Рішення № 94827976, 05.02.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/15120/17

Провадження № 2/344/199/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої – судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Прикарпаттяобленерго” про стягнення 234 897,00 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 20 000,00 грн. моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з наведеним позовом до відповідача мотивуючи тим, що з 16.08.2000 року по 02.01.2001 рік та з 01.12.2001 року по 08.06.2004 року працював у відповідача на посаді юрисконсульта. На момент його звільнення з роботи (08.06.2004 р.) він відпрацював у відповідача 3 роки 10 місяців та 18 календарних днів (з 16.08.2000 р. по 02.01.2001 р. - 4 місяці та 14 календарних днів; з 03.12.2001 р. по 08.06.2004 р. - 3 роки 6 місяці та 4 календарних дні). На день звільнення та до цього часу заборгованість по заробітній платі не виплачена. Згідно з ст. 117 КЗпП підприємство також повинно виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Те, що відповідач в день звільнення та до цього часу не провів повного розрахунку заподіяло моральну шкоду, яку позивач оцінив в 20 000 грн. Просить постановити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 234 897 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 20 000 грн. моральної шкоди.

04.04.2018 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву. У відзиві зазначив, що з ОСОБА_1 укладено трудовий договір з 03.12.2001 р. та припинено трудові відносини з 08.06.2004р., тобто загальний трудовий стаж на день звільнення становив не 3 роки 10 місяців та 18 календарних днів, як зазначає Позивач у заяві, а лише 2 роки 6 місяців та 5 календарних дні. За перший відпрацьований робочий рік (з 03.12.2001р. по 02.12.2002р.) тривалість щорічної відпустки становила 26 календарних дні (24 к.дн. основної відпустки + 2 к.дн. додаткової відпустки за ненормований робочий день згідно Колективного договору). За другий рік роботи (з 03.12.2002р. по 02.12.2003р.) тривалість щорічної відпустки становила 26 календарних дні (24 к.дн. основної відпустки (24 к.дн. основної відпустки + 2 к.дн. додаткової відпустки за ненормований робочий день). За третій період робочого часу (з 03.12.2003р. по 02.12.2004р.) позивач мав би право на отримання щорічної відпустки, тривалістю 28 календарних дні (26 к.дн. основної відпустки + 2 к.дн. додаткової відпустки за ненормований робочий день). Фактично позивач за перший період роботи (03.12.2001/02.12.2002) використав з 07.07.2003р. по 01.08.2003р. - 24 календарних дні основної відпустки та 2 календарних дні додаткової відпустки за ненормований робочий день, всього 26 календарних дні; за другий період роботи ( 03.12.2002/02.12.2003) використав з 01.09.2003р. по 10.09.2003р. -10 календарних дні основної відпустки, з 29.03.2004р. по 08.04.2004р. - 11 календарних днів основної відпустки, всього 21 календарних дні основної відпустки. Тобто, працівник не використав за другий період 3 календарних дні щорічної основної відпустки та 2 календарних дні щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день. ОСОБА_1 встановлено у третьому періоді щорічну відпустку 28 календарних дні. Отже, промислово-виробничому персоналу електроенергетичної промисловості, до яких відносяться працівники товариства встановлюється щорічна основна відпустка протягом першого та другого року роботи тривалістю 24 календарних дні, протягом третього і четвертого року, тривалістю 26 календарних дні, протягом п`ятого, шостого і подальших років тривалістю 28 календарних дні, що було чітко виконано Відповідачем. У третьому періоді роботи ОСОБА_1 пропрацював 6 місяців 5 календарних дні (03.12.2003/08.06.2004). За вказаний період відпустка ним не використовувалась. Відповідно, належні йому дні щорічної основної та додаткової відпустки за вказаний період розраховувались пропорційно до фактично відпрацьованого часу. Тривалість днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу розраховувались таким чином: у періоді роботи з 03.12.2003р. по 08.06.2004р. позивач відпрацював 181 календарні дні , із них: грудень 2003р. - 29 к.дн., січень 2004р. - 29 к.дн., лютий 2004р. - 29 к.дн. березень 2004р. -30 к.дн., квітень 2004р. - 29 к.дн., травень 2004р. - 27 к.дн., червень 2004р. - 8 дн. Тож працівник мав право використати у третьому періоді роботи 14 календарних днів відпустки (з урахуванням математичних правил округлення), в тому числі 13 календарних дні щорічної основної відпустки та 1 календарний день щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день. Позивач мав право на отримання щорічної основної та додаткової відпустки з дня укладення трудового договору до дня його розірвання в загальній кількості 66 календарних дні. Фактично ОСОБА_1 використано 47 календарних дні, із них: 25 к.дн. у липні 2003р.; 1 к.дн. у серпні 2003р.; 10 к.дн. у вересні 2003р., З к.дн. у березні 2004р.; 8 к.дн. у квітні 2004р. При звільненні, підприємством проведено компенсацію за 19 календарних дні невикористаної відпустки, із них 16 календарних дні щорічної основної відпустки та З календарних дні щорічної додаткової відпустки. ОСОБА_1 помилково рахує, що його стаж роботи на підприємстві становить понад 3 роки. Дане твердження спростовується наказом № 707п від 03.12.2001р про прийом на роботу та наказом № 146п від 07.06.2004р. про припинення трудового договору, відповідно до яких стаж роботи на підприємстві його складав 2 роки 6 місяців та 5 календарних дні. Вказаний стаж не давав права Позивачу на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 75 грн., а лише у розмірі 50 грн. Крім того, матеріальна допомога на оздоровлення на всіх підприємствах, де діють колективні договори виплачуються працівникам один раз на рік при наданні щорічної відпустки. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. (т.1 а.с.104-109).

