Рішення № 94834103, 04.02.2021, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/27151/20

Провадження № 2/947/1238/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2021 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Салтан Л.В.,

при секретарі Громико В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «СТЕП-УА», ТОВ «ФЛАМЕНКО», третя особа ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

24 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ТОВ «Степ-Уа», ТОВ «Флменко», третя особа ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позову посилається на те, що ТОВ «Фламенко» та пов`язаними з ним особами не визнаються її права на належне їй прибудоване нежитлове приміщення 525,6 кв.м., яке розташоване на окремій земельній ділянці площею 0,1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049за адресою АДРЕСА_1 , яке було частиною вбудовано-прибудованого приміщення 2612,0 кв.м. В свою чергу, ТОВ «Фламенко» не визнаючи права ОСОБА_1 обґрунтовують наявність у них прав посилаючись на оспорюваний договір купівлі-продажу від 21 березня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., за реєстровим №657, що був укладений між ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-Уа». Крім того, в позивачем в порядку ч. 1 ст. 93 ЦПК України було поставлено запитання відповідачам.

Позивачка стверджує, що договір купівлі-продажу від 21 березня 2011 року є недійсним оскільки був укладений всупереч діючої ухвали суду про арешт майна, що було предметом договору. Зазначає, що спірний договір є фраудаторним правочином, вчиненим ТОВ “Фламенко” з метою ухилення від виконання рішення суду про витребування у ТОВ “Фламенко” спірного нежитлового приміщення. Крім того, позивач зазначає, що договір купівлі-продажу від 21 березня 2011 р. був посвідчений пов`язаним з відповідачами нотаріусом з порушенням ст. 9 Закону України «Про нотаріат». Також зазначає, що правочин був посвідчений нотаріусом з порушенням ст. 377 ЦК України - без зазначення в договорі кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташована нерухомість та без сплати грошових коштів.

29.09.2020 р. ухвалою Київського районного суду м. Одеса задоволено клопотання позивача та витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ВиходцеваІ.А. належним чином завірену копію договору купівлі-продажу від 21 березня 2011 р., укладеного між ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-Уа»; копії платіжних документів, що підтверджують факт здійснення оплати покупцем вартості відчужуваного майна; усіх документів, що є в нотаріальній справі щодо договору купівлі-продажу від 21 березня 2011 року, укладеного між ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-Уа».

29.09.2020 р. ухвалою Київського районного суду м. Одеса задоволено клопотання позивача та витребувано з Державної податкової служби України інформацію та належним чином завірені копії документів, щодо сплати податків: чи наявна в електронних базах ДПС України інформація щодо відображення податкових зобов`язань та податкового кредиту з ПДВ, а також реєстрації податкових накладних внаслідок здійснення господарської операції укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.03.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., укладеного між ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-Уа» та надати зазначені документи; чи було у 2011 році ТОВ «Фламенко» сплачено податок на додану вартість у сумі 548000 грн. 00 коп. за господарську операцію - договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.03.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., укладеного між ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-Уа».

29.09.2020 р. ухвалою Київського районного суду м. Одеса задоволено клопотання позивача та витребувано у ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-Уа» належним чином завірені копії платіжних документів, що підтверджують виконання договору купівлі-продажу від 21.03.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., в частині сплати ТОВ «Степ-Уа» на користь ТОВ «ТОВ «Фламенко» грошових коштів на загальну суму у розмірі 3777534 грн. 00 коп. в рахунок вартості нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

03.11.2020 р. від ДПС України надійшов лист на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 29.09.2020 р. про витребування доказів.

05.11.2020 р. від ТОВ «Фламенко» надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач в повному обсязі заперечує проти позовних вимог оскільки вони є незаконними і необґрунтованими. Відповідач вважає, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 21.03.2011 р. не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства, його моральним засадам, особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був вчинений у формі, встановленій законом, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оспорюваний правочин жодним чином не порушує прав ОСОБА_1 , оскільки в 2011 році вона не була стороною оспорюваного правочину. Відповідей на поставлені позивачем у позові питання та витребувані ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.09.2020 р. докази ТОВ «Фламенко» не були надані.

12.11.2020 р. від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцева І.А. надійшов лист на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 29.09.2020 р. про витребування доказів.

