Рішення № 94830819, 02.02.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2021 справа № 914/2649/20

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Мазуркевич М.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАРТІС», м. Вишневе, Києво – Святошенський р-н, Київська область

до відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», м. Львів.

про: відшкодування заборгованості в розмірі 191 267,61 грн.

за участю представників:

від позивача: Мельник Тарас Іванович;

від відповідача: Качор Степан Богданович.

Заяв про відвід судді не надходило. Фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу «Акорд».

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

12.10.2020 року на розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАРТІС» подано позов до відповідача Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про відшкодування заборгованості в розмірі 191 267,61 грн., з яких 154 374,01грн. основного боргу, 12 819, 02 грн. – 3 % річних та 24 074,58 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 22.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 15.12.2020 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті.

Сторони явку повноважних представників в судове засідання забезпечили.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, господарським судом Львівської області 02.01.2021 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

23 березня 2017 року, між ТОВ «ВАРТІС», в якості Постачальника та ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ «ЛЬВІВСЬКИЙ ЗАВОД ЗБІРНИХ КОНСТРУКЦІЙ», в якості Покупця, був укладений Договір № 45150/ЛВС – 17, відповідно до якого, Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність Покупця металопродукцію, а Покупець зобов`язується своєчасно прийняти Товар та здійснити його оплату на умовах Договору.

Постачальником був переданий Покупцю Товар на загальну суму 189 574,84 грн., що підтверджується видатковими накладними 28975 від 14 грудня 2017 року та 29377 від 20 грудня 2017 року, а також товарно-транспортними накладними ВР0013900 та ВР0014035.

Товар відповідачем прийнятий, що підтверджується підписами повноважних представників у видаткових та товарно – транспортних накладних.

З 13.12.2017 року по 03.01.2018 року Відповідач здійснив оплату за раніше поставлений Товар у розмірі 310 000,00 грн., що підтверджується наступними банківськими виписками:

- оплата за металопрокат згідно договору №45150/ЛВС-17 від 23.03.17 р., рахунок. № 50152 від 14.12.17р. у т.ч. ПДВ 16666,67 грн.

- оплата за металопрокат згідно договору №45150/ЛВС-17 від 23.03.17 р., рахунок № 50538 від 18.12.17р. у т.ч. ПДВ 16666,67 грн.

- оплата за металопрокат згідно договору №45150/ЛВС-17 від 23.03.17р., рахунок № 51927 від 28.12.17р. у т.ч. ПДВ 18333,33 грн.

З останньої оплати Відповідача, яка була здійснена 03 січня 2018 року, Постачальник відповідно до п. 3.7 Договору, зарахував суму у розмірі 35 200,83 гривні, в рахунок оплати Товару, переданого за видатковою накладною № 28975 від 14.12.2017 року і відповідно заборгованість Відповідача станом на дату подання позовної заяви за видатковою накладною № 28975 від 14.12.2017 року складає 57 943,30 гривень ( 93144,13 грн. - 35 200,83 грн. = 57 943,30 грн.)

Враховуючи вищевикладене, заборгованість Відповідача рахується за товар, поставлений за видатковими накладними:

- № 28975 від 14.12.2017 року в сумі частини несплаченого - 57 943,30 гривень з ПДВ;

- № 29377 від 20.12.2017 року в сумі несплаченого - 96 430,71 гривень, з ПДВ;

Станом на дату подання позовної заяви основний борг ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ «ЛЬВІВСЬКИЙ ЗАВОД ЗБІРНИХ КОНСТРУКЦІЙ» за Договором становить 154 374,01 грн., що сформувався у зв`язку з несплатою Відповідачем за видатковою накладною № 28975 від 14.12.2017 року та видатковою накладною № 29377 від 20.12.2017 року.

На суму основного боргу відповідно до норм чинного законодавства розраховано 3% річних та інфляційні втрати.

У відповіді на відзив, позивач зазначив, що відповідно до умов договору грошові кошти, не дивлячись на те, що зазначено в призначенні платежу зараховуються по Договору в рахунок оплати несплаченої поставки на дату надходження коштів.

Аргументи відповідача

ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» відповідно до рахунку – фактури №50152 від 14.12.2017 року та рахунку – фактури №50538 від 18.12.2017 року здійснено передплату, що підтверджується платіжними дорученнями №1919 від 14.12.2017 року (на суму 100 000 грн.) та №1955 від 20.12.2017 року (на суму 100 000 грн.) відповідно. В призначені платежу чітко зазначено, проплата за договором №45150/ЛВС-17 від 23.03.2017 року, рахунки №50152 від 14.12.2017 року та №50538 від 18.12.2017 року. В подальшому товар було поставлено згідно видаткових накладних №28975 від 14.12.2017 року та 29377 від 20.12.2017 року.

Товар поставлений згідно видаткових накладних №28975 від 14.12.2017 року та 29377 від 20.12.2017 року оплачений в повному обсязі, а тому виключається правомірність нарахування Позивачем, % річних та інфляційних втрат.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між ТОВ «ВАРТІС», в якості Постачальника та ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ «ЛЬВІВСЬКИЙ ЗАВОД ЗБІРНИХ КОНСТРУКЦІЙ», в якості Покупця, був укладений Договір № 45150/ЛВС – 17 від 23.03.2017 року.

