Рішення № 94824671, 10.02.2021, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 213/2002/20

Провадження № 2/177/92/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 лютого 2021 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду 26.05.2020 з указаним позовом, уточнивши який, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 09.09.2016 станом на 28.04.2020, у загальному розмірі 42632,13 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту 31282,06 грн, у тому числі за простроченим тілом кредиту 31282,06 грн, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно зі ст. 625 ЦК України 11350,07 грн та судові витрати в розмірі 2102,00 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог вказав, що 09.09.2016 між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви б/н, згідно з якою позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою процентів за користування ним.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на офіційному банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Свідченням приєднання відповідача до угоди та дії укладеного між банком та нею кредитного договору є факт користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів.

Відповідно до виявленого ОСОБА_1 бажання, банк відкрив їй кредитний рахунок із встановленням початкового кредитного ліміту в розмірі, зазначеному в довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких при укладенні договору відповідач надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

Однак відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, тим самим допустила порушення виконання покладених на неї зобов`язань. У результаті цього станом на 28.04.2020 виникла заборгованість, розмір якої з урахуванням внесених відповідачем коштів на погашення заборгованості, становить 42632,13 грн та включає заборгованість: за тілом кредиту 31282,06 грн, утому числі за простроченим тілом кредиту 31282,06 грн, за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно зі ст. 625 ЦК України 11350,07 грн. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Представником відповідача адвокатом Шемет І.О. 18.11.2020 надано відзив на позовну заяву, у якій він заперечує проти частини позовних вимог, а саме щодо стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за прострочений кредит, згідно зі ст. 625 ЦК України та неустойки. Свої заперечення він обґрунтовує тим, що при підписані з ОСОБА_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заяви-анкети б/н від 09.09.2016, не оговорювалася відсоткова ставка, умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання та її розмір. Надані до позову витяг з тарифів та з умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними та інформації, який саме тариф собі обрала і на який погодилася відповідач.

Користуючись своїм правом, представником позивача подано відповідь на відзив, у якому він вказав, що в заяві-анкеті №б/н від 09.09.2016, своїм підписом ОСОБА_1 погодилася на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та те, що ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та тарифами банку. Відповідач до певного часу виконувала свої обов`язки за кредитом, що свідчить про її обізнаність з умовами та тарифами банку, а отже, остання з ними погоджувалася. Відповідач не зверталася до банку з повідомленням про незгоду з внесенням змін та не ініціювала розірвання договору. Оскільки кредитний договір є діючим, картковий рахунок діє до повного виконання, строк дії картки зазначено на самій картці, тому заперечення представника відповідача представник банку вважає необґрунтованими.

Представник позивача правом на участь у судовому засіданні не скористався, просив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, за відсутності представника банку.

Відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, до суду не з`явилася. Від представника відповідача, адвоката Шемета І.О. надійшла заява про проведення судового засідання за його та відповідача участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо, відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.89-94) та ОСОБА_1 09.09.2016 укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви, в якій зазначено, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складають між нею та банком договір про надання банківських послуг (далі – кредитний договір), що підтверджується підписом відповідача у заяві, а також, що вона ознайомилася та погодилася з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 29).

У ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок та 11.04.2017 встановлено кредитний ліміт на емітовану банком кредитну картку, у розмірі 5000,00 грн. При цьому, як слідує з довідки про зміну умов кредитування, за картковим рахунком відповідача кредитний ліміт неодноразово змінювався, а саме: збільшено до 10000,00 грн – 13.10.2017, збільшено до 20000,00 грн – 28.07.2018, збільшено до 25000,00 грн – 16.11.2018, зменшено до 0 грн – 29.03.2019 (а.с.27).

Активно користуватись кредитними коштами відповідач почала з 24.04.2017, частково погашаючи заборгованість, сплачуючи банку грошові кошти в різних розмірах, востаннє 30.06.2019 в розмірі 600,00 грн, що слідує з виписки за договором (а.с. 17-26).

До анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 09.09.2016, позивачем долучено витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», розміщених на офіційному веб-сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 30, 31-86).

Згідно з наданими банком розрахунками, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 09.09.2016 станом на 28.04.2020 складає 42632,13 грн та включаєзаборгованість: за тілом кредиту 31282,06 грн, у тому числі за простроченим тілом кредиту 31282,06 грн та за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України 11350,07 грн (а.с. 6-16, 173-183).

Отже, між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачем кредитних зобов`язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм, умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо: 1) такі умови не містять підпису позичальника; 2) не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи анкету-заяву позичальника.