16.11.2020 р. від ТОВ «Степ-Уа» надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач повідомив про те, що ним визнається, що ТОВ «Фламенко» не мав права відчужувати майно за оспорюваним договором, оскільки на вказане майно судом був накладений арешт та повідомлено, що відповідач не має змоги відповідати за дії колишнього керівника товариства, оскільки з 2011 року він змінився. На виконання вимог ухвал Київського районного суду м. Одеси від 29.09.2020 р. надано пояснення та докази та надано відповіді на поставлені позивачем в порядку ст. 93 ЦПК України питання у формі заяви свідка. Також просив суд розглядати справу без участі представника ТОВ “Степ-Уа”.

23.11.2020 р. від позивача надійшла відповідь на відзив ТОВ «Фламенко», в якій зазначено про те, що відповідач не заперечував щодо недійсності оспорюваного договору як фраудаторного правочину. Відповідач ухилився від виконання ухвал суду про витребування доказів та зазначено, що відповідач діяв явно недобросовісно укладаючи договір.

18.12.2020 р. від ТОВ «Фламенко» надійшло клопотання про долучення доказів – копії постанови Одеського апеляційного суду від 17.11.2020 р. у справі №520/548/18.

21.12.2020 р. ухвалою Київського районного суду м. Одеса задоволено клопотання представника ТОВ «Фламенко» та витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О. належним чином завірену копію договору про поділ спільного майна подружжя від 26.02.2020 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрованого в реєстрі за № 99, та усі документи, на підставі яких було укладено договірпро поділ спільного майна подружжя.

21.12.2020 р. ухвалою Київського районного суду м. Одеса у задоволенні заяви представника ТОВ «Фламенко» про зупинення провадження у справі відмовлено.

21.12.2020 р. ухвалою Київського районного суду м. Одеса підготовче провадження у справі закрито, призначено розгляд цивільної справи по суті на 04 лютого 2021 року на 12 год. 45 хв.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позову заяву.

Представник відповідачаТОВ «Степ-Уа» до судового засідання не з`явився, просив розглядати справу без його участі.

Представник ТОВ «Фламенко» до судового засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи з поважних причин до суду не надавав.

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, за підписом представника ТОВ “Фламенко”адвоката Халдай І.В., в якому він просить відмовити у задоволенні позову, а відтак суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ТОВ «Фламенко».

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеса від 04.11.2008 р. у цивільній справі №2-6477/08 (№2-1890/11) задоволено заяву ТОВ «Торговий центр Південний» про забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно -нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ТОВ «Фламенко».

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.03.2009 р. було відхилено апеляційну скаргу ТОВ «Фламенко», а ухвалу районного суду про забезпечення позову від 04.11.2008 р. залишено без змін.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.03.2011 р. по цивільній справі №1512/2-1890/11 задоволено позов ТОВ «Торговий центр Південний», та приведено сторони у первинний стан – зобов`язано відповідача ТОВ «Фламенко» повернути в натурі позивачу ТОВ «Торговий центр Південний» нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вилучення зазначеного приміщення у ТОВ «Фламенко» та передачі його ТОВ «Торговий центр Південний».

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України (в редакції 18.03.2004 р.), рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦПК України (в редакції 18.03.2004 року) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Таким чином, рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.03.2011 р. по цивільній справі №1512/2-1890/11 повинно було набрати законної сили в разі неподання апеляційної скарги до 24.03.2011 р. Вказаний факт був відомий ТОВ “Фламенко” як відповідачу по справі і ТОВ “Фламенко” не могло не передбачати негативних наслідків для себе у вигляді витребування нерухомого майна у випадку набрання рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.03.2011 р. законної сили.

21.03.2011 р. між ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-Уа» було укладено спірний договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за реєстровим №657.

Відповідно до п. 1 договору за цим договором Продавець передає у власність Покупця, а Покупець приймає у власність на оплатній основі належне продавцеві нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612,0 кв.м., що розташовано у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 5 договору продаж нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612, за згодою сторін, вчинено за ціною 3771534 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ. Зазначену у цьому пункті суму Покупець повністю сплатив на рахунок Продавця до підписання сторонами цього договору.

