Рішення № 94830547, 16.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2020Справа № 910/7836/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального провадження матеріали господарської справи

За позовом Державного підприємства "Гарантований покупець" вул.Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032

про визнання правочинів недійсними

Представники сторін:

від позивача Андишула А.М., довіреність № 27-д від 28.12.2019;

від відповідача Майданович Д.В., Пересада Б.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Гарантований покупець" 05.06.2020 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" визнання недійсними правочинів, а саме:

- п.6 Додаткової угоди № 8/1532/01 від 26.12.2019 року до Договору купівлі - продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019 року;

- Додаткової угоди № 9/1/01/20 від 03.01.2020 року до Договору купівлі - продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019 року;

- Додаткової угоди № 10/7/01/20 від 11.01.2020 року до Договору купівлі - продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на укладення оспорюваних Додаткової угоди № 8 в частині п. 6 та в цілому Додаткових угод №№ 9, 10 до Договору купівлі - продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019 року під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, що згідно ст. 233 ЦК України є підставою для визнання вказаних правочинів недійсними в судовому порядку на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року позовну заяву Державного підприємства "Гарантований покупець" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7836/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.07.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 року задоволено клопотання відповідача та відкладено судове засідання на 19.08.2020 року.

В судовому засіданні 19.08.2020 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/7836/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 16.09.2020 року.

У судовому засіданні 16.09.2020 року протокольно оголошено перерву на 21.10.2020 року.

Проте судове засідання, призначене на 21.10.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 року засідання з розгляду справи по суті призначено на 16.12.2020 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання від відповідача 24.06.2020 року надійшов відзив на позовну заяву № 50-08/913 від 24.06.2020 року разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відовідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність заперечень позивача щодо змісту Додаткових угод під час їх укладення та виконання, а також наявність передбаченої умовами п. 4.3.4 Договору можливості зміни розміру та строків оплати належних до сплати платежів за електричну енергію у Додатковій угоді для періоду постачання; 07.07.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив разом з доказами направлення на адресу відповідача, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та просить позовні вимоги задовольнити. Подані документи долучені судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 19.08.2020 року від відповідача надійшли пояснення № 50-08/1046 від 16.07.2020 року, 18.08.2020 року від позивача надійшли заперечення на пояснення відповідача № 15/2334 від 17.08.2020 року разом з доказами направлення на адресу відповідача. Подані пояснення та заперечення долучені судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 16.09.2020 року від позивача 15.09.2020 року надійшли доповнення до заперечень на пояснення відповідача № 15/2644 від 14.09.2020 року, які судом долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 16.12.2020 року від позивача надійшли 12.10.2020 року пояснення за наслідками судового засідання, що відбулося 16.09.2020 року № 15/2910 від 09.10.2020 року; 15.12.2020 року від відповідача надійшло клопотання № 50-07/2127 від 14.12.2020 року про визнання дій відповідача зловживання процесуальними правами. Подані документи долучено судом до матеріалів справи.

Щодо поданого відповідачем 15.12.2020 року клопотання про визнання дій позивача щодо подання позову у даній справі як зловживання процесуальними правами у формі подачі позову суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства і окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Тобто зазначені вимоги до заяв та порядку вчинення відповідних дій зі звернення, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, носять не формальний характер, а є обов`язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом свої порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою їх залишення без руху або повернення.

Разом з цим, суд наголошує, що однією з засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Одночасно, застосовуючи при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов`язків.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Слід зазначити, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Пунктом 3 частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору абоу спорі, який має очевидно штучний характер.

Поряд із цим за умови наведення частиною 2 статті 43 ГПК України переліку дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, виключного переліку дій, які можуть розцінюватися судом як зловживання правом, приписами господарського процесуального кодексу не встановлено.

Суд зазначає, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.05.2018 р. у справі № 910/1873/17).

Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач завчасно (заздалегідь наперед) усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також завдання господарського судочинства, звернувся з таким позовом.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Таким чином, підставою для звернення до суду з позовом є порушення прав або охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання або оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також обирає спосіб захисту такого права.

В свою чергу формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 ГПК України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Водночас суд перевіряє доводи позивача та залежно від встановленого вирішує питання про наявність або відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права або інтересу, а також з`ясовує, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права передбаченим законодавством способам, а також чи забезпечує спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

При цьому питання штучності позову не може вирішуватися на стадії подачі позову без встановлення обставин справи.

Таким чином, за результатами розгляду відповідного клопотання відповідача, зважаючи на ненаведення останнім чітких ознак штучності поданого позивачем позову та оскільки зазначені відповідачем обґрунтування зводяться до заперечення проти заявлених позовних вимог, судом в судовому засіданні 16.12.2020 року протокольно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи 16.12.2020 року суду не надано.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи в судових засідань по розгляду справи по суті до суду не надходило.

В судові засідання з розгляду справи по суті 16.09.2020 року та 16.12.2020 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 16.12.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.12.2020 року проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 16.12.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 483 від 05.06.2019 року (далі - Положення) та результатів електронного аукціону, 27.09.2019 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдинг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (продавець за договором, відповідач у справі) та Державним підприємством "Гарантований покупець" (Гарантований покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір купівлі-продажу електричної енергії №65-150-SD-19-00063/749/01 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язаний продати електричну енергію Гарантованому покупцю, а Гарантований покупець зобов`язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами електронного аукціону на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому договорі.

Обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим договором є договірними зобов`язаннями щодо відпуску продавцем та відбору Гарантованим покупцем електричної енергії (п.2.2 договору).

Розділами 3 - 11 Договору сторони узгодили порядок купівлі - продажу електричної енергії, ціну та порядок оплати електричної енергії, тимчасове призупинення продажу (відпуску) електричної енергії, відповідальність сторін, відповідальність за небаланс, особливі умови купівлі - продажу електричної енергії, строку дії Договору тощо.

Згідно п. 11.1 Договору останній вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2019 року включно. В частині виконання фінансових зобов`язань Договір діє до їх повного виконання.

Зміни та доповнення до цього Договору можуть бути внесені у письмовій формі за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до Договору, за виключенням випадків, передбачених у п. 4.6, 11.5, Розділом 10 цього Договору (п. 11.3 Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками гарантованого покупця та продавця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Порядок купівлі - продажу електричної енергії врегульовано розділом 3 Договору.

Так, періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год. першого календарного дня по 24:00 год. останнього календарного дня такого періоду (далі - період постачання), що зазначаються у додатковій угоді для періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону. Період постачання може визначатися кількістю календарних діб постачання, календарними датами початку i закінчення календарного тижня/місяця/кварталу тощо. Обсяг електричної енергії, що купується та продається за цим договором у періоді постачання визначається за результатами проведеного електронного аукціону на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та зазначається у додатковій угоді для періоду постачання (п.п.3.1, 3.2 договору).

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Купівля-продаж електричної енергії здійснюється за ціною, яка визначається за результатами проведеного електронного аукціону на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та зазначається у додатковій угоді для періоду постачання. Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється з нарахуванням податку та податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства України. При здійсненні платежів Гарантований покупець повинен вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому зазначається відповідний договір та додаткова угода, відповідно до яких здійснюється купівля-продаж електричної енергії та період постачання (п.п. 4.1, 4.5 договору).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п.4.3 Договору Гарантований покупець забезпечує оплату продавцю вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці, у такому порядку:

4.3.1. У перший робочий день після закінчення періоду постачання у розмірі не менше 65 % від вартості електричної енергії, купленої у такому періоді постачання (для періоду постачання тривалістю 7 або менше календарних днів).

Щопонеділка у розмірі не менше 65 % від вартості електричної енергії, купленої у такому періоді постачання (для періоду постачання тривалістю більше, ніж 7 календарних днів).

Якщо граничний строк оплати платежу за цим пунктом Договору припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений у перший робочий день, що слідує за таким днем.

4.3.2. Не пізніше останнього робочого дня розрахункового місяця у розмірі не менше 75 % від загальної вартості електричної енергії, купленої у поточному розрахунковому місяці.

4.3.3. Не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем у розмірі 100 % від загальної вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці.

Як визначено в п.4.3.4 Договору, розміри та строки належних до сплати платежів за електричну енергію можуть визначатись у Додатковій угоді для Періоду постачання.

У випадку не оплати (оплати у неповному обсязі) Гарантованим покупцем за електричну енергію, у порядку передбаченому окремо кожним із п.п.4.3.1, 4.3.2, 4.3.3 цього договору, Гарантований покупець зобов`язаний сплатити продавцю пеню за кожний день прострочення відповідного платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, враховуючи день фактичної оплати. Нарахування пені здійснюється за увесь час порушення зобов`язання (п. 6.2 Договору).

Відповідно до п. 6.4 Договору у разі наявності заборгованості за цим договором, сторони домовилися, що зарахування платежів, які здійснює Гарантований покупець на користь продавця буде здійснюватися у такому порядку: у першу чергу погашаються пеня та/або штраф, що виникли у зв`язку з порушенням умов договору; у другу чергу погашаються зобов`язання щодо сплати за електричну енергію відповідно до черговості їх виникнення. Про черговість зарахування грошових коштів, отриманих від Гарантованого покупця (у разі наявності заборгованості), продавець протягом 3-х робочих днів направляє Гарантованому покупцю повідомлення в електронному вигляді на електронну адресу, вказану Гарантованим покупцем у розділі 13 цього договору, з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи).

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до Договору щодо зміни його окремих умов, а саме:

- Додаткову угоду № 5/1038/01 від 25.11.2019 року щодо періоду постачання 01.12.2019 - 31.12.2019;

- Додаткову угоду № 6/1096/01 від 05.12.2019 року щодо зміни порядку оплати за період постачання 01.12.2019- 31.12.2019;

- Додаткову угоду №7/1197/01 від 11.12.2019 року щодо зміни порядку оплати за період постачання 01.12.2019-31.12.2019;

- Додаткову угоду № 8/1532/01 від 26.12.2019 року щодо періоду постачання 01.01.2020- 31.01.2020);

- Додаткову угоду № 9/1/01/20 від 03.01.2020 року щодо зміни порядку оплати за період постачання 01.01.2020-31.01.2020;

- Додаткову угоду № 10/07/01/20 від 11.01.2020 року щодо зміни порядку оплати за період постачання 01.01.2020-31.01.2020;

- Додаткову угоду № 11/76/01/20 від 30.10.2020 року щодо періоду постачання 01.02.2020-29.02.2020;

- Додаткову угоду № 12/174/01/20 від 31.01.2020 року щодо зміни порядку оплати за період постачання 01.01.2020-31.01.2020;

- Додаткову угоду № 13/186/01/20 від 03.02.2020 року щодо зміни порядку оплати за період постачання 01.02.2020-29.02.2020;

- Додаткову угоду № 14/203/01/20 від 14.02.2020 року щодо періоду постачання 16.02.2020-31.02.2020.

