Рішення № 94830522, 26.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2021Справа № 907/90/20Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз"

до 1) Тячівського міжрайонного управління водного господарства, 2) Державного агентства водних ресурсів України, 3) Тячівської міської ради Закарпатської області в особі державного реєстратора Відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Довгуника Василя Михайловича

про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності

за участі представників:

від позивача: Павліченко Л.М., адвокат,

від відповідачів-1, 3: не з`явилися,

від відповідача-2: Лебідь Ю.В., за довіреністю,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Тячівського міжрайонного управління водного господарства, Державного агентства водних ресурсів України, Тячівської міської ради Закарпатської області в особі державного реєстратора Відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Довгуника Василя Михайловича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2016, індексний номер 33026150, щодо реєстрації права власності за Державним агентством водних ресурсів України на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток) площею 487,27 кв.м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 "Б".

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.03.2020 справу № 907/90/20 направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.04.2020 справу № 907/90/20 передано на розгляд судді Поляковій К.В.

Ухвалою суду від 20.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 907/90/20. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 27.08.2020 суд відмовив у задоволенні заяви про зміну предмету позову. Суд наголосив, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Отже, у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, від 30.01.2018 у справі № 910/4278/17.

Відтак, у заяві про зміну предмету позову позивачем заявлені додаткові дві нові позовні вимоги, а саме: скасувати запис № 18140170 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток) площею 487,27 кв.м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 "Б", та визнати за позивачем право власності на частину нежитлової будівлі (колишнього гуртожитку) площею 487,27 кв.м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 "Б", за винятком 59,2 кв.м. від загальної площі будівлі, яку залишити на праві власності Державному агентству водних ресурсів України.

Таким чином, оскільки подана позивачем заява направлена на одночасну зміну предмету та підстав позову, суд дійшов висновку відмовити у її задоволенні та роз`яснив, що позивач не позбавлений можливості подати окремий позов у загальному порядку.

Ухвалою суду від 27.08.2020 суд поновив позивачу процесуальний строк на подання клопотання про витребування доказів, частково задовольнив вказане клопотання та витребував у Тячівської міської ради Закарпатської області інформацію та документи, на підставі яких проводилося переведення об`єкта нерухомого майна (колишній гуртожиток), що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48Б, із житлового фонду в нежитловий фонд.

У відзиві Тячівське міжрайонне управління водного господарства просило у задоволенні позову відмовити, оскільки не може бути порушеним не набуте право власності. Одночасно позивачем не надано доказів фактичного виконання обумовлених договором про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку від 16.08.2004 робіт, який до того ж не містить всіх істотних умов. Також відповідач-1 заявив про пропуск позивачем строку позовної давності.

У відзиві на позовну заяву Державне агентство водних ресурсів України зазначило, що договір про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку від 16.08.2004 є неукладеним, оскільки не містить істотних умов договору про спільну діяльність. У той же час, відповідач-2 правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно, що зареєстровано державним реєстратором у встановленому законом порядку. Крім того, на думку відповідача-2, позивачем обраний невірний спосіб захисту, оскільки державна реєстрація лише засвідчує набуте право власності та не є способом його набуття. Одночасно відповідачем-2 наголошено на пропуску позивачем строку позовної давності.

У відповіді на відзиви позивач зауважив, що виступав інвестором реконструкції колишньої будівлі гуртожитку, після введення якої в експлуатацію є титульним володільцем об`єкту інвестування відповідно до фактичних витрат. Також позивач зазначив, що внаслідок не здійснення відповідачем-1 розподілу об`єкта та переведення його з житлового фонду у нежитловий, позивач не мав можливості передати відповідачу-1 приміщення площею 59,2 кв.м. та зареєструвати за собою право власності на іншу частину будівлі. Крім того, згідно з відомостями з державних реєстрів спірне нерухоме майно переведено з житлового фонду в нежитловий без жодних підтверджуючих документів. Одночасно позивач надав заперечення щодо пропуску строку позовної давності. У подальшому позивач подав клопотання про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності.