Відповідно до п. 6 Договору представник продавця стверджує, що предмет договору на момент його укладення нікому іншому не відчужений, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не переданий, в спорі, під забороною (арештом), у податковій заставі, під описом державного виконавця, інших органів – не перебуває, не переданий в іпотеку, відносно нього не укладено будь-яких договорів щодо відчуження з іншими особами, прихованих недоліків, обтяжень, а також прав щодо зазначеного нерухомого майна у третіх осіб, як в межах, так і за межами України немає, цей договір не укладається під впливом тяжкої для Продавця обставини і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до п. 7 Договору відсутність заборони відчуження предмету договору підтверджується витягом №30712085 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 21.03.2011 р.,що був сформований приватним нотаріусом Виходцевим І.А.

Відповідно до витягу №30712085 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 21.03.2011 р., що був сформований приватним нотаріусом Виходцевим І.А., обтяження перевірялось за найменуванням власника: тип особи: юридична, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОКСТРОТ» (код 31610334). Таким чином, судом встановлено, що при нотаріальному посвідченні спірного договору нотаріусом було сформовано витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не за реквізитами продавця ТОВ “Фламенко”, а за реквізитами іншої юридичної особи - ТОВ “ФОКСТРОТ” (код 31610334), яке не було стороною договору. Жодного розумного обґрунтування вказаній підміні відповідачами не було надано. З огляду на це суд погоджується з твердженням позивача, що такі дії нотаріуса свідчать про намір уникнути формування витягу відносно ТОВ “Фламенко”, оскільки такий витяг містив би інформацію про наявність арешту на нерухоме майно, який був накладений Київським районним судом м. Одеси.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 657 ЦЕ України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» (в редакції від 08.03.2011 р.) при посвідченніугод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України, зокрема ст. 16 ЦК Кодексу, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу його недійсності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225ЦК України тощо).

Статтею 14 ЦПК України (в редакції 18.03.2004 року) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина 1 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно із частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

До таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд України у постановах від 25.05.2016 р. у справі № 6-605цс16, від 24.05.2017 р. у справі № 6-640цс17 та від 18.01.2017 р. у справі № 6-2552цс16, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 р. у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) та Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 р. у справі № 404/6619/17 (провадження № 61-10105св19).

Судом встановлено, що оспорюваний Договір купівлі-продажу від 21.03.2011 р. було укладено ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-Уа» під час дії ухвали Київського районного суду м. Одеса від 04.11.2008 р. про забезпечення позову по цивільній справі № 2-6477/08 (№2-1890/11) за позовом ТОВ “Торговий центр “Південний”.

Тобто, на момент продажу нерухомого майна діяла встановлена судом та обов`язкова для виконання заборона на його відчуження.

При цьому, з огляду на те, що ТОВ «Фламенко» оскаржувало в апеляційному порядку ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04.11.2008 р. про забезпечення позову, яким було накладено арешт на спірне нерухоме майно, суд доходить до висновку про те, що ТОВ “Фламенко” не могло не знати про існування судового арешту щодо майна, яке було предметом спірного правочину. В сукупності з формуванням нотаріусом витягу про обтяження за найменуванням не продавця (ТОВ “Фламенко”), а іншої юридичної особи (ТОВ “ФОКСТРОТ”), вказані обставини свідчать про те, що відповідачі діяли недобросовісно і протиправно при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу від 21.03.2011 р.

Зазначених фактичних обставин відповідачами не спростовано, будь-яких заперечень щодо існування ухвали про арешт не наводилось. Відповідачами не надано будь-якого розумного пояснення чому в матеріалах нотаріальної справи відсутній витяг щодо обтяжень відносно ТОВ “Фламенко” на дату укладення оспорюваного договору. Також ТОВ “Фламенко” не надано будь-якого розумного обґрунтування чому в оспорюваному договорі зазначено про відсутність обтяжень, судових спорів та претензій третіх осіб щодо нерухомого майна при тому, що на дату укладення оспорюваного договору ТОВ “Фламенко” було відомо про наявність судового спору у цивільній справі №2-6477/08 (№2-1890/11) за позовом ТОВ “Торговий центр “Південний”, предметом якої було саме спірне нежитлове приміщення.

Таким чином, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.03.2011 р. на підставі положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки він був вчинений відповідачами всупереч чинної ухвали суду про арешт майна.