Зокрема, відповідно до умов Додаткової угоди № 8/1532/01 від 26.12.2019 року до Договору (далі - Додаткова угода № 8) сторони, відповідно до результатів електронного аукціону №ЕР-261219-GВ, що відбувся 26.12.2019 року, аукціонного свідоцтва №03-ЕР-261219-GВ-1-1 та Договору домовились, що Гарантований покупець купує у продавця електричну енергію для забезпечення загальносуспільних інтересів, на таких умовах (п.1), зокрема, періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 годин 01 січня 2020 року по 24:00 годин 31 січня 2020 року (п.2); обсяг електричної енергії, що купується і продається у періоді постачання відповідно до умов цієї угоди становить 6 200 496 МВт*год (п.3); вартість електричної енергії (з урахуванням акцизного податку та ПДВ) становить 4 216 585 299,84 грн (п.5); сторони дійшли взаємної згоди, що пункти 4.3, 4.3.1, 4.3.2 та абз.1 п.4.3.3 Договору не застосовуються до періоду постачання (01.01.2020-31.01.2020) та Гарантований покупець забезпечує оплату продавцю вартості електричної енергії, купленої у періоді постачання (01.01.2020-31.01.2020) у наведеному в цьому пункті порядку(п.6):

1) 03.01.2020року Гарантований покупець здійснює оплату продавцю вартості електричної енергії у розмірі 400 000 000, 00 грн. з урахуванням акцизного податку з ПДВ;

2) до 08.01.2020 року включно - не менше 75 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 12.01.2020 року (включно);

3) до 13.01.2020 року включно - не менше 75 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 12.01.2020 року (включно);

4) до 20.01.2020 року включно - не менше 85 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 19.01.2020 року (включно);

5) до 27.01.2020 року включно - не менше 90 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 26.01.2020 року (включно);

6) до 31.01.2020 року включно - не менше 90 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 30.01.2020 року (включно);

7) не пізніше 05.02.2020 року включно Гарантований покупець забезпечує оплату продавцю вартості електричної енергії у розмірі 100 % від вартості електричної енергії, купленої у січні 2020 року.

Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, застосовується у порядку та розмірі визначеному розділом 6 договору з врахуванням строків та розміру оплати за електричну енергію, що визначені пунктом 6 цієї додаткової угоди (п.7).

Також у Додатковій угоді №8/1532/01 від 26.12.2019 до Договору сторони погодили викласти п.11.1 Договору у наступній редакції: "Цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до 31 січня 2020 року включно. В частині виконання фінансових зобов`язань договір діє до повного виконання." (п.9).

Окрім цього Додатковою угодою № 9/1/01/20 від 03.01.2020 року до Договору (далі - Додаткова угода № 9) з метою з метою належного виконання спеціальних обов`язків, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року № 483 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 року №1003) та для забезпечення належного виконання зобов`язань за Договором, а також з метою недопущення випадків виникнення заборгованості за електричну енергію, куплену Гарантованим покупцем у періоді постачання (01.01.2020 - 31.01.2020), сторони дійшли взаємної згоди викласти пункт 6 Додаткової угоди № 8/1532/01 від 26 грудня 2019 року у наступній редакції:

« 6. Сторони дійшли взаємної згоди, що пункти 4.3., 4.3.1. 4.3.2. та абзац один пункту 4.3.3. Договору не застосовуються до Періоду постачання (01.01.2020-31.01.2020) та Гарантований покупець забезпечує оплату Продавцю вартості електричної енергії, купленої у Періоді постачання (01.01.2020-31.01.2020). у такому порядку:

1) 03.01.2020 року Гарантований покупець здійснює оплату Продавцю вартості електричної енергії у розмірі 400 000 000, 00 грн. з урахуванням акцизного податку з ПДВ;

2) до 13.01.2020 року включно - не менше 75 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 12.01.2020 року (включно);

3) до 20.01.2020 року включно - не менше 85 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 19.01.2020 року (включно);

4) до 27.01.2020 року включно - не менше 90 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 26.01.2020 року (включно);

5) до 31.01.2020 року включно - не менше 90 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 30.01.2020 року (включно);

6) не пізніше 05.02.2020 року включно Гарантований покупець забезпечує оплату Продавцю вартості електричної енергії у розмірі 100 % від вартості іі: електричної енергії купленої у січні 2020 року.»

Всі інші умови Договору та Додаткової угоди № 8 залишаються незмінними та сторони підтверджують свої зобов`язання за ними (п.2 Додаткової угоди № 9).