Позивачем виставлено рахунки – фактури №50152 від 14.12.2017 та №50538 від 18.12.2017 року на загальну суму 189 574,84 грн.

Відповідно до банківських виписок представлених позивачем, відповідач провів проплату в розмірі 100 000,00 грн. рахунок №50152 від 14.12.2017 року, 100 000,00 грн. рахунок №50538 від 18.12.2017 року, 110 000,00 грн. рахунок 51927 від 28.12.2017 року.

Відповідачем до матеріалів справи долучено платіжне доручення №1919 від 14.12.2017 року та №1955 від 20.12.2017 року. Призначення платежу згідно платіжного доручення №1919 рахунок №50152 від 14.12.2017 року. Призначення платежу згідно платіжного доручення №1955 рахунок №50538 від 18.12.2017 року.

Сторони не заперечують, що товар був поставлений відповідно до видаткових накладних №28975 від 14.12.2017 року, №29377 від 20.12.2017 року та товарно – транспортних накладних №ВР0013900 від 14.12.2017 року та №ВР0014035 від 20.12.2017 року відповідно.

Позивачем долучено до матеріалів справи Акт звірки розрахунків з 23.03.2017 року до 13.12.2017 року, сальдо станом на 13.12.2017 року 274 799,17 грн. Акт звірки розрахунків з 23.03.2017 року по 03.01.2018 року, сальдо станом на 03.01.2018 року 154 374,01 грн. Підпис та печатка представника відповідача в актах звірки відсутні.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦКУ зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦКУ зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ч. 1 ст. 530 ЦКУ передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 629 ЦКУ передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ст. 712 ЦКУ передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ч. 1 ст. 692 ЦКУ передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором бо актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до погоджених Сторонами умов п 3.6. Договору передбачено, що Постачальник вправі відвантажити Товару згідно потреб Покупця без отримання попередньої оплати. При цьому Покупець сплачує вартість отриманого товару та доставку протягом 10-ти (десяти) календарних днів з моменту отримання Товару.

В п. 3.7. Договору зазначено, що в платіжному дорученні на оплату Товару в призначенні платежу Покупець повинен зазначати як підставу оплати цей Договір, посилання на його дату та номер. Сторони погодили, що у випадку зазначення Покупцем в призначенні платежу іншої підстави, як то Рахунок-фактуру, видаткову накладну - Постачальник зараховує кошти за цим Договором (в тому числі в рахунок оплати несплаченої поставки на дату надходження коштів).

Позивач стверджує, що сплачені грошові кошти в призначенні платежу, яких зазначені рахунки – фактури №50152 від 14.12.2017 та №50538 від 18.12.2017 року були зараховані в погашення попередньої заборгованості по договору. В підтвердження заборгованості позивачем долучено акти звірки, на що суд повідомляє наступне.

Акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Акт звірки взаємних розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють облік операцій. Сам по собі акт звірки не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Крім того акти звірки не містять відтиску печатки боржника та підпису уповноваженої особи, а підписаний лише зі сторони позивача.

В матеріалах справи відсутні будь які первинні документи, які б підтверджували попередню заборгованість відповідача перед позивачем. Акти звірки не підтверджені первинними документами.

В даній ситуації суд не може встановити наявність попередньої заборгованості та можливого зарахування коштів в рахунок її погашення, крім того проплата проведена відповідачем та підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- платіжне доручення №1919 від 14.12.2017 року з призначенням платежу рахунок 50152 від 14.12.2017 року;

- платіжне доручення №1955 від 20.12.2017 року з призначенням платежу рахунок 50538 від 18.12.2017 року.

В даних платіжних дорученнях відповідач зробив посилання на відповідний договір.

Тобто в розумінні п. 3.7 Договору відповідач провів проплату згідно виставлених рахунків, з посиланням на договір поставки, попередня заборгованість по Договору не підтверджена належними доказами.

Суд вважає, що позов про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат, які відбулись у зв`язку з неоплаченими на думку позивача грошовими коштами згідно видатковими накладними № 28975 від 14.12.2017 року в сумі частини несплаченого - 57 943,30 гривень з ПДВ та № 29377 від 20.12.2017 року в сумі несплаченого - 96 430,71 гривень, з ПДВ задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, залишаються за позивачем. Відповідач у відзиві на позовну заяву згідно п. 8 ч.3 ст. 165 ГПК України зазначив про попередній розмір витрат на у зв`язку з розглядом справи в розмірі 10 000,00 грн. Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне призначити судове засідання для вирішення питання відшкодування витрат на професійну правову допомогу.

Керуючись ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВАРТІС» (код ЄДРПОУ 34350636) до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ "ЛЬВІВСЬКИЙ ЗАВОД ЗБІРНИХ КОНСТРУКЦІЙ" (код ЄДРПОУ 08006864) про стягнення 191 258,07 грн., з яких: 154 374,01 грн. – основного боргу; 12 809,48 грн. – 3% річних та 24 074,58 грн. – інфляційних втрат відмовити повністю.

2. Призначити судове засідання для вирішення питання судових витрат на 15.02.2021 року о 12:30 год.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені в ст. 256, 257 ГПК України.

Інформацію у справі, яка розглядається можна отримати за такою веб-адресою - http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 12.02.2021 року.

Суддя З.В. Горецька