII).

Частини 1, 2, 3, 7 та 9 статті 81 Закону №1697-VII визначали, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стаття 89 Закону №1697-VII визначала, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Відповідно до статті 90 Закону №1697-VII, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Частина 2 статті 8 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року "Про оплату праці" встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.

Відповідно до статті 13 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року "Про оплату праці", оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.

Видатки, пов`язані з реалізацією Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.

Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрали чинності з 01 січня 2015 року) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (набрав чинності з 01 січня 2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, №206 від 25 жовтня 2014 року) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Закон України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийняті пізніше Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру", а тому, у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, правові позиції якого викладені у постановах від 04 листопада 2015 року № 21-1461, від 30 березня 2016 року № 21-271а16, від 13 липня 2016 року № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №825/575/16, від 21 березня 2018 року №817/548/16, від 21 листопада 2018 року № 808/2163/17, від 16 січня 2019 року №804/217/17, від 27 лютого 2019 року №809/982/16, та №824/490/16 від 05 травня 2020 року. Правова судова позиція з цього спірного питання є сталою.

З огляду на нарахування ОСОБА_1 у спірний період заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", у розмірі встановленому законом, суд дійшов висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом.

Щодо доводів позивача стосовно протиправності не нарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), суд зазначає наступне.

Так, рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру", зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру", зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як частиною 2 статті 152 Конституції України, так і частиною 1 статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні №20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" №2222-IV від 8 грудня 2004 року (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні у рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Суд вважає, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року на спірні правовідносини щодо стягнення з Держави України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 965 728, 60 грн., за період з липня 2015 року по березень 2020 року, не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду №820/2462/17 від 23 січня 2019 року, у справі №804/3790/17 від 25 липня 2019 року, у справі №818/45/1 від 04 червня 2020 року, у справі №826/18228/16 від 27 жовтня 2020 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Держави України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 965 728, 60 грн. за період з липня 2015 року по березень 2020 року задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності Дніпропетровської обласної прокуратури протиправною та стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 32106,00 грн. за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року, суд зазначає наступне.

Законом України від 19.09.2019 №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113), який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Так, у частині 1 статті 7 Закону України від 14.10.2014 №1697-УІІ "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697) слова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні", а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено.

Отже, статтею 15 Закону №1697 зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (в редакції Закону №113).

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113 за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури").

Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Також пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачено, що День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Таким чином, суд враховує, що саме Закон №1697 (зі змінами внесеними Законом №113), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури"), яка на сьогодні є чинною.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законі України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проведені розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на цей рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

У подальшому, при внесенні змін до структури та штатного розпису регіональних, місцевих прокуратур складається новий штатний розпис на дату видання наказу Генеральним прокурором та у відповідності до завдання Офісу Генерального прокурора.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, а також про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити йому недоотриману заробітну плату у період з квітня 2020 по серпень 2020 включно є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача-1: Держави в особі Державної казначейської служби, відповідача-2: Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа на стороні відповідача-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Офіс Генерального прокурора України про стягнення матеріальної шкоди необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 12 лютого 2021 року.

Суддя В.М. Олійник