У період з 01.02.2021 по 05.02.2021 включно суддя Полякова К.В. перебувала на навчанні у Національній школі суддів України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.08.2004 між Тячівським управлінням осушних систем та протиповеневих споруд (сторона 1) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» (сторона 2) укладено договір про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку, за умовами пункту 1.1 якого сторони-інвестори приймають дольову участь у реконструкції гуртожитку далі - об`єкт), що є у державній власності та належить стороні 1 на праві оперативного управління, та розташований за адресою м. Тячево, вул. Лазівська, 50, загальною площею 613 кв.м. з наступним оформленням стороною 2 права власності на визначених даним договором умовах на об`єкт реконструкції, за винятком 59,2 кв.м. від загальної площі, яка залишається за стороною 1.

Відповідно до пункту 1.2 договору дольова участь сторони 1 в інвестуванні реконструкції гуртожитку складає вартість об`єкту, визначену згідно експертної оцінки, відповідно дольова участь сторони 2 складає вартість фактичних затрат, здійснених по реконструкції об`єкту згідно актів виконаних робіт.

Згідно з пунктом 1.3 договору вартість об`єкту, що підлягає реконструкції згідно даного договору, визначена експертним шляхом і згідно відповідного висновку станом на 31.05.2004 становить 38934 грн., що є невід`ємною частиною даного договору.

Положеннями пункту 2.1 договору визначені наступні зобов`язання сторони 1: - передати стороні 2 об`єкт по акту приймання-передачі протягом 10 днів з дня підписання даного договору. Сторони свідчать, що технічний стан об`єкту відповідає висновкам експерта на день підписання даного договору; - на день підписання договору надати стороні 2 документи правовстановлюючого порядку, підтверджуючі право власності на об`єкт; - у десятиденний термін після реконструкції об`єкту та введення його в експлуатацію внести зміни до інвентарної справи; - до здачі об`єкту в експлуатацію звернутися до територіального органу виконавчої влади з клопотанням щодо розподілу об`єкту та переведення його з житлового фонду у нежитловий відповідно до дольової участі сторін в інвестуванні реконструкції об`єкту.

Сторона 1 свідчить, що об`єкт реконструкції на день підписання даного договору в заставі будь-яких фінансових (банківських) установ, в тому числі податкової заставі, не перебуває, та щодо нього відсутня заборона на відчуження. Об`єкт не є проданим, заставленим, не знаходяться під арештом, судових справ щодо нього не має (пункт 2.2 договору).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що сторона 2 приймає на себе наступні зобов`язання: - до початку реконструкції погодити із стороною 1 проект плану реконструкції об`єкту і кошторисну вартість таких; - виконати реконструкцію об`єкту сторони 1 протягом 1 (одного) календарного року з дня підписання даного договору та розпочати відповідні роботи після підписання відповідного акту приймання-передачі; - залучати належних спеціалістів для погодження із стороною 1 технічного нагляду за будівельними роботами по реконструкції об`єкту; - здати об`єкт в експлуатацію згідно проектно-кошторисної документації; - забезпечити доступ спеціалістів сторони 1 на об`єкт, що реконструюється; - застрахувати об`єкт; - передати стороні 1 за актом приймання-передачі, при введенні об`єкту в експлуатацію, дві кімнати на першому поверсі, загальною площею 59,2 кв. м.

Відповідно до пункту 3.1 договору здача об`єкту на реконструкцію, факт виконаних робіт по реконструкції та введення об`єкту в експлуатацію здійснюється відповідними актами приймання-передачі, у т.ч. актом державної комісії по прийняттю об`єкта в експлуатацію після його реконструкції.

Згідно з пунктом 4.1 договору вартість виконаних робіт, згідно акту приймання-передачі, є долею інвестицій, внесених стороною 2, у реконструкцію об`єкту, і підставою для внесення змін в інвентарну справу та оформлення права власності за стороною 2 на об`єкт, що інвестується, без врахування кімнат, розташованих на І поверсі, загальною площею 59,2 кв.м., яка залишається за стороною 1.

Пунктом 5.1 договору визначено, що вартість об`єкту (дольова участь сторони 1), що передається, складає 38934 грн. і визначена згідно експертної оцінки.

За умовами пункту 5.2 договору вартість реконструкції згідно кошторису складає 449567 грн., в тому числі ПДВ. Остаточний розмір суми реконструкції визначається на підставі актів виконаних робіт та додатково погоджується договірними сторонами (дольова участь сторони 2).

Одночасно, позивачем подавалася до матеріалів справи копія листа від 14.08.2004 № 10/5-744/1 Закарпатського обласного виробничого управління по меліорації, відповідно до якого останнє погоджується з проектом договору та дає дозвіл на його підписання. Крім того в листі зазначено, що обласне управління водгоспу отримало дозвіл Державного комітету України по водному господарству на проведення реконструкції гуртожитку, що знаходиться за адресою м. Тячево, вул. Лазівська, 50 на принципах дольової участі з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз».

Судом внаслідок задоволення клопотання позивача витребувано оригінал вищезазначеного листа у Тячівського міжрайонного управління водного господарства, однак останнім повідомлено про відсутність в архіві оригіналу даного листа.

На виконання умов договору 23.08.2004 між сторонами підписано акт приймання-передачі основних засобів Тячівського УОС і ПС Тячівської філії ВАТ «Закарпатгаз», в якому зазначено, на підставі листа Закарпатського обласного виробничого управління по меліорації і водному господарству від 14.08.2004 № 10/5-744/1 та укладеного договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку від 16.08.2004 проведений огляд колишнього гуртожитку, що передається для проведення реконструкції Тячівській філії ВАТ «Закарпатгаз». На момент передачі об`єкт знаходиться в аварійному стані, в ньому ніхто не проживає. Вартість гуртожитку, що передається під реконструкцію, складає 38934 грн., визначена згідно експертної оцінки.

23.12.2005 на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації від 29.12.2005 року за № 670 та зареєстрований Інспекцією архітектурно-будівельного контролю Тячівської РДА від 29.12.2005 № 83, прийнято адмінприміщення філії «Закарпатгаз» в м. Тячів, вул. Лазівська, 48б (реконструкція гуртожитку Тячівського УОС і ПС),загальною площею 481,36 кв.м.

Листом від 20.06.2012 Тячівське міжрайонне управління водного господарства повідомило ПАТ «Закарпатгаз» про те, що всупереч умовам договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку від 16.08.2004 роботи з реконструкції ПАТ «Закарпатгаз» не виконані та приміщення площею не менше 59,2 кв.м. не передані.

21.12.2016 ПАТ «Закарпатгаз» звернулося до Тячівського міжрайонного управління водного господарства з листом щодо надання правовстановлюючих документів на об`єкт для розгляду листа від 01.12.2016 щодо відшкодування грошових коштів та укладення договору оренди майна.

27.01.2017 Тячівське міжрайонне управління водного господарства листом № 95 повідомило ПАТ «Закарпатгаз» про те, що згідно з виданим Фондом державного майна України витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 30.11.2016 № 10-15-23298 та технічним паспортом від 05.05.2015 нежитлова будівля (колишній гуртожиток) загальною площею 487,27 кв.м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 Б, належить Державному агентству водних ресурсів України, а балансоутримувачем вказаної будівлі є Тячівське міжрайонне управління водного господарства. Ринкова вартість майна згідно з проведеною незалежною оцінкою станом на 31.10.2014 складає 1234418 грн., у зв`язку з чим розмір річної орендної плати становить 185162,70 грн. У той же час, ПАТ «Закарпатгаз» протиправно використовує майно протягом 10 років без укладеного договору оренди, внаслідок чого останній має компенсувати нанесені збитки від не сплати орендної плати.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 30.11.2016 № 10-15-23298 загальна площа гуртожитку становить 487,27 кв.м. та є об`єктом житлового фонду.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.07.2017 та від 30.01.2020 підставою внесення запису про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток) загальною площею 487,27 кв.м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 Б, за Державним агентством водних ресурсів України є рішення від 20.12.2016 № 33026150 державного реєстратора Довгуника В.М. Тячівської міської ради Закарпатської області. Також на підставі рішення державного реєстратора Довгуника В.М. 16.12.2016 внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права - щодо балансоутримувача державного майна Тячівського міжрайонного управління водного господарства.

