Рішення № 94825612, 01.02.2021, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 01.02.2021 Справа № 554/5900/17

Провадження № 2/554/527/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2021 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді – Троцької А.І.,

при секретарі – Зайцевій Я.А.,

за участі представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного акціонерного товариства «Європейський Страховий Союз», третя особа ОСОБА_6 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила: визнати винним у скоєнні ДТП - ОСОБА_5 ; стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на її користь вартість матеріальних збитків, завданих у наслідок ДТП у розмірі 85348 грн. 39 коп.; вартість висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 17-07 від 13.07.16 р. у розмірі 2000 грн.; вартість судового збору 853, 48 грн. та 320 грн. на загальну суму 1173 грн. 48 коп.; вартість висновку експерта № 21 від 23.09.19 р. в розмірі 5 500 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що 02 липня 2016 року у м. Полтаві, на перехресті вул. Мазепи та вул. 23 вересня, відбулось ДТП, за участі ОСОБА_6 , який керував автомобілем ВАЗ 21121 д.н. НОМЕР_1 , що належить позивачу та ОСОБА_5 водієм автомобіля MAN L 2000, н.з. № НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_4 . По факту даного ДТП 02.07.2016 року було відкрито кримінальне провадження № 12016170040002604, яке 04.11.2016 року було закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Постановою Ульяновського районного суду Кіровоградської області провадження у справі про притягнення ОСОБА_5 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАПзакрито, у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Позивач 04 липня 2016 року, звернулась до страхової компанії ПрАТ "Європейський Страховий Союз" з повідомленням про настання страхового випадку з проханням виплатити їй страхове відшкодування, але у визначені законодавством строки виплати не були проведені. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 17-07 від 13.07.16 р., вартість матеріальних збитків, завданих власнику транспортного засобу ВАЗ 21121 д.н. НОМЕР_1 на дату дослідження 13.07.2016 р. складає 85348 грн. 39 коп.

Ухвалою від 15 листопада 2017 року у справі відкрито провадження.

При розгляді справи, судом враховано норму п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р., згідно якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, ухвалою від 05.02.2018 року справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження із проведенням підготовчого судового засідання.

13 березня 2018 року відповідач ОСОБА_5 надав відзив. Вказував, що зіткнення відбулось у наслідок порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля ВАЗ 21121 ОСОБА_7 , який рухався на великій швидкості, про що свідчить гальмівний шлях до місця зіткнення довжиною 24,72 м. Крім того, автомобіль ВАЗ 21121 д.н.з. НОМЕР_1 експлуатувався в режимі таксі, але позивачем до суду не надано жодних доказів правомірності надання послуг таксі, не надано жодних дозвільних документів для підтвердження правомірності такої діяльності. Крім того, використання автомобіля в режимі таксі впливає на зношеність деталей та вартість відновлювального ремонту, але у наданому висновку автотоварозначого дослідження від 13.07.2016 № 17-07 не вказано, що автомобіль експлуатувався в режимі таксі, що значно вплинуло на розмір відновлювального ремонту. До того ж, у зазначеному висновку вказано, що вартість відновлювального ремонту складає 70773,31 грн., але позивач просить стягнути 85 348,39 грн., при цьому в позові такий розмір взагалі необґрунтований. Просив у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на його користь витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 6 000 гр.

13 березня 2018 року відповідач ОСОБА_4 надав відзив. Вказував, що солідарно несуть відповідальність в разі заподіяння шкоди лише ті особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди. Саме його діями нікому шкоди не завдано, він не керував транспортним засобом, а тому вимоги до нього є безпідставними. Просив у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на його користь витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 6 000 грн.

Ухвалою від 30 березня 2018 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_6 .

Ухвалами від 24 травня 2018 року витребувано з Уляновського районного суду Кіровоградської області адміністративну справу № 402/1266/16-ц відносно ОСОБА_5 та закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою від 03 жовтня 2019 року справу прийнято до провадження судді Троцької А.І.

