Рішення № 94815701, 09.02.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2663/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Іванова А.П.,

при секретарі судового засідання Бота О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», третя особа приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнутого,

встановив:

13.03.2020 позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила 16.07.2020, до відповідача ПАТ «ПриватБанк», зазначивши третіми особами - приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Бондар І.М., Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (наразі Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції), в якому просить зокрема: Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І.М. 30.10.2017, зареєстрований в реєстрі під №10327, таким, що не підлягає виконанню; повернути стягнуте за оскаржуваним виконавчим написом, шляхом стягнення на її користь з відповідача 39880,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий напис видано за межами трьохрічного строку з дня виникнення права вимоги; виконавчий напис був вчинений на анкеті-заяві, яка не є кредитним договором і зі змісту якої неможливо встановити безспірність заборгованість; виконавчий напис вчинено за документами, визначеними в нечинній частині Постанови КМУ №662 від 26.11.2014.

22.06.2020 представником АТ КБ «ПриватБанк» Наконечною А.В. подано до суду відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що відповідачем було надано нотаріусу документи, визначені чинною редакцією Постанови КМУ №1172 від 29.06.1999, для вчинення виконавчого напису; строки, зазначені позивачкою є строками позовної давності, а не строком звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису; позивачкою не оспорюється сума заборгованості за кредитним договором, наявна на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису. Тож представник відповідача вважає, що виконавчий напис є правомірним, доводи позивачки - нікчемні, нотаріус діяла в межах чинного законодавства, а виконавчий напис вчинено з дотриманням вимог такого, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

16.07.2020 позивачкою подано відповідь на відзив в якому зазначено, що відповідачем не спростовані наведені нею в позовній заяві підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Також позивачки вказує, що анкета-заява, підписана нею не містить істотних умов кредитного договору й при цьому посилається на правову позицію ВП ВС, висловлену у Постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

20.07.2020 від третьої особи приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Бондар І.М. надійшли пояснення, до яких додано документи, на підставі та з врахуванням яких вчинено виконавчий напис. Приватний нотаріус у своїх поясненнях зазначила, що при вчиненні виконавчого напису не встановлюються права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряється наявність необхідних документів, останніми є оригінал кредитного-договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою про непогашення такої; трирічний строк нею пропущений не був, оскільки договір був укладений на невизначений строк, а отже право вимоги у кредитора виникло з моменту направлення боржнику вимоги про усунення порушень. З огляду на вказане, приватний нотаріус просить відмовити в задоволенні позовних вимог та розглянути справу за її відсутності.

21.08.2020 від позивачки надійшли заперечення на пояснення приватного нотаріуса в якому така зазначає, що ймовірно строк кредитного договору був визначений до 29.09.2014. При цьому трирічний строк для вчинення виконавчого напису за тілом кредиту сплив 01.10.2017, на суму нарахованих процентів на поточну та прострочено заборгованість сплив 01.10.2017, а після 29.09.2014 нараховані відповідачем проценти та стягнуті за виконавчим написом є безпідставними.

Від третьої особи представника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (наразі Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції) пояснення щодо суті спору не надходили.

15.01.2020 від позивачки надійшли пояснення обставин, які є підставою позовних вимог, в яких остання зазначає про сплив строку давності по вимогам відповідача при вчиненні виконавчого напису, оскільки з аналізу «виписки з рахунку боржника» строк для вчинення виконавчого напису за тілом кредиту та по безпідставно нарахованих відсотках на тіло кредиту сплинув 01.10.2017, а строк кредитування закінчився 29.09.2014; вказує, що з 22.02.2017 кредитні договори не входять до переліку, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса.

В судове засідання позивачка та або її представник не з`явилися, подали заяву від 09.02.2021 про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують та просять такі задовольнити. В свою чергу відповідач, будучи повідомленим про місце, час та дату судового засідання, в останнє не з`явився, заяв про відкладення розгляду справи не надходило. Треті особи також не з`явилися, в матеріалах справи наявні заяви приватного нотаріуса Бондар І.М. про розгляд справи без її участі.

Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Суд зауважує, що ухвалою від 16.03.2020 в якості забезпечення позову зупинено стягнення на підставі виконавчого напису.

Дослідивши наявні в справі доказові матеріали, суд приходить до наступного висновку.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За постановою про відкриття виконавчого провадження №55490327 від 09.01.2018 держаним виконавцем Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №10327, виданого 30.10.2017 приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 125624,05 грн., а також виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у сумі 12562, 41 грн.

Зі змісту вказаного виконавчого напису з`ясовано, що такий вчинено зокрема відповідно до п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою КМУ №1172 від 29.06.199 в редакції від 10.12.2014 на підставі Постанови КМУ №662 від 26.11.2014. Окрім цього зазначено, що пропонується стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у сумі 125624, 05 грн., які запропоновано перерахувати на рахунок останнього у розмірі: залишок заборгованості за кредитом 4518, 74 грн.; залишок заборгованості за відсотками 107393, 88 грн.; пеня та комісія 4872, 19 грн.; штраф 5839, 24 грн., а також витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напис у сумі 3000 грн. Зазначено, що строк за який провадиться стягнення становить шість років вісім місяців дев`ятнадцять днів, а саме з 11.01.2011 по 30.09.2017.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи у контексті з доводами та запереченнями учасників судового процесу щодо позовної вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту оскаржуваного виконавчого напису видно, що виконавчий напис вчинений на підставі п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року в редакції від 10.12.2014 на підставі Постанови КМУ № 662 від 26.11.2014. При цьому оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 30.10.2017.

Відповідно до п. 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Проте вказана Постанова № 1172 не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими можливе стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідні зміни до Постанови № 1172 та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постановою Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Разом з тим, Постанова Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» визнана судом незаконною та нечинною, відповідно до Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14.

Так, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття. При цьому постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй Постанові по справі 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

З доданих третьої особою приватним нотаріусом Боднар І.М. до пояснень документів з`ясовано, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений за поданими відповідачем: анкетою-заявою від 11.01.2011 ОСОБА_2 ; випискою з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення та відміткою стягувача про непогашення заборгованості за договором №б/н від 11.01.2011, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_2 ; письмовою вимогою ПриватБанку від 20.10.2017, адресованої ОСОБА_2 , про усунення порушень за кредитним договором №б/н від 11.01.2011 з підтвердженням про направлення такої поштовими засобами зв`язку 24.10.2017.

З огляду на вказане у приватного нотаріуса станом на 30.10.2017 (день вчинення виконавчого напису) були відсутні повноваження на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі (в розглядуваному випадку анкеті-заяви ОСОБА_2 від 11.01.2011), який не був нотаріально посвідчений та не відносився до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Окрім цього, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 №6-887цс17.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

З наведеного можна зробити висновок, що відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

Однією з умов вчинення виконавчого напису нотаріусом є те, що з дня виникнення права вимоги повинно минути не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. При цьому вирішальне значення має саме встановлення дня виникнення права вимоги.

Указана вимога по строкам вчинення виконавчого напису зазначена і в абзаці 2 п. 3.1, п. 3.4 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Як зазначалося вище, виконавчий напис вчинений на підставі зокрема анкети-заяви ОСОБА_2 від 11.01.2011, а також розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 30.09.2017.

Суд констатує, що вказана заява містить лише анкетні дані позивачки, при цьому розділ такої заяви про надання останній певних банківських послуг не заповнений, а саме відсутня інформація про кредитний ліміт, отриманий такою, строк кредитного договору тощо. Міститься лише відмітка про те, що ОСОБА_2 ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку.

Однак матеріали справи не містять відповідний Витяг з таких, а також інформацію, чи надавався такий нотаріусу разом з документами за якими нею було вчинено оскаржуваний виконавчий напис.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 11.01.2011 видно, що така розрахована банком за період з 19.10.2011 по 30.09.2017 й становить залишок заборгованості за тілом кредиту 4518,74 грн.; залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість 107393,88 грн.; пеня та комісія 4872,19 грн.; штраф (відсоток від суми заборгованості) 5839,24 грн.; штраф (фіксована частина) 500 грн.

Зі змісту вказаних документів, зокрема без дослідження Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку, неможливо встановити наявні у позивачки перед відповідачем зобов`язання й право вимоги відповідача до позивачки за кредитним договором, який у розглядуваному випадку є анкета-заява від 11.01.2011.

Відповідно до глави 5 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вказану норму, суд не може прийняти до уваги проведений позивачкою та її представником аналіз «виписки з рахунку боржника», оскільки з наявних матеріалів справи перевірити доводи позивача щодо строку для вчинення виконавчого напису по відповідним частинам заборгованості неможливо.

Окрім цього, приймаючи (за аналогією) до уваги строки, визначені п. 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, вчинення нотаріусом виконавчого напису через шість днів з дня надіслання позивачці (24.10.2017) відповідачем письмової вимоги від 20.10.2017 про усунення порушень за кредитним договором №б/н від 11.01.2011, є порушенням прав позивачки як боржника щодо можливості спростування розміру заборгованості, а отже заявлена відповідачем як банком до стягнення кредитна заборгованість не могла вважатися безспірною на момент вчинення виконавчого напису.

Отже, третя особа приватний нотаріус Бондар І.М. не переконалася належним чином у безспірності характеру правовідносин між відповідачем та позивачкою, не перевірила зміст договору на який відповідач посилався як на підставу виникнення у нього права вимоги до позивачки, не з`ясувала чи не пропущено трирічний строк давності, встановлений ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

З огляду на вказане, позовна вимога в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про повернення стягнутого за оскаржуваним виконавчим написом, шляхом стягнення на користь позивачки з відповідача 39880,99 грн., то суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, на виконання оскаржуваного виконавчого напису державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55490327 від 09.01.2018.

Зі звіту ТОВ «Унгвайер», адресованому Ужгородському МВ ДВС, видно, що з ОСОБА_1 щомісяця в період з лютого 2018 по січень 2019 років включно здійснювалося стягнення 20% з отриманих такою доходів. За вказаний період було перераховано 44400, 47 грн.

З листа Ужгородського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) №10-55490327 видно, що по виконавчому провадженню №55490327 з примусового виконання виконавчого напису №10327 від 30.10.2017, виданого приватним нотаріусом Боднар І.М., суму основного боргу частково перераховано на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у сумі 39880,99 грн., а також стягнуто виконавчий збір 4431,11 грн. та витрати на організацію та проведення виконавчих дій у сумі 300 грн.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Фактичний аналіз змісту статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Як зазначалося вище, оскаржуваний виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, тому відсутньою є фактична підстава, з урахуванням якої відповідач стягнув з позивачки грошові кошти у сумі 39880, 99 грн., наслідком чого є задоволення позову у цій частині.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_2 слід задовольнити в повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України. При цьому суд зауважує, що відповідною ухвалою від 16.03.2020 про відкриття провадження у розглядуваній справі, позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. б ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір». Однак судом розглянуто та фактично задоволено дві вимоги позивачки: одна немайнового характеру, інша - майнового, за які відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» підлягає стягненню по 0,4 розміру прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум для працездатних осіб, згідно з ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 становив суму у 2102 грн.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 30 жовтня 2017 року, зареєстрованим в реєстрі за №10327.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код за ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_1 ) стягнуті за виконавчим написом, який був вчинений 30 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрованим в реєстрі за №10327 кошти у сумі 39880 /тридцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят/ гривень 99 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код за ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д) на користь держави судовий збір в сумі 1681 /одну тисячу шістсот вісімдесят одну/ гривню 60 копійок.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2020 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набранням рішенням суду законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов