Рішення № 94827718, 26.01.2021, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/603/17

Провадження №2/278/182/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді - Зубчук І.В.

секретаря с/з - Яцюрук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третіх осіб Житомирської районної державної адміністрації, ОСОБА_9 про визнання незаконними рішень селищної ради, скасування права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року прокурор Житомирської місцевої прокуратури звернувся до суду із даним позовом мотивуючи його тим, що в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Новогуйвинською селищною радою Житомирського району Житомирської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Зазначав, що рішенням Новогуйвинською селищною радою Житомирського району №111 від 14 квітня 2016 року затверджено проект землеустрою і передано у власність відповідачам земельні ділянки для будівництва і обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані на території Новогуйвинської селищної ради в смт.Гуйва, масив «Великий Шумськ». Після отримання у власність земельних ділянок деякі з них були відчужені за різними правочинами на користь третіх осіб. Вказував, що передача у власність відповідачам земельних ділянок відбулася з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, надані земельні ділянки розташовані в смт.Гуйва в адміністративних межах Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, де план зонування та детальний план території відсутні. При цьому, ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняє надання у власність чи у користування земельних ділянок за відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону. Відтак, просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Новогуйвинської селищної ради Житомирського району №111 від 14 квітня 2016 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність відповідачам, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки, витребувати вказані земельні ділянки.

Представник позивача позов підтримав з підстав зазначених в ньому та просив задовольнити позов, оскільки спірні земельні ділянки незаконно передані відповідачам за відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області у судовому засіданні позов не визнав та вказав, що дії селищної ради по передачі у власність громадянам спірних земельних ділянок були правомірними і законних підстав для відмови у їх передачі у даного органу місцевого самоврядування не було.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 в судові засідання не з`явилися не повідомивши причину неявки. Про час і день розгляду справи повідомлені у встановленому порядку. За таких обставин, суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутність вказаних учасників судового розгляду, які не з`явились, адже матеріали справи містять достатньо доказів щодо правовідносин, які склались між ними та позивачем.

Відповідач ОСОБА_7 позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, оскільки є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а саме набув право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу у законний спосіб. Окрім того позивач безпідставно не зазначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Треті особи позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.

Заслухав пояснення учасників судового розгляду, дослідив надані ними докази, судом встановлені наступні фактичні обставини справи і відповідно ним правовідносини.

Рішенням 7-ї сесії сьомого скликання Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області №111 від 14 квітня 2016 року (а.с.17-18 т.1), серед іншого, затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність спірних земельних ділянок та передачі їх у власність: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , які в подальшому набули права власності на такі об`єкти нерухомості (а.с.22-27 т.1).

Згодом, на підставі договорів купівлі-продажу відповідач ОСОБА_7 та ОСОБА_8 набули права власності на деякі з названих вище спірні земельні ділянки (а.с.25, 27 т.1).

Листом від 10 лютого 2017 року (а.с.28 т.1) голова Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області повідомляв прокуратуру про документацію ні підставі якої було здійснено передачу спірних земельних ділянок.

Крім цього, судом у ході розгляду справи було досліджено копію Генерального плану "Садибна забудова на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області" (а.с.161-162 т.1).

Інші наявні у матеріалах справи докази судом у ході розгляду справи дослідженні, однак не покладаються в основу даного судового рішення, оскільки прямо не стосуються предмету спору.

Правовідносини, що склались між сторонами у даній справі, врегульовані наступними положеннями норм матеріального права.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з положеннями статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Відповідно до статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Статтею 39 ЗК України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно зі статтею 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

За правилом частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що план зонування території та детальний план є окремими видами містобудівної документації, які повинні відповідати генеральному плану населеного пункту.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Дослідив фактичні обставини справи та норми права, якими вони врегульовані, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Судом беззаперечно встановлено на підставі доказів позивача і не спростовано відповідачами, що земельні ділянки відповідачів видавались з масиву, який не мав плану зонування або детального плану території, однак був у наявності лише генеральний план забудови. Останнє було підтверджено і представником селищної ради. За таких обставин, а також враховуючи, що такі матеріали були обов`язковими на час прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, його не можна назвати таким, яке прийняте у відповідності до закону, а отже є незаконним.