Також згідно умов Додаткової угоди № 10/7/01/20 від 11.01.2020 року до Договору (далі - Додаткова угода № 10) з метою з метою належного виконання спеціальних обов`язків, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року № 483 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 року №1003) та для забезпечення належного виконання зобов`язань за Договором, а також з метою недопущення випадків виникнення заборгованості за електричну енергію, куплену Гарантованим покупцем у періоді постачання (01.01.2020 - 31.01.2020), сторони дійшли взаємної згоди викласти пункт 6 Додаткової угоди № 8/1532/01 від 26 грудня 2019 року у наступній редакції:

« 6. Сторони дійшли взаємної згоди, що пункти 4.3, 4.3.1, 4.3.2. та абзац 1 пункту 4.3.3. Договору не застосовуються до Періоду постачання (01.01.2020-31.01.2020) та Гарантований покупець забезпечує оплату продавцю вартості електричної енергії, купленої у Періоді постачання (01.01.2020-31.01.2020), у такому порядку:

1) 03.01.2020 року Гарантований покупець здійснює оплату Продавцю вартості електричної енергії у розмірі 400 000 000, 00 грн. з урахуванням акцизного податку з ПДВ;

2) до 14.01.2020 року включно - не менше 75 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 12.01.2020 року (включно);

3) до 20.01.2020 року включно - не менше 70 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 19.01.2020 року (включно);

4) до 23.01.2020 року включно - не менше 85 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 19.01.2020 року (включно);

5) до 27.01.2020 року включно - не менше 75 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 26.01.2020 року (включно);

6) до 31.01.2020 року включно - не менше 90 % від вартості електричної енергії купленої з 01.01.2020 року по 30.01.2020 року (включно);

7) не пізніше 07.02.2020 року включно Гарантований покупець забезпечує плату Продавцю вартості електричної енергії у розмірі 100 % від вартості електричної енергії купленої у січні 2020 року.»

Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, застосовується у порядку та розмірі визначеному розділом 6 Договору з врахуванням строків та розміру оплати за електричну енергію, що визначені пунктом 6 цієї Додаткової угоди (п.7).

Крім того у Додатковій угоді №10/7/01/20 від 11.01.2020 року до Договору сторони погодили, що всі інші умови Договору та Додаткової угоди № 8 залишаються незмінними та сторони підтверджують свої зобов`язання за ними (п. 2).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, у зв`язку із неможливістю своєчасного виконання Гарантованим покупцем зобов`язань за Додатковою угодою № 8 відповідачем була пред`явлена низка претензій про здійснення оплати за електричну енергію, куплену у періоді постачання 01.01.2020 - 31.01.2020 та сплати пені.

Зокрема, ДП «НАЕК «Енергоатом» було надіслано на адресу позивача претензії № 50-08/166 від 10.02.2020 року, № 50-08/199 від 17.02.2020 року щодо оплати вартості купленої в січні 2020 року електричної енергії, копії яких наявні в матеріалах справи.

Звертаючись до суду з даним позовом в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою забезпечення виконання Положення та уникнення негативних наслідків для побутових споживачів Гарантований покупець уклав Додаткову угоду № 8, а також Додаткові угоди №9 та № 10 проти своєї волі, під тиском тяжких обставин на вкрай невигідних умовах щодо порядку оплати електроенергії, зокрема, п. 6 цієї Додаткової угоди № 8, що визначені відповідачем одноособово та не відповідають умовам п.п.4.3, 11.3 Договору.

Позивач наголошує, що відповідачем суттєво змінено передбачений п. 4.3 Договору порядок оплати у порівнянні із попередніми шести місяцями 2019 року відповідно до Додаткової угоди №8 (із змінами), оскільки істотно збільшено відсоток оплати за платежами та зменшено терміни їх здійснення як стосовно періодів постачання, так і розрахункового місяця (січня 2020 року), зокрема:

- платіж у розмірі 400 000 000,00 грн. що складає 9,5% відсотків від всієї вартості електричної енергії вказаного періоду постачання взагалі не передбачений п.4.3 Договору;

- платежі 70%, 75%, 85% від вартості придбаної електроенергії у періоді постачання відповідно до Додаткової угоди №8 (із змінами), проти 65% передбачених п.4.3.1 Договору у Періоді постачання (відсоток оплати збільшено на 5%, 10%, 20% відповідно). Умови про здійснення платежів 14.01.2020, 20.01.2020, 23.01.2020, 17.01.2020, 31.01.2020 також суперечать п.4.3.1 Договору, адже Гарантований покупець забезпечує оплату щопонеділка у розмірі не менше 65 % від вартості електричної енергії, купленої у такому періоді постачання (для періоду постачання тривалістю більше, ніж 7 календарних днів);

- до 31.01.2020 - 90 % від вартості придбаної електроенергії станом на 30.01.2020 відповідно до Додаткової угоди №8, проти 75 % на останній день розрахункового місяця передбаченого п.4.3.2 Договору (відсоток оплати збільшено на 15%);

- до 07.01.2020 - 100 % від вартості придбаної електроенергії у розрахунковому місяці, проти 100%) до 10 числа наступного розрахункового місяця передбаченого основним Договором (остаточний строк оплати перенесено відповідно на 3 календарних дні).

Окрім цього, як стверджує позивач, спеціальний характер покладених на нього зобов`язань щодо забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (ПСО для населення), що передбачені Положенням, виключав правову можливість відмови від укладення вищезазначеної Додаткової угоди № 8, та при цьому одночасно наслідком такої відмови була втрата гарантійного внеску (згідно п.п.12.5, 12.6 Регламенту організації та проведення електронного аукціону з продажу електричної енергії на Товарній біржі «Українська енергетична біржа»).

Одночасно позивач в позовній заяві наголошує на тому, що Примірна форма Додаткової угоди до Договору, встановленого Аукціонним комітетом з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами 25.06.2019 року (протокол №1) не передбачає змін у порядку оплати, що встановлений Договором.

Крім того визначений відповідачем порядок оплати за Додатковою угодою № 8 не відповідає специфіці діяльності Гарантованого покупця на ринку електричної ергії та графікам надходження коштів до державного підприємства від постачальників універсальних послуг, що унеможливлює його виконання.

Таким чином позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що внесення відповідачем змін до умов Договору, якими визначається порядок оплати періоду постачання та розрахункового місяця за відсутності згоди позивача та всупереч встановленого п. 4.3 Договору порядку оплати суперечить умовам п.п. 4.3, 11.3 Договору, оскільки такі розміри і строки повинні визначатися виключно обопільно сторонами за взаємною згодою та з урахуванням вимог п. 4.3 Договору, а не внесенням відповідачем в одноособовому порядку "змін до Договору шляхом виключення відповідачем п. 4.3, 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3 Договору та визначення іншого рядку оплати до згаданих Періодів постачання відповідно до зазначених Додаткових угод, в зв`язку з чим п. 6 Додаткової угоди № 8 та Додаткові угоди № 9 та № 10 в цілому як такі, що вносять зміни до п. 6 Додаткової угоди № 8 до Договору, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку згідно приписів ч.ч. 1, 3, 5 ст.ст. 203, 233, 215 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, суд відповідно до ч. 4. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.

Поряд із цим з огляду на важливість єдності і передбачуваності судової практики як реалізації принципу верховенства права у вирішенні спорів судами суд окремо наголошує, що за умови відсутності правової норми, яка закріплює обов`язковість врахування судами правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, практика їх застосування кореспондується із вимогами чинного законодавства, згідно з яким виключно Верховний Суд може відступити від цих позицій.

Так, відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) (його частини) необхідно встановити, що правочин (його частина) не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, за приписами ч.1 ст. 207 Господарського кодексу господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору в частині, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

За змістом постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. (далі - Постанова № 9) відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до Постанови № 9 під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами, зокрема, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Додаткові угоди № 8, № 9, № 10 були укладені позивачем проти своєї волі та під тиском тяжких обставин на вкрай невигідних умовах щодо порядку оплати електроенергії (п. 6 Додаткової угоди № 8), а також умови оспорюваних правочинів визначені відповідачем однособово та є такими, що не відповідають умовам п.п.4.3, 11.3 Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Суд зазначає, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 233 ЦК України відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію ст. 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За змістом ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Однак під важкими обставинами розуміється не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, такі як важка хвороба, смерть її годувальника, крайня нужденність сім`ї, загроза втратити заставлене житло, загроза банкрутства та інші обставини, для усунення чи пом`якшення яких необхідне термінове укладення правочину.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №910/10765/17.

Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.

Отже, правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини, носить обов`язкові ознаки, а саме: особа вчиняє такий правочин під впливом тяжкої для неї обставини; особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах; особа вчиняє такий правочин добровільно та може бути ініціатором такого правочину; особа усвідомлює, що вчиняє такий правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини. - друга сторона повинна усвідомлювати, що контрагент перебуває під впливом тяжкої обставини і вчиняє правочин вимушено, та скористатися цим.

Тобто має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.08.2018 року у справі №918/341/16, від 14.02.2018 року у справі №910/8862/17, від 06.03.2018 року у справі №910/8866/17, від 16.01.2020 року у справі № 922/1362/17.

Також у постанові від 25.07.2018 року у справі № 487/7703/15-ц Верховний Суд зазначив, що для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері електроенергетики належить, зокрема: прийняття рішення про покладення спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільних інтересів та умов (порядку) виконання таких спеціальних обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 62 Закону з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року № 483 затверджене Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - Положення № 483).

Так, згідно п.п.1-4 п. 13 Положення Гарантований покупець зобов`язаний здійснювати купівлю електричної енергії на електронних аукціонах для забезпечення виконання спеціальних обов`язків в установленому законодавством порядку у виробників електричної енергії; укласти за результатами проведення електронного аукціону двосторонні договори купівлі-продажу електричної енергії з виробниками електричної енергії за визначеною на електронному аукціоні ціною, але не вище граничної ціни; забезпечувати виконання умов купівлі електричної енергії, визначених в укладених з виробниками електричної енергії двосторонніх договорах купівлі-продажу електричної енергії; здійснювати продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг у прогнозних погодинних обсягах, що необхідні для постачання побутовим споживачам, з подальшим коригуванням на фактичні дані щодо погодинних обсягів споживання електричної енергії побутовими споживачами.

При цьому постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 05.06.2019 затверджено Порядок проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами (далі - Порядок), який визначає механізм організації та проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами виробниками електричної енергії - державними підприємствами, а також господарськими товариствами, частка держави у статутному капіталі яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, у статутному капіталі яких 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) належать іншим господарським товариствам, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств.