Ухвалою від 16 квітня 2019 року витребувано з Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області матеріали кримінального провадження № 12016170040002604 від 02.09.2016 року.

Ухвалою від 04 червня 2019 року за клопотанням представника позивача призначено судову автотехнічну експертизу.

Ухвалою від 09 вересня 2020 року витребувано у ПАТ «Європейський Страховий Союз» копію страхової справи.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_8 позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити .

Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – адвокат Усатенко В.Ю. позов не визнав, просив відмовити у повному обсязі.

ПАТ «Європейський Страховий Союз» в судове засідання свого представника не направив, відзиву не надав.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомляв.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також доводи сторони відповідача, надавши належну правову оцінку доказам, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Положеннями п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Згідно з вимогами ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до норм ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до вимог п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.

Судом встановлено, що 02 липня 2016 року на перехресті вулиць Калініна (зараз І.Мазепи) та 23 вересня в м.Полтава сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: ВАЗ 21121 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 та MAN 2000, н.з. № НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5 .

Власником автомобіля ВАЗ 21121 д.н.з. НОМЕР_1 є позивач ОСОБА_3 .

Власником автомобіля MAN L 2000, н.з. № НОМЕР_2 є ОСОБА_4 .

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 17-07 від 13.07.16 р., вартість матеріальних збитків, завданих власнику КТЗ ВАЗ 21121 д.н. НОМЕР_1 на дату дослідження 13.07.2016 р. складає 85348 грн. 39 коп.

Відповідно до витягу з ЄРДР № 12016170040002604 від 02.07.20216 року вбачається, що внесено відомості за повідомленням про те, що на перехресті вул. Калініна (зараз І.Мазепи) та 23 вересня в м.Полтава сталося ДТП з потерпілим.

Постановою слідчого Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Кравчук О.І. вирішено кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016170040002604 від 02.07.2016 року за ознаками ч.1 ст. 286 КК України, фактом ДТП із участю водія ОСОБА_5 та пасажира ОСОБА_9 , закрити у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Притягнути до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 .

Постановою Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 січня 2017 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_5 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП закрито, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відтак, вказана норма встановлює обов`язок суду брати до уваги при розгляді справи виключно ті обставини, які встановлені щодо особи, яка притягалася до відповідальності.

Вищезгаданими постановами слідчого та суду не встановлена винуватість водія ОСОБА_5 у вчиненні ДТП.

Частинами 1, 4 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

За п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Верховний Суд у своїй постанові від 16 квітня 2019 року у справі №927/623/18 зазначив, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.

Так, висновком експерта № 1 судової автотехнічної експертизи від 21 березня 2018 року, проведеної за заявою адвоката Усатенко В.Ю., встановлено, що:

«1. В умовах пригоди, що розглядається, швидкість руху автомобіля «ВАЗ 2112», згідно виявленої слідової інформації, перед початком гальмування складала більше 70.0 км/годину.

2. В даній дорожній ситуації водій автомобіля «ВАЗ 2112» повинен був діяти згідно вимог п.п. 12.3 та 12.4 ПДР України, тексти яких приведено в дослідній частині.

3. Водій а/м «ВАЗ 2112» мав технічну можливість зупинити керований ним автомобіль до місця зіткнення, при допустимій швидкості руху в населеному пункті 60 км/год., і тим самим мав можливості уникнути зіткнення з автомобілем «MAN».

4. В даній дорожньо-транспортній ситуації, з моменту виникнення небезпеки для руху, дії водія автомобіля «ВАЗ 2112» могли відповідати вимогам п.12.3. ПДР України, а при виборі швидкісного режиму в населеному пункті дії водія автомобіля «ВАЗ 2112» не відповідали вимогам п.12.4. ПДР України.

5. З технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП знаходились невідповідності дій водія автомобіля «ВАЗ 2112» вимогам п.12.4 ПДР України.»

Разом із тим, з висновку експерта та №21 судової автотехнічної експертизи від 23 вересня 2019 року, проведеної на підставі ухвали суду, встановлено.