У свою чергу, позивачем надано до матеріалів справи розшифровку витрат по реконструкції гуртожитку за 2004-2005 роки на загальну суму 639205,52 грн., пояснювальну записку до кошторису на реконструкцію, за якою кошторисна вартість становить 731747 грн. та дозвіл на виконання будівельних робіт від 29.11.2005 № 134.

Звернувшись з даним позовом до суду позивач наголосив, що Державне агентство водних ресурсів України не мало права реєструвати право власності на спірне нерухоме майно, оскільки за умовами дійсного договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку від 16.08.2004 таке право наявне у позивача.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина 1 статті 13 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 626, статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, положення якої є аналогічні положенням статті 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (у редакції, чинній на час укладення договору від 16.08.2004) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності). Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права (частина 1 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Частиною 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

За змістом частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звернувшись з даним позовом до суду, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2016, індексний номер 33026150, щодо реєстрації права власності за Державним агентством водних ресурсів України на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток) площею 487,27 кв.м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 "Б".

Правовими підставами для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Державним агентством водних ресурсів України позивачем визначено наявність між ним та Тячівським міжрайонним управлінням водного господарства договірних відносин щодо дольової участі в інвестуванні реконструкції колишнього гуртожитку, за яким право власності на частину будівлі мало бути визнано за позивачем.

Відповідно до положень укладеного між вказаними сторонами договору від 16.08.2004 договору вартість виконаних робіт, згідно акту приймання-передачі, є долею інвестицій, внесених позивачем у реконструкцію об`єкту, і підставою для внесення змін в інвентарну справу та оформлення права власності за позивачем на об`єкт, що інвестується, без врахування кімнат, розташованих на І поверсі, загальною площею 59,2 кв.м., яка залишається за Тячівським міжрайонним управлінням водного господарства. Остаточний розмір суми реконструкції визначається на підставі актів виконаних робіт та додатково погоджується договірними сторонами (дольова участь позивача).

При цьому, до здачі об`єкту в експлуатацію Тячівське міжрайонне управління водного господарства мало звернутися до територіального органу виконавчої влади з клопотанням щодо розподілу об`єкту та переведення його з житлового фонду у нежитловий відповідно до дольової участі сторін в інвестуванні реконструкції об`єкту та в десятиденний термін після реконструкції об`єкту та введення його в експлуатацію Тячівське міжрайонне управління водного господарства мало внести зміни до інвентарної справи.

Утім, матеріали справи не містять доказів внесення змін до інвентарної справи та розподілу спірного нерухомого майна за дольовими частками відповідно до договору від 16.08.2004.

Отже, в частині оформлення та визначення за кожною із сторін договору від 16.08.2004 частки на реконструйований об`єкт докази виконання умов вказаного договору в матеріалах справи відсутні.

Разом із цим, предметом оскарження в даній справі є безпосередньо рішення державного реєстратора, за яким здійснено реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за Державним агентством водних ресурсів України, у той час як позивач вважає, що право власності на частину майна належить йому.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина перша статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав.

У силу приписів статті 37 цього Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Однак суд наголошує, що в даному випадку позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора не відповідають ефективним способам захисту прав та інтересів позивача. Судове рішення про задоволення таких вимог не є підставою для внесення запису про право власності позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чого прагне позивач, та на що спрямоване обґрунтування позивача заявлених позовних вимог.

Суд зауважує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти Украни" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо заявлених відповідачами заяв про застосування строку позовної давності, суд зауважує наступне.

Згідно з зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц.

У зв`язку з тим, що пред`явлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, заяви про застосування строку позовної давності також не підлягають застосуванню.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, покладаються на позивача.

Суд також зауважує, що сплачений позивачем судовий збір у розмірі 9588,08 грн. при поданні заяви про зміну предмету позову, в задоволенні якої судом відмовлено, може бути повернений позивачу за відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 10.02.2021 року.

Суддя К.В. Полякова