Згідно п. 13 Порядку право ініціювати організацію та проведення аукціону має виключно продавець. Для ініціювання аукціону уповноважена особа продавця в порядку, передбаченому регламентом аукціону, подає організатору аукціону інформацію про дату і час проведення аукціону, а також заявку на організацію та проведення аукціону. Після подання організатору аукціону заявки на організацію та проведення аукціону продавець не має права її змінювати.

Відповідно до п. 15 Порядку для забезпечення укладення за результатами аукціонів двосторонніх договорів та виконання зобов`язань за ними покупці, які мають намір взяти участь в аукціоні, в порядку та строк, що визначені регламентом аукціону, перераховують гарантійний внесок організатору аукціону. У разі відмови переможця аукціону від підписання двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії або в разі його невиконання організатор аукціону перераховує продавцю гарантійний внесок у розмірі, порядку і строки, що визначені регламентом аукціону.

Як визначено п. 16 Порядку за результатами проведення аукціону організатор аукціону складає аукціонні свідоцтва. Порядок оформлення та підписання аукціонного свідоцтва визначається регламентом аукціону. На підставі аукціонного свідоцтва покупець - переможець аукціону і продавець в порядку, передбаченому регламентом аукціону, підписують двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії. Граничний строк для підписання двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії визначається регламентом аукціону.

Згідно п. 19 Порядку покупець зобов`язаний своєчасно підписати аукціонне свідоцтво та укласти із продавцем двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії у разі визнання його переможцем аукціону.

Пунктом 6.4 Регламенту організації та проведення електронного аукціону з продажу електричної енергії на Товарній біржі «Українська енергетична біржа», затвердженого Біржовим комітетом ТБ «Українська енергетична біржа» протоколом № 553 від 20.06.2019 року (далі - Регламент) визначено, що заявка на організацію та проведення аукціону вводиться в ПП БЕТС у вигляді позиції (позицій) на продаж у відкритих торгових сесіях в ПП 5ЕТС. Позиція об`єднує лоти за однаковими умовами виконання - стартовою ціною за 1МВт*г), ставкою/розміром гарантійного внеску, графіком продажу, періодом відпуску/відбору електричної енергії, а також умовами оплати та іншими істотними умовами, які є складовими проекту двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії.

Відповідно до п. 6.6 Регламенту позиція на продаж має містити, зокрема, проект двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії.

Пунктами 7.1 та 7.2 Регламенту визначено, що організатор аукціону розміщує оголошення про проведення аукціону на власному веб-сайті (www.ueex.com.ua) після підписання продавцем позиції (позицій) на продаж кваліфікованим електронним підписом. Оголошення повинно містити відомості про проект двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії.

Згідно п. 11.4 Регламенту на підставі аукціонного свідоцтва покупець - переможець аукціону і продавець протягом терміну, визначеного продавцем у заявці на організацію та проведення аукціону зобов`язані укласти між собою та підписати двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії, згідно з умовами якого продавець зобов`язаний поставити електричну енергію, а покупець - прийняти та оплатити її. Умови аукціону, оголошені перед його проведенням та визначені результатами проведення аукціону вартість, обсяг придбаної/реалізованої електричної енергії, під час укладання двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії зміні не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Приписами частин 2, 3, 4 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Відповідно до п.4.4 Примірного договору купівлі-продажу електричної енергії в обсягах, необхідних для задоволення потреб побутових споживачів, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 13.12.2019 року № 506 на виконання вимог абз.2 п.5 Положення, встановлено порядок оплати придбаної постачальниками універсальних послуг електроенергії, а саме:

- перший платіж - до 19 (включно) числа місяця поставки в обсязі 10% прогнозної вартості електричної енергії в розрахунковому періоді (з ПДВ) за відповідною щомісячною угодою продажу електричної енергії або, у разі підписання сторонами, щомісячною угодою продажу електричної енергії з урахуванням коригування та, у разі підписання сторонами, Угодою;

- другий платіж - до 25 (включно) числа місяця поставки в обсязі 10% прогнозної вартості електричної енергії в розрахунковому періоді (з ПДВ) за відповідною щомісячною угодою продажу електричної енергії або, у разі підписання сторонами, щомісячною угодою продажу електричної енергії з урахуванням коригування та, у разі підписання сторонами, Угодою;

- третій платіж - до останнього (включно) банківського дня місяця поставки в обсязі 10% прогнозної вартості електричної енергії в розрахунковому періоді (з ПДВ) за відповідною щомісячною угодою продажу електричної енергії або, у разі підписання сторонами, щомісячною угодою продажу електричної енергії з урахуванням коригування та, у разі підписання сторонами, Угодою;

- четвертий платіж - до 5 (включно) числа місяця, наступного за місяцем поставки з обсязі 20% прогнозної вартості електричної енергії в розрахунковому періоді (з ПДВ) за відповідною щомісячною угодою продажу електричної енергії або, у разі підписання сторонами, щомісячною угодою продажу електричної енергії з урахуванням коригування та, у разі підписання сторонами, Угодою;

- п`ятий платіж - до 10 (включно) числа місяця, наступного за місяцем поставки, з обсязі 20% прогнозної вартості електричної енергії в розрахунковому періоді (з ПДВ) за відповідною щомісячною угодою продажу електричної енергії або, у разі підписання сторонами, щомісячною угодою продажу електричної енергії з урахуванням коригування та, у разі підписання сторонами, Угодою;

- шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, наступного за місяцем поставки, у розмірі, який визначається як різниця між вартістю електричної енергії (з ПДВ) за розрахунковий місяць, відповідно до Акта купівлі-продажу електричної енергії за розрахунковий період (далі - Акт), форму якого наведено в додатку 2 до цього Договору, згідно з пунктом 4.6 цього Договору, та сумарною оплатою електропостачальником за розрахунковий місяць.