«Відносно водія автомобіля MAN L 2000 Чорного A.B.

Варіант № 1. Якщо перехрестя вулиць Калініна та 23 Вересня на момент ДТП являлося врегульованим перехрестям рівнозначних доріг, то в даній дорожній ситуації технічна можливість запобігти зіткнення з автомобілем ВАЗ-21121 зі сторони водія автомобіля MAN L 2000 ОСОБА_10 визначалася виконанням ним вимог н. 16.12 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було перешкод технічного характеру.

Варіант № 2. Якщо перехрестя вулиць Калініна та 23 Вересня на момент ДТП являлося нерегульованим перехрестям нерівнозначних доріг, то в даній дорожній ситуації технічна можливість запобігти зіткнення з автомобілем ВАЗ-21121 зі сторони водія автомобіля MAN L 2000 ОСОБА_10 визначалася виконанням ним вимог п. 16.11 та п. 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було перешкод технічного характеру.

Відносно водія автомобіля ВАЗ-21121 ОСОБА_6 .

Незалежно від варіантів із-за відсутності в матеріалах справи зазначених в дослідницькій частині висновку вихідних даних вирішити питання, чи мав водій автомобіля ВАЗ-21121 ОСОБА_6 технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем MAN L 2000, не надається можливим.

Відносно водія автомобіля MAN L 2000 Чорного A.B.

Варіант № 1. Якщо перехрестя вулиць Калініна та 23 Вересня на момент ДТП являлося нерегульованим перехрестям рівнозначних доріг, то в даній дорожній ситуації водія автомобіля MAN L 2000 ОСОБА_10 не відповідали вимогам п. 16.12 Правил дорожнього руху України і знаходилися, з технічної точки зору причинному зв`язку з даною пригодою.

Варіант № 2. Якщо перехрестя вулиць Калініна та 23 Вересня на момент являлося нерегульованим перехрестям нерівнозначних доріг, то в дорожній ситуації дії водія автомобіля MAN L 2000 ОСОБА_10 відповідали вимогам п. 16.11 та п. 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху України і знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з даною пригодою.

Відносно водія автомобіля ВАЗ-21121 ОСОБА_11 .

Незалежно від варіантів із-за відсутності в матеріалах справи зазначених дослідницькій частині висновку вихідних даних вирішити питання, чи вбачаються в діях водія автомобіля ВАЗ-21121 ОСОБА_6 невідповідності вимог Правил дорожнього руху України, та питання по встановленню причинно-наслідкового зв`язку між його діями та настанням події даної ДТП, не надається можливим».

Викладені висновки суперечать один одному.

Так, експертом у висновку №21 від 23 вересня 2019 року змодельовані два різні варіанти розвитку ДТП, однак фактичних даних не встановлено, зазначено дві умови, які за обставин, зазначених у таких, можуть встановлювати як винуватість так і невинуватість водія ОСОБА_5 у вчиненні ДТП. Відносно водія ОСОБА_6 взагалі недостатньо вихідних даних для того щоб дійти того чи іншого висновку.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про встановлення вини водіїв у вчиненні ДТП за участі транспортного засобу позивача, суду не надано, надані висновки експерті не містять однозначного визначення вини саме відповідача, клопотань учасниками судового розгляду про призначення повторної чи комплексної судової експертизи не заявлялося.

Окрім того, судом встановлено, що транспортний засіб ВАЗ 21121 д.н. НОМЕР_1 , належний позивачу, забезпечено полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ 4285064 ПрАТ «Європейський Страховий Союз», терміном з 28.07.2015 р. по 27.07.2016 р.

ОСОБА_6 04 липня 2016 року повідомив ПрАТ «Європейський Страховий Союз» про ДТП за його участі та автомобіля ВАЗ 21121 д.н. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 .