Також, судом взято до уваги той факт, що ТОВ «Фламенко», як продавцем, вчинено оспорюваний договір купівлі-продажу від 21.03.2011 р. за три дні до того, як рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.03.2011 р. по цивільній справі №1512/2-1890/11, яким суд зобов`язав ТОВ «Фламенко» повернути в натурі ТОВ “Торговий центр “Південний” нежитлове приміщення, мало набрати законної сили. Отже продавець ТОВ “Фламенко” не міг не усвідомлювати негативних наслідків набрання законної сили рішенням суду про витребування нерухомого майна на користь ТОВ “Торговий центр “Південний”.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

ТОВ «Фламенко» відчужуючи належне йому на праві власності нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 був обізнаний про наявність чинної ухвали Київського районного суду м. Одеси від 04.11.2008 р. про забезпечення позову та про постановлення рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.03.2011 р., а отже передбачав можливий перехід прав на нерухоме майно на користь ТОВ «Торговий центр Південний», а відтак ТОВ “Фламенко” усвідомлював негативні наслідки для себе у випадку набрання рішенням суду законної сили та мав намір всупереч інтересам кредитора уникнути цих наслідків. В розумінні пункту 6 частини 1 та частини 3 статті 3 ЦК України такі дії ТОВ “Фламенко” є недобросовісними.

Суд доходить висновку, що у діях ТОВ «Фламенко» при укладенні договору купівлі-продажу від 21.03.2011 р. була очевидна недобросовісність, що відповідає ознакам фраудаторного правочину.

Судом в контексті недобросовісності дій продавця також враховується факт того, що оспорюваний правочин був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., нотаріальна контора якого знаходиться в будівлі, яка одночасно є зареєстрованим місцезнаходженням ТОВ «Фламенко» за адресою: АДРЕСА_2 , та яка належить на праві власності останньому. При цьому, при нотаріальному посвідчені договору купівлі-продажу від 21.03.2011 р. приватний нотаріус Виходцев І.А. здійснив перевірку відсутності заборони відчуження або арешту майна за невірним власником – замість ТОВ «Фламенко» сформував витяг відносно ТОВ «ФОКСТРОТ». В сукупності з наявністю станом на березень 2011 року судового спору між ТОВ “Торговий центр “Південний” та ТОВ “Фламенко”, наявністю чинної ухвали про арешт спірного нерухомого майна, постановленням судового рішення про витребування спірного нерухомого майна на користь ТОВ “Торговий центр “Південний”, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що відсутнє будь-яке інше розумне обґрунтування спільним діям відповідачів та нотаріуса, окрім узгоджених дій, спрямованих на зміну власника з ТОВ “Фламенко” на іншу особу з метою уникнення примусового витребування майна на користь ТОВ “Торговий центр “Південний” у випадку набрання рішенням суду законної сили.

При цьому судом прийнято до уваги, що покупець за оспорюваним правочином ТОВ “Степ-Уа” не залишився власником придбаного нерухомого майна. Через декілька місяців після вчинення оспорюваного правочину (проте до скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.03.2011 р., яким нерухоме майно було витребувано на користь ТОВ “Торговий центр “Південний”) права на нежитлове приміщення були передані ТОВ “Група Компаній “Глобальні Бізнес Рішення”, яка має спільних з ТОВ “Фламенко” кінцевих бенефіціарних власників ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), що підтверджується відомостями, що наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Посилання відповідача ТОВ “Фламенко” на те, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.03.2011 р. в подальшому було скасоване рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18.10.2011 р., суд відхиляє як неспроможні, оскільки на момент укладення оспорюваного правочину була чинна заборона на відчуження нерухомого майна, встановлена ухвалою Київського районного суду м. Одеси. При цьому на дату укладення оспорюваного правочину в березні 2011 року, ТОВ “Фламенко” об`єктивно не могло знати результатів апеляційного перегляду рішення районного суду в жовтні 2011 року.

Також суд погоджується з твердженнями позивача про порушення нотаріусом норм чинного законодавства, а саме відсутності в оспорюваному договорі купівлі-продажу відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташована частина нежитлового приміщення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦК України (в редакції 08.03.2011 р.) розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків). Аналогічні положення містяться у ч. 6 ст. 120 ЗК України (в редакції від 05.02.2011 року).

З наданої позивачем копії висновку експерта №494/20 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, складеного 18 травня 2020 року, який оцінюється судом як письмовий доказ, та доданих до нього фотоілюстрацій та схем, встановлено, що нежиле приміщення підвалу та першого поверху, загальною площею 2612,0 м2, за адресою: АДРЕСА_1 є вбудовано-прибудованим приміщенням. При цьому прибудована його частина площею 535,6 м2 розташована в межах окремої земельної ділянки площею 0,1400 га.

Таким чином, спростовуються доводи ТОВ «Фламенко» про те, що нежитлове приміщення є повністю вбудованим у багатоквартирний житловий будинок та не має прив`язки до земельної ділянки.

Земельна ділянка площею 0,1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049 на момент вчинення оспорюваного правочину перебувала у власності громадянки ОСОБА_5 , що вбачається з державного акту на право власності на земельну ділянку. Наразі власником земельної ділянки площею 0,1400 га та розташованого на ній нежитлового приміщення 525,6 кв.м. є позивачка. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ТОВ «Фламенко» на момент укладення оспорюваного правочину мало право власності на вказану земельну ділянку.

Внаслідок дослідження наявних у справі доказів суд доходить висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 21.03.2011 р. не містить істотної умови – кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташована частина вбудовано – прибудованого нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно п. 5 договору купівлі-продажу від 21.03.2011 р. продаж нежитлового приміщення першого поверху та підвалу площею 2612, за згодою сторін, вчинено за ціною 3777534 грн. 00 коп. з ПДВ, які ТОВ «Степ-Уа» повністю сплатив на рахунок продавця до підписання договору.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.09.2020 р. судом витребовувались докази оплати за оспорюваним договором купівлі-продажу від 21.03.2011 р. У своєму відзиві на позов ТОВ «Степ-Уа» повідомило, що не виявило доказів щодо сплати грошових коштів за оспорюваним правочином.

В свою чергу ТОВ «Фламенко» будучи обізнаним про зміст ухвали суду, оскільки представник ознайомлювався з матеріалами справи 21.10.2020 р. та надавав відзив на позов, проте протягом всього розгляду справи не повідомив про причини невиконання ним ухвали суду про витребування доказів оплати. Тобто, відповідач ухилився від надання доказів на підтвердження оплатності оспорюваного договору купівлі-продажу від 21.03.2011 р., що дає підстави суду за ч. 10 ст. 84 ЦПК України визнати обставину безоплатності оспорюваного договору купівлі-продажу від 21.03.2011 р.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до змісту листа ГУ ДПС в Одеській області №53/ЗПІ/15-32-51-04-09 від 18.03.2020 р. в Єдиному реєстрі податкових накладних відсутня інформація щодо реєстрації платником податків ТОВ “Фламенко” (код ЄДРПОУ 31610334) податкових накладних на адресу ТОВ «Степ-Уа» (код ЄДРПОУ 35744877). Зазначене твердження не було спростоване ТОВ «Фламенко», заперечень щодо відсутності факту складення податкової накладної до суду не було надано.

Тобто, ТОВ «Фламенко» приховало у податковому обліку факт вчинення ним оспорюваного правочину. Наведені вище обставини безоплатності, на думку суду, додатково підтверджують недобросовісність відповідача ТОВ «Фламенко» під час вчинення ним оспорюваного правочину, що свідчить про його недійсність.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 у справі № 439/212/14-ц.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Суд приймає до увагитой факт, що відповідачами ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-Уа» не було надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги. Більш того, ТОВ «Фламенко» не було надано жодних відповідей на поставлені позивачем запитання у першій заяві по суті справи та не було виконано ухвали Київського районного суду м. Одеси від 29.09.2020 р., тобто проігноровані покладені на них процесуальні обов`язки.

Приймаючи рішення суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі по 420 грн. 40коп.

Керуючись ст. 2, 4-6, 76-83, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст. 319, 376, 391 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «СТЕП-УА», ТОВ «ФЛАМЕНКО», третя особа ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу – задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21 березня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим Ігорем Анатолійовичем, за реєстровим № 657, укладеним між ТОВ «ФЛАМЕНКО» (код за ЄДРПОУ 31610334) та ТОВ «СТЕП-УА» (код за ЄДРПОУ 35744877).

Стягнути з ТОВ «ФЛАМЕНКО» (код за ЄДРПОУ 31610334) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Стягнути з ТОВ «СТЕП-УА» (код за ЄДРПОУ 35744877) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлений 12 лютого 2021 року.

Головуючий Салтан Л. В.