Отже, посилаючись на вказані умови Примірного договору позивач зазначає про невідповідність передбаченого умовами спірного Договору та зокрема, Додаткової угоди № 8, порядку оплати специфіці діяльності Гарантованого покупця на ринку електричної енергії та графікам надходження коштів до державного підприємства від постачальників універсальних послуг, що унеможливлює його виконання, позаяк такий порядок оплати повинен враховувати графіки надходження коштів від постачальників універсальних послуг.

Також позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відносини, що склалися між продавцем та Гарантованим покупцем за оспорюваний в частині Договором на виконання зазначених спеціальних обов`язків мають триваючий характер та купівля Гарантованим покупцем електричної енергії не обмежується періодом постачання за Додатковою угодою №8. При цьому необхідність забезпечення Гарантованим покупцем своєчасної оплати періодів постачання грудня 2019 року та лютого 2020 року на переконання Гарантованого покупця, додатково ускладнювала фактичну можливість здійснення розрахунків на вказаних умовах Додаткової угоди №8.

Примірна форма договору купівлі-продажу електричної енергії з Гарантованим покупцем для забезпечення загальносуспільних інтересів (далі - Примірний договір), відповідно до якої укладений Договір, затверджена Аукціонним комітетом з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами 25.06.2019 року Протоколом №1 (далі - Протокол №1).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

При цьому, приписи вказаної статті кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Конституційний Суд України в п.3.2 Рішення від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Суд зазначає, що одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

Судом встановлено, що укладаючи Договір № 65-150-SD-19-00063/749/01 купівлі-продажу електричної енергії від 27.09.2019 року, а також Додаткові угоди до нього, в тому числі в частині спірного пункту 6 Додаткової угоди № 8 до Договору, сторони за взаємною згодою визначили його умови на власний розсуд, з урахуванням примірного договору купівлі продажу електричної енергії з Гарантованим покупцем для забезпечення загальносуспільних інтересів, затвердженого Аукціонним комітетом з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, протокол № 1 від 25.06.2019 року, що узгоджується з положенням розділу "Ціна та порядок оплати електричної енергії" примірного договору.

Одночасно суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах та узгодили ці умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України також встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором бо законом.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

Так, за умовами п. 11.3 Договору зміни до Договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення Додаткової угоди.

Відповідно до п. 4.3.4 Договору розміри та строки належних до сплати платежів за електричну енергію можуть визначатись у Додатковій угоді для Періоду постачання.

Тобто, поряд із загальним порядком оплати електричної енергії встановленим Договору, п. 4.3.4 Договору передбачає можливість того, що порядок оплати буде визначений у Додатковій угоді для певного періоду постачання.

Отже, керуючись п. 4.3.4 Договору сторони визначили інший порядок оплати електричної енергії, ніж передбачений Договором.

При цьому суд звертає увагу, що умовами п. 4.3.4 Договору передбачена можливість зміни як розміру оплати за Договором, так і її строків.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, сторонами вносились зміни до умов Договору щодо окремих періодів постачання, а саме Додатковими угодами № 5/1038/01 від 25.11.2019 року, № 6/1091/01 від 05.12.2019 року та № 7/1197/01 від 11.12.2019 року щодо періоду постачання 01.12.2019 року - 31.12.2019 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як встановлено судом згідно наявних у справі доказів та сторонами не заперечувалось, Додаткова угода № 8 до Договору була укладена за результатами проведення 26.12.2019 року електронного аукціону, проведенню якого передувало оприлюднення проекту двостороннього договору купівлі - продажу електричної енергії у складі оголошення про проведення аукціону на сайті організатора аукціону.

Жодних заперечень щодо змісту запропонованої до укладення за результатами проведення електронного аукціону Додаткової угоди під час підготовки, проведення останнього та/або під час підписання Додаткової угоди № 8 від позивача не надходило.

Суд наголошує, що на протязі виконання сторонами умов Додаткової угоди № 8 з моменту її укладення 26.12.2019 року позивачем не висловлювались заперечення щодо змісту умов вказаного правочину.

Наразі, у разі незгоди з умовам проекту запропонованої угоди купівлі - продажу після подання заявки на аукціон, позивач мав можливість згідно п. 8.2 Регламенту до кінцевого терміну подання заявок на участь в аукціоні, визначеному в оголошенні, без настання несприятливих наслідків відкликати заявку на участь.

Таким чином, позивач був ознайомлений з умовами проекту договору і додаткової угоди та шляхом участі в аукціоні погодився з їх змістом, в подальшому акцептувавши пропозицію ДП «НАЕК «Енергоатом» та підписавши аукціонне свідоцтво.

Згідно до ч. 2 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до ч. 2 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Судом прийнято до уваги той факт, що оспорювана Додаткова угода № 9/1/01/20 від 03.01.2020 та Додаткова угода № 10/7/01/20 від 11.01.2020 року укладені в редакціях, що були запропоновані самим позивачем.

Так, листом від 02.01.2020 року № 04/6, копія якого наявна в матеріалах справи, позивач посилаючись на дефіцит грошових коштів надіслав відповідачу пропозицію укласти Додаткову угоду № 9 до Договору щодо періоду постачання 01.01.2020 року - 31.01.2020 року, при цьому долучивши до листа два примірник запропонованої додаткової угоди у власній редакції підписані зі своєї сторони.

За наслідками розгляду вказаного листа 03.01.2020 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 9/1/01/20 у редакції, що була запропонована позивачем.

Окрім цього листом від 10.01.2020 року № 41/55, копія якого наявна в матеріалах справи, позивач з посиланням на тимчасовий фінансовий небаланс щодо оплати електричної енергії січня та дефіцит грошових коштів надіслав відповідачу пропозицію укласти Додаткову угоду № 10 до Договору щодо періоду постачання 01.01.2020 року - 31.01.2020 року, при цьому долучивши до листа два примірники запропонованої додаткової угоди у власній редакції підписані зі своєї сторони.

За наслідками розгляду вказаного листа 11.01.2020 року сторонами укладено Додаткову угоду № 10/7/01/20 у редакції, що була запропонована позивачем.

Тобто дії позивача щодо звернення до відповідача з пропозиціями щодо укладення Додаткових угод до Договору повністю узгоджуються із приписами вищенаведених статей Цивільного та Господарського кодексів України, якими регулюється порядок укладення договорів.

В свою чергу суд звертає увагу на положення запропонованих позивачем Додаткових угод № 9 та № 10, згідно змісту яких всі інші умови Додаткової угоди № 8 залишаються без змін, а також відсутність в листах - зверненнях до ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо укладення додаткових угод щодо періоду постачання січень 2020 року питань щодо невідповідності чинному законодавству умов Договору та Додаткової угоди № 8, зокрема, п.6, що свідчить про погодження позивачем їх умов та відсутність будь - яких заперечень.

Більш того, пропонуючи до укладення вищевказані Додаткові угоди позивач діючи на власний розсуд та керуючись своїм внутрішнім переконанням включив до них умови внесення змін до п. 6 Додаткової угоди № 8, тобто, діючи у відповідний спосіб, визнав та повною мірою прийняв умови Додаткової угоди № 8, не заперечуючи про них жодним чином та не пропонуючи його виключення зі змісту правочинів чи зміну.

Таким чином, посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на укладення оспорюваних правочинів з метою забезпечення виконання Положенням КМУ та уникнення негативних наслідків для побутових споживачів, проти своєї волі, під тиском тяжких обставин на вкрай невигідних умовах щодо порядку оплати електроенергії, а також визначення умов таких угод відповідачем одноособово спростовуються матеріалами справи на наданими сторонами доказами.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зокрема, підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі № 757/59932/16-ц, та які погоджуються з висновками у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16.

За висновками суду, оспорювані Додаткові угоди № 8 (в частині п. 6), № 9 та № 10 до Договору укладені з додержанням вимог чинного законодавства та направлені на реальне настання правових наслідків.

Окрім цього, як встановлено судом, у даній справі відбулось подальше схвалення оспорюваних правочинів шляхом прийняття їх до виконання, що узгоджується з імперативними нормами статті 241 Цивільного кодексу України.

В свою чергу суд зазначає, що обставини неможливості належного виконання Гарантованим покупцем своїх зобов`язань за укладеним Договором та Додатковими угодами до нього в частині забезпечення своєчасної оплати вартості електричної енергії, в тому числі купленої в січні 2020 року, можливість нарахування штрафних санкцій у зв`язку з виникненням заборгованості та звернення до позивача з низкою претензій щодо сплати заборгованості за електричну енергію не можуть бути розцінені в якості підстав для визнання правочинів недійсними, в тому числі в частині, та не свідчать про наявність тяжких обставин для позивача.

При цьому посилання на лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.02.25020 року № 2213/28, 1/7 щодо неможливості забезпечення гарантованим покупцем виконання графіків оплати, узгоджених згідно оспорюваних правочинів, та проведення оплати, на думку НКРЕКП, згідно умов, передбачених у Примірному договорі, затвердженому Аукціонним комітетом з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами (Протокол № 1 від 25.06.2019 року) також не приймається в якості підстав для визнання Додаткових угод, в тому числі в частині, недійсними, зважаючи на особливості діяльності НКРЕКП та рекомендаційних характер вказаного листа.

Наразі НКРЕКП як регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України, нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; державного контролю та застосування заходів впливу; використання інших засобів, передбачених законом.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215, 233 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оскаржуваних правочинів недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, зокрема, недоведеністю факту укладення оспорюваних правочинів на вкрай невигідних умовах та під впливом тяхких обставин, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 11.02.2021 року.

Суддя А.М. Селівон