Ухвала суду № 94831082, 08.02.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"08" лютого 2021 р.Справа № 922/2439/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі Харківської області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області до Селянське (фермерське гоподарство) "Процер", с. Павлівка, Богодухівський район Харківської області проповернення ділянкиза участю представників:

Прокурор - Клейн Л.В., посвідчення № 051089 від 02.10.18р.;

позивача (ГУ Держгеокадастру у Х/о) - Варламов Д.В., довіреність №32-20-0.14,2-5/62-21 від 04.01.21р.;

позивача (Павлівська СР Богодухівського р-ну Х/О) - не з`явився;

відповідача (СФ господарство "Процер") - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області звернуся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати відсутнім у СФГ "Процер" права постійного користування земельною ділянкою ділянку сільськогосподарського призначення розміром 32,73 га, розташованою на території Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, повернувши її у власність держави.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.12.18р. в позові відмовлено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.19р. рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано відсутнім у Селянського (фермерського) господарства "Процер" (62133, Харківська обл., Богодухівський район, с. Павлівка, вул. Піщана, 9, ЄДРПОУ 22678872) права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення розміром 32,73 га, що розташована на території Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, повернувши її у власність держави.

Постановою Касаційного господарського суду від 08.10.20р. постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 04.12.2018 у справі № 922/2439/18 скасовано. Справу № 922/2439/18 передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

09.11.20р. справу №922/2439/18 повернуто до господарського суду Харківської області.

На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.20р. справу передано для розгляду судді Шарко Л.В.

Ухвалою суду від 16.11.20р. призначено справу №922/2439/18 до розгляду у підготовчому засіданні на "09" грудня 2020 р. о 14:00 год.

Підготовче засідання у справі №922/2439/18 було закрито протокольною ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 21.01.21р. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні по суті на "08" лютого 2021 р. о 10:00 год.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій Касаційний господарський суд в своїй постанові від 08.10.20р., зокрема зазначив про те, що вирішуючи спір по даній справі, судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалось по суті, з наданням оцінки змісту позовної заяви в цій частині та доданих до неї документів, питання дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо доведення обставин нездійснення чи неналежного здійснення позивачами захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

У відповідності до ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

А, також, у відповідності до ч. 1 ст. 316 ГПК Украйни вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18 та від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

В постанові ВС КГС від 28 серпня 2020 року у справі № 913/131/19 судова колегія звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17 та від 18.08.2020 у справі №914/1844/18.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Подібну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор має право подавати позов в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не в будь-якому випадку, а лише, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або ж такий орган взагалі відсутній.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з відповідним позовом прокурор вказує про неналежне забезпечення Харківською обласною радою контролю за фінансово-господарською діяльністю Комунального закладу "Школа вищої спортивної майстерності".

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому, саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18 та 18.08.2020 у справі №914/1844/18.

При цьому, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Подібну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У контексті наведеного можливо зробити висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

В матеріалах справи міститься лист Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області на адресу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області лист з вихідним номером 03-16-5613вих.18 від 29.08.18р. (а.с. 44-46 том 1) з повідомленням про пред`явлення прокуратурою позову в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

Докази направлення даного листа на адреси Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області в матеріалах справи відсутні.

Проте, вже 01.09.18р. Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області засобами поштового зв`язку направлено відповідний позов до господарського суду Харківської області, про, що свідчить відтиск поштового штампу з датою на конверті (а.с. 47 том 1).

В канцелярії господарського суду Харківської області дану позовну заяву зареєстровано 03.09.18р.

Враховуючи вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що Дергачівська місцева прокуратура Харківської області не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави в установленому законодавством порядку, а сама по собі обставина незвернення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області з позовом протягом певного часового періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання позивачем функцій із захисту інтересів держави.

Наданий прокурором лист - повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області про майбутнє звернення до суду з позовною заявою та подання позовної заяви через два дні, не може вважатись судом належним доказом ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області від захисту інтересів держави.

З огляду на викладене, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, зазначені обставини є підставою для залишення позовної заяви Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області без розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Суд зазначає, що прокурор не позбавлений права звернутись до суду із клопотанням про повернення судового збору в порядку ст. 7 ЗУ "Про судовий збір".

Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями ст.ст. 226, 233-234, 256-257, п. п. 9 п. 1 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву залишити без розгляду.

Оскарження здійснюється в порядку визначеному ст. ст. 254-255 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 12.02.21р.

Суддя Л.В. Шарко