03.01.2020 року позивачем подана до суду заява про уточнення позовних вимог. У даній заяві позивач просить постановити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 234 897 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 20 000 грн. моральної шкоди (а.с.6-10, т.2).

Позивач в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав, просив задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні, щодо позовних вимог заперечила, просила відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши учасників провадження, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).

Як вбачається з довідки ВАТ «Прикарпаттяобленерго» від 19.05.2011 року позивач працював у ВАТ “Прикарпаттяобленерго” у періоди: 16.08.2000 р. по 02.01.2001 р на посаді юрисконсульта Коломийського МРЕМу; з 03.12.2001 по 08.06.2004 на посаді юрисконсульта юридичного відділу (т.1 а.с.6).

Відповідно до наказу (розпорядження) № 707п про прийняття на роботу від 03.12.2001 року ОСОБА_1 зарахований на роботу з 03.12.2001 року юристом Коломийського МРЕМ (т.1 а.с.110).

Згідно наказу (розпорядження) про принення трудового договору (контракту) від 08.06.2004 року позивача звільнено з роботи за згодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України (т.1 а.с.111).

Позивач вказує на те, що при звільненні з роботи, йому, не виплачено всі суми, які належать від підприємства, зокрема компенсацію відпускних за роботу в електроенергетичній промисловості (3 календарних дні) та матеріальну допомогу на оздоровлення (150 грн.).

З цього приводу слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Стаття 74 КЗпП України, ст.ст.2, 6 Закону України «Про відпустки`передбачають право громадян, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, на щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Зокрема,ст.2 Закону України «Про відпустки» встановлює беззастережно право на відпустки громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до положень ст.75 КЗпП України, ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про відпустки »щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відліковується з дня укладення трудового договору. Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар`єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Крім того, відповідно до ст. 8 Закону України “Про відпустки” працівникам надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці, зокрема працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Згідно Додатку до Колективного договору визначено Перелік професій працівників, що мають право на додаткові відпустки у відповідності із Законом України «Про відпустки», серед яких є професія юриста, який має право на додаткову відпустку тривалістю 2 календарних дні як працівник з ненормованим робочим днем.

Стаття 79 КЗпП України передбачає, що щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Як встановлено судом, з ВАТ “Прикарпаттяобленерго” та позивачем укладено трудовий договір з 03.12.2001 р. та припинено трудові відносини з 08.06.2004р., тобто загальний трудовий стаж на день звільнення становив 2 роки 6 місяців та 5 календарних дні.

Отже, за перший відпрацьований робочий рік (з 03.12.2001р. по 02.12.2002р.) тривалість щорічної відпустки становила 26 календарних дні (24 к.дн. основної відпустки + 2 к.дн. додаткової відпустки за ненормований робочий день згідно Колективного договору). За другий рік роботи (з 03.12.2002р. по 02.12.2003р.) тривалість щорічної відпустки становила 26 календарних дні (24 к.дн. основної відпустки (24 к.дн. основної відпустки + 2 к.дн. додаткової відпустки за ненормований робочий день). За третій період робочого часу (з 03.12.2003р. по 02.12.2004р.) позивач мав би право на отримання щорічної відпустки, тривалістю 28 календарних дні (26 к.дн. основної відпустки + 2 к.дн. додаткової відпустки за ненормований робочий день), однак у третьому періоді роботи ОСОБА_1 пропрацював 6 місяців 5 календарних дні (03.12.2003-08.06.2004).

У періоді роботи з 03.12.2003р. по 08.06.2004р. позивач відпрацював 181 календарні дні , із них: грудень 2003р. - 29 к.дн., січень 2004р. - 29 к.дн., лютий 2004р. - 29 к.дн. березень 2004р. -30 к.дн., квітень 2004р. - 29 к.дн., травень 2004р. - 27 к.дн., червень 2004р. - 8 дн. Тож позивач мав право використати у третьому періоді роботи 14 календарних днів відпустки (з урахуванням математичних правил округлення), в тому числі 13 календарних дні щорічної основної відпустки та 1 календарний день щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день.

Отже, позивачем не враховано норму ч.2 ст.6 Закону України «Про відпустки », яка передбачала збільшення щорічної основної відпустки за роботу в електроенергетичній промисловості на 2 календарні дні за кожні два відпрацьованих роки. ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві тільки два з половиною роки, а тому мав право на збільшення основної відпустки лишень на 1 календарний день.

При звільненні, підприємством проведено компенсацію за 19 календарних дні невикористаної відпустки, із них 16 календарних дні щорічної основної відпустки та 3 календарних дні щорічної додаткової відпустки, що підтверджується особовим рахунком за червень 2004р.(а.с.115, т.1).

Таким чином, відповідачем не допущено порушень законодавства у визначенні компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та підприємство виплатило позивачу всю суму, яка належала позивачу при звільненні, а отже, вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати за невикористану щорічну основну відпустку не підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача, щодо ненарахування та не виплати йому матеріальної допомоги на оздоровлення, то слід зазначити наступне.

Позивач посилається на те, що згідно п.3.4 Колективного договору на 2003 рік, відповідач зобов`язувався працівникам товариства при використанні щорічних відпусток надавати матеріальну допомогу на оздоровлення за рахунок коштів товариства в залежності від стажу роботи на підприємстві, зокрема: від 3 до 5 років - 75 грн.

При цьому, як вже було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи стаж роботи на підприємстві позивача складав 2 роки 6 місяців та 5 календарних дні. Вказаний стаж не давав права Позивачу на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 75 грн., а лише у розмірі 50 грн.

Безпідставною є вимога позивача щодо права на нарахування та отримання при використанні щорічної відпустки (основної та додаткової) матеріальної допомоги на оздоровлення за кожну з наведених вище відпусток. Позивач вважає, що у 2003 році при оформленні відпустки, йому виплатили тільки 50 грн. за використання основної відпустки, а за використання додаткової не виплачено. Крім, того, на думку позивача, при використанні щорічної відпустки у 2004 році (при стажі роботи більше 3-х років) зазначена допомога мала би бути виплачена у розмірі 75 грн. х 2=150 грн. (за основну та додаткову відпустки).

Однак, матеріальна допомога на оздоровлення на всіх підприємствах, де діють колективні договори виплачуються працівникам один раз на рік при наданні щорічної відпустки. Виплата працівнику ще один раз матеріальної допомоги на оздоровлення при використанні протягом року 2 календарних днів щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день є незаконною.

Відповідно до листа Обласної профспілкової організації ВАТ “Прикарпаттяобленерго” від 02.04.2018 року, матеріальна допомога на оздоровлення виплачувалась у товаристві працівникам при використанні ними основної щорічної відпустки - один раз на рік (а.с.128, т.1).

Щорічна основна відпустка надається працівникові на підставі його заяви і оформляється наказом (розпорядженням) про надання відпустки. Своє бажання отримати матеріальну допомогу на оздоровлення працівник висловлює у відповідній заяві. Заява про надання матеріальної допомоги на оздоровлення працівник може написати, як одночасно із заявою на надання відпустки, так і окремо. Підприємство, самостійно, без волевиявлення працівника не надає щорічну відпустку, відповідно і без заяви не надає і матеріальну допомогу на оздоровлення.

Отже, підставою для надання щорічної відпустки і матеріальної допомоги на оздоровлення є написання працівником відповідної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2003 році позивачу, при оформленні наказу про надання щорічної відпустки, тривалістю 26 календарних дні, за його заявою виплачено підприємством допомогу на оздоровлення в розмірі 50 грн., що підтверджується особовим рахунком (а.с.112, т.1).

Таким чином, вимога позивача щодо оплати матеріальної допомоги на оздоровлення за використання основної та додаткової відпусток є незаконною та безпідставною.

У частині вимог про відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку та матеріальну допомогу на оздоровлення, тому в цій частині позов також задоволенню не підлягає.

Згідно вимог статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір позивачу не відшкодовується.

Керуючись та на підставі ст.ст. 47, 116, 117,127, 233, 237-1 КЗпП України, Закону України “” ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, , суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Прикарпаттяобленерго” про стягнення 234 897,00 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 20 000,00 грн. моральної шкоди — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: Повний текст рішення виготовлено 12.02.2021 року.

Суддя Пастернак І.А.