Посилання сторін на те, що прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування не суперечить положенням ст.118 ЗК України, зазначених висновків суду не спростовує, адже відповідність рішенню одним вимогам закону і суперечність іншим – законним бути не може. Більше того, положення ч.3 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" були прийняті пізніше за вимоги ст.118 ЗК України.

За таких обставин, видача органом місцевого самоврядування у власність земельних ділянок громадянам – фізичним особам у масиві "Великий Шумськ" смт.Гуйва Житомирського району Житомирської області було протиправним і чинним залишатись не може.

Державні акти на право власності на земельні ділянки також підлягають до скасування, адже були видані на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування і їх державна реєстрація підлягає анулюванню.

Видані земельні ділянки підлягають поверненню, а отже і інші заявлені вимоги прокурора мають бути задоволеними, як то повернення ділянок громадянами, які набули права власності за відплатними та не відплатними договорами (купівлі-продажу), за правовим механізмом, задекларованим положеннями ст.388 ЦК України, адже прокурор не був стороною даних правочинів та відповідачі - набувачі земельних ділянок є добросовісними набувачами. Іншого у судовому засіданні встановлено не було.

У цій справі випробовування земельної ділянки з незаконного володіння відповідачів є обґрунтованим, а втручання держави у їх право власності є виправданим, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Доводи відповідача ОСОБА_7 про відсутність підстав для задоволення позову прокурора, що виступає у статусі позивача, судом вважаються голослівними, адже дійсно єдиний державний орган контролю за даними правовідносинами – Інспекція сільського господарства було ліквідовано відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №447 від 30 червня 2015 року, а звідси та відповідно до положень речення другого абзацу другого ч.2 ст.45 ЦПК України саме прокурор набув статус позивача.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження №12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18 (провадження №14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.

Враховуючи, що позов підлягає до задоволення, сплачені позивачем судові витрати за розгляд даної справи, у вигляді судового збору розміром 17600 гривень, підлягають до розподілу відповідно до положень ст.141 ЦПК України в дольовому порядку з відповідачів, тобто по 1955,56 гривень з кожного із відповідачів.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, –

У Х В А Л И В :

Позов Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Новогуйвинської селищної ради від 14 квітня 2016 року за №111 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам».

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29704221 від 23 травня 2016 року та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №14612096 від 18 травня 2016 року на земельну ділянку кадастровий номер 1822055600:01:000:1725 площею 0,1485 га. за ОСОБА_5 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ).

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №31062007 від 23 травня 2016 року та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №16040713 від 20 серпня 2016 року на земельну ділянку кадастровий номер 1822055600:01:000:1721 площею 0,15 га. за ОСОБА_6 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 );

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку кадастровий номер 1822055600:01:000:1726 площею 0,1499 га. за ОСОБА_3 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку кадастровий номер 1822055600:01:000:1724 площею 0,15 га. за ОСОБА_2 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №31704283 від 04 жовтня 2016 року та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №16726084 від 30 вересня 2016 року на земельну ділянку кадастровий номер 1822055600:01:000:1723 площею 0,1163 га. за ОСОБА_4 (ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ).

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №310685483 від 23 серпня 2016 року та запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №16047489 від 20 серпня 2016 року на земельну ділянку кадастровий номер 1822055600:01:000:1722 площею 0,1496 га. за ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ).

Витребувати у ОСОБА_8 (ідентифікаційний код - НОМЕР_5 ) земельну ділянку площею 0,1499 га., кадастровий номер 1822055600:01:000:1726 та скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №16384257 від 14 вересня 2016 року.

Витребувати у ОСОБА_7 (ідентифікаційний код - НОМЕР_6 ) земельну ділянку площею 0,15 га., кадастровий номер 1822055600:01:000:1724 та скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №14945797 від 08 червня 2016 року.

Стягнути з Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на користь прокуратури Житомирської області (код ЄДРПОУ 02909950) сплачений судовий збір в розмірі 17600 гривень, а саме по 1955 гривень 56 копійок з кожного.

Рішення може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклик) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: І. В. Зубчук