Як встановлено з листа Моторно (транспортного) страхового бюро України № 3.1-05/40175 від 04.12.2019 року, МТСБУ на даний час не володіє інформацією щодо ліквідації ПрАТ «Європейський Страховий Союз» чи визнання даної страхової компанії банкрутом.

Приймаючи доводи відповідачів щодо безпідставного заявленя до них вимог з боку позивача, що саме страхова компанія має відповідати в повному обсязі в межах страхової суми за договором страхування, суд виходить з наступного.

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП - породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування, в якому потерпілий, так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 9 Закону № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Статтею 22 Закону встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону - у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно абзацу другому пункту 36.2 статті 36 Закону, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

На підставі вимог Закону, страховик, у якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, з вини якої завдано шкоди, відшкодовує завдані збитки в межах страхової суми з урахування фізичного зносу транспортного засобу.

Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Також в постанові Верховний Суд зазначив про необхідність під час застосування наведених норм права врахуванню правовий висновок щодо їх застосування, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, (провадження № 14-176цс18).

В той же час, у своїй Постанові від 04.07.2018 р. по справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) колегія суддів Великої Палати Верховного Суду - висловила свою позицію, яка полягає в тому, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку - обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування /п.56/.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові дійшла висновку, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі - прямо суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Тобто, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди, вина особа несе відповідальність перед потерпілим в обсязі різниці між фактичним розміром шкоди, яку поніс потерпілий та розміром страхового відшкодування, яке виплатив страховик винної особи.

Разом із тим, матеріали справи не містять жодних даних про виплату суми страхового відшкодування або відмову від такої та з яких підстав.

Крім того, не наданий суду і поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ 4285064 ПрАТ «Європейський Страховий Союз», яким забезпеченийтранспортний засіб .

Відсутність вказаних документів не дає суду можливості встановити: яка сума страхового відшкодування передбачена полісом страхування, чи проведені виплати по відшкодуванню, якщо проведені, то в якому розмірі.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких можна встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення матеріальних збитків з відповідачів не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання винним у скоєнні ДТП - ОСОБА_5 , як така, що не може бути вирішена в порядку цивільного судочинства.

Згідно із частиною першою ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші). Отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов`язана доводити свою невинуватість.

Отже, встановлення винуватості особи у вчиненні такого адміністративного правопорушення, як порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів (ст.124 КУпАП), має здійснюватися саме рішенням місцевого районного суду загальної юрисдикції.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Щодо стягнення витрати на проведення експертних досліджень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

За правилами ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у повному обсязі у задоволенні позову судові витрати стягненню не підлягають.

Відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заявлено вимоги про стягнення з позивача на їх користь по 6000 грн. витрат на правничу допомогу.

Так, право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Варто зазначити, що для цілей компенсації судових витрат немає значення, чи адвокат здійснював представництво інтересів клієнта на підставі довіреності, чи ордера, як передбачено ч. 4 ст. 6 ЦПК України. Проте відсутність повноцінного договору на надання правової допомоги унеможливить визначення розміру та подальшу компенсацію гонорару адвоката.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надано ордер адвоката, договори про надання професійної правничої допомоги від 28.02.2018 року, додаткові угоди від 28.02.2018 року, акти прийому-передачі, розрахунки наданих послуг та квитанції про сплату таких послуг кожним у розмірі по 6000 грн.

За правилами ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з позивачем підлягають стягненню витрати на правничу допомогу на користь ОСОБА_5 у розмірі 6000 грн. та на користь ОСОБА_4 у розмірі 6000 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76-80, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 623-625, 1187, 1188, ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного акціонерного товариства «Європейський Страховий Союз», третя особа ОСОБА_6 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_8 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_5 , АДРЕСА_3 .

Представник відповідачів: ОСОБА_2 , АДРЕСА_5 .

Відповідач: ПАТ «Європейський Страховий Союз», адреса: вул.М.Коцюбинського, 6, м.Київ.

Третя особа: ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення виготовлено 10.02.2021 року.

Суддя Октябрського

районного суду м.Полтави Троцька А.І.