Так, надані позивачем умови та правила не містять підтверджень, що саме їх в наданій суду редакції розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також те, що вказані документи на момент виникнення правовідносин сторін взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Наданий позивачем витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», розміщених на офіційному веб-сайті https://privatbank.ua/terms/ суд також вважає неналежним доказом, оскільки він не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальникові у межах підписаної нею заяви-анкети №б/н від 09.09.2016, а містить лише виклад умов використання кожної з кредитних карток за різними типа кредитування, які емітуються та обслуговуються АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що, зважаючи на відсутність у підписаній позичальником заяві відомостей щодо типу отриманої картки «Універсальна», не має правового значення для вирішення даного спору.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку щодо відсутності підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону – споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та умов та правил надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про види та розмір неустойки (пені, штрафів) за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03.07.2019.

Відповідачем визнано та матеріалами справи встановлено факт отримання відповідачем кредитної картки із встановленим на ній кредитним лімітом, активне користування нею, погашення заборгованості, що в сукупності є свідченням наявності між сторонами кредитно-договірних зобов`язань. Таким чином, позивач, надавши відповідачу ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тоді як відповідач, користуючись кредитними коштами, належним чином та своєчасно не виконувала свої зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 31282,06 грн, яку суд вважає доведеною.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованим в порядку ст. 625 ЦПК України на прострочений кредит в сумі 11350,07 грн, суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити, виходячи з наступного.

Імперативним приписом ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Так, у рахунок доведення заявленої вимоги про стягнення процентів, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України, позивач надав суду розрахунок заборгованості за період з 01.10.2019 по 28.04.2020, з якого слідує, що на прострочене тіло кредиту в розмірі 31282,06 банком нараховано11350,07 грн процентів згідно зі ст. 625 ЦК України (а.с. 16, 182-183).

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що визначено ст. 628 ЦК України.

Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з умовами укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки. Кредитна картка є дійсною до останнього календарного дня зазначеного на ній місяця. По закінченню строку дії відповідна картка пролонгується банком на новий строк дії (якщо раніше, до початку місяця закінчення строку дії не надходило письмових заяв від позичальника про закриття карткового рахунку).

Як слідує з довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банком здійснено випуск кредитної картки за кредитним договором №б/н від 09.09.2016за № НОМЕР_1 із встановленням строку її дії до 04/20 року, тобто до 30.04.2020. Після цього неодноразово здійснювався перевипуск картки, востаннє 11.06.2019 за № НОМЕР_2 із встановленням строку дії до 04/23, тобто до 30.04.2023. Отже, вказане свідчить про те, що договір є діючим (а.с. 28).

У постанові Верховного Суду від 04.07.2018 (справа № 438/489/16-ц) вказано, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 (справа №444/9519/12) відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-249цс15, відповідно до якого банк мав право на стягнення процентів за кредитом і пені у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду, зазначивши, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 (справа № 127/15672/16-ц) зазначила наступне: якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак, у межах строку кредитування до закінчення дії кредитного договору, а саме до 30.04.2023, відповідач зобов`язана повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця за погодженою сторонами ставкою. Оскільки строк дії даного кредитного договору не закінчився, доказів пред`явлення кредитором вимог до позичальника про дострокове повернення кредиту раніше суду позивачем не надано, тому у банка відсутні підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом у порядку ст. 625 ЦК України. Таким чином, підстав для задоволення вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 11350,07 грн суд не вбачає.

З огляду на викладене, суд зазначає про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 31282,06 грн, що є фактично отриманими від позивача коштами та не повернутими в обумовлений сторонами строк та визнається відповідачем.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, нарахованими в порядку ст. 625 ЦК України в сумі 11350,07 грн, слід відмовити за недоведеністю, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог (73,38%), згідно зі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених вимог, що становить 1542,45 грн (а.с. 95).

Керуючись ст. ст. 10-13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок для погашення заборгованості та судових витрат № НОМЕР_4 , юридична адреса: вул. Грушевського, 1д, м. Київ) заборгованість за кредитним договором б/н від 09.09.2016станом на 28.04.2020за простроченим тілом кредиту у розмірі 31282 (тридцять одна тисяча двісті вісімдесят дві) гривні 06 копійок

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок для погашення заборгованості та судових витрат № НОМЕР_4 , юридична адреса: вул. Грушевського, 1д, м. Київ) у рахунок відшкодування судових витрат 1542 (одна тисяча п`ятсот сорок дві) гривні 45 копійок.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги через Криворізький районний суд Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: