Рішення № 94831032, 11.02.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.02.2021 Справа № 920/1263/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників за наявними матеріалами справу № 920/1263/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО - ДЕЛЬТА - КБ» (вул. Антонова, буд. 2/32, корп. 2, офіс 18, м. Київ, 03186, код ЄДРПОУ 23503034, email: geodeltakb@gmail.com),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМОДУЛЬ» (вул. Аптекарська, буд. 23, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 37929812, email: evromodul2013@gmail.com),

про стягнення 105 551,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в загальній сумі 105 551,51 грн, з них: основна заборгованість (сума неповернутої передоплати) в сумі 100 000,00 грн, 3 % річних в сумі 2 779,51 грн та інфляційні втрати в сумі 2772,00 грн; а також судові витрати в загальній сумі 6002,00 грн, з них: витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3900,00 грн.

Відповідно до ухвали суду від 17.12.2020 прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1263/20 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, призначено розгляд справи по суті на 11.02.2021, 10: 30 без виклику сторін; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвала про відкриття провадження отримана відповідачем 05.01.2021, що підтверджується рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

21 лютого 2019 між ТОВ «Євромодуль» і ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА-КБ» було досягнуто згоди щодо придбання позивачем у відповідача вагону-будинку «Лабораторія» в кількості 1 шт. за ціною 270125,00 грн.

На підтвердження досягнутих домовленостей відповідач оформив та надав позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000001 від 21.02.2019 року.

Позивач згідно з платіжним дорученням №1054 від 21.02.2019 року перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 130000,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення №1089 від 11.03.2019 позивачем перераховано відповідачу ще 30000,00 грн.

Таким чином, позивачем відповідачу було перераховано грошові кошти в загальному розмірі 160000,00 грн. на підставі рахунку-фактури №СФ-0000001 від 21.02.2019 з призначенням платежу «За вагон-будинок згідно рахунку №СФ-0000001 від 21.02.2019».

Позивач мотивує свої вимоги тим, що товар, визначений у рахунку-фактурі №СФ-0000001 від 21.02.2019 (вагон-будинок «Лабораторія») відповідачем позивачу поставлений не був, у зв`язку з чим у вересні 2019 сторонами було прийняте спільне рішення про те, що відпала потреба поставки товару, який частково був оплачений позивачем, і про припинення дії договору поставки, укладеного між сторонами шляхом оформлення рахунку-фактури №СФ-0000001 від 21.02.2019, та необхідності повернення відповідачем позивачу суми отриманої передплати в розмірі 160000,00 грн.

На підтвердження зазначеної домовленості 13.09.2019 ТОВ «Євромодуль» повернуло ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА-КБ» грошові кошти в розмірі 50000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №268 від 13.09.2019.

Проте грошові кошти в розмірі 110000,00 грн. відповідачем повернуті не були, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогою №13/01-20 від 27.01.2020 про повернення 110000,00 грн в строк, що не перевищує 7 днів з дня отримання даної вимоги.

Вимога була надіслана на адресу відповідача 27.01.2020, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, накладної №0315803992232 від 27.01.2020 та фіскальних чеків від 27.01.2020, які містяться в матеріалах справи /а.с. 29-30/.

Листом №3 від 03.02.2020 відповідач визнав суму боргу з посиланням на скрутне фінансове становище на підприємстві та зобов`язувався сплатити заборгованість, надіславши разом з листом акт звірки взаєморозрахунків, підписаний належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що в подальшому відповідачем на користь позивача було сплачено лише 10000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості відповідно до платіжного доручення №525 від 20.11.2020.

Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача становить 100000,00 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь у примусовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Положеннями ч. 1 ст. 205 ЦКУ передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГКУ допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Тобто, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через:

1. ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними;

2. у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

При цьому, договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Укладений між сторонами договір, оформлений рахунком-фактурою №СФ-0000001 від 21.02.2019 за своєю правовою природою є договором поставки

Зі змісту ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, вбачається, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №367/6344/16-ц.

Таким чином, для задоволення позовних вимог на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України необхідно встановити відсутність між сторонами договірних взаємовідносин та як наслідок цього безпідставне отримання відповідачем коштів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що належними доказами підтверджено перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 160000 грн. 00 коп., досягнення згоди щодо припинення дії договору поставки та повернення відповідачем позивачу лише 60000 грн. 00 коп. передплати.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що у позивача виникло право згідно із ст. 1212 Цивільного кодексу України вимагати у відповідача повернення коштів, оскільки відпала підстава, на якій вони були отримані.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу в розмірі 100000 грн. 00 коп. чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 100000 грн. 00 коп. основного боргу (попередньої оплати) та задовольняє їх.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2779,51 грн. - 3% річних та 2772,00 грн. інфляційних збитків, нарахованих за загальний період з 03.02.2020 по 08.12.2020, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно з п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012, до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі №918/631/19, правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Судом перевірено розрахунок розміру 3% річних та інфляційних збитків та встановлено, що штрафні санкції розраховані арифметично та логічно вірно, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2779,51 грн. - 3% річних та 2772,00 грн. інфляційних збитків, нарахованих за загальний період з 03.02.2020 по 08.12.2020.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на відповідача в повному обсязі.

Зі змісту ч.3 ст. 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 126 ГПКУ передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п.1, п. 2 ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. З урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

В постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно з п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження судових витрат позивачем надано договір № 03-2020 про надання професійної правової (правничої) допомоги від 11.01.2020, що укладений між ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА-КБ» (замовник) та адвокатським бюро «Марини Іванчук» (виконавець), що діє на підставі Статуту, Додаткову угоду №2 до зазначеного договору від 18.11.2020, акт приймання-передачі наданих послуг від 08.12.2020.

Так, 11.01.2020 між адвокатським бюро «Марини Іванчук» і ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА-КБ» укладено договір про надання професійної правової (правничої) допомоги №03-2020.

Відповідно до п. 5.1. зазначеного Договору вартість послуг, які надаються виконавцем, визначається окремо за кожну дію (послугу), яку необхідно виконати. При визначенні вартості послуг (розміру гонорару) приймається погодинна ставка роботи виконавця в розмірі 650,00 грн., без ПДВ за одну годину роботи.

Зі змісту п. 5.2. Договору №03-2020 вбачається, що оплата наданих послуг проводиться замовником на підставі рахунку виконавця та підписаного сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг. Строк проведення розрахунків - 5 банківських днів з моменту підписання відповідного акту та виставлення рахунку виконавцем. Розрахунки за даним договором проводяться в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця (п. 5.3.).

18 листопада 2020 року між ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА-КБ» і Адвокатським бюро «Марини Іванчук» укладено Додаткову угоду №2 до договору №03-2020, відповідно до якої Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надати Замовнику професійну правову (правничу) допомогу з врегулювання питань погашення дебіторської заборгованості ТОВ «Євромодуль» перед ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА- КБ». А саме, Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується:

- здійснити аналіз документів на підставі яких виникла дебіторська заборгованість (укладений договір поставки в спрощеній формі, здійснена передоплата в сумі 160000, 00 грн. за рахунком - фактурою № СФ - 0000001 від 21.02.2019 року, договір розірваний, передоплата не повернута, існує заборгованість 110 тис. грн.).

- надати консультації та рекомендації з питань, пов`язаних з досудовим та судовим врегулюванням взаємовідносин сторін в цьому питанні,

- підготувати необхідні документи (в тому числі, але не виключно, розрахувати ціну позову (включаючи 3% річних та інфляційні втрати) підготувати позовну заяву, належним чином засвідчені копії документів тощо) для звернення до суду щодо примусового стягнення з ТОВ «ЄВРОМОДУЛЬ» дебіторської заборгованості у вигляді неповернутої передоплати в розмірі 110 000,00 грн.

Вартість послуг Виконавця з надання правової (правничої) допомоги, обумовленої предметом даної додаткової угоди - відповідно до п.5.1. договору № 03-2020 про надання професійної правової (правничої) допомоги від 11.01.2020 року.

Строк проведення розрахунків - 20 банківських днів від дати підписання сторонами акту приймання - передачі наданих послуг за даною додатковою угодою.

Додаткова угода № 2 набирає чинності з моменту підписання її сторонами та становить невід`ємну частину договору.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди №2 від 18.11.2020 до Договору №03-2020 про надання професійної правової (правничої) допомоги, що підписаний сторонами, позивач прийняв послуги, надані адвокатським об`єднанням згідно з їх найменуванням, зазначеним у п. 1. Вказаного акту, на суму 3900,00 грн., тобто позивачем підтверджено факт виконання робіт із зазначенням конкретних послуг.

Даний розрахунок судових витрат було зазначено Позивачем у позовній заяві.

Саме від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові КГС ВС від 24.11.2020 №911/4242/15.

Крім того, в постанові об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 № 925/1137/19 викладено правову позицію з приводу того, що за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи те, що позивачем подано належні докази в обґрунтування обсягу наданих адвокатським бюро «Марини Іванчук» послуг і виконання робіт та їх вартості, а відповідачем не подано заперечень проти розміру витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3900,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМОДУЛЬ» (вул. Аптекарська, буд. 23, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 37929812, email: evromodul2013@gmail.com) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО - ДЕЛЬТА - КБ» (вул. Антонова, буд. 2/32, корп. 2, офіс 18, м. Київ, 03186, код ЄДРПОУ 23503034, email: geodeltakb@gmail.com) 100000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 коп) основного богу (передплати); 2779,51 грн. (дві тисячі сімсот сімдесят дев`ять гривень 51 коп.) - 3% річних; 2772,00 грн. (дві тисячі сімсот сімдесят дві гривні 00 коп.) інфляційних збитків; 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) витрат по сплаті судового збору; 3900,00 грн. (три тисячі дев`ятсот гривень 00 коп). витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 12.02.2021.

Суддя Ю